Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

11.1. Мета та функції управлінського обліку.

11.2. Система рахунків управлінського обліку.

11.3. Класифікація витрат в управлінському обліку.

11.4. Системи і методи обліку витрат та калькулю­
вання собівартості продукції.

Метою вивчення даного розділу є набуття теоретичних знань з основ управлінського обліку, а також практичних нави­чок його організації на підприємстві і використання інформації для прийняття управлінських рішень.

ПІСЛЯ ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ, ВИ ПОВИННІ ВМІТИ:

• пояснити сутність управлінського обліку та його місце в си­стемі сучасного менеджменту;

• описувати основні етапи розвитку управлінського обліку;

• пояснити взаємозв'язок та відмінності фінансового, управ­лінського та виробничого обліку;

• охарактеризувати функції управлінського обліку та напрями його розвитку;

• обрати певну систему рахунків для побудови управлінського обліку;

• класифікувати витрати за різними ознаками;

• визначити поведінку витрат в системі управлінського об­ліку;

• визначати об'єкти обліку витрат та об'єкти калькулю­вання;

• розрізняти собівартість центру відповідальності, повну ви­робничу і маржинальну (обмежену) собівартість;

• описати й застосовувати систему обліку витрат та кальку­лювання собівартості за замовленнями і процесами;

• описати й застосовувати систему обліку витрат та кальку­лювання собівартості за повними і неповними витратами;

• визначити маржинальний дохід;

• описати й застосовувати систему обліку і контролю за центрами відповідальності.


11.1. Мета та функції управлінського обліку

Інформаційні потреби апарату управління компанії на­багато перевищують відповідні потреби будь-якого іншого спо­живача інформації про справи компанії. Керівництво несе відпо­відальність за організацію, забезпечення діяльності компанії, її результати, управління ресурсами. Для здійснення своїх функцій апарату управління необхідно володіти більш докладною інфор­мацією, ніж та, яку забезпечує фінансовий облік.

Управлінський облік (management accounting) розширює та поглиблює фінансовий і є основною системою комунікації всере­дині підприємства. Цей облік є внутрішнім (internal). Його ме­та — забезпечити інформацією менеджерів, відповідальних за досягнення конкретних виробничих цілей.

Американською асоціацією бухгалтерів сформульовано таке визначення управлінського обліку: «Управлінський облік — це процес ідентифікації інформації, обчислення і оцінки показ­ників та надання даних користувачам інформації для вироб­лення, обгрунтування і прийняття рішень».Це процес всере­дині організації, який забезпечує управлінський апарат інформа­цією, яка використовується для планування, контролю й прийн­яття управлінських рішень.

Управлінський облік у своєму розвитку пройшов декілька етапів:

1) кінець XIX — початок XX ст. — зародження та становлен­ня теорії обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. На цьому етапі облік витрат, їх узагальнення і калькулювання со­бівартості є частиною бухгалтерського обліку. Калькуляційна бухгалтерія забезпечувала управління оперативно-аналітичною інформацією щодо формування витрат, забезпечувала їх конт­роль у всіх виробничих структурних підрозділах;

2) початок XX — 50-ті роки XX ст. — виробничий облік з елементами управлінського. Головною метою виробничого облі­ку є розподіл витрат на кожну операцію або кожен окремий про­дукт з метою калькулювання собівартості продукції та послуг. Його інформація використовується менеджерами для встанов­лення продажних цін, оцінки запасів, визначення прибутку. Ін­формацією виробничого обліку користуються не тільки внутрі­шні споживачі, частково вона використовується для складання фінансових звітів, призначених переважно для зовнішніх корис­тувачів. Управлінський же облік задовольняє потреби лише вну­трішніх користувачів, надаючи їм інформацію для прийняття рі­шень, планування, контролю та регулювання;


3) 50—70-ті роки XX ст. — управлінський облік як окрема га­лузь теоретичних і практичних знань. Характерною ознакою управлінського обліку є те, що він спрямований на вивчення за­питів користувачів, аналіз ситуацій, прийняття рішень на основі використання ЕОМ;

4) 70-ті роки XX ст. — сучасний період — стратегічний управлінський облік. Оскільки організація існує у середовищі, як стрімко змінюється, і сама знаходиться у процесі розвитку на шляху до досягнення своєї стратегічної мети, останнім часом по­силюється роль стратегічного управління. Управління може бути ефективним, якщо воно не тільки зосереджується на ретроспек­тивному моніторингу, а діє на випередження, передбачаючи май­бутнє і готуючись до нього. За умов глобальних змін в технологі­ях і системах управління, управлінський облік, розвиваючись, дедалі частіше розглядається як складова процесу стратегічного управління.

