ЛЕКЦІЯ №7 - 8

Тема: ОХОРОНА РОСЛИННОГО І ТВАРИННОГО СВІТУ

План:

1. Природоохоронні території

2. Структура та функції екологічної мережі

3. Управління природоохоронними територіями

4. Території без охоронного статусу

Література: 1,4,5,7,9,11,24,35,40.

1 Природоохоронні території

Одним з найважливіших кроків у справі збереження біологічних угруповань є організація природоохоронних територій або об’єктів природо-заповідного фонду (ПЗФ), хоча законодавче виділення таких територій саме по собі і не є гарантією збереження середовища існування.

Об’єкти ПЗФ можуть бути організовані різними способами, Проте існують два основних: державний захист (на національному і локальному рівнях) і придбання землі приватними особами або екологічними організаціями. На урядовому рівні приймається рішення про виділення територій, що охороняються, і встановлюються закони, що визначають ступінь комерційної експлуатації ресурсів, які дозволяють виділяти території під традиційне використання місцевим населенням, а також під зону відпочинку. Багато природоохоронних територій засновано приватними екологічними організаціями. Усе частіше знаходить застосування загальна модель, коли встановлюється партнерство між урядом країни, що розвивається, і міжнародними екологічними організаціями, або з мультинаціональними банками й урядами розвинутих країн. При такому партнерстві екологічні організації здійснюють фінансування, навчання, наукову й організаційну експертизу, допомагаючи країні, що розвивається, виділити нові природоохоронні території.

Як тільки територія оголошується заповідною, приймається рішення про масштаби людської діяльності, що допускається на ній. Міжнародний союз охорони природи розробив класифікацію для природоохоронних територій, що відбиває весь діапазон інтенсивності використання території людиною:

I. Заповідники - це виділені державою території й акваторії, в межах яких охороняються природні об’єкти, що становлять особливу екологічну, генетичну, наукову чи культурну цінність: типові чи рідкісні ландшафти, еталонні ділянки природного середовища, рідкісні геологічні утворення, угруповання рослин і тварин із характерним генофондом тощо. Заповідники беруться під охорону закону, на їхній території категорично забороняються всі види господарської діяльності.

В Україні є 20 державних заповідників (з них 4 біосферних), 10 національних природних парків, близько 1600 заказників, 2650 пам'яток природи, 560 заповідних урочищ. Усього сформовано 5350 природно-заповідних територій і об'єктів, що займають площу близько 4% території країни (дані за 1999 рік). Це значно менше встановленого мінімуму - 10-15%. За останні роки в Україні спостерігається тенденція до збільшення природно-заповідного фонду. До нього додалися 80 нових територій та об'єктів загальною площею 128 тис. га.

ІІ. Біосферні заповідники. На відміну від звичайних, до біосферних належать території не тільки з природними, а й з господарськими або іншими дуже зміненими екосистемами, що потребують відновлення. Біосферні заповідники мають три основні зони: 1) ядро. яке утворює територія, досить віддалена від районів з інтенсивною господарською діяльністю, де майже не відчувається антропогенний впливе 2) буферна зона. яка охоплює території, де вплив людини виявляється сла6ко; 3) зона, яка охоплює території, де відбувається активна господарська діяльність, наслідки якої вивчаються. Функції біосферних заповідників: об’єктивне оцінювання стану навколишнього середовища і прогнозування техногенного впливу на біосферу, джерело інформації про стан екосистем, що зазнали змін внаслідок господарської діяльності людини, міжнародне співробітництво в галузі контролю й охорони природного середовища, збереження генофонду біосфери.

ІІІ. Заказники - це території й акваторії, на яких охороняються окремі види рослин і тварин або природні комплекси. На території заказників дозволяється обмежена господарська діяльність, але тільки така, що не завдає шкоди об’єктам, які охороняються. Основна мета створення заказників - збільшення кількості промислових тварин, охорона рідкісних тварин і рослин. створення сприятливих умов для перелітних птахів чи інших мігруючих видів, збільшення запасів цінних лікарських рослин, відтворення порушених діяльністю людини ландшафтів.

