Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ ДДУВС

Тема: анатомія сечової системи. нирки, їх топографія, зовнішня та внутрішня будова. сечоводи. сечовий міхур. будова жіночого і чоловічого сечівників. анатомія чоловічої та жіночої статевих систем. внутрішні і зовнішні жіночі статеві органи. внутрішні і зовнішні чоловічі статеві органи.

План

1. Дані про сечостатеву систему.

2. Будова нирки.

3. Будова сечоводів, сечового міхура і сечівника.

4. Внутрішні чоловічі статеві органи.

5. Зовнішні чоловічі статеві органи.

6. Внутрішні жіночі статеві органи.

7. Зовнішні жіночі статеві органи.

Сечостатева система, або сечостатевий апарат включає дві різні за функціями системи органів - статеві органи і органи виділення. Органи виділення забезпечують сечоутворення та сечовиведення. Статеві органи забезпечують функцію розмноження. Обидві системи зв'язані між собою за розвитком і топографічно.

Сечова система. Більша частина продуктів обміну речовин видаляється із організму органами виділення, до складу яких відносяться нирки, сечоводи, сечовий міхур та сечівник. У нирках сеча утворюється. Сечоводи транспортують утворену сечу до сечового міхура, у якому вона накопичується (резервуар). По сечівнику сеча періодично виводиться із сечового міхура назовні.

Нирки, виділяючи продукти обміну, підтримують сталість складу крові та внутрішнього середовища в цілому, зокрема їх іонного складу. Крім цього нирки беруть участь в процесах регуляції рівня артеріального тиску.

До додаткових органів виділення відносяться шкіра (у вигляді поту виділяються продукти обміну та деякі солі), легені (вуглекислий газ, вода, леткі продукти обміну), кишечник (солі).

Нирка має масу близько 120-200 г, довжину 10-12 см, ширину - 6-5 см і товщину 4 см. Звичайно права нирка дещо менша від лівої. Нирки розташовані позаочеревинно. Права нирка на рівні 12 грудного (верхня межа) і 3 поперекового (нижня межа) хребців. Ліва - на рівні нижньої половини 11 грудного - 2 поперекового хребців. Тобто права нирка на 1/2 хребця лежить нижче від лівої. Ззаду нирки прилягають до поперекової частини діафрагми, поперекового і квадратного м'язів поперека (ця поверхня нирки більш пласка, а передня - опукла). Спереду - до правої нирки прилягають: права частка печінки, вигин ободової кишки. До лівої - шлунок, хвіст підшлункової залози, селезінка. Зверху на нирках розташовані наднирники. Нирка вкрита власною оболонкою - фіброзна капсула (сполучна тканина), у якій багато міоцитів і еластичних волокон. Капсула прилягає до нирки, але з речовиною нирки зрощена слабко і може легко відділятися. На передній поверхні нирки капсула нерідко зростається з очеревиною.

Навколо нирки знаходиться скупчення жирової тканини - жирова капсула та ниркова фасція. Жирова капсула прилягає до фіброзної капсули і більше виражена на задньому боці. Ниркова фасція (продовження поперечної фасції живота) охоплює жирову капсулу і має два листки - передниркову і позадниркову пластинки. Спереду, поверх передниркової фасціальної пластинки, нирка вкрита очеревиною. Оболонки нирки разом з нирковими судинами являються фіксуючим апаратом нирки.

Нирка має бобоподібну форму. Увігнутим краєм нирки звернені до хребта - це ворота нирки. Крізь ворота нирки проходять ниркова артерія, ниркова вена, лімфатичні судини, нерви у вигляді сплетення, яке супроводжує ниркову артерію і сечовід.

Ворота нирки продовжуються у оточену речовиною нирки заглибину -ниркову пазуху. У нирковій пазусі розташовані судини, нерви, ниркова миска (лаханка) та великі і малі ниркові чашки. Все це оточене клітковиною. Малих чашок 8-12 (7-8) - короткі широкі трубочки. Вони охоплюють одним кінцем ниркові сосочки (papilla renalis), протилежним відкриваються у велику чашку. Великі чашки (їх 2-3) зливаючись утворюють лійкоподібну ниркову лаханку, яка переходить у сечовід.

