Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Конспект лекцій

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

“БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ”

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ДЕННОЇ та заочної ФОРМ НАВЧАННЯ

 

Дніпропетровськ 2012

Тематичний план

Загальні відомості

Навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності» є нормативною дисципліною, що включається в навчальні плани як дисципліна обов'язкового вибору.

Мета навчальної дисципліни полягає у набутті студентом компетенції, знань, умінь і навичок для здійснення професійної діяльності за спеціальністю з урахуванням ризику виникнення техногенних аварій та природних небезпек, які можуть спричинити надзвичайні ситуації та привести до несприятливих наслідків на об'єктах господарювання, а також формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку.

Навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності» займає провідне місце у структурно-логічній схемі підготовки фахівця за освітньо-кваліфікаційним рівнем, оскільки є дисципліною, що використовує досягнення та методи фундаментальних та прикладних наук з філософії, біології, фізики, хімії, соціології, психології, екології, економіки, менеджменту тощо і дозволяє випускнику вирішувати професійні завдання за певною спеціальністю з урахуванням ризику виникнення внутрішніх і зовнішніх небезпек, що спричиняють надзвичайні ситуації та їхніх негативних наслідків.

Завдання вивчення дисципліни передбачає опанування знаннями, вміннями та навичками вирішувати професійні завдання з обов'язковим урахуванням галузевих вимог щодо забезпечення безпеки персоналу та захисту населення в небезпечних та надзвичайних ситуаціях і формування мотивації щодо посилення особистої відповідальності за забезпечення гарантованого рівня безпеки функціонування об'єктів галузі, матеріальних та культурних цінностей в межах науково-обґрунтованих критеріїв прийнятого ризику. В результаті вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» студенти повинні мати такі головні загальнокультурні та професійні компетенції.

Загальнокультурні компетенції охоплюють:

- культуру безпеки і ризик-орієнтоване мислення, при якому питання безпеки, захисту й збереження навколишнього середовища розглядаються як найважливіші пріоритети в житті й діяльності;

- знання сучасних проблем і головних завдань безпеки життєдіяльності та вміння визначити коло своїх обов'язків з питань виконання завдань професійної діяльності з урахуванням ризику виникнення небезпек, які можуть спричинити надзвичайні ситуації та привести до несприятливих наслідків на об'єктах господарювання;

- вміння оцінити середовище перебування щодо особистої безпеки, безпеки колективу, суспільства, провести моніторинг небезпечних ситуацій та обґрунтувати головні підходи та засоби збереження життя, здоров'я та захисту працівників в умовах загрози і виникнення небезпечних та надзвичайних ситуацій;

- здатність приймати рішення щодо безпеки в межах своїх повноважень. Професійні компетенції за видом діяльності охоплюють:

виробничо-технологічна діяльність:

- здатність орієнтуватися в основних методах і системах забезпечення техногенної безпеки, обґрунтовано вибирати відомі пристрої, системи та методи захисту людини і природного середовища від небезпек;

- вміння оцінити сталість функціонування об'єкту господарювання в умовах надзвичайних ситуацій та обґрунтувати заходи щодо її підвищення;

- вміння обґрунтувати та забезпечити виконання комплексу робіт на об'єкті з попередження виникнення надзвичайних ситуацій, локалізації та ліквідації їхніх наслідків;

організаційно-управлінська діяльність:

- здатність орієнтуватися в основних нормативно-правових актах в області забезпечення безпеки;

- знання організаційно-правових заходів забезпечення безпечної життєдіяльності та вміння обґрунтувати та забезпечення виконання у повному обсязі заходів з колективної та особистої безпеки;

- вміння забезпечити координацію зусиль виробничого колективу в попередженні виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

проектно-конструкторська діяльність:

- вміння ідентифікувати небезпечні чинники природного та техногенного середовищ і віднайти шляхи відвернення їхньої ура жальної дії використовуючи імовірнісні структурно-логічні моделі;

- вміння оцінити безпеку технологічних процесів і обладнання та обґрунтувати заходи щодо її підвищення;

- вміння обґрунтувати нормативно-організаційні заходи забезпечення безпечної експлуатації технологічного обладнання та попередження виникнення надзвичайних ситуацій;

педагогічно-консультативна діяльність:

- обґрунтування та методичне забезпечення проведення навчання серед працівників та населення з питань безпеки життєдіяльності та дій за надзвичайних ситуацій;

- вміння надати допомогу та консультації працівникам та населенню з практичних питань безпеки життєдіяльності та захисту у надзвичайних ситуаціях;

контрольно-консультативна діяльність:

- оцінювати стан готовності підрозділу до роботи в умовах загрози і виникнення НС за встановленими критеріями і показниками та надавати консультації працівникам організації (підрозділу) щодо підвищення його рівня;

 

- здатність аналізувати механізми впливу небезпек на людину, визначати характер взаємодії організму людини з небезпеками середовища існування.