Поява управлінського обліку обумовлена тим, що традиційні методи бухгалтерського (виробничого) обліку перестали відпові­дати вимогам управління. Загострення конкуренції, ускладнення технології та організації виробництва, розвиток науково-технічного прогресу потребували інших методів для вирішення принципово нових проблем.

У міжнародній практиці виділення управлінського обліку із загальної системи бухгалтерського обліку пов'язано з необхідні­стю підвищення ефективності підприємницької діяльності та спрямуванням на досягнення стратегічної мети. Поступово управлінський облік посів центральне місце в управлінні витра­тами підприємства.

Функції, які виконує управлінський облік, мають тісно взаємо­діяти з функціями управління. Класична школа виділяє такі їх складові: планування, організація, мотивація, контроль (рис. 11.1).

Рис. 11.1. Функції управління

До основних функцій системи управлінського обліку належать: • інформаційна — забезпечення менеджерів всіх рівнів інфор­мацією, необхідною для ефективного планування, організації та контролю;


комунікаційна — формування інформації, яка є засобом вну­трішнього комунікаційного зв'язку між рівнями управління і структурними підрозділами. Сприяючи підвищенню якості про­цесу обміну інформацією, управлінський облік забезпечує ефек­тивність функціонування всієї системи;

контрольно-аналітична — здійснення контролю за вико­нанням планових показників та бюджетів, досягнення тактичних та стратегічних цілей підприємства, результатів діяльності струк­турних підрозділів та окремих виконавців, ефективності прийня­тих рішень та їх впливу на результати діяльності підприємства; дослідження поведінки витрат та встановлення причин відхилень фактичних виробничих витрат від кошторисних;

прогнозна— забезпечення перспективного планування та спрямування розвитку підприємства на досягнення його стратегі­чних цілей.

Нерідко до управлінського обліку також відносять функції:

планування — складання кошторисів і підготовку бюджетів на оперативному, тактичному і стратегічному рівнях;

організації— виділення центрів відповідальності, доходів і витрат, забезпечення координації та взаємодії між рівнями управління, структурними підрозділами та окремими виконавця­ми, організацію оперативного обліку й аналізу;

мотивації— встановлюючи внесок кожного працівника у загальний результат діяльності підприємства, сприяє підвищен­ню мотивації праці.

Разом з тим, С. Ф. Голов зазначає: «Аналіз публікацій з про­блем управлінського обліку свідчить, що основними причинами дискусій з приводу змісту управлінського обліку є:

• необгрунтоване «розширення» функцій управлінського обліку внаслідок ототожнення функцій бухгалтера та функцій обліку;

• необгрунтоване «звуження» функцій управлінського обліку внаслідок традиційного підходу до поняття «облік».

Включення до визначення управлінського обліку термінів «планування», «прогнозування», «аналіз» тощо не є виправда­ним, оскільки участь бухгалтера-аналітика у цих процесах озна­чає не розширення функцій обліку, а залучення бухгалтера до команди, що здійснює управління» [9, с 22—23].

Виконуючи свої функції, управлінський облік надає інформа­цію для прийняття управлінських рішень на кожному з етапів процесу управління, допомагає розробляти варіанти управлінсь­ких рішень та обирати найбільш ефективні з них.


Розвиток управлінського обліку пов'язується зі стрімкими змінами у бізнес-середовищі, перш за все міжнародному, які від­чутно впливають на бухгалтерську професію в цілому і особливо на управлінський облік. Як свідчать численні дослідження, про­ведені бухгалтерськими асоціаціями, найбільш вагомими чинни­ками змін у їхній професійній діяльності є:

— глобалізація;

— інформаційні технології;

— посилення конкуренції з боку фахівців небухгалтерської
професії;

— розвиток економіки, що базується на знаннях;

— підвищення вибагливості споживачів бухгалтерських по­слуг;

— потреба у більш широкій підзвітності;

— зміна характеру роботи і ставлення до неї.