Стінка чашок і лаханки побудована із слизової оболонки, шару міоцитів і шару сполучної тканини - адвентиція.

Речовина нирки (паренхіма) має два шари: корковий і мозковий (пірамідальний). Корковий шар (жовтуватого кольору) розташовується суцільним шаром по периферії нирки і дає відростки до мозкової речовини - нирковістовпи. Мозкова речовина (має більш червоний колір) розташована всередині, має форму пірамід (їх 7-10), верхівки яких звернені до воріт нирки. Верхівки 2-3 пірамід сполучені між собою і утворюють сосочок, який виступає у малу чашку. На вершині кожного сосочка відкривається від 10 до 20 (іноді і більше) сосочкових отворів. Одна піраміда з прилягаючою ділянкою коркової речовини утворює одну ниркову частку. Тобто, нирка має часткову будову, хоча зовні у людини це не проявляється. У дитини нирка має часткову форму.

Речовина нирки складається із сполучнотканинної основи, сечових канальців, кровоносних та лімфатичних судин і нервів. Сполучнотканинна основа представлена ретикулярною тканиною. Сечові канальці складають більшу частину речовини нирки. Це трубочки різної форми і діаметра. Вони об'єднані в структурно-функціональні одиниці нирки нефрони. Стінки канальців складаються із клітин ниркового епітелію різноманітної форми. У нирці налічується близько 1 млн. нефронів. Довжина канальців одного нефрона дорівнює 35-50 мм, а усіх нефронів - близько 100 км.

Кожний нефрон має: капсулу клубочка (капсула Шумлянського-Боумена), проксимальний звивистий каналець, петлю Генле, дистальний звивистий каналець, який впадає у збирну трубочку. Кілька збирних трубочок зливаючись, утворюють сосочковий канал. Він відкривається невеликим отвором на сосочку у малу ниркову чашку. На сосочку є багато отворів. Більша частина нефронів (майже 4/5) розташована у корковому шарі (звідси корковий нефрон), менша - у мозковому, це юкстамедулярні нефрони (juxta - біля, поряд; medulla - мозковий).

Капсула клубочка нагадує за формою чашу, стінка якої складається із двох листків, що утворюють щілиноподібний простір. Всередині капсули знаходиться клубочок (glomerulus) кровоносних капілярів. Клубочок і капсулу разом називають - нирковим тільцем (corpusculum renis). Вони є лише у корковому шарі нирки.

Кровоносна система нирки починається нирковою артерією (парні артерії, відходять від черевного відділу аорти). Увійшовши до нирки артерія поділяється на сегментарні, які проходять між нирковими пірамідами до їх основи. Це міжчасткові артерії. Ідуть вони у ниркових стовпах. В основі піраміди міжчасткові артерії поділяються на дві гілочки, які, розходячись, ідуть вздовж основи двох сусідніх пірамід по межі між корковою і мозковою речовиною. Вони називаються дуговими артеріями. Від дугових артерій у напрямі до поверхні нирки відходять численні гілочки - міжчасточкові артерії, а від них ідуть короткі бічні гілочки. Ці, найменші артерії в нирці (артеріоли), називаються приносними артеріями (vas afferens), вони входять до капсули і утворюють (раптово розгалужуючись) клубочок капілярів (мальпігіїв клубочок). Артеріальні капіляри клубочка знову збираються в одну артерійку, яка виносить з нього кров і називається виносною артерією (vas efferens), діаметр якої менший від приносної. Внаслідок різниці діаметрів у клубочку виникає гідростатичний тиск, що робить можливим фільтрацію плазми крові і утворення первинної сечі.

