Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






ЗАСОБІВ

Основні засоби вибувають із експлуатації в результаті їх реалізації або внаслідок відсутності будь-якої економічної ви­годи від їх подальшого використання.

При вибутті основних засобів з експлуатації припиняється на­рахування їх амортизації. Основні засоби списуються за їх перві­сною вартістю, яка розкладається на суму накопиченої амортиза­ції та залишкову вартість. При цьому на суму накопиченої амортизації дається запис:

Дебет рахунка «Накопичена амортизація»

Кредит рахунка «Основні засоби»

Залишок неамортизованої вартості (залишкова вартість об'єкта) списується записом:

Дебет рахунка «Збитки від вибуття основних засобів»

Кредит рахунка «Основні засоби»

При реалізації основних засобів виручка від їх продажу, як правило, відрізняється від їхньої залишкової вартості. Реалізація основних засобів за ціною, що перевищує залишкову вартість об'єкта, відображається наступним чином:

Дебет рахунка «Грошові кошти» або «Рахунки до отри­мання»

Дебет рахунка «Накопичена амортизація»

Кредит рахунка «Прибуток від реалізації основних засобів»

Кредит рахунка «Основні засоби»

Фінансовий результат від списання основних засобів розрахо­вують як різницю між балансовою вартістю об'єкта та очікува­ною чистою сумою надходження від його ліквідації або продажу. Витрати на демонтаж основних засобів розглядаються як змен­шення надходжень і призводять до збільшення збитку.

Прибуток або збиток від вибуття основних засобів відобра­жають у Звіті про прибутки та збитки у складі відповідно інших доходів або витрат звичайної діяльності. У випадку, коли причи­ною списання основних засобів була надзвичайна подія (пожежа, аварія), суму прибутку або збитку відображають як фінансовий результат від надзвичайних подій.

У разі, якщо об'єкт основних засобів вибуває з експлуатації та зберігається для продажу, його відображають за балансовою вар­тістю на дату вибуття з використання. При цьому, не рідше ніж на кінець кожного звітного року слід перевіряти такий об'єкт щодо можливого зменшення його корисності.


6.6. Облік природних ресурсів та їх виснаження

Природні ресурси (вугілля, нафта, газ, мінеральні ко­палини, ліс) називають виснажуваними активами, оскільки вони виснажуються в процесі використання.

У Балансі природні ресурси відображаються у розділі довго­строкових активів окремими статтями: «Ділянки лісу», «Родови­ща вугілля та газу», «Кладовища корисних копалин» тощо.

Характерною рисою природних ресурсів є те, що при видобу­тку вони перетворюються на запаси продукції, призначеної для реалізації.

На момент купівлі чи виявлення природні ресурси відобража­ють в обліку згідно з принципом собівартості, яка, крім вартості придбання, містить витрати, пов'язані з розробкою. Протягом експлуатації природного ресурсу його первісна вартість, згідно з принципом відповідності, має розподілятися між обліковими пе­ріодами, в яких використання цього природного ресурсу сприяло отриманню доходу. Загальноприйнятим вважається метод спи­сання вартості природного ресурсу пропорційно обсягу виробни­цтва продукції. Такий метод сприяє найбільш точному зіставлен­ню доходів і витрат, пов'язаних з природними ресурсами.

В міру видобутку корисних копалин або вирубки лісу приро­дні ресурси виснажуються. Термін «виснаження» використову­ється не тільки для опису використання природних ресурсів, а також для пропорційного розподілу вартості природного ресур­су на одиницю продукції, що була з нього отримана. Первісна вартість (за мінусом ліквідаційної, яка практично не встановлю­ється) розподіляється на частини, що визнаються поточними ви­тратами у відповідних облікових періодах протягом всього строку експлуатації цього ресурсу. В обліку це відображається наступним чином:

Дебет рахунка «Витрати на виснаження»

Кредит рахунка «Накопичене виснаження «

При застосуванні методу списання вартості пропорційно обся­гу виробництва продукції, сума витрат на виснаження визнача­ється способом, подібним до виробничого методу нарахування амортизації. Для її підрахунку необхідно: 1) приблизно оцінити кількість одиниць обсягу природного ресурсу; 2) розрахувати ва­ртість виснаження на одиницю продукції, що відповідає відно­шенню вартості природного ресурсу до кількості одиниць його обсягу.


Витрати на виснаження, що мають бути нараховані за поточ­ний період, визначаються наступним чином:

Кількість одиниць Вартість виснаженн = обсягу природного • на одиницю

ресурсу продукції

Якщо природний ресурс видобувається в одному році, а про­дається у наступному, то в такому випадку витрати на виснажен­ня будуть визнаватися тільки у тому році, в якому відбувається його продаж. Непродана частина природних ресурсів розгляда­ється як запаси.

Затрати на розвідку та розробку нафтових і газових сховищ можуть обліковуватися двома способами:

1) собівартості успішних робіт. При цьому способі капіталі­зуються затрати тільки на успішні геологорозвідувальні роботи, в результаті яких було знайдено промислові корисні копалини. Ви­трати ж, пов'язані з неуспішними геологорозвідувальними робо­тами, списуються як витрати поточного періоду. Даний підхід є найбільш поширеним і використовується більшістю нафтогазо­вих компаній;

2) повної вартості — всі витрати, включаючи витрати на пу­сті свердловини, обліковуються як актив, тобто капіталізуються, а виснаження по ньому нараховується протягом очікуваного тер­міну використання продуктивних ресурсів. Застосування цього методу виправдовується тим, що витрати на буріння пустих све­рдловин є частиною загальних витрат на систематичну розробку нафтових шпар і тому їх можна вважати частиною вартості про­дуктивних свердловин.

Остаточна позиція по цьому питанню не визначена ні Коміте­том з МСБО ні Радою зі стандартів фінансового обліку США. Прийнятними вважаються обидва способи, а вибір одного з них залишається на розсуд компаній добувних галузей.

6.7. Облік нематеріальних активів та їх амортизації

Відповідно до МСБО 38, нематеріальний актив— це немонетарний актив, який можна ідентифікувати без фізичної субстанції, що утримується для використання у виробництві чи постачанні товарів або послуг, а також для передачі в оренду ін­шим сторонам чи для адміністративних цілей.


Цінність нематеріальних активів обумовлена довгостроковими правами або перевагами, що надаються даними активами власни­ку. Прикладами нематеріальних активів є патенти, авторські пра­ва, торгові знаки і торгові марки, франшизи, ліцензії, гудвіл. Ко­жний вид нематеріальних активів повинен відображатися на окремому рахунку.

У МСБО 38 також попереджається, що внутрішньогенеро-ваний гудвіл, торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за суттю об'єкти не слід визнавати як активи.

Нематеріальні активи обліковуються за вартістю придбання (собівартістю). Деякі нематеріальні активи, такі як гудвіл або то­ргові знаки, можуть придбаватися за незначну суму або безопла­тно. Хоча вони можуть мати велику цінність і бути необхідними для прибуткової діяльності, вони не повинні відображатися у Ба­лансі, якщо тільки не були придбані в іншої сторони за ціною, встановленою на ринку.