 

 

Питання для включення в тематичні лекції з урахуванням профільної підготовки студентів

 

Інжерено-комп’ютерний профіль

Питання:

- основні нормативно-правові акти в області забезпечення безпеки;

- заходи забезпечення безпечної життєдіяльності

- забезпечення виконання у повному обсязі заходів з колективної та особистої безпеки;

- забезпечиення координації зусиль виробничого колективу в попередженні виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

- ідентифікація небезпечних чинників природного та техногенного середовищ знаходження шляхів відвернення уражальної дії небезпечних чинників використовуючи імовірнісні структурно-логічні моделі;

- оцінення безпеки технологічних процесів і обладнання та обґрунтування заходів щодо її підвищення;

- обґрунтування нормативно-організаційних заходів забезпечення безпечної експлуатації технологічного обладнання та попередження виникнення надзвичайних ситуацій

 

 

ТЕМА 1

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек.

1. Модель життєдіяльності людини. Головні поняття в БЖД

2. Методологічні основи БЖД.

3. Види небезпек. Класифікація небезпек

 

 

1. Модель життєдіяльності людини. Головні поняття в БЖД

БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі «людина − життєве середовище», в якій людина є суб'єктом - носієм предметно-практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямованої на об'єкт − життєве середовище. Поза межами цієї системи людина є об'єктом вивчення антропології, медицини, психології, соціології та багатьох інших наук. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї системи, вивчають астрономія, географія, геологія, біологія, екологія тощо.

Система «людина - життєве середовище» є складною системою в тому розумінні, що в неї, як правило, входить велика кількість змінних, між якими існує велика кількість зв'язків. Відомо, що чим більше змінних та зв'язків між ними має система, тим важче ці зв'язки піддаються математичній обробці і виведенню універсальних законів. Складність вивчення систем «людина − життєве . середовище» зумовлюється також і тим, що ці системи є багаторівневими, містять у собі позитивні, негативні та гомеостатичні зворотні зв'язки і мають багато емерджентних властивостей. Діяльність людини є предметом наукової дисципліни БЖД. Безпека життєдіяльності людини представляє собою об'єкт і мету цієї дисципліни. Діяльність людини здійснюється в умовах техносфери (виробнича зона) та навколишнього природного середовища (середовище існування) (рис. 1.1).

З одного боку людину оточують земний грунт, повітря, водоймища, рослини, звірі, птахи, риби, мікроорганізми, тобто об'єкти природного походження і створені ними екологічні системи. Природні об'єкти утворюють поля, ліси, гори, ріки, озера, моря, океани, континенти. Це оточення зветься природним середовищем.

З іншого боку людину чи соціапьну спільноту, яка розглядається як суб'єкт системи «людина - життєве середовище», оточують інші люди, інші спільноти, що утворюють соціальне, або соціально політичне середовище по відношенню до


 

суб'єкта системи. Третім компонентом життєвого середовища є техногенне середо­вище − житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини, тобто матеріальна культура, створена людством за час його існування.

Рис. 1.1. Система «Людина - життєве середовище»

 

 

Таким чином, природне середовище складає земний ґрунт, повітря, водойми­ща, рослини, тварини, сонце, місяць, планети тощо; соціальне, соціально-політичне середовище - форми середовище спільної діяльності людей, єдність способу життя людини; техногенне середовище - житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо).

Прийнято виділяти дві форми взаємодії суспільства і природи, що склалися на сучасному етапі історичного розвитку цивілізації:

• економічна форма - споживання ресурсів природи, тобто використання її для задоволення людиною своїх матеріальних та духовних потреб;


• екологічна форма - охорона навколишнього природного середовища з метою збереження людини як біологічного і соціального організму і його природного середовища існування.