Вийшовши із капсули виносна судина утворює другу сітку капілярів, яка оточує ниркові канальці, забезпечуюючи відсмоктування (реабсорбцію) необхідних організмові продуктів з утворенням вторинної сечі та перетворення артеріальної крові у венозну. Таке повторне галуження капілярів називають чудова сітка (rete mirabile).

Далі капіляри збираються у венули, вени, які впадають у ниркову вену, що іде до нижньої порожнистої вени.

Від виносних кровоносних судин юкстамедулярних нефронів, а також від початкових відділів міжчасточкових і дугових артерій відходять прямі артеріоли мозкової речовини, які забезпечують її кровопостачання. Тобто мозкова речовина живиться не позбавленою шлаків кров'ю.

У юкстамедулярних нефронів приносна і виносна судини капсули мають однаковий діаметр і виносна не утворює вторинної сітки капілярів. Отже такі нефрони не буруть участі в утворенні сечі.

Утворена завдяки реабсорбції у канальцях нирки вторинна сеча по збирних трубочках, малих та великих чашках відтікає крізь лаханку (миску) у сечовід і далі у сечовий міхур. Ниркова миска подібна до сплюснутої лійки. Звужена її частина обернена вниз і медіально переходить у сечовід. Стінка миски вкрита зсередини слизовою оболонкою, зовні лежить м'язовий шар і, нарешті, - адвентиція.

Нирки крім виділення відіграють важливу роль як залоза внутрішньої секреції. Зона переходу петлі Генле у дистальний звивистий каналець розташовується між приносною і виносною судинами. Тут у стінці канальця виявляється велике скупчення ядер, а базальна мембрана відсутня. Ця ділянка дистального відділу називається щільною плямою. В стінках приносної і виносної судин, які прилягають до щільної плями, під ендотеліоцитами знаходяться особливі збагачені гранулами юкстагломерулярні клітини, які виробляють ренін (регуляція кров'яного тиску) та нирковий еритропоетичний фактор (стимулює еритроцитопоез).

Сечоводи - трубки довжиною близько 30-35 см, діаметром від 3 до 9 мм. Вийшовши із лаханки сечовід позаочеревинно спускається вниз, проходить спереду по клубових артеріях на рівні тазової пограничної лінії і переходить у малий таз. У малому тазі сечовід досягає нижнього відділу сечового міхура, косо пронизує його стінку і відкривається у порожнину міхура.

У сечоводі виділяють 3 частини: черевну, тазову і внутрішньостінну. Черевна частина сечоводу задньою поверхнею торкається поперекового м'яза. Медіально від черевної частини правого сечоводу розташована нижня порожниста вена, латеральніше - висхідна ободова і сліпа кишки. Медіальніше лівого сечоводу лежить черевна аорта, а латеральніше - низхідна ободова кишка.

Тазова частина сечоводу спочатку знаходиться на стінці малого тазу, потім відходить від неї у передньолатеральному напрямі. Перед впаданням у сечовий міхур сечовід у чоловіків перехрещується з сім'явиносною протокою, а у жінок проходить поблизу шийки матки і піхви і перехрещується з матковою артерією.

Внутрішньостінною частиною сечоводу називають невелику кінцеву частину сечоводу, яка розташована в стінці сечового міхура.

Стінка сечоводу складається з 3-х оболонок: внутрішньої слизової оболонки з підслизовим шаром, середньої - м'язевої оболонки і зовнішньої - адвентиціальної. Слизова оболонка вистелена епітелієм, містить слизові залозки і утворює поздовжні складки. М'язева оболонка представлена 3-ма шарами гладеньких м'язів, скорочення яких сприяє просуванню сечі до міхура і перешкоджає зворотньому потоку. Адвентиціальна оболонка складається із сполучної тканини. Очеревина вкриває сечоводи лише спереду.

Сечовий міхур - порожнистий орган, форма якого залежить від наповнення сечею: порожний він сплющений, наповнений - грушеподібний чи яйцеподібний. Ємкість у дорослої людини коливається в межах 500-700 мл. Розташований в порожнині малого тазу, спереду його розташований відділений рихлою клітковиною лобковий симфіз, а позаду розташовані матка і частина піхви у жінок, пряма кишка і сім'яні міхурці у чоловіків.