Ведення обліку нематеріальних активів пов'язано з вирішен­ням тих самих питань, що й при обліку інших довгострокових ак­тивів:

• визначення їх первісної вартості;

• облік змін цієї вартості в нормальних умовах господарюван­ня (амортизація);

• ведення обліку в ситуації, коли первісно визнана вартість активу суттєво змінюється.

Вирішення цих питань обтяжується характерними ознаками нематеріальних активів — відсутність у них фізичних якостей не завжди дозволяє їх ідентифікувати, встановити їх вартість та те­рмін корисної експлуатації.

Нематеріальні активи мають, як правило, обмежений строк корисної експлуатації, однак досить рідко — ліквідаційну вар­тість. Наявність ліквідаційної вартості нематеріального активу означає, що підприємство має обґрунтований намір реалізувати цей актив наприкінці терміну його корисного використання. Об­меженість строку корисного використання нематеріальних акти­вів обумовлюється тим, що права і привілеї, які підвищують до­хід їхнього власника, закінчуються або втрачаються. Тому, згідно з принципом відповідності, вартість нематеріального активу не­обхідно розподіляти між обліковими періодами впродовж усього строку корисної експлуатації, тобто амортизувати його. МСБО 38 містить загальне припущення, що строк корисного використання нематеріальних активів, як правило, не перевищує 20 років.


Амортизація нематеріальних активів може нараховуватися будь-яким методом, який відображає дійсне зменшення їхньої економічної корисності. Однак найчастіше при нарахуванні амо­ртизації нематеріальних активів застосовується рівномірний (прямолінійний) метод. Підприємство може використовувати ін­ший спосіб, якщо вважає його доцільним. У будь-якому випадку метод та період амортизації мають бути розкриті у фінансовій звітності.

Нематеріальні активи, по яких можливо встановити термін корисного використання, такі як патенти і авторські права, ма­ють бути списані через нарахування амортизації протягом термі­ну їх корисного використання.

Існує два варіанти відображення амортизації нематеріальних активів:

1) пряме списання з рахунка нематеріальних активів:
Дебет рахунка «Витрати на амортизацію»

Кредит рахунка «Нематеріальний актив» (вказується кон­кретний вид нематеріального активу)

2) використання коригуючого рахунка «Накопичена аморти­
зація»:

Дебет рахунка «Витрати на амортизацію»

Кредит рахунка «Накопичена амортизація»

У США, наприклад, перший варіант є найбільш поширеним.

Деякі нематеріальні активи, такі як торгові знаки, не мають встановленого обмезкення терміну корисного використання. Тому вони не амортизуються, а щорічно тестуються на зне­цінення. Якщо внутрішні або зовнішні фактори вказують на те, що актив знецінився, тобто його відновлювальна вартість стала меншою за балансову, то різниця між балансовою і відновлюва-льною вартістю відноситься на витрати поточного періоду:

Особливості обліку основних видів нематеріальних активів

Патенти (Patents)

Патент— це ексклюзивне право власника, підтвер­джене законодавством, на виробництво певного товару або вико­ристання специфічного процесу чи технології. Патент дає влас­нику виключне право використовувати, виготовляти або прода­вати продукт чи процес, що є предметом патенту. Патенти вида­ються на певний проміжок часу (у США це 17 років).


Патент відображають в обліку за первісною вартістю (собіва­ртістю), до складу якої, крім купівельної вартості, включають всі витрати, пов'язані з юридичним оформленням патенту, гонорари юристам, витрати на успішний захист патенту тощо. Придбання його відображається записом:

Дебет рахунка «Патент»

Кредит рахунка «Грошові кошти»

Вартість патенту, що захищає винахід чи удосконалення, роз­роблені власними зусиллями компанії, визначається виключно витратами на реєстрацію винаходу і його патентний захист. Ви­трати, понесені компанією у зв'язку з розробкою ідеї, продукта чи процесу, які потім патентуються, відносяться на витрати того періоду, коли вони виникли, тобто є поточними витратами і не капіталізуються.

Первісна вартість патенту амортизується або впродовж юри­дично закріпленого терміну його дії (відповідно до діючого у країні законодавства) або впродовж терміну його корисного ви­користання, визначеного методом бухгалтерської оцінки, залеж­но від того, який із них є коротшим.

У комерційній практиці поширені випадки, коли власник па­тенту передає право користування ним іншій особі на певний обумовлений у відповідному контракті період в обмін на виплату періодичних платежів — роялті (royalties). Роялті відображають­ся в обліку як доходи періоду, в якому вони надходять.

Якщо патент втрачає свою корисність, а його вартість ще не амортизована повністю, його залишкова вартість списується на збиток:

Дебет рахунка «Збиток від патенту»

Кредит рахунка «Патент»

Авторські права {Copyright)

Авторське право —■ ексклюзивне право, дане урядом власнику (автору) на публікацію та продаж літературних, му­зичних та інших художніх творів, а також комп'ютерних про­грам. Термін дії авторських прав визначається законодав­ством кожної країни. Наприклад, у США вони дійсні впродовж життя автора плюс п'ятдесят років. Вони не відновлюються, але можуть бути передані або продані фізичній чи юридичній особі.

Авторське право — вид нематеріального активу, який за своїм змістом та порядком обліку не відрізняється від патенту.


Період амортизації авторських прав, як правило, є набагато коротшим за юридичний строк їх дії. Вартість авторських прав списується за період, впродовж якого вони приносять прибуток.

Торгові марки і товарні знаки {Trade marks and trade {brand) names)

Торгові марки (товарні знаки) — це зареєстровані сим­воли або назви, які можуть бути використані тільки їх власником для ідентифікації товару чи послуг. Зареєстровані торгові марки і товарні знаки діють впродовж встановленого терміну (у США — 20 років) і мають необмежене право на відновлення. Вони захи­щаються законодавством від несанкціонованого використання іншими фірмами. Нерідко назви самих компаній (company names) відіграють роль торгової марки чи товарного знаку.

Ринкова вартість торгових марок і товарних знаків може бути значною і досягати десятків мільйонів доларів. Однак у бухгал­терському обліку в їхню первісну вартість включаються лише купівельна вартість та інші необхідні для придбання витрати, а у разі самостійної розробки— витрати, пов'язані із забезпеченням існування і захисту торгової марки чи товарного знаку: гонорари юристам, реєстраційні збори, витрати на оформлення, консульта­ційні послуги тощо. Ця сума, як правило, є незначною і не відо­бражає реальної вартості даного активу. У США навіть у випад­ку, якщо витрати на придбання й оформлення торгових марок і товарних знаків дійсно є незначними, вони списуються на витра­ти поточного періоду, а не капіталізуються.

Торгові марки і товарні знаки амортизуються впродовж термі­ну їх корисного використання, якщо такий можливо встановити, або тестуються на знецінення.