На чому ж саме наголошує сучасний управлінський облік? Перш за все на докорінній зміні змісту і призначення діяльності управлінського бухгалтера. Власне кажучи, вже не просто бухга­лтера, а стратегічного менеджера або бізнес-партнера керівника організації.

Американський інститут управлінських бухгалтерів {Institute of Management AccountingIMA), визнаючи відповідальність фахівців-практиків перед суспільством, своєю професією, органі­зацією, на яку вони працюють, проголосив норми етичної пове­дінки управлінських бухгалтерів, складовими яких є компетент­ність, конфіденційність, чесність, об'єктивність.Дотримання цих норм є запорукою досягнення цілей управлінського обліку.

Сучасною вимогою до професії є володіння ширшим спектром знань, вмінь та навичок, ніж вимагалося від неї будь-коли. Фахі­вець з управлінського обліку вміє оперувати не лише кількісною фінансовою інформацією, він готовий працювати з нефінансови­ми показниками, які інколи важко піддаються кількісній оцінці; він не лише інформаційно забезпечує прийняття рішень, а в пев­ний момент готовий приймати рішення в багатофункціональній управлінській команді; він не лише оцінює поточне виконання операційних бюджетів, а розуміє стратегію організації, бере участь у її розробці і контролює її втілення.

Д. є. н. Л. В. Нападовська зазначає: «Сучасний управлінський облік використовує внутрішню і зовнішню інформацію, фінансові й нефінансові показники, забезпечує потреби не тільки виробницт­ва, а й маркетингу та інших функцій бізнесу. За допомогою управ­лінського обліку здійснюється контроль та аналіз реалізації поточ-


24«і



них і довгострокових цілей. Управлінський облік забезпечує ефек­тивність управлінської діяльності підприємств, їх конкурентоспро­можність та становище на ринку. Управлінські рішення грунтують­ся на плановій, нормативній, технологічній, аналітичній та інших видах інформації, яка залучається до системи управлінського облі­ку для підготовки альтернатив з метою задоволення конкретних потреб управлінців. ... Отже, виникнення системи управлінського обліку в умовах ринкових відносин необхідно розцінювати як об'єктивну необхідність. Вона має вирішити завдання, пов'язані з новою економічною ситуацією, які вже неможливо вирішити на основі традиційної системи бухгалтерського обліку» [36, с 49].

Інститут управлінських бухгалтерів (The Institute of Management Accountants) США у 1995—1990 pp. проводив дослі­дження типових функцій бухгалтерів-управлінців, яке підтверди­ло висновок про те, що останнім часом у компаніях, які займають лідируючі позиції у практиці управлінського обліку, все частіше бухгалтери обіймають посади внутрішніх аналітиків або бізнес-аналітиків. Значно менше часу витрачається на механічні розра­хунки завдяки досягненням інформаційних технологій і більше значення надається аналізу та інтерпретації інформації. Інша ва­жлива зміна полягає у тому, що бухгалтери-управлінці переміс­тили свої офіси у виробничі підрозділи, приділяючи більше часу роботі у міжфункціональних підрозділах, особистому спілкуван­ню з менеджерами і більш активній участі у прийнятті рішень. Такий підхід більше зорієнтований на управління процесами в організації. Користь, яку отримали менеджери від таких змін, очевидна: інформація стала більш своєчасною, ґрунтовною і гну­чкою, надається у тій формі, яка потрібна менеджерам.

Професія бухгалтера перетворилася на міждисциплінарну. Професійні бухгалтерські організації змушені протистояти кон­курентному тиску з боку небухгалтерських професійних альянсів у галузі управлінського консалтингу. Деякі бухгалтерські фірми проголосили себе багатопрофільними бізнес-консультантами.