Негативна діяльність людини по відношенню до природного середовища проявляється в наступних напрямках:

· забруднення навколишнього природного середовища:

Під забрудненням довкілля розуміють фізико-хімічні зміни складу природного речовини (повітря, води, ґрунту), які загрожують стану здоров'я і життя людини, а також навколишнього його природного середовища існування.

Щорічно на одного жителя Землі припадає понад 20 т відходів. Основними об'єктами забруднення є повітря, водойми (включаючи Світовий океан), ґрунту. Щодня в атмосферу викидаються тисячі тонн чадного газу, оксидів азоту, сірки, солей важких металів і інших речовин. І лише 10% цих забруднювачів поглинають рослини.

зміни клімату Землі:

Парниковий ефект виражається в підвищенні температури, зміні погоди і клімату. Вже в наш час, при сучасних антропогенних навантаженнях, кожні 10 років температура підвищується на 0,5 ° С, що підвищує рівень Світового океану через танення льодів за кожні 10 років на 1-1,2 м.

переміщення великих мас хімічних елементів з надр Землі по її поверхні (видобуток корисних копалин); ,

зміни ландшафту Землі (будівництво водосховищ, зрошувальних каналів, магістралей тощо).

 

 

Особливості техногенного впливу на природу

Біосфера забруднюється твердими відходами, газовими викидами і стічними водами металургійних, металообробних і машинобудівних заводів. Друга половина XX ст. характеризувалася бурхливим розвитком хімічної промисловості. Свого часу успіхи розвитку хімізації принесли безперечну користь. В даний час стали очевидні негативні наслідки цього процесу.

По-перше, з кожним роком збільшується викид хімічних сполук у навколишнє середовище. За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), з більш ніж 6 млн відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тис. сполук, з них близько 40 тис. мають шкідливими для людини властивостями, а 12 тис. токсичні. Кожна люмінесцентна лампа містить 150 мг ртуті. Наприклад, одна розбита лампа забруднює на рівні ГДК 500 тис. мЗ повітря.

По-друге, заміна природних матеріалів на синтетичні призводить до цілого ряду непередбачених наслідків. У біохімічні цикли включається великий перелік синтетичних сполук, не властивих для цілинних природних середовищ (ксенобіотики). Наприклад, якщо у водойму потрапляє мило, основою якого є природні сполуки - жири, то вода самоочищається. Якщо ж у воду потрапляють синтетичні миючі засоби, що містять фосфати, то це призводить до розмноження синьо-зелених водоростей і водойма гине.

По-третє, багато хімічні сполуки здатні передаватися по харчових ланцюгах і накопичуватися в живих організмах, внаслідок чого зростає хімічна навантаження на організм людини.

Одним із суттєвих факторів забруднення навколишнього середовища є надзвичайні ситуації, техногенні аварії та катастрофи, в результаті яких негативний вплив виявляється практично на всі компоненти навколишнього середовища.

В останні роки намітилася тривожна тенденція сталого зростання надзвичайних ситуацій, у тому числі техногенних аварій різного ступеня небезпеки і масштабу, викликаних вибухами, пожежами і т. п., І як наслідок - викидами і скидами в навколишнє середовище забруднюючих радіоактивних, хімічних і біологічних речовин.

Розглянемо головні поняття БЖД. «

Безпека життєдіяльності − галузь наукових знань, що вивчає небезпеки і способи захисту від них людини в будь-яких умовах його перебування.

Безпека − стан діяльності, при якому з визначеною імовірністю виключений прояв небезпек.

Діяльність − специфічна людська форма активного відношення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення. Усяка діяльність містить у собі мету, засіб, результат і сам процес діяльності. Форми діяльності різноманітні. Вони охоплюють практичні, інтелектуальні, духовні процеси, що протікають у побуті, суспільній, культурній, трудовій, науковій, навчальній та іншій сферах діяльності.

Небезпека − процеси, явища і предмети, які здійснюють негативний вплив на життя і здоров'я людини. Це явища, процеси, об'єкти, властивості предметів, здатні у визначених умовах завдати шкоди здоров'ю людини.


Усі види небезпек, що виникають у процесі трудової діяльності, розрізняються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні, соціальні.

Ризик − кількісна оцінка небезпеки. Визначається як частота або ймовірність виникнення однієї події при настанні іншої події. Звичайно, це безрозмірна величина, що лежить у межах від 0 до 1. Може визначатися й іншими зручними способами.

Система − сукупність елементів, взаємодія між якими адекватна меті.