Франшизи та ліцензії {Franchises, licenses)

Перелічені нематеріальні активи є правами на ексклю­зивне використання території, формули, технології або дизайну.

Франшиза — це привілей, який надається за певну плату вла­сником — франчайзером іншій особі на основі контракту і дає останньому право продавати певні продукти або надавати послу­ги, використовувати торгові марки чи товарні знаки або здійсню­вати діяльність у визначеному географічному районі, користую­чись ім'ям франчайзора. Франчайзер, розробивши оригінальну ідею або продукт, захищає їх патентом, авторським правом, тор-


говою маркою чи товарним знаком, а потім продає право на ви­користання своєї ідеї або продукта, отримуючи за це, крім про­дажної вартості, щорічні платежі.

Ліцензія — це дозвіл, що видається державними органами на ведення деяких видів господарської діяльності за умови обов'я­зкового дотримання ліцензійних вимог. Ліцензіями також офор­млюється надання іншій фізичній чи юридичній особі права ви­користовувати захищені патентами винаходи, технологію тощо.

Франшизи та ліцензії можуть бути отримані на визначений термін, на невизначений строк або у постійне користування. Пер­вісна вартість таких нематеріальних активів визначається вели­чиною витрат на придбання таких прав.

Період амортизації франшиз і ліцензій з обмеженим строком дії дорівнює цьому строку, з необмеженим терміном та отрима­них у постійне використання — встановлюється виходячи зі строку корисного використання, якщо такий можливо визначити (у протилежному випадку ці види нематеріальних активів тесту­ються на знецінення).

Гудвіл (Goodwill)

Гудвіл — це переваги, які отримує покупець, придба-ваючи вже існуючу і діючу компанію порівняно з організацією власної нової фірми. Ці переваги можуть бути пов'язані з дові­рою клієнтів, висококваліфікованим керівництвом, ефективним виробництвом, вигідним географічним розташуванням, налаго­дженою системою збуту, податковими пільгами тощо. Гудвіл — це репутація фірми, яка забезпечується якістю товарів та послуг, кваліфікацією робітників і службовців, рентабельністю та фінан­совою стабільністю.

Гудвіл виникає при придбанні, а також при злитті і поглинанні компаній. Він є перевищенням вартості придбаної компанії над сумою ринкових вартостей чистих активів підприємства, виділе­них у самостійні одиниці.

Комітет з міжнародних стандартів фінансової звітності ствер­джує, що вигоди, пов'язані з придбанням гудвілу, з часом зника­ють. Компанії важко утримувати високий рівень показників і прибутку, якщо нові фактори гудвілу не замінять старі.

У деяких національних системах обліку гудвіл вважається ак­тивом, що амортизується: у Греції і Бельгії— не більше п'ять ро­ків, в Італії та Іспанії — 5—10 років, у Великій Британії — відра­зу списується в резерв або амортизується протягом економічно


1743,



обґрунтованого терміну життя активу. Однак у Міжнародних стандартах фінансової звітності гудвіл визнається нематеріаль­ним активом з необмеженим терміном використання, тому на кожну звітну дату він тестується на знецінення. При цьому він може бути повністю списаний впродовж першого року після придбання компанії, а може переноситися на витрати впродовж декількох (чи багатьох) звітних періодів.

Завдання для самостійної роботи

Питання для контролю знань

1. Що включається до складу довгострокових активів?

2. За якими ознаками класифікуються довгострокові ак­тиви?

3. Якими Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку регламентується облік довгострокових активів?

4. Який порядок визнання та оцінки основних засобів?

5. За якими методами нараховується амортизація основ­них засобів?

6. Як ведеться облік надходження і вибуття основних за­собів?

7. Який порядок переоцінки довгострокових активів?

8. Який порядок визнання та оцінки нематеріальних ак­тивів?

9. За якими методами нараховується амортизація нема­теріальних активів?

10. Як ведеться облік нематеріальних активів?

Теми рефератів

1. Оцінка довгострокових активів та облік їх придбання.

2. Методи нарахування амортизації основних засобів та їх вплив на фінансові результати діяльності фірми.

3. Зменшення корисності довгострокових активів та по­рядок відображення його в обліку.

4. Облік нематеріальних активів.

5. Порівняльна характеристика обліку довгострокових
активів за національними та міжнародними стандартами бу­
хгалтерського обліку.

Господарські ситуації

1. Підрахуйте річні суми амортизації об'єкта основних за­собів, якщо його первісна вартість — $200 000, ліквідаційна вартість


дорівнює нулю, а термін корисного використання — 3 роки. Вирішую­чи завдання, використайте чотири методи нарахування амортизації. Ре­зультати порівняйте.

2. Первісна вартість вантажівки — S30 000, її ліквідаційна вартість в кінці п'ятирічного терміну експлуатації — $3000. Визначте річну нор­му амортизації, її річну суму, накопичений знос та залишкову вартість вантажівки на кінець кожного року експлуатації, якщо відомо, що про­біг автомобіля становив:

— за перший рік 60 000 км

— за другий 90 000 км

— за третій ЗО 000 км

— за четвертий 60 000 км

— за п'ятий 30 000 км Розрахунки виконайте, використовуючи чотири методи нарахування

амортизації. Результати порівняйте.

Тести поточного контролю знань

1. Компанія витратила $10 мільйонів на придбання офісу. Впродовж якого періоду витрати підлягають списанню?

а) за період, протягом якого було витрачено S10 мільйонів;

б) протягом першого року експлуатації будівлі;

в) впродовж терміну корисного використання будівлі;

г) після того, як будуть отримані доходи у розмірі $10 міль­
йонів.

2. Амортизація можу бути представлена як процес:

а) оцінки активу за справедливою вартістю;

б) збільшення вартості активу протягом терміну його корисної
служби на основі раціонального і систематичного підходу;

в) списання вартості активу на витрати впродовж строку його
корисної служби на основі раціонального і систематичного під­
ходу;

г) списання вартості активу протягом кожного звітного періоду.

3. З позицій бухгалтерського обліку придбання виробничих
потужностей може розглядатися як довгострокове {довго­
строкова):

а) нарахування витрат;

б) нарахування доходів;

в) нарахування доходів, отриманих у рахунок майбутніх пері­
одів;

г) передоплата за послуги.


17*



4. Сальдо по рахунку «Накопичена амортизація» означає:

а) грошові кошти, призначені для заміни основних засобів;

б) суму, що підлягає вирахуванню із вартості основних засобів
з метою отримання справедливої вартості;

в) суму, віднесену на витрати за поточний період;

г) суму, віднесену на витрати з дати придбання об'єкта основ­
них засобів.

5. Залишкова вартість активу дорівнює:

а) ринковій ціні за вирахуванням первісної вартості;

б) ціні, на яку орієнтується ринок;

в) відновлювальній вартості активу;

г) собівартості активу за вирахуванням накопиченої амортизації.