У сечовому міхурі розрізняють верхівку, тіло і дно з шийкою. Верхівка міхура звернена догори і трохи вперед; при сильному наповненні міхура вона піднімається над рівнем лобкового сполучення і прилягає до передньої черевної стінки. Тіло міхура - середня більша його частина - має передню, задню і дві бічні поверхні. Дно міхура звернене вниз і назад і, звужуючись, переходить у шийку міхура. Під дном міхура у чоловіків знаходиться простата, а у жінок - сечостатева діафрагма.

Стінка сечового міхура складається із внутрішньої - слизової оболонки з підслизовою основою, середньої - м'язевої і зовнішньої - серозної (частково) і адвентиціальної оболонок. Слизова оболонка утворює багаточисельні складки, які розрівнюються з наповненям міхура.

На дні сечового міхура є ділянка трикутної форми - трикутник міхура, у якої не виражена підслизова основа і слизова оболонка не утворює складок. На вершинах трикутника розташовані отвори: правий і лівий - сечоводів, внутрішній - отвір сечівника.

М'язева оболонка складається із гладеньких м'язів у 3 шари: 2 поздовжніх (зовнішній і внутрішній) і 1 спіральний (середній; найпотужніший). У районі шийки навколо внутрішнього отвору сечівника м'язеві волокна цього шару утворюють сфінктер (мимовільний). Другий (вольовий) сфінктер належить до м'язів діафрагми таза.

Серозна оболонка - очеревина вкриває тіло і верхівку міхура лише ззаду, решта міхура вкрита адвентиціальною (сполучнотканинною) оболонкою.

Сечівник різний у жінок і чоловіків. Жіноча уретра має форму трубки довжиною 3-3,5 см, розташована спереду від піхви. Канал розпочинається своїм внутрішнім отвором у районі шийки сечового міхура, проходить назад і вниз від лобкового симфізу і відкривається зовнішнім отвором у присінку піхви. На своєму шляху канал пронизує сечостатеву діафрагму, де він оточений м'язом - сфінктер сечівника (це довільний сфінктер). Чоловіча уретра має форму зігнутої трубки довжиною 18-23 см і є одночасно каналом виведення сечі і сім'яної рідини. Від міхура він проходить: крізь простату, сечостатеву діафрагму і губчасте тіло статевого члена, на голівці якого відкривається зовнішнім отвором. В зв'язку з цим у каналі виділяють простатну, перетинчасту і губчасту частини. Простатна має довжину близько 2,5 см. Це найширша частина каналу. Сюди відкриваються протоки простати і сім'явиносні протоки. Перетинчаста частина найвужча, її довжина близько 1 см, вона оточена сфінктером. Губчаста - найдовша (15-20 см).

Статеві органи представлені внутрішніми і зовнішніми чоловічими і жіночими статевими органами. До внутрішніх чоловічих статевих органів відносяться яєчка з їх придатками, сім’явиносні і сім’явипорскувальні протоки, сім’яні міхурці, міхурові і цибулиноприсінкова залози. До зовнішніх – калитка і статевий член.

Яєчко – це парна чоловіча статева залоза. Функцією її є утворення чоловічих статевих клітин – сперматозоїдів і виділення в кров чоловічих статевих гормонів. Яєчка розміщені в калитці. Ліве розміщене нище правого. Довжина яєчка складає в середньому 4 см, ширина – 3 см і товщина – 2 см. Яєчко має овальну форму і дещо сплющене з боків. В ньому розрізняють при середню і бічну поверхні, передній і задній краї та верхній і нижній кінці. Всередині яєчко має доль часту структуру. До складу кожної дольки входять сім’яні звивисті канальні, де власне і проходить процес сперматогенезу. Через систему сім’явиносних шляхів сперматозоїди потрапляють спочатку в придаток яєчка, який складається з головки, тіла і хвоста. Талі через сім’явиносну і сім’явипорскувальну протоки сперма потрапляє в сечівник, через який виводиться назовні. Сім’явиносна протока входить до складу сім’яного канатика, в ньому розрізняють яєчкову частину, канатикові, пахову і тазову частини. Кінцевий відділ протоки розширений і називається ампулою. Вона зливається з вивідною протокою сім’яного міхурця, утворюючи сім’явипорскувальний канал, що відкривається в просвіт чоловічої уретри.