Умови діяльності − сукупність факторів навколишнього середовища, що впливають на людину.

Збиток здоров'ю − це захворювання, травмування, наслідком якого може стати летальний результат, інвалідність і т.п.

Надзвичайна ситуація − подія, при якій відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людей і яка може призвести до загибелі людей та значних матеріальних втрат.

Безпека життя особи − це відчуття збалансованого стану на підсвідомому рівні відчуття. Збалансований стан досягається діяльністю. Вимірювання ступеню безпеки може здійснюватись параметричними або непараметричними методами, суб'єктивними або об'єктивними системами оцінювання. Експертні методи оцінки навіть за участю фахівців високого рівня кваліфікації мають певні недоліки.

У міжнародній практиці отримала визнання піраміда базисних потреб людини, яку розробив викладач школи наук поведінки людини Великої Британії 0. Маслоу (Олександр Маслов, емігрант з м. Києва), рис. 1.1. Фізіологічні потреби знаходяться в основі піраміди, потреба в безпеці займає другий рівень, 3 рівень -соціальні потреби, 4 - потреба в повазі і 5 - духовні потреби. Рівні 1 та 2 є первинними, 3-5 є вторинними. У першу чергу мають бути задоволені первинні рівні. При їх незадоволенні відпадає потреба в задоволенні вищих рівнів.

Соціально-культурне призначення Концепції слід розглядати в контексті змістового поля Концепції (основ державної політики) національної безпеки України. Воно полягає в розкритті магістральних напрямів збалансованої взаємодії людини (суспільства) із навколишнім світом, висвітленні ідеологічних, етичних, культурних засобів (механізмів) сталого людського розвитку українського народу і кожного громадянина зокрема, а також у розширенні гуманних меж вияву свободи вибору і практичної дії на тлі підтримки в конструктивному контексті індивідуальної гідності і духовної самореалізації.

Пропонована Концепція сприяє підвищенню рівня безпеки подини в соціально-культурному та природному середовищі, підтворенню соціального капіталу країни, передусім міжлюдських гуманних відносин; дасть змогу особистості повно усвідомити свої можливості у соціально-культурному творенні і відшукати прийнятні форми їх найкращого використання у різних галузях суспільної практики - економічній, соціальній, інформаційній, екологічній, політичній, освітній. Вона також підготовлена для з'ясування більш широких обріїв людського розвитку, соціального благополуччя, природної гармонії.

 

 

Рис. 1.2. Ієрархія потреб

 

Мета Концепції безпеки життя і діяльності людини полягає в докорінному підвищенні рівня фахової підготовки кадрів і просвіти населення в усіх сферах, пов'язаних з забезпеченням здорового і безпечного існування людей, впровадженні індексу людського розвитку в освітянську практику України як інтег­рального параметричного показника безпеки особи, національної безпеки і економічного процвітання країни та визначенні шляхів гуманізації і демократизації суспільних взаємин. В галузі науки та інженерних технологій Концепція передбачає надання питанням безпеки пріоритетного значення.

Основна ідея Концепції безпеки життя і діяльності людини полягає в тому, щоб поєднати наукову і досвідну стратегії пізнання, проектування і реалізації збалансованої взаємодії особи (суспільства) із навколишнім світом, а також підвищити гуманістичний зміст людського розвитку, поліпшити якість і самоефективність життя кожного громадянина.

 

Стан справ з безпеки життя та діяльності людини в Україні

Стан справ з безпеки життя та діяльності людини корелює загальним соціально-економічним статусом держави. За індексом людського розвитку, який є інтегральним показником ООВ Україна посідає 80 місце серед 175 країн світу. Низькі показники індексів тривалості життя і реального ВВП на душу населення. Незмінно високою залишається лише грамотність серед дорослого населення. Соціально-економічний статус України негативно позначився на безпеці як суспільства в цілому, так і окремого громадянина. Незадовільним залишається стан управління екзистенціальними потребами суспільства: має місце неузгодженість та паралелізм у діях органів виконавчої влади, домінантою в її діяльності залишається реагування на надзвичайні ситуації, а не визначений законодавством стратегічний пріоритет запобігання. Фінансування запобіжних заходів здійснюється за залишковим принципом. Посадові особи часто-густо не усвідомлюють, що профілактичний захист людини складає основу сталого розвитку суспільства. Посади у сфері цивільного захисту, безпеки життєдіяльності нерідко обіймають випадкові люди без відповідної освіти. Навчання з безпеки життєдіяльності здійснюють не сертифіковані викладачі.