РОЗДІЛ 7


ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ВКЛАДЕНЬ ТА КОНСОЛІДОВАНА ЗВІТНІСТЬ

7.1. Види інвестицій і порядок їх оцінки.

7.2. Облік інвестицій в облігації і порядок амортизації премії та дисконту по придбаних облігаціях.

7.3. Облік інвестицій в акції та порядок їх переоцінки.

7.4. Облік інвестицій в асоційовані компанії.

7.5. Призначення, склад та порядок подання консолідо­ваної фінансової звітності.

7.6. Принципи та процедури консолідації фінансових
звітів.

Метою опрацювання даного розділу є отримання глибо­ких теоретичних знань з питань економічної сутності, оцінки, об­ліку фінансових інвестицій, змісту та принципів і процедур консо­лідації фінансових звітів; вивчення нормативного забезпечення обліку інвестицій та подання консолідованих фінансових звітів на міжнародному рівні, а також набуття практичних навичок з орга­нізації обліку інвестицій у цінні папери та складання консолідова­ної фінансової звітності і використання її інформації в управлінні. ПІСЛЯ ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ, ВИ ПОВИННІ ВМІТИ:

• розкрити економічну сутність фінансових інвестицій, їх кла­сифікацію та порядок оцінки;

• виявити відмінності національних Положень (стандартів) бу­хгалтерського обліку стосовно обліку інвестицій у цінні папери і консолідованої фінансової звітності у порівнянні з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

• організувати облік інвестицій в облігації, акції із застосу­ванням передового світового досвіду;

• визначити особливості об'єднання бізнесу за методами при­дбання і об'єднання інтересів;

• порівняти зміст і структуру консолідованої фінансової звіт­ності різних країн;

• розкрити принципи і процедури консолідації фінансової зві­тності зарубіжних країн;

• скласти консолідовану фінансову звітність та здійснити вза­ємозв'язок її показників;

• використовувати облікову інформацію для прийняття управ­лінських рішень в області інвестиційної політики.


7.1. Види інвестицій і порядок їх оцінки

Важливим атрибутом ринкової економіки в розвинутих зарубіжних країнах є економічна інтеграція, яка сприяє поглиб­ленню процесу концентрації та централізації капіталу в рамках міжнародного економічного простору, розповсюдженню корпо­ративної форми бізнесу. Сучасному рівню інтеграційних проце­сів властива інтернаціоналізація економіки, стратегічним призна­ченням якої є сприяння підвищенню ефективності та конкуренто­спроможності, а також привабливості для інвесторів.

У процесі функціонування зарубіжні компанії, фірми здійс­нюють фінансові інвестиції. Фінансові інвестиції— це вкладан­ня коштів однієї компанії в цінні папери та капітал інших компа­ній з метою забезпечення приросту капіталу, отримання додатко­вих доходів, зміцнення партнерських взаємовідносин.

Питання класифікації, визнання, оцінки інвестицій та роз­криття інформації про них у фінансовій звітності до 01.01.2001 р. регламентувалися МСБО 25 «Облік інвестицій», а з 01.01.2001 р. — МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» і МСБО 40 «Інвестиційна нерухомість». Згідно з цими нормативними до­кументами інвестиції визначаються як актив, що утримується підприємством для приросту капіталу шляхом отримання доходу (наприклад, відсотків, роялті, дивідендів та ренти), для збільшен­ня вартості капіталу чи інших економічних вигод для підприємс-тва-інвестора.

Залежно від терміну розміщення інвестиції поділяються на короткострокові (поточні) і довгострокові.

До короткострокових (поточних) відносяться інвестиції, які легко реалізуються за своїм характером та призначаються для утримання протягом не більше одного року. Іншими словами, короткострокові інвестиції є вигідним розміщенням тимчасово вільних грошових коштів терміном менше одного року. Прикла­дом таких вкладень є інвестиції у легко реалізовані (ринкові) цінні папери, а саме:

— короткострокові свідоцтва (депозитні сертифікати, угоди про купівлю короткострокових цінних паперів, акцептовані бан­ком векселі та інші цінні папери, термін погашення яких менше року);

— ринкові боргові зобов'язання (облігації держави, корпора­цій, термін погашення яких менше року);

— ринкові цінні папери, що дають право власності (привіле­йовані та звичайні акції компанії і деякі інші цінні папери, що


 


дають право власності та призначаються для утримання протягом не більше одного року).

Більша частина інвестицій має форму фінансових прав, але деякі вкладення є матеріальними активами, наприклад, інвестиції у золото, діаманти або інші товари, які легко реалізуються.

Короткострокові інвестиції відображаються в активі балансу у розділі «Поточні активи» за їхньою собівартістю, яка включає:

—справедливу вартість поточних інвестицій, вкладених в об­мін на відповідний фінансовий інструмент;

—додаткові витрати, які безпосередньо пов'язані з розміщен­ням поточних інвестицій (комісійні винагороди, гонорари, подат­ки, банківські збори та інші платежі).

Крім того, у звітності підлягає розкриттю:

—інформація про справедливу та ринкову вартість інвестицій у цінні папери;

—інформація про фінансові ризики та політику управління ними;

—інформація про доходи і витрати, що виникають в результа­ті операцій з цінними паперами;

облікова політика щодо визначення і оцінки фінансових ін­вестицій.

На відміну від короткострокових, довгострокові інвестиції є вкладенням коштів у діяльність юридично самостійних компаній, фірм на термін, що перевищує один рік, з метою впливу на них або отримання додаткового прибутку. До таких інвестицій належать:

— інвестиції у ринкові цінні папери, що дають право власності (привілейовані та звичайні акції);

— інвестиції у ринкові боргові зобов'язання інших компаній (облігації, довгострокові векселі);

— інвестиції у спеціальні фонди (пенсійний фонд, фонд для погашення облігацій та ін.);

— інвестиції у матеріальні необоротні активи, які призначені для перепродажу.

Довгострокові інвестиції відображаються в активі балансу у розділі «Непоточні активи» і оцінюються залежно від дольової участі інвестора в капіталі об'єкта інвестування (рис. 7.1).

Крім того, в примітках до фінансових звітів необхідно обов'язково розкривати інформацію про:

— обсяги нових довгострокових вкладень в інвестиційну дія­
льність;

- підприємства, які знаходяться під контролем або суттєвим впливом інвестора;


об'єднання підприємств;

—спільні підприємства (з визначенням частки у капіталі, фі­нансових результатів діяльності за фінансовий рік).

Рис. 7.1. Методи оцінки довгострокових інвестицій

При переводі інвестицій з однієї категорії в іншу (з коротко­строкових в довгострокові, чи навпаки) вони оцінюються за ниж­чою з двох оцінок: за собівартістю або ринковою вартістю.