Відбувається широке обговорення кваліфікаційних вимог до фахівців з обліку. Багато бухгалтерських організацій у США та Великій Британії заохочують своїх членів до отримання загальної бізнес-освіти, включаючи одержання ступеню МВА. Такий підхід має сенс з огляду на те, що споживачі бухгалтерських послуг все­редині організації зменшили свій попит на традиційний бухгалтер­ський облік, аудит чи консультаційні послуги з оподаткування. І хоча технічні навички бухгалтерів все ще цінуються, виконання операцій бухгалтерських значною мірою автоматизовано. Від фа-


хівців очікують більш кваліфікованої роботи з діагностики, стра­тегічного консалтингу і управлінського контролю. Найвищої оцін­ки, за визнанням членів Привілейованого Інституту управлінських бухгалтерів — СІМА (Велика Британія), заслуговують такі профе­сійні знання та вміння, як аналіз та інтерпретація; обізнаність в ін­формаційних технологіях, включаючи вміння проектувати ІТ-системи для організації, широкий спектр знань сучасного бізнесу, у тому числі маркетингу і фінансового менеджменту; вміння інте­грувати фінансову і нефінансову інформацію.

11.2. Система рахунків управлінського обліку

Важливим методологічним питанням організації управлінського обліку є його місце в системі рахунків бухгалтер­ського обліку.

У міжнародній практиці застосовуються два варіанти побудо­ви Плану рахунків і організації управлінського обліку: автоном­на та інтегрована системи.

Перший підхід передбачає відокремлення систем рахунків фі­нансового й управлінського обліку. Для системи управлінського обліку створюється спеціальний План рахунків і облік ведеться за допомогою рахунків-екранів. Як зазначає С. Ф. Голов [9, с. 32], такий підхід реалізований у планах рахунків майже 80 країн сві­ту, зокрема й у більшості країн—членів ЄС (Франції, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Іспанії, Португалії).

Інтегрована система характеризується тим, що рахунки управ­лінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків. Такий підхід характерний для підприємств країн англосаксонської групи (США, Великої Бри­танії, Австралії, Канади). Облікова система цих країн характери­зується відсутністю жорсткого регулювання з боку держави, бух­галтерський облік є саморегульованим: його правила, принципи і концепції розробляються і приймаються професійними організа­ціями. Характерним для цих країн є відсутність єдиного націона­льного плану рахунків. Системи рахунків обираються компанія­ми самостійно, виходячи із масштабів і характеру їхньої діяльності. У процесі історичного розвитку цих країн сформува­лися і розвивалися три основні системи обліку:

• загальна;

• інтегрована;

• переплетена.


24*



Загальна система обліку застосовується підприємствами тор­гівлі, сфери послуг, невеликими промисловими підприємствами, які випускають однорідну продукцію. В основу цієї системи по­кладено періодичний облік запасів, за яким впродовж звітного періоду на рахунках запасів не відображається їх рух. Для обліку надходження запасів застосовуються рахунки «Придбання това­рів» або «Витрати на придбання запасів». Вартість запасів на кі­нець періоду визначається за допомогою інвентаризації, а собіва­ртість реалізованих товарів розраховується за формулою балан­сової ув'язки: Зі + Н - Зг = Срт

При застосуванні методики періодичного обліку запасів в сис­темі бухгалтерського обліку не використовується спеціальний рахунок «Собівартість реалізованих товарів». Цей показник ви­значається лише в кінці місяця при складанні Звіту про прибутки та збитки після уточнення залишків запасів на кінець періоду шляхом проведення інвентаризації.

Характерною особливістю загальної системи є те, що облік витрат ведеться за елементами. Наприкінці звітного періоду ра­хунки витрат і доходів закривають списанням сальдо на рахунок «Прибутки та збитки», за даними якого визначають фінансовий результат діяльності підприємства.

На промислових підприємствах для визначення собівартості продукції, крім обліку витрат за елементами, застосовується «Зведений рахунок виробництва». У дебет цього рахунка напри­кінці звітного періоду списують початкові залишки сировини, матеріалів та незавершеного виробництва, а також усі елементи виробничих витрат звітного періоду. З кредиту «Зведеного раху­нку виробництва» списують залишки сировини, матеріалів та не­завершеного виробництва на кінець періоду, визначені за даними інвентаризації. Сальдо «Зведеного рахунку виробництва» являє собою виробничу собівартість готової продукції і списується в дебет рахунка «Прибутки та збитки».