Проявом організаційних недоліків, недостатньої уваги щодо профілактики та запобігання інцидентів та випадків, є високий рівень антропогенної небезпеки, травматизму та смертності на виробництві і побуті. Згідно офіційним даним, нещасні випадки та професійні захворювання в Україні трапляються у 5-8 разів чистіше, ніж в інших промислово розвинутих країнах. На виробництві гине щорічно порядку 1,5-2 тис. осіб (для порівняння в Німеччині за приблизно такої ж кількості населення - 200 осіб). Поза виробництвом гине щорічно ще приблизно 70 тис. осіб, тобто в 35 разів більше, ніж виробництві (в Німеччині - близько 30 тис. осіб).

Основними причинами високого рівня травматизму, смертності, аварій, катастроф надзвичайних ситуацій є:

− слабке методологічне забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

− недосконалість технічних виробів і, споруд, нових технологій щодо вимог ергономіки, дизайну, енерго- і матеріалоємності, перевищення гранично допустимого вантаження на соціоекосистеми всіх рівнів, зношеність технік.

Серед надзвичайних ситуацій приблизно 26 відсотків становлять пожежі (це без врахування пожеж, які не класифікуються, як НС, але завдають значних матеріальних збитків) і 24 відсотки дорожньо-транспортні пригоди.

Існуючі недоліки системи безпеки людини виникли не сьогодні. Упродовж десятиріч виховувався феномен колективної відповідальності (чи безвідповідальності), людині як особистості відводилась роль гвинтика. Питання безпеки при розробці нової техніки, вибору місця її розташування, громадська думка стосовно доцільності і припустимості будівництва нових екологічно небезпечних конструкцій нехтувались. Тому спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі, Чорнобильської АЕС і багатьох інших потенційно небезпечних об'єктів було здійснене всупереч розумній думці громадськості, в т.ч. кваліфікованих науковців, з умов псевдо економічних розрахунків, за всепоглинаючої гігантоманії і гіпертрофованої амбіційності правлячої еліти. Наслідки таких державних рішень прогнозувались опонентами вже н стадії проектів, висловлювалась адекватна тривога щодо експлуатації та утилізації небезпечних виробів. Експерти Ради Європи вважають, що рівень аварійності безпосередньо відображає увагу кожної держави до розв'язання проблеми безпеки людини.

Отже, є підстави констатувати, що: ,

− державна система установ і закладів у сфері безпеки життя та діяльності людей потребує суттєвого вдосконалення;

− ментальність українського народу на цей час сформувалась інфантильною щодо особистої безпеки, відповідальності за своє здоров'я і водночас з перебільшеним уявленням щодо можливостей та ролі державних і місцевих установ у сфері безпеки.

 

 

2. Методологічні основи БЖД. Таксономія, номенклатура, ідентифікація і квантифікащя небезпек

У структурі загальної теорії безпеки принципи і методи дають цілісне уявлення про зв'язки в розглянутій галузі знань.

Принцип − ідея, думка, основне положення. Принципів забезпечення безпеки існує багато. їх умовно поділяють на 4 класи: орієнтуючі, технічні, управлінські,


організаційні.

1. Організаційні принципи - положення, які визначають напрямок пошуку безпечних рішень.

Принцип системності - полягає в тому, що будь-який об'єкт розглядається як елемент системи. Система включає матеріальні об'єкти та відносини між ними. Принцип системності полягає в тому, щоб розглядати явища із системних позицій у їхньому взаємозв'язку і цілісності. Системний підхід до профілактики травматизму полягає в тому, щоб насамперед для конкретних умов визначити сукупність елементів, що утворюють систему, результатом якої є нещасний випадок. Виключення одного або декількох елементів руйнує систему й усуває негативний результат.

Принцип деструкції (від лат. destructio - руйнування) полягає в тому, що система, що призводить до небезпечного результату, руйнується за рахунок виключення з неї одного або кількох елементів. Відомо, що суміш пального і окислювача горить лише у визначеному інтервалі концентрацій. Мінімальна концентрація, при якій можливий вибух, називається нижньою концентраційною межею. Максимальна концентрація, при якій ще можливий вибух, називається верхньою концентраційною межею. Щоб уникнути вибуху, потрібно тим або іншим способом знизити концентрацію нижче нижньої межі або підняти вище верхньої концентраційної межі вибуховості. Іншими словами, потрібно застосувати принцип деструкції, що полягає у цьому випадку у виключенні такої умови, як вибухова суміш.