Сім’яні міхурці – це парні секреторні органи, що розміщені в порожнині малого тазу латерально від ампули сім’явиносної протоки, зверху над міхуровою залозою, позаду і збоку від дна сечового міхура. Вони продукують рідку частину сперми.

Передміхуровазалоза є непарним м’язово-залозистим органом, що також виробляє секрет, який входить до складу сперми. Вона лежить під сечовим міхуром на сечостатевій діафрагмі. За формою нагадує каштан дещо сплющений у передньо-задньому напрямку. Ззовні в ній розрізняють основу, що обернена до дна сечового міхура, верхівку, обернену донизу та поверхні: передню, задню і нижньобічну. Поперечний розмір залози складає 4 см, поздовжній – 3 см і передньозадній – 2 см. Всередині залоза поділена на праву і ліву долі, які з’єднані між собою перешийком. Залозисті ходи передміхурової залози, зливаючись попарно, переходять у простатичні проточки, що точковими отворами відкриваються в просвіт чоловічої уретри.

Цибулиноприсінкова (куперова) залоза – це парний орган, що виділяє в’язку рідину, що захищає слизову оболонку стінки чоловічої уретри від подразнення її сечею. Залози розміщені позаду перетинчастої частини чоловічої уретри в товщі глибокого поперечного м’язу промежини.

До зовнішніх чоловічих статевих органів відносяться статевий член і калитка.

Статевий член служить для виведення сечі з сечового міхура і викидання сім’я в статеві шляхи жінки. Складається статевий член з кореня, тіла і головки. На останній розрізняють корону і шийку. Коренем статевий член кріпиться до лобкових кісток. Тіло статевого члена зовні вкрите тонкою шкірою, що легко рухається. Вона в передньому відділі утворює виражену складку, що називається крайньою плоттю. На нижній поверхні за допомогою вуздечки крайньої плоті вона з’єднується з головко. Всередині статевий член складається з двох печеристих тіл, розміщених поряд зверху і губчастого тіла, яке лежить під ними.

Калитка представляє собою вирячування передньої черевної стінки, що має дві відособлених камери для чоловічих статевих залоз. Вона розміщена знизу і позаду від кореня статевого члена. В калитці розрізняють сім шарів, що називаються оболонками яєчка: шкіра, м’ясиста оболонка, зовнішня сім’яна фасція, фасція м’яза і сам м’яз, який піднімає яєчко, внутрішня сім’яна фасція, піхвова оболонка яєчка (складається з вісцерального і парієтального листків).

Внутрішні жіночі статеві органи представлені яєчниками та їх придатками, маткою і матковими трубами та піхвою. До зовнішніх жіночих статевих органів відносяться жіноча статева область (лобок, великі і малі соромітні губи та присінок піхви) і клітор.

Яєчником називається парна жіноча статева залоза, в якій відбувається розвиток і дозрівання яйцеклітин, а також утворббться жіночі статеві гормони. Орган має овоїдну форму, сплющений в передньозадньому напрямку. Довжина його – 2,5 см, ширина – 1,5 см і товщина – до 1 см. Залоза має присередню і бічну поверхні, вільний і брижовий краї (на останньому є ворота яєчника) та трубний і матковий кінці. Всередині яєчник має строму і паренхіму. Строма представлена білковою оболонкою і її відгалуженнями. Паренхіму залози поділяється на кіркову та мозкову речовину. В мозковій речовині розміщені численні кровоносні та лімфатичні судини, в кірковій речовині в фолікулах дозрівають яйцеклітини. Після дозрівання яйцеклітини виходять з фолікула в порожнину очеревини. Таке явище називається овуляцією. На місці тріснувшого фолікула формується жовте тіло. Якщо яйцеклітина не запліднюється, то воно існує недовго і перетворюється на біле тіло. Якщо ж запліднення відбулося, то жовте тіло збільшується в розмірах і існує весь термін вагітності.