7.2. Облік інвестицій в облігації! порядок амортизації премії та дисконту по придбаних облігаціях

Інвестиції в облігації є одним із видів вкладень у ринко­ві боргові зобов'язання інших компаній. Компанія-інвестор здійс­нює облік інвестицій в облігації на реальному (балансовому), ак-



1 листопада 20ХХ p. — реалізація облігацій: Дебет рахунка «Грошові кошти» 23 700 Дебет рахунка «Збитки від реалізації облігацій» — / 700 Кредит рахунка «Інвестиції в облігації» 25 400 У процесі придбання облігацій, зазвичай, їх номінальна вар­тість не співпадає з ринковою. Якщо ринкова вартість облігації нижча за її номінальну вартість, то різниця в сумі, отримана в ре­зультаті придбання такої облігації, називається дисконтом. На­приклад, облігація номіналом S1000 придбана за $950; сума дис­конту становить $50 (1000 - 950).

Сума перевищення ринкової вартості облігації над її номіна­льною вартістю називається премією. Наприклад, облігація номі­налом $1000 придбана за $1050; сума премії складає $50 (1050 -- 1000).

За умови утримання компанією-інвестором довгострокових інвестицій в облігації різниця між вартістю придбаних облігацій і їх номінальною вартістю має бути амортизована.

Амортизація премії чи дисконту по придбаних облігаціях на­раховується протягом періоду, який триває з моменту придбання облігації до її погашення і здійснюється шляхом коригування (зменшення або збільшення) суми отриманого доходу у вигляді відсотків по облігаціях.

У наведеному прикладі облігації корпорації «Оріон» були придбані з дисконтом у сумі $4600 (ЗО 000 - 25 400). З огляду на це, 31 липня 20ХХ р. в момент отримання доходу по облігаціях, на рахунках бухгалтерського обліку має бути відображено також нарахування амортизації дисконту в розмірі 1/20 суми дисконту,

що амортизується, тобто $230 (--- ). На цю суму в обліку скла­
дається бухгалтерське проведення:

Дебет рахунка «Інвестиції в облігації»» 230

Кредит рахунка «Дохід по облігаціях» 230

На суму нарахованої амортизації премії складається бухгал­терське проведення:

Дебет рахунка «Дохід по облігаціях»

Кредит рахунка «Інвестиції в облігації»

Приклад 3. 2 січня 20ХХ р. придбано 50 штук 10 %-них об­лігацій номінальною вартістю $1000 кожна, які були випущені терміном на 10 років. Облігації придбано за ціною $1025 кожна з виплатою комісійних брокерам в сумі $750. Сума премії по при­дбаних облігаціях складає $2000 (52 000- 50 000). 31 липня



рахунок дивідендів 10 додаткових акцій. За результатами даної

операції собівартість акції знизилася до S50 (--- ). При цьому в

обліку здійснюється запис: отримано 10 додаткових звичайних акцій у виглядіі дивідендів. Надалі собівартість 60 акцій складає S3000, тобто $5>'0 за акцію.

Реалізація ажцій відображається на рахунках бухгалтерського обліку записом::

Дебет рахунка «Грошові кошти»

Кредит рахунка «Інвестиції в акції»

У процесі утримання інвестицій в ринкові цінні папери, що надають право власності, справедлива вартість акцій може змі­нюватися. Зміна справедливої вартості призводить до виникнен­ня прибутку або» збитків.

Згідно з МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка», визнамий прибуток або збиток, які виникають під впливом зміни справедливої вартості цінних паперів, що на­дають право власності, необхідно відображати у звітності та­ким чином:

—прибуток а(бо збиток від зміни справедливої вартості акцій, утримуваних для операцій, слід включати до чистого прибутку або збитку за том період, в якому вони виникають;

—прибуток або збиток від зміни справедливої вартості акцій, наявних для продажу, слід або включати до чистого прибутку чи збитку за період,, в якому вони виникають, або визнавати безпо­середньо у склади капіталу в звіті про зміни в капіталі, доки акції не продано або нге буде визнано, що корисність фінансового ак­тиву зменшилась,, коли кумулятивний прибуток або збиток, ви­знаний раніше в капіталі, слід включати до чистого прибутку або збитку за період.

Компанія передбачає порядок визнання прибутку або збитку від фінансового ажтиву, наявного для продажу, в обліковій полі­тиці.

Приклад 5. П ортфель інвестицій компанії «Рілко» у ринкові цінні папери, що надають право власності, має наступний вигляд (табл. 7.1).

Інвестиційною політикою компанії «Рілко» передбачено, що звичайні акції придбано з метою продажу, а привілейовані — з метою довгостроюового інвестування, тому їх слід вважати до­ступними для продажу, на відміну від звичайних акцій, які при­значені для продажу.


На рахунках бухгалтерського обліку компанії «Рілко» операції з інвестування коштів у ринкові цінні папери, що надають право власності, будуть відображені записами:

1. Інвестування коштів у ринкові цінні папери, що надають
право власності, з метою продажу, дол.

Дебет рахунка «Інвестиції в акції, призначені для прода­жу»— 395 600

Кредит рахунка «Грошові кошти» 395 600

2. Вкладення коштів у ринкові цінні папери, що надають пра­
во власності, з метою довгострокового інвестування, дол.

Дебет рахунка «Інвестиції в акції, доступні для продажу» 169 000

Кредит рахунка «Грошові кошти» 169 000

3. Коригування вартості портфельних інвестицій з урахуван­
ням зміни вартості акцій станом на 31.12.20ХХ р., дол.

— по акціях, призначених для продажу

Дебет рахунка «Інвестиції в акції, призначені для прода­жу»—25 600

Кредит рахунка «Нереалізований прибуток від утримання ак­цій «— 25 600

— по акціях, доступних для продажу

Дебет рахунка «Нереалізований збиток від утримання акцій, доступних для продажу»(рахунок «Капітал») 11 200

Кредит рахунка «Інвестиції в акції, доступні для продажу» — 11 200.


Інформація з коригування вартості портфельних інвестицій у даному прикладі свідчить, що зміна вартості акцій, призначених для продажу, визначається як прибуток, а зміна вартості інвести­цій в акції, доступні для продажу, у вигляді збитку відображаєть­ся безпосередньо у складі капіталу в Звіті про зміни в капіталі.

7.4. Облік інвестицій в асоційовані компанії

Порядок обліку інвестицій в асоційовані компанії та розкриття інформації про них у фінансовій звітності регламенту­ється МСБО 28 «Інвестиції в асоційовані компанії». Згідно з цим стандартом асоційованою компанією вважається підприємство, в якому інвестор має суттєвий вплив і яке не є ні дочірнім, ні спі­льним підприємством інвестора. Під суттєвим впливом розумі­ють можливість брати участь у прийнятті рішень з фінансової та операційної політики об'єкта інвестування, але при цьому інвес­тор не має права контролювати цю політику.

Вважається, що інвестор має суттєвий вплив, якщо він володіє прямо або непрямо (через дочірні підприємства) не менше ніж 20 % акцій об'єкта інвестування, що мають право голосу. Ця умова зберігається, доки не буде чітко доведено протилежне.