Принцип зниження небезпеки полягає у використанні рішень, що спрямовані на підвищення безпеки, але не забезпечують досягнення бажаного або необхідного за нормами рівня. Цей принцип у певному сенсі носить компромісних характер. Наприклад, для захисту від уражень електричним струмом застосовують так звані безпечні напруги (12, 24, 36 V). При такій напрузі небезпека ураження стумом знижується. Однак вважати такі напруги абсолютно небезпечними не можна, оскільки відомі випадки ураження людини саме такою напругою.

Принцип ліквідації небезпеки полягає в усуненні небезпечних і шкідливих факторів, що досягаються зміною технологій, заміною небезпечних речовин безпечними, застосуванням більш безпечного устаткування, удосконаленням наукової організації праці та інших способів. Наприклад, ртуть є високотоксичною речовиною. Пропонується у всіх випадках, де це є можливим, ртутні прилади замінювати без ртутними (апарат вимірювання артеріального тиску).

2.Технічні принципи засновані на дії фізичних законів.

Принцип захисту відстанню полягає у встановленні такої відстані між людиною і джерелом небезпеки, при якому забезпечується заданий рівень безпеки. Принцип ґрунтується на тому, що дія небезпечних і шкідливих факторів слабшає за тими чи іншими законами або цілком зникає залежно від відстані. Наприклад, щоб уникнути поширення пожежі, будинки та інші об'єкти розташовують на визначеній відстані один від одного. Ці відстані називають протипожежними розривами. Санітарно-захисні зони створюють для захисту житлових забудов від шкідливих речовин, підвищення рівнів шуму, вібрацій, ультразвуку, електромагнітних хвиль радіочастот, статичної електрики.

Принцип міцності полягає в тому, що з метою підвищення рівня безпеки підсилюють здатність матеріалів, конструкцій і їхніх елементів опиратися руйнівним і залишковим деформаціям від механічних впливів. Наприклад, застосування запобіжних поясів для роботи на висоті, пояс прикріплюється до міцних конструкцій за допомогою карабіна.

Принцип слабкої ланки полягає в застосуванні з метою безпеки послаблених елементів конструкцій або спеціальних пристроїв, що руйнуються при визначених і попередньо розрахованих значеннях факторів.

Принцип екранування полягає в тому, що між джерелами небезпеки і людиною встановлюється перешкода, що гарантує захист від небезпеки. При цьому функція перешкоди полягає в тому, щоб перешкоджати проходженню небезпечних властивостей до робітника. Наприклад, захист від іонізуючих випромінювань за допомогою захисних екранів відповідною товщини та різних матеріалів залежно від сили і природи випромінювань: α, β, γ, нейтрони, УФ.

3.Управлінські принципи визначають взаємозв'язок і відносини між
окремими стадіями й етапами процесу забезпечення безпеки.

Принцип плановості означає встановлення на визначені періоди напрямків і кількісних показників діяльності, тобто на основі контрольних цифр. Планування в області безпеки повинно орієнтуватися на досягнення кінцевих результатів, виражених у показниках, що характеризують безпосередньо умови праці. Інші показники є похідними.

Принцип стимулювання означає облік кількості і якості витраченої праці й отримання результатів при розподілі матеріальних благ і моральному заохоченні.

Цей принцип реалізує такий важливий фактор, як особистісний інтерес.

Принцип компенсації (від лат. compensatio − відшкодування) полягає в наданні різного роду пільг з метою відновлення порушеної рівноваги психічних і психофізіологічних процесів або попередження небажаних змін у стані здоров'я. Наприклад, підвищення тарифних ставок для тих, хто працює на гарячих, важких або шкідливих роботах, приблизно від 13% до 33% і вище. Окрім того, для тих, хто працює в особливо шкідливих умовах, видається безкоштовно лікувально-профілактичне харчування для зміцнення здоров'я і попередження професійних захворювань.

4. Організаційні принципи реалізують з метою безпеки положення наукової організації діяльності.

Принцип захисту часом допускає скорочення до безпечних значень тривалості перебування людей в умовах впливу небезпеки. Наприклад, усі трудящі одержують оплачувану відпустку. Це знімає втому і сприяє поліпшенню здоров'я й підвищенню життєвого тонусу.