Матка– це непарний порожнистий м’язовий орган, в якому розвивається зародок і виношується плід. Матка розміщена в середній частині порожнини малого тазу, лежить між сечовим міхуром спереду і прямою кишкою ззаду. В ній розрізняють дно, тіло і шийку. Стінка матки характеризується значною товщиною і обмежує щілиноподібну порожнину матки, що має форму трикутника, провернутого основою догори. В стінці матки розрізняють такі шари: внутрішній (ендометрій), середній (міометрій) і зовнішній (периметрій). Навколо матки між листками широкої зв’язки матки є скупчення пухкої тканини, яке називається параметрієм. Нормальним вважається положення матки, що називається антеверсіо-антефлексіо (матка нахилена вперед і зігнута допереду в ділянці між шийкою і тілом). Для того, щоб утримувати орган в цьому положенні існує ряд зв’язок: широка зв’язка матки, кругла зв’язка матки і кардинальні зв’язки матки.

Для того, щоб яйцеклітина після овуляції з порожнини очеревини потрапила в порожнину матки, де в нормі відбувається запліднення, існує парний орган, який називається матковою трубою. В ній розрізняють маткову частину, перешийок, ампулу і бахромку маткової труби. Довжина маткової труби складає 10-12 см, просвіт коливається від 2 до 4 мм. Стінка маткової труби складається з серозної, м’язової слизової оболонок.

Піхва – це непарний порожнистий орган, що має вигляд трубки, розміщеної в порожнині тазу від соромітної щілини до матки. Довжина піхви складає 8-10 см, товщина стінки – 3 мм. Верхнім кінцем піхва починається від шийки матки, а нижнім відкривається в присінок отвором піхви. В дівчат, що не жили статевим життям цей отвір закритий дівочою плівою, що представляє собою півмісяцеву або продірявлену пластинку, що руйнується під час першого статевого акту. В піхві розрізняють передню і задню стінки, що прилягають одна до одної і просвіт піхви має форму щілини. Стінка піхви зовні вкрита адвентиційною оболонкою, має середній м’язовий шар і внутрішню слизову оболонку, яка є досить товстою і за рахунок відсутності підслизової основи щільно зростається з м’язовою оболонкою.

Зовнішні жіночі статеві органи включають в себе жіночу соромітну ділянку і клітор. До соромітної ділянки відносяться лобок, малі і великі соромітні губи і присінок піхви.

В ділянці лобка добре розвинутий підшкірний жировий шар, шкіра вкрита волоссям, шо вгорі має горизонтальну межу, а внизу переходить у волосяний покрив великих соромітних губ. Останніпредставляють собою парну шкірну складку округлої форми довжиною 7-8 см і шириною 2-3 см. Вони обмежують статеву щілину. Шкіра, що вкриває великі статеві губи, пігментована, містить численні сальні і потові залози. Малі соромітні губитеж є парними складками шкіри, розміщені досередини від великих і обмежують присінок піхви. Він має вигляд ладьєподібного заглиблення, що обмежене з боків малими соромітними губами, внизу – ямкою присінка піхви, вверху – клітором.

Клітор є гомологом печеристих тіл чоловічого статевого члена. Тіло клітора зовні вкрито щільною білковою оболонкою, а сам клітор закінчується головкою. Довжина його – 2,5-3,5 см. Зверху клітор обмежений крайньою плоттю, а знизу є вуздечка клітора.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Прогресивний параліч	\|	ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ, СПРИЧИНЕНІ ЕНЦЕФАЛІТАМИ ТА ЇХ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ОЦІНКА.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.