Як правило, свідченням суттєвого впливу інвестора є:

а) представництво в раді директорів або еквівалентному орга­
ні управління об'єкта інвестування;

б) участь у політиці прийняття рішень об'єктом інвестування;

в) важливі операції між інвестором та об'єктом інвестування;

г) взаємообмін управлінським персоналом або забезпечення
необхідної технічної інформації.

Основним методом обліку інвестицій в асоційовані компанії є метод участі у капіталі. Згідно з цим методом інвестиція в асоці­йовану компанію первісно відображається за собівартістю. У по­дальшому вартість інвестиції коригується (збільшується або зме­ншується) на частку інвестора в прибутках (збитках) та інших змінах у капіталі асоційованої компанії.

Компанія-інвестор здійснює облік інвестицій в асоційовані компанії на реальному, балансовому, активному рахунку «Інвес­тиції в асоційовані компанії». Вкладення інвестицій в асоційовані компанії відображається в обліку бухгалтерським записом:

Дебет рахунка «Інвестиції в асоційовані компанії»»

Кредит рахунка «Грошові кошти»


Вартість інвестицій в асоційовані компанії збільшується на частку інвестора в сумі чистого прибутку асоційованої компанії, яка становить дохід інвестора від участі в капіталі. На суму дохо­ду від участі в капіталі асоційованої компанії в обліку складаєть­ся бухгалтерське проведення:

Дебет рахунка «Інвестиції в асоційовані компанії»

Кредит рахунка «Дохід від участі в капітачі асоційованих компаній»

За умови збиткової діяльності об'єкта інвестування вартість інвестицій в асоційовані компанії зменшується на частку інвес­тора в сумі чистого збитку, що відображений у Звіті про прибут­ки і збитки асоційованої компанії. При цьому складається бухга­лтерський запис:

Дебет рахунка «Втрати від участі в капіталі асоційованої компанії»

Кредит рахунка «Інвестиції в асоційовані компанії».

Згідно з МСБО 28 «Інвестиції в асоційовані компанії», компа-нії-інвестори отримують від асоційованих компаній дивіденди, суми яких відносяться на зменшення балансової вартості інвес­тицій. При цьому в обліку відображаються бухгалтерські записи:

Дебет рахунка «Грошові кошти»

Кредит рахунка «Інвестиції в асоційовані компанії» або а) на суму оголошених дивідендів, що підлягають отриманню:

Дебет рахунка «Дебіторська заборгованість за нарахованими дивідендами»

Кредит рахунка «Інвестиції в асоційовані компанії»

б) на суму отриманих дивідендів:

Дебет рахунка «Грошові кошти»

Кредит рахунка (Дебіторська заборгованість за нараховани­ми дивідендами»

У випадку отримання свідчення про можливість зменшення ко­рисності інвестиції в асоційовану компанію інвестор повинен ви­значити та відобразити в обліку збиток від зменшення корисності.

Згідно з МСБО 36 «Зменшення корисності активів», сума зби­тку від зменшення корисності інвестиції свідчить про переви­щення балансової вартості інвестиції над сумою її очікуваного відшкодування, якою вважається більша з двох оцінок: чиста ціна продажу інвестиції та вартість її використання.

На рахунках бухгалтерського обліку сума від зменшення ко­рисності інвестицій відображається записом:

Дебет рахунка «Збиток від зменшення корисності інвестицій»

Кредит рахунка «Інвестиції в асоційовані компанії».


7.5. Призначення, склад та порядок подання консолідованої фінансової звітності

У міжнародній обліковій практиці необхідність консо­лідації фінансової звітності обумовлена процесами концентрації і централізації капіталу, появою дочірніх підприємств, філіалів у рамках концернів та груп компаній, створенням підприємств із залученням іноземного капіталу та іншими інтеграційними про­цесами в економічній сфері.

Вперше консолідовану фінансову звітність почали складати підприємства США наприкінці XIX ст. Першою компанією, яка оприлюднила консолідовану звітність, стала United States Steel Company, зареєстрована в Нью-Джерсі у 1901 році. Більш швидке впровадження консолідації фінансової звітності в США у порів­нянні з іншими країнами пояснюється поглибленням процесів концентрації і централізації капіталу, появою холдингових ком­паній, концернів, відсутністю правових та інших бар'єрів для за­стосування нової облікової методології.

В Європі консолідована фінансова звітність стала складатися значно пізніше. Так, у законодавстві Великобританії перша згад­ка про консолідовану звітність датується 1947 році, Німеччини — 1965 році, Франції— 1986 році. Проте уже у 20-х роках XX ст. перші публікації з цього питання з'явилися у Великобританії, а Лондонська фондова біржа стала вимагати подання консолідова­ної фінансової звітності у 1939 р. У 1967 р. лише 22 французькі компанії оприлюднили консолідований баланс і тільки у 1986 р. вимоги до оприлюднення консолідованої фінансової звітності у Франції стали обов'язковими. У Данії, Нідерландах консолідація фінансової звітності набула поширення у 30-х роках XX ст. У Німеччині вона стала обов'язковою лише з 1990 р. У незначній мірі практика складання консолідованої фінансової звітності по­ширена в таких європейських країнах, як Греція, Іспанія, Італія.

Теорія і практика складання консолідованої фінансової звіт­ності у різних країнах має суттєві відмінності, основними пара­метрами яких є:

—неоднаковий ступінь розповсюдження консолідованої фі­нансової звітності;

—різні підходи до тлумачення категорії групи з точки зору консолідації;

—неоднакові обсяги інформації, що оприлюднюється компа­ніями;

—різні методи консолідації.


Комітет міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та Комісія Європейського Союзу намагаються подолати існуючі відмінності, але усунути їх повністю навряд чи пощастить. Цими міжнародними організаціями оприлюднені нормативні докумен­ти стосовно проблем консолідації фінансової звітності, серед яких найбільш важливими є Міжнародні стандарти бухгалтерсь­кого обліку: 27 «Консолідовані та окремі фінансові звіти»; 14 «Звітність за сегментами»; 21 «Вплив змін валютних курсів»; 28 «Інвестиції в асоційовані компанії»; 31 «Частки у спільних під­приємствах»; 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка»; 40 «Інвестиційна нерухомість»; Міжнародний стандарт фінансової звітності 3 «Об'єднання бізнесу»; Четверта Директива ЄС про рі­чну фінансову звітність акціонерних компаній з обмеженою від­повідальністю, прийнята 25 липня 1978 p.; Сьома Директива ЄС про консолідовану звітність, прийнята 13 червня 1983 р.

Широко висвітлені питання складання консолідованої фінан­сової звітності в законодавчих актах та облікових стандартах Ве­ликобританії: в Законі про компанії 1985 p.; Положеннях по ста­ндартній обліковій практиці: 1 «Облік в асоційованих компаніях»; 14 «Звітність групи»; 22 «Облік гудвілу»; 23 «Облік придбання і об'єднання» та ін.