Принцип нормування складається із регламентації умов, дотримання яких забезпечує заданий рівень безпеки. Необхідність нормування обумовлюється тим, що досягти абсолютну безпеку практично неможливо. Норми є вихідними даними для розрахунку й організації заходів щодо забезпечення безпеки. При нормуванні враховуються психофізичні характеристики людини, а також технічні й економічні можливості. Наприклад, вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони нормується граничнодопустимими концентраціями (ГДК). ГДК − це такі концентрації, які при встановлені тривалості роботи протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров’я. Ці концентрації є максимально разовими.

Принцип несумісності полягає в просторовому і тимчасовому поділі об'єктів реального світу (речовин, матеріалів, статкування, приміщень, людей), заснованому на обліку природи їхньої взаємодії з позицій безпеки. Такий поділ мас на меті виключити виникнення небезпечних ситуацій, породжуваних взаємодією об'єктів. Наприклад, побутові приміщення ізолюють від виробничих. Виробничі приміщення планують так. щоб виключалося забруднення повітря один приміщень токсичних речовин, що надходять з інших цехів.

Принцип ергономїчностї полягає в тому, що длязабезпечення безпеки враховуються антропометричні, психофізичні та психологічні властивості людини.

Наприклад, врахування антропометричних даних при плануванні устаткування, робочих місць, меблів, одягу тощо.

 

Методи забезпечення безпеки

1. Метод просторовий та годинниковий розподіл гомосфери та нокосфери. Гомосфера − робоча зона, де знаходиться людина в процесі діяльності. Нокосфера − простір, у якому постійно існують або періодично виникають небезпеки. Цей метод досягається засобами дистанційного керування, автоматизації, роботизації.

2. Метод нормалізації нокосфери. Досягається шляхом виключення небезпек в нокосфері. Це, насамперед, сукупність заходів, що захищають людину від шуму, газу, пилу, травмування і т.п. засобами колективного захисту.

3.Адаптації людини до відповідного середовища. Цей метод реалізує
можливості профілактичного вибору, навчання, психологічного впливу.

У реальних умовах реалізується комбінація названих методів і принципів безпеки.

Номенклатура − система назв, термінів, уживаних у якій-небудь галузі науки, техніки. У теорії БЖД доцільно виділити кілька рівнів номенклатури: загальну, локальну, галузеву, місцеву (для окремих об'єктів) та ін. У окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об'єктів: підприємства, цехи, професії, місця праці тощо. Корисність номенклатур полягає в тому, що вони містять повний перелік потенційних небезпек і полегшують процес ідентифікації. ,

Таксономія − наука про класифікацію і систематизацію складних явищ, понять, об'єктів. Таксономія небезпек − класифікація та систематизування явищ, процесів, об'єктів, які здатні завдати шкоди людині. Термін «таксономія» запропонував швейцарський ботанік О. Декандоль у 1813р.

За походженням розрізняють наступні типи небезпек: природні, техногенні, антропогенні, екологічні, соціальні, біологічні.

За характером впливу на людину небезпеки можна розділити на 5 груп: механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.

За часом прояву негативних наслідків небезпеки поділяються на імпульсивні і

кумулятивні.

За локалізацією небезпеки бувають: зв'язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом.

За завданим збитком: соціальні, технічні, екологічні, економічні.

Сфери прояву небезпек: побутова, спортивна, шляхово-транспортна, виробнича, військова та ін.

Під ідентифікацією розуміють процес виявлення і встановлення кількісних, тимчасових, просторових та інших характеристик, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, спрямованих на забезпечення життєдіяльності.

Ідентифікація небезпеки − процес розпізнавання образу небезпеки, встановлення можливих причин, просторових і тимчасових координат, імовірності прояву, величини і наслідків небезпеки.

Небезпеки мають потенційний характер. Актуалізація небезпек відбувається за певних умов, іменованих причинами. Ознаками, що визначають небезпеку, є: загроза життю; можливість завдання шкоди здоров'ю; порушення умов нормального функціонування органів і систем людини. Небезпека - поняття відносне.

У процесі ідентифікації виявляються: номенклатура небезпек, імовірність їхнього прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток та інші параметри, необхідні для розв'язання конкретної задачі.

Головне в ідентифікації - встановлення можливих причин прояву небезпеки. Цілком ідентифікувати небезпеки дуже важко. Наприклад, причини деяких аварій і катастроф залишаються нез'ясованими довгі роки або назавжди.