В дебет рахунка «Прибутки та збитки» списується також за­лишок готової продукції на початок періоду і дебетове сальдо всіх рахунків елементів невиробничих витрат. За кредитом раху­нка «Прибутки та збитки» відображають доходи звітного періоду та залишок готової продукції на кінець періоду. Після всіх зазна­чених записів сальдо зведеного рахунку «Прибутки та збитки» покаже фінансовий результат звітного періоду.

Інтегрована система обліку забезпечує калькулювання собі­вартості окремих видів продукції та контроль витрат на її вироб­ництво. Це досягається включенням рахунків виробничого обліку


до загальної системи рахунків, в результаті чого вони кореспон­дують з рахунками фінансового обліку. В основу цієї системи покладено постійний облік запасів, який забезпечує даними про стан кожного виду запасів на кожний день облікового періоду.

Особливістю інтегрованої системи є те, що облік витрат ве­деться за функціональними ознаками. Для обліку витрат, пов'язаних з виробництвом продукції використовують рахунки «Виробництво» та «Виробничі накладні витрати». Прямі вироб­ничі витрати відображають безпосередньо на рахунку «Виробни­цтво», непрямі накопичуються на рахунку «Виробничі накладні витрати», а наприкінці звітного періоду списуються на рахунок «Виробництво» і розподіляються між об'єктами калькулювання.

Витрати підрозділів, що здійснюють управління, збут, дослі­дження тощо, не включаються у виробничу собівартість продук­ції і обліковуються на окремих рахунках. Наприкінці звітного пе­ріоду ці витрати списують на рахунок фінансових результатів.

В межах цих рахунків будується аналітичний облік, в якому здійснюється групування витрат за статтями, видами продукції та центрами відповідальності.

Переплетена система обліку передбачає окреме ведення ра­хунків фінансового та виробничого обліку, які не кореспондують один з одним.

У системі рахунків фінансового обліку відображають витрати за елементами, розрахунки з дебіторами і кредиторами, визнача­ють загальний фінансовий результат діяльності підприємства.

Окремо існує сектор виробничого обліку, де дані про витрати пе­регруповують за функціями та центрами відповідальності з викорис­танням додаткової інформації — звітів використання матеріалів, про витрати праці, роботу машин, допущений брак тощо. На підставі пе­регрупованих даних у системі рахунків виробничого обліку ведеться облік запасів, здійснюється калькулювання собівартості продукції та визначається фінансовий результат основної діяльності підприємства.

Взаємозв'язок фінансового та виробничого обліку досягається за допомогою спеціальних контрольних рахунків. У фінансовому обліку використовують «Контрольний рахунок виробничого облі­ку», а у виробничому — «Контрольний рахунок фінансового облі­ку». Ці рахунки мають протилежну побудову і «віддзеркалюють «один одного. При цьому «Контрольний рахунок фінансового об­ліку», виконуючи функцію рахунка-екрана, кореспондує з іншими рахунками виробничого обліку, а «Контрольний рахунок виробни­чого обліку» є позабалансовим і використовується для відобра­ження даних, переданих у систему виробничого обліку.


11.3. Класифікація витрат в управлінському обліку

Для здійснення процесу управління і прогнозування економічних наслідків рішень, що приймаються на різних рівнях управління, необхідно володіти інформацією про витрати під­приємства. Щоб мати можливість управляти витратами, їх перш за все необхідно класифікувати за певними ознаками. Метою класифікації витрат в управлінському обліку є формування інфо­рмації для прийняття управлінських рішень керівниками підпри­ємства. Класифікація витрат повинна відповідати вимогам систе­ми управління — надавати інформацію для планування, органі­зації, мотивації, здійснення контролю.

Виходячи з мети та напрямів використання інформації існу­ють різні підходи до класифікації витрат, але основним принци­пом при її побудові має бути різні витрати для різних цілей.

Для оцінки запасів та визначення фінансового результатувитрати поділяються на:

• вичерпані та невичерпані;

• витрати на продукцію та витрати періоду;

• прямі та непрямі;

• основні та накладні.

Вичерпані та невичерпані витрати. Дотримуючись принци­пу періодичності, як у фінансовому, так і в управлінському обліку необхідно виділяти витрати звітного періоду. Шляхом порівняння доходів і витрат звітного періоду визначається фінансовий резуль­тат. Отже, необхідно чітко усвідомлювати, які витрати відносяться до звітного періоду. Для цього розглянемо дві ситуації.