ІV. Національні природні парки створюються з природоохоронною, рекреаційною і культурно-просвітницькою та науково-дослідницькою метою для охорони та вивчення природних комплексів особливого значення в місцях, які мають природну, оздоровчу, культурну або естетичну цінність. У них виключена господарська діяльність.

V. Регіональні ландшафтні парки створюються з природоохоронною та рекреаційною метою в місцях з унікальним або типовим ландшафтом. При їхній організації господарська діяльність в межах їхніх кордонів не припиняється. Їхнє завдання - зберегти ландшафт як комплекс екосистем.

VI. Пам'ятки природи являють собою окремі невідновлювальні природні об'єкти, які мають наукове, історичне чи культурно-естетичне значення, наприклад: водоспад, печера, дуже старе дерево, джерело, рідкісне геологічне відслонення. Створення системи таких пам'яток природи сприяє збереженню передусім генетичної різноманітності. На їхній території заборонено будь-яку діяльність, що руйнує чи пошкоджує об'єкти охорони.

VII. Резервати або заповідні урочища організовують для охорони рідкісних на певних територіях рослинних угруповань, унікальних геологічних, гідрологічних та інших об'єктів, тобто цікавих феноменів природи, що мають важливе наукове, культурно-освітнє та господарське значення. Площа резервату може становити від 2 до 600 і більше гектарів.

У перенаселеному світі при обмеженості фінансування обов'язково повинні бути визначені пріоритети в справі збереження біорізноманіття в цілому і окремих видів зокрема. Можна встановити три критерії при визначенні пріоритетів збереження видів і угруповань:

1.Унікальність. Біологічному угрупованню прсвоюється статус більш високого природоохоронного пріоритету, якщо воно складається в основному з рідкісних ендемічних видів у порівнянні з угрупованням, утвореним звичайними широко розповсюдженими видами. Види отримують більш високий пріоритет, якщо вони таксономічно унікальні, тобто рід або родина включають лише один вид.

2.Вимирання. Види, що перебувають на межі вимирання, вимагають більш високого пріоритету при збереженні в порівнянні з тими, яким не загрожує зникнення. Біологічні угруповання, що знаходяться під загрозою руйнування, також мають пріоритет.

3.Корисність. Види, цінні для людини у даний час або в майбутньому, заслуговують пріоритету в порівнянні з видами, що не приносять очевидної користі. Біологічні угруповання, що мають загальну економічну цінність мають пріоритет при збереженні в порівнянні з менш цінними угрупованнями.

Видовий підхід. Природоохоронні території можуть створюватись для збереження окремих видів. Багато національних парків створені для захисту “харизматичної фауни” або окремих видів, які привертають увагу населення, є свого роду символами і дуже важливі для екотуризму. Інші території охороняються з орієнтацією на види-індикатори, наявність яких свідчить про стан екосистеми.

Підходи на рівні угруповання і екосистеми. Ряд фахівців вважає, що об’єктами заповідання в першу чергу повинні бути угруповання і екосистема, а не окремі види. Збереження угруповань дозволяє зберегти багато видів у структурі, що самовідтворюється.

Окремі організми можуть служити індикаторами стану біологічного різноманіття в тих випадках, коли дані про все угруповання недоступні. Часто різноманітність рослин і птахів є показником різноманіття угруповання.

Території зі збереженою дикою природою. Великі частини суші, у мінімально порушені діяльністю людини, з мінімальною щільністю населення, і які, імовірно, не будуть розвиватися в недалекому майбутньому, залишаються єдиними місцями на Землі, де в дикому стані можуть вижити великі ссавці. Ці місцевості можуть потенційно залишатися еталонними територіями, де можна простежувати процеси розвитку природних угруповань за мінімального антропогенного тиску.

При проектуванні природоохоронних територій їх розмір і розташування часто визначається характером розселення, вартістю землі, політичною силою екологічно мислячих громадян і історичними факторами. У багатьох випадках землі, що попадають під екологічний захист, не мають явної комерційної вартості: вилучені з господарського використання, неродючі, бідні природними ресурсами, не заселені.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Симпато-адреналові зміни при втомі	\|	Мінімізація крайового ефекту і фрагментації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.