У Німеччині питання консолідації фінансової звітності викла­дені в Торговельному кодексі, виданому у 1990 р., та інших зако­нодавчих актах. Слід зазначити, що нормативна база, присвячена проблемі консолідованої фінансової звітності, переглядається, уточнюється відповідно до вимог часу, накопиченої інформації, розвитку науки і техніки.

У процесі консолідації фінансової звітності першочерговим завданням є вибір оптимального варіанту об'єднання підприємс­тва, тобто створення корпоративної групи за допомогою спеціа­льних методів, що забезпечують здійснення контролю діяльності одного підприємства іншим.

Згідно з МСБО 27 «Консолідовані та окремі фінансові звіти», групою вважається об'єднання підприємств, до складу якого включаються материнська компанія та всі її дочірні підприємст­ва. Група розглядається як окрема економічна одиниця і не є юридичною особою.

Дочірнім підприємством є компанія, яка перебуває під конт­ролем іншої (материнської) компанії. При використанні методу обліку інвестицій на консолідованій основі за умови, що компа-нії-інвестору належить понад 50 % акцій іншої компанії, в яку здійснюються інвестиції, дочірнє підприємство є об'єктом інвес-

 


тиції. Материнська компанія — це компанія, яка має одне або де­кілька дочірніх підприємств та здійснює контроль за їх діяльніс­тю. Вона розглядається як компанія-інвестор.

МСБО 27 «Консолідовані та окремі фінансові звіти» визначає ко­нтроль як повноваження керувати фінансовою та операційною полі­тикою підприємства з метою отримання вигод від його діяльності.

Критерієм безумовного контролю дочірнього підприємства є володіння материнською компанією понад половиною його голо­сів. Проте слід зазначити, що контроль може здійснюватися і в тому випадку, коли материнська компанія володіє не більше 50 % голосів підприємства, за наявності:

—угоди з іншими інвесторами, що передбачає за материнсь­кою компанією право ухвального голосу при прийнятті тактич­них та стратегічних рішень стосовно діяльності підприємства;

—права визначати структурний та персональний склад ради директорів (виконавчого органу) підприємства;

—угоди з іншими інвесторами, що передбачає право визнача­ти фінансову та операційну політику підприємства.

В юридичному аспекті материнська компанія та її дочірні під­приємства є окремими юридичними особами і складають окремі фінансові звіти.

Зважаючи на те, що користувачів фінансової звітності мате­ринської компанії цікавить фінансовий стан та результати діяль­ності дочірніх підприємств, які перебувають під її контролем, то в багатьох країнах світу поряд з фінансовими звітами окремих компаній складається звітність, яка відображає фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових потоків групи. Така звіт­ність називається консолідованою фінансової звітністю. Вона на­дає фінансову інформацію про групу як про єдине підприємство, незалежно від юридичних обмежень окремих юридичних осіб. Схематично взаємозв'язок материнської компанії та дочірніх підприємств у процесі консолідації можна подати у такому ви­гляді (рис. 7.2).

Створення групи як економічної одиниці регламентується МСФЗ 3 «Об'єднання бізнесу». Цей стандарт визначає групу як об'єднання окремих підприємств в одну господарську одиницю в результаті приєднання одного підприємства до іншого або отри­мання контролю одним підприємством над чистими активами та діяльністю іншого. Згідно з МСФЗ 3 «Об'єднання бізнесу», об'єднання підприємств з огляду на організацію облікового про­цесу здійснюється за двома методами, а саме: придбання або об'єднання інтересів.


Рис. 7.2. Схема взаємозв'язку материнської та дочірньої компаній

Придбання— це таке об'єднання підприємств, при якому ма­теринська компанія (покупець) отримує контроль над чистими активами та фінансовою і операційною діяльністю іншого під­приємства в обмін на передачу активів, прийняття зобов'язань чи випуск акцій.

Метод об'єднання інтересівпередбачає, що акціонери об'єднуваних компаній контролюють всі або фактично всі свої чисті активи та діяльність з метою досягнення подальшого спіль­ного розподілу ризиків і вигод від об'єднання. При цьому жодну зі сторін не можна визначити як покупця. Разом з тим у процесі об'єднання акціонери дочірньої компанії стають акціонерами ма­теринської.

У результаті злиття підприємств відбувається їх економічне об'єднання або юридичне злиття. Якщо після об'єднання підпри­ємства залишаються самостійними юридичними особами, то від­булося економічне об'єднання. Наприклад, в результаті придбан­ня одним підприємством контрольного пакету акцій іншого придбане підприємство стає дочірнім підприємством покупця.

Юридичне злиття відбувається тоді, коли:

а) активи та зобов'язання одного підприємства передаються
іншому і перше підприємство ліквідується;

б) активи та зобов'язання обох підприємств передаються но­
вому і обидва ліквідуються.

Зарубіжна практика свідчить, що у більшості випадків об'єд­нання підприємств здійснюється в результаті приєднання одного підприємства до іншого, тобто за методом придбання.

Придбання контролю за чистими активами та діяльністю ін­ших підприємств відображається в обліку покупця за вартістю придбання. Вона включає суму сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або справедливу вартість на дату обміну інших ком­пенсацій за придбання, які надані покупцем в обмін на контроль


18*



за чистими активами іншого підприємства, а також витрати, без­посередньо пов'язані з придбанням, до яких відносяться: витрати на реєстрацію послуг бухгалтерів, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших консультантів.

Ця інформація надає покупцю можливість контролювати при­дбані ідентифіковані чисті активи, які складають різницю між ідентифікованими активами та ідентифікованими зобов'язаннями придбаного підприємства. Ідентифікованими називаються при­дбані активи та зобов'язання, які на дату придбання можуть бути відокремлені від підприємства та відповідають критеріям ви­знання статей балансу, а саме:

— їх оцінка може бути достовірно визначена;

— очікується отримання (або зменшення) у майбутньому еко­номічних вигод внаслідок використання активу (погашення зо­бов'язання).

Будь-яке перевищення вартості придбання над часткою поку­пця у справедливій вартості ідентифікованих чистих активів, придбаних на дату обмінної операції, вважається гудвілом і ви­знається як актив.

Гудвіл — це ділова репутація підприємства, яка становить су­купність факторів, що забезпечують можливість отримання над­прибутку. До них належать: місцезнаходження підприємства, кваліфікація фахівців різних рівнів тощо. Як правило, ці фактори враховують при визначенні ринкової ціни підприємства.

Гудвіл, що виникає при придбанні, є сумою, яка сплачена по­купцем в надії отримати у майбутньому економічну вигоду. Майбутня економічна вигода може бути результатом синергії.

Після придбання підприємства гудвіл визначається як різниця між вартістю його придбання та справедливою вартістю придба­них ідентифікованих чистих активів на дату придбання.

