Механізми легітимації нерівності

Механізми легітимації нерівності— це стійкий і безперервний процес засвоєння населенням ціннісних суджень, подань про необхідність і доцільність сформованої в суспільстві стратифікаційної структури.

У культурі будь-якого народу по мірі ієрархізації інституціональних відносин складаються міфи, вірування, ідеологеми, покликані забезпечити підкріплення інституціонального порядку відповідним світовідчуванням. У середньовіччі була поширена ідея про божествене походження державної влади, і отже, принципи політичної ієрархії повинні були сприйматися як дані зверху, не підлягаючі перегляду.

Легітимація нерівності забезпечується шляхом інтеріоризації ціннісних подань, суджень, вірувань у ході соціалізації. У середньовіччі в основі цього процесу лежало формування віри в непорушність традицій, їхньої божественної зумовленості. У сучасному суспільстві також існують певні ідеологічні постулати, які доповнюються возросшею раціональністю мислення, визнанням важливості існування специфічних регуляторів соціального життя, що перешкоджають хаосу й анархії. Егалітарські погляди, що проявляються час від часу, зустрічають у цей час потужну ідеологічну відсіч як невідповідні сутності людини, що споконвічно має певні здатності, талант і потреби, що суперечать природі, що вимагає функціонального розходження між соціальними групами, що позбавляють індивіда внутрішньої спонукальної сили до самовдосконалення.

Важливою особливістю сучасного суспільства є й те, що воно, підтримуючи в масовій свідомості подання про необхідність і доцільність соціальної ієрархії, дає шанс кожному випробувати свої сили в складному підйомі на вищу ступінь стратифікаційної сходинки. Тим самим створюються умови для напрямку енергії, що генерує невдоволення своїм положенням в ієрархічній структурі, не на руйнування самої структури і її інститутів, що охороняють, а на досягнення особистого успіху. У масовій свідомості створюється стійке подання про персональну відповідальність за свою долю, за своє місце в піраміді влади, престижу й привілеїв.

Механізми легітимації - це не тільки засвоєння певних ціннісних суджень про соціальну ієрархію в суспільстві, але - головне - засвоєння ціннісних подань, моделей поводження, властивих субкультурі кожного соціального шару.

Розходження в культурі страт є однієї з найважливіших характеристик соціальної стратифікації. У процесі життєдіяльності люди створюють на кожному поверсі соціальної ієрархії особливий мир, що допомагає їм жити, спілкуватися між собою, задовольняти свої потреби. Звикаючи до цього миру, вони намагаються зберегти його й з недовірою ставляться до інших принципів і поглядів. Особливо наполегливо охороняють своє соціокультурне середовище вищі шари суспільства.

У.Л. Уорнер виявив, що відтворення субкультури того або іншого шару суспільства забезпечується головним чином завдяки родині, колам спілкування й деяким відносно закритим асоціаціям.

У родині прищеплюються певні навички поводження у відповідному соціокультурному середовищі, заставляються ціннісні орієнтації.

Кола спілкування являють собою тісні групи, організовані насамперед за принципом приналежності до одного соціального шару, які визначають поводження, входячих до них індивідів, закріплюючи відповідні моделі поводження. Входження в деякі кола спілкування може гарантувати людині підвищення своєї статусної позиції. На думку американського соціолога Э. Девіса, «кола спілкування цементують індивідів свого класу й забезпечують можливість мобільним особам просування нагору по соціальній шкалі завдяки тому, що ті, хто перебуває «вище», визнають їх своїми».

Приналежність до певних асоціацій (наприклад, престижним клубам) стає своєрідною гарантією підвищення своєї статусної позиції. Нижчі шари також можуть створювати асоціації - наприклад, професійні, які сприяють підтримці в них певного стилю поводження.

О. Льюіс, що вивчав проблеми бідності в Мексиці й на Кубі, чітко виділив основні риси субкультури найбільш знедолених людей: для того, щоб компенсувати нещастя й позбавлення, бідняки формують специфічну систему цінностей, прагнучи взяти від життя якнайбільше й не замислюючись про наслідки своїх учинків; як правило, у них немає життєвих планів, упевненості в собі, вони більше схильні обвинувачувати у своїх лихах інших людей або зовнішні обставини, більш агресивні, конфліктні. Розходження між соціальними шарами проявляються навіть у манері мови.

Культурні розходження породжують не тільки різні стилі життя, але й нерозуміння, недовіру: політиків обвинувачують в амбіційності, богатих - у жадібності, керуючих - у некомпетентності, народ - у нетерпімості, низькій культурі, нерозумінні завдань і цілей суспільного розвитку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.