Ситуація 1.Підприємство витратило кошти на придбання ак­тивів. Чи можна вважати таке витрачання коштів витратами звіт­ного періоду? Безумовно, ні, оскільки у даному випадку один вид активів був обміняний на інший. Отже, витрачені кошти — це невичерпані (ще не спожиті) витрати, які принесуть користь у майбутньому.

Невичерпані (неспожиті) витрати (Unexpired Costs) — це збі­льшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності підприємства для отримання доходу або іншої вигоди у майбутньому.

Ситуація 2.Підприємство реалізувало виготовлену продук­цію. В результаті був отриманий дохід разом із збільшенням грошових коштів або дебіторської заборгованості. Тому собівар­тість реалізованої продукції визнається вичерпаними (спожити­ми) витратами.


Отже, вичерпані (спожиті) витрати (Expired Costs) — це збі­льшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності підприємства для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані витрати відображаються в активі Балансу як не-спожиті ресурси, а вичерпані — у Звіті про прибутки та збитки, як витрати звітного періоду.

Витрати на продукцію та витрати періоду. Не всі витрати підприємства безпосередньо пов'язані з виробництвом або при­дбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію (Product Costs) пов'язані з виробницт­вом або придбанням товарів для реалізації. Вони відображаються у Балансі в складі запасів, а після реалізації продукції чи това­рів — у Звіті про прибутки та збитки як собівартість реалізованої продукції (товарів).

На підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію на­зивають виробничими витратами, а витрати періоду — невироб­ничими витратами.

Витрати періоду (Period Costs) не включаються до собівартос­ті запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. До них відносять витрати на здійснення управ­ління, маркетингу, досліджень, розробок тощо. Такі витрати ві­дображаються у Звіті про прибутки та збитки як операційні ви­трати.

Прямі та непрямі витрати. Залежно від способу включення у собівартість окремих видів продукції витрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати (Direct Costs) — це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний вид продукції економічно доцільним шляхом. При цьому вираз «економічно доцільним шляхом» означає, що при вирішенні питання про віднесення ви­трат до певного виду продукції слід керуватися принципом спів­відношення витрат та вигоди. Так, наприклад, якщо витрати на віднесення вартості допоміжних матеріалів до кожного конкрет­ного виду продукції перевищують саму вартість цих матеріалів, то доцільніше і економічно вигідніше розподіляти їх між виро­бами непрямим шляхом за допомогою відповідних розрахунків.

Непрямі витрати (Indirect Costs) — це витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного виду продукції економічно доцільним шляхом. Ці витрати групуються і розподі­ляються між окремими видами продукції пропорційно обраній базі.


Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат. Одні й ті самі витрати можуть бути одно­часно прямими і непрямими по відношенню до різних об'єктів. Так, наприклад, амортизація верстатів є прямими витратами ви­робничого підрозділу (цеху) і непрямими витратами окремих ви­дів продукції, що виробляються у цьому цеху.

Основні та накладні витрати. Основні витрати (Prime Costs) безпосередньо пов'язані з технологічним процесом вироб­ництва, це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Основні витрати поділяють на три групи:

• прямі матеріальні витрати (Direct Materials);

• прямі витрати на оплату праці (Direct Labor);

• інші прямі витрати (Other Direct Costs).

Виробничі накладні витрати (Manufacturing Overheads) пов'язані з організацією та управлінням виробництвом, їх не мо­жна віднести до собівартості конкретних виробів економічно до­цільним шляхом. Прикладами таких витрат є допоміжні матеріа­ли, заробітна плата обслуговуючого персоналу, витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, аморти­зація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата ко­мунальних послуг тощо.

Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.

З метою прийняття рішень витратиподіляються на:

• релевантні та нерелевантні;

• постійні та змінні;

• маржинальні та середні;

• дійсні та альтернативні.

Релевантні та нерелевантні витрати. Релевантність (від англ. relevant — суттєвий) — змістовна відповідність між інфор­маційним запитом і отриманим повідомленням.

Релевантні витрати (Relevant Costs) — це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінського рішення, а не­релевантні витрати (Inrelevant Costs) — це витрати, що не зале­жать від прийняття управлінського рішення.

