Підстави соціальної стратифікації

Теорії, покликані в рамках соціології дати наукове пояснення основним принципам ієрархічної будови суспільства, називаються теоріями стратифікації. Термін «стратифікація» походить від латинського stratum — шар, шар і fatio - роблю. Таким чином, в етимології слова закладене завдання не просто виявити групове різноманіття, а визначити вертикальну послідовність положення соціальних шарів, шарів у суспільстві, їхню ієрархію. Деякі автори нерідко заміняють поняття «страта» іншими термінами: клас, каста, сословіє. Уживаючи всі ці терміни треба вкладати в них єдиний зміст і розуміти під стратою більшу групу людей, що відрізняється по своєму положенню в соціальній ієрархії суспільства.

Соціологи єдині в думці, що основою стратифікаційної будови суспільства є соціальна нерівність. Однак інтерпретації способів організації нерівності не однакові в представників різних шкіл у соціології. Насамперед ці розходження проявляються у вичленовуванні тих підстав, які визначають вигляд вертикальної будови суспільства.

М. Вебер вважав, що економічна й статусна нерівність відносно автономні. Перше існує «усередині економічного порядку, місце статусних груп - усередині порядку соціального, тобто в сфері розподілу престижу», що не виключає, звичайно, їхнього взаємного впливу. Однак значимість кожного виду нерівності в різних суспільствах може бути різної.

Престижність статусної групи, розглянута як основа стратифікації суспільства, володіє ще однією важливою рисою: вона особливо гостро відчувається людьми. Не випадково багато емпіричних досліджень у цій області будуються саме на основі визначення індивідом місця різних професійних груп в ієрархічній структурі.

Ідея багатомірності підстав стратифікації була підхоплена П. Сорокіним, який також указав на неможливість дати єдиний критерій приналежності до якої-небудь страти й відзначав наявність у суспільстві трьох стратифікаційних підстав: економічна, професійна й політична. Власник, що володіє більшим станом, значною економічною владою, міг формально не входити у вищі ешелони політичної влади, не займатися професійно престижною діяльністю. І навпроти, політик, що зробив запаморочливу кар'єру, міг не бути власником капіталу, що, проте, не заважало йому обертатися у вищих шарах суспільства.

Надалі соціологи вживали кількаразові спроби розширити число підстав стратифікації за рахунок, наприклад, рівня утворення. Стратифікаційна картина суспільства многопланова, вона складається з декількох нашарувань, що не збігаються повністю один з одним.

Однак багатомірність не заважає сприймати сформовану стратифікаційну структуру як цілісність. Люди, що живуть в одному суспільстві, визначають положення людини в соціальній ієрархії звичайно на основі тих самих ознак, обумовлених культурою й інституціональною системою суспільства.

Величезний масив емпіричних даних дозволив установити, що люди раціонально або інтуїтивно відчувають, усвідомлюють ієрархічність суспільства, почувають основні параметри, принципи, що визначають положення людини в суспільстві.

Використання методу «оцінюваної участі» або репутації, тобто респондентам пропонувалося дати оцінку соціальному стану або престижу інших людей. У підсумку була отримана наступна картина соціальної ієрархії:

• вищий вищий клас становить еліту. «Пропуском» у цей шар служать успадковане багатство й соціальна популярність родини; як правило, це старі поселенці, стан яких збільшувалося протягом декількох поколінь. Вони дуже багаті, але не виставляють багатство напоказ. Соціальна позиція представників цього елітарного шару настільки безпечна, що вони можуть відступати від прийнятих норм не побоючись втратити при цьому свого статусу;

• нижчий вищий клас — це професіонали у своїй області, що одержують надзвичайно високий дохід. Вони заробили, а не успадкували своє положення. Це багаті вискочки, тобто активні люди з більшою кількістю матеріальних символів, що підкреслюють їхній статус: самі більші будинки в кращих районах, найдорожчі автомобілі, басейни;

• вищий середній клас — люди, для яких головним є кар'єра. Основою кар'єри може стати висока професійна, наукова підготовка або досвід управління бізнесом. Представники цього класу дуже вимогливо ставляться до освіти своїх дітей, для них характерно трохи виставлене напоказ споживання. Будинок у престижному районі для них є головною ознакою їхнього успіху і їхнього статку;

• нижчий середній клас — люди, що є прикладом респектабельності, сумлінного відношення до роботи, вірності культурним нормам і стандартам. Представники цього класу також велике значення надають престижності свого будинку. Вони не завжди впевнені в наявності в себе гарного смаку й тому здобувають стандартні меблі й прикраси, на відміну від споживачів вищого середнього класу, які більш вільно експериментують із новим стилем;

• вищий нижчий клас — люди, що ведуть звичайне життя, заповнену повторюваними день у день подіями. Представники цього класу проживають у непрестижних районах міста, у невеликих будиночках або квартирах. До цього класу ставляться будівельники, підсобної робочої й інші, праця яких позбавлена творчості. Від них потрібна наявність лише середньої освіти й деяких навичок; працюють вони звичайно вручну;

• нижчий нижчий клас — люди, що перебувають у вкрай тяжкому становищі, що мають проблеми із законом. До них ставляться, зокрема, іммігранти неєвропейського походження. Людина з нижчого класу відкидає норми середніх класів і намагається жити сьогоднішнім днем, витрачаючи більшу частину своїх доходів на харчування й роблячи покупки в кредит.

Отже, суспільство відтворює, організує нерівність по декількох підставах: за рівнем добробуту, багатства й доходу, престижу статусних груп, володіння політичною владою, утворення й ін. Можна затверджувати, що всі ці види ієрархії значимі для суспільства, тому що дозволяють як регулювати відтворення соціальних зв'язків, так і направляти особисті устремління, амбіції людей на придбання значимих для суспільства статусів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.