Сума гудвілу підлягає капіталізації, тобто відображається у складі активів покупця за собівартістю. Протягом терміну корис­ного використання гудвіл амортизується. Період амортизації гуд­вілу визначається покупцем підприємства з урахуванням терміну, протягом якого очікується надходження майбутніх економічних вигод, але не повинен перевищувати двадцяти років з дати перві­сного визнання.

Оцінка терміну корисного використання гудвілу повинна здійснюватися з урахуванням таких факторів:

а) очікуваний термін функціонування підприємства;

б) вплив змін у попиті, старіння продукту та інших економіч­
них факторів;


в) очікувана тривалість терміну трудової діяльності керівних
працівників та провідних фахівців;

г) очікувані дії конкурентів;

д) правові норми та обумовлені контрактом умови, що впли­
вають на термін корисного використання гудвілу.

Виходячи з того, що термін корисного використання гудвілу визначити складно, рекомендується нарахування амортизації здійснювати протягом п'яти років. При цьому слід застосовувати прямолінійний метод.

Перевищення (на дату обмінної операції) частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зо­бов'язань над вартістю придбання свідчить про наявність негати­вного гудвілу (бедвіл).

За умови об'єднання інтересів облік об'єднаних підприємств ведеться так, ніби їх діяльність продовжується окремо, як і рані­ше, незважаючи на те, що вони перебувають у спільному воло­дінні і під загальним керівництвом. Об'єднане підприємство роз­робляє єдину уніфіковану облікову політику. У зв'язку з цим активи, зобов'язання та власний капітал об'єднуваних підпри­ємств відображаються в обліку та фінансовій звітності за їхньою балансовою вартістю. Коригування цієї вартості здійснюється лише з урахуванням відповідності обліковій політиці та її засто­сування до всіх періодів, включених до звітності. При цьому по­зитивного чи негативного гудвілу не виникає. Крім того, при складанні фінансової звітності об'єднаного підприємства не при­ймаються до уваги результати операцій між об'єднаними підпри­ємствами. Витрати, пов'язані з об'єднанням інтересів (плата за реєстрацію, витрати на інформаційні та консультаційні послуги тощо) обліковуються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були понесені.

Таким чином, незалежно від методу об'єднання підприємств, створена група — це материнська компанія та всі її дочірні під­приємства. Згідно з МСБО 27 «Консолідовані та окремі фінан­сові звіти», фінансові звіти групи, подані як фінансові звіти єдиного підприємства, вважаються консолідованою фінансовою звітністю.

Консолідовану фінансову звітність повинна подавати мате­ринська компанія. У деяких випадках материнська компанія звільняється від подання консолідованих фінансових звітів, а саме:

— якщо вона фактично перебуває у повній власності іншого підприємства;


— за згодою меншості акціонерів, коли вона майже повністю (не менше ніж 90 % акцій з правом голосу) належить іншому підприємству.

Материнська компанія, яка оприлюднює консолідовану фі­нансову звітність, повинна включати до її складу всі дочірні під­приємства: як зарубіжні, так і національні. Винятком є дочірні підприємства, які були придбані та утримуються виключно для продажу найближчим часом, внаслідок чого контроль за ними має тимчасовий характер, або функціонування яких здійснюється в умовах жорстких довгострокових обмежень щодо їхньої здат­ності передавати кошти материнській компанії.

Основними формами звітів, які входять до складу консолідо­ваної фінансової звітності є: консолідований баланс, консолідо­ваний звіт про прибутки і збитки, консолідований звіт про рух грошових коштів, примітки до консолідованої звітності. Згідно з МСБО 27 «Консолідовані та окремі фінансові звіти», консолідо­вана фінансова звітність складається з консолідованого балансу, консолідованого звіту про прибутки і збитки та приміток до звітів.

У різних країнах у структурі консолідованої фінансової звіт­ності мають місце відмінності. Так, в США компанії оприлюд­нюють консолідований баланс, консолідований звіт про прибутки і збитки, консолідований звіт про рух грошових коштів та примі­тки до звітів. Склад консолідованої звітності компаній Велико­британії такий же, як в американських, але, крім того, додатково подається баланс материнської компанії.

У західноєвропейських країнах консолідована звітність, згідно з Четвертою і Сьомою Директивами ЄС, включає консолідовані: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух капіталу, рух грошових коштів, примітки до звітів, висновки аудитора. Разом з тим, слід зазначити, що в Німеччині та Франції відсутні уніфіко­вані вимоги щодо оприлюднення консолідованої фінансової звіт­ності.

7.6. Принципи та процедури консолідації фінансових звітів

Консолідована фінансова звітність надає об'єктивну інформацію про результати діяльності та фінансовий стан єдиної економічної одиниці, не змінюючи при цьому окремих фінансо­вих звітів компаній групи, оскільки віддзеркалює її економічні взаємозв'язки. Така звітність може виконувати контрольні функ-


ції для материнської компанії та впливати на її дивідендну полі­тику. В деяких країнах, наприклад у США, консолідований при­буток є основою для оголошення дивідендів (материнська ком­панія приймає рішення про виплату дивідендів за результатами діяльності дочірнього підприємства). Безумовно, консолідована звітність містить важливу інформацію для прийняття фінансових та управлінських рішень.

Згідно з міжнародними стандартами, консолідована фінансова звітність повинна базуватися на певних принципах і методах, тобто відповідати певним вимогам. Основними принципами під­готовки консолідованої звітності є:

1. Принцип повноти,який передбачає, що всі активи, зо­бов'язання, витрати майбутніх періодів, доходи майбутніх пері­одів консолідованої групи подаються у повному обсязі незалежно від частки материнської компанії. Частка меншості, тобто доля чистого прибутку (збитку) та чистих активів дочірнього підпри­ємства, яка не належить материнській компанії, відображається в балансі окремою статтею.

2. Принцип справедливої і достовірної оцінки,сутність якого полягає в тому, що консолідована звітність повинна бути зрозумілою, доступною для сприймання, надавати суттєву, об'єктивну та неупереджену інформацію про активи, зо­бов'язання, фінансовий стан результати діяльності підприємств, що входять до складу групи.

3. Принцип власного капіталу,який передбачає визначення власного капіталу групи, виходячи з балансової вартості акцій підприємств, що консолідуються, а також фінансових результатів їх діяльності та резервів. Це обумовлюється тим, що материнська компанія і дочірні підприємства розглядаються як одна економі­чна одиниця.

4. Принцип постійності застосування методів консолідації та принцип діючого підприємства,які передбачають викорис­тання обраних методів консолідації тривалий час за умови, що група є функціонуючою і не має наміру припиняти свою діяль­ність. Зміни в методах консолідації можливі тільки у виняткових випадках за умови розкриття їх у примітках до консолідованої звітності з відповідним обгрунтуванням. Ці принципи поширю­ються як на форми, так і методи складання консолідованої фінан­сової звітності.

5. Принцип суттєвості,який передбачає розкриття в консолі­дованих звітах інформації лише за умови, що вона важлива для користувачів. Це означає, що в консолідованій фінансовій звітно-





Переглядів: 741

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.065 сек.