Наприклад, при виборі між придбанням складського при­міщення і його орендою, вартість складського приміщення і сума оренди будуть релевантними витратами, а вартість склад­ського приміщення і заробітна плата працівників — нерелева-нтними.

Постійні та змінні витрати. Характер реагування витрат на зміни у діяльності підприємства називається поведінкою витрат

Ъ1Ь


(Cost Behavior). Залежно від поведінки витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати (Fixed Costs) — це витрати, що залишаються незмінними у разі зміни обсягу діяльності підприємства або ін­шого фактора витрат (рис. 11.2).

Рис. 11.2. Постійні витрати

Прикладом постійних витрат є прямолінійна амортизація ос­новних засобів, заробітна плата персоналу при погодинній формі оплати праці, орендна плата тощо.

У свою чергу, постійні витрати поділяють на обов'язкові (ті, що визначаються нормальною виробничою потужністю підпри­ємства) та необов 'язкові — витрати, розмір яких визначається ке­рівництвом і не має прямого відношення до поточної діяльності підприємства. Характерною особливістю необов'язкових витрат є те, що у критичний момент їх величина може вільно корегувати­ся без зміни обсягів діяльності підприємства.

До обов'язкових постійних витрат відносять амортизацію основних засобів, витрати на утримання апарату управління, а до необов'язкових — витрати на підготовку та перепідгото­вку кадрів, витрати на наукові дослідження та розробки, на придбання, будівництво та реконструкцію виробничих поту­жностей тощо.

Змінні витрати (Variable Costs) — це витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності підприємства або іншого фактора витрат (рис. 11.3).


 

Обсяг виробництва

Рис. 11.3. Змінні витрати: А — регресуючі витрати; Б — прогресивні витрати, В — пропорційні витрати, Г — дегресивні витрати

Крім постійних і змінних витрат, існує ще ціла група витрат змішаного характеру, їх називають напівзмінними (напівпостш-ними). Ці витрати містять як постійні, так і змінні компоненти, їх величина змінюється зі зміною обсягу виробництва, але, на від­міну від змінних, не в прямій пропорції.

Для опису поведінки витрат в управлінському обліку викорис­товують коефіцієнт реагування. Він визначається співвідношен­ням зміни витрат і зміни обсягу виробництва й відображається як співвідношення темпів зміни витрат і темпів зміни обсягу вироб­ництва.

Коефіцієнт реагування залежно від поведінки витрат може до­рівнювати одиниці (для пропорційних витрат), бути меншим одиниці (для непропорційних дегресивних витрат) або більшим за одиницю (для непропорційних прогресивних витрат).

Прикладом пропорційних витрат є основні матеріали, заробіт­на плата персоналу при відрядній формі оплати праці, витрати на технологічне паливо та енергію тощо. Пропорційні витрати зрос­тають однаковими темпами зі зростанням обсягу виробництва. Поведінку прогресивних витрат залежно від зміни обсягу вироб­ництва подано у вигляді графіку (рис. 11.3, В).

Прогресивні витрати зростають у темпах значно вищих, ніж обсяг виробництва (рис. 11.3, Б). До прогресивних витрат нале­жать, зокрема, доплати за надурочні години, за роботу у святкові


дні, оплата простоїв. Вони, як правило, зумовлені порушенням ритмічності виробництва і не є типовими для нормально функці­онуючого підприємства.

Особливістю дегресивних витрат (витрати на поточний ре­монт, електроенергію, воду, допоміжні матеріали на господарські потреби, заробітну плату допоміжного персоналу тощо) є те, що їх абсолютна величина зростає повільніше за обсяги виробництва (рис. 11.3, Г).

Для регресуючих витрат характерним є зниження із зростан­ням обсягів діяльності (рис. 11.3, А).

Зображення поведінки витрат у вигляді лінійної функції є найбільш зручним для їх прогнозування, планування, контролю та прийняття управлінських рішень.

З метою управління витратами необхідно передбачати їх по­ведінку залежно від зміни тих чи інших чинників, зокрема, від зміни обсягу виробництва (табл. 11.1).

Таблиця 11.1




Переглядів: 971

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.015 сек.