Квантифікація − це введення кількісних характеристик для оцінки складних, якісно обумовлених понять. Квантиікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Застосовуються числові, бальні й інші прийоми квантифікації. І найбільш розповсюдженою оцінкою небезпеки є ризик.

В. Маршалл дає наступне визначення: ризик − частота реалізації небезпек.

Кількісна оцінка - це відношення числа тих або інших несприятливих наслідків до їхнього можливого числа за визначений період. Визначаючи ризик, необхідно вказати клас наслідків, тобто відповісти на запитання: ризик чого?

Формально ризик − це частота. Але, власне кажучи, між цими поняттями є істотна різниця, тому що стосовно проблем безпеки про можливе число несприятливих наслідків доводиться говорити умовно.

Індивідуальний ризик характеризує небезпеку певного виду для окремого індивідуума.


Соціальний ризик (точніше - груповий) - це ризик для групи людей. Соціальний ризик - це залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей.

 

 


 


 

Рис. 2. Приклад таксономії небезпек


 

Джерелами (носіями) небезпек є природні процеси та явища, елементи техногенного середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об'єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об'єктів (приклад: куля вбиває тварину або людину, але не пробиває кам'яну стіну).

Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається повною. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативним наслідкам існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину.

Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації - за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву тощо. Найбільш вдалою є класифікація небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. До четвертої групи віднесено три підгрупи: природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Ця класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.98 р. №1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на НС техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.

Окрім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003-74.

Природні джерела небезпеки − це природні об'єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тварин та рослин)

Техногенні джерела небезпеки − це передусім небезпеки, пов'язані з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного), транспортних засобів, горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурах та тиску, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання.

Джерелами техногенних небезпек є всі небезпеки, пов'язані з впливом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища. Наприклад, виведена людьми порода собак − бультер'єр, яка небезпечна не тільки для чужих людей, а навіть для свого господаря, виведені у військових лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії. До соціальних джерел небезпек віднесено небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем людей. Це такі явища, як бродяжництво, проституція, п'янство, алкоголізм, злочинність, тощо. Першоджерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан; погані умови проживання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни. Але більшість джерел небезпек мають комбінований характер:

· природно-техногенні небезпеки − смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель та інші явища, спричинені людською діяльністю;

· природно-соціальні небезпеки - химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та ін.;

· соціально-техногенні небезпеки - професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Проте наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов'язково повинна бути спричинена якась шкода чи пошкодження. До цього може призвести конкретний вражаючий фактор.

Уражаючий фактор − це чинник життєвого середовища, який за певних умов завдає шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводить до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори поділяються на: фізичні, в тому числі енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електромагнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що рухаються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, призводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), біологічні (тварини, рослини, мікроорганізми), соціальні (збуджений натовп людей) та психофізіологічні.

Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі й небезпечні.

Шкідливі − це чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання.

Небезпечні − чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.

Такий поділ вражаючих факторів ефективно використовується в охороні праці для організації розслідування та обліку нещасних випадків і професійних захворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників і та ін.

За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються на: фізичні, хімічні, біологічні та психо-фізіологічні.

Поділ на джерело небезпеки, небезпечну ситуацію та небезпечний фактор проводиться залежно від завдання, яке ставиться, передусім від рівня системи «людина-життєве середовище», яка розглядається. Наприклад, якщо для однієї" конкретної особи або групи людей вражаючим фактором є осколки від вибуху бомби; падіння бомб (бомбування) є небезпечною ситуацією, а літак, з якого здійснюється бомбування, джерелом небезпеки, то для рівня країни чи регіону, в якому ведуться бойові дії, небезпечним фактором є бомби; поява літаків, що несуть бомби - це небезпечна ситуація, а джерелом небезпеки є війна.

Одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вражаючі фактори (газова плита - загроза отруєння, пожежі та вибуху).

Сучасне життєве середовище, навіть побутове, містить багато джерел небезпек - це і електрична мережа та електроапаратура, система водопостачання, медикаменти, отруйні й пожежонебезпечні речовини, балкони, що знаходяться на висоті, мисливська чи інша зброя тощо. Для реалізації потенційної загрози необхідна тріада «джерело небезпеки - причина (умова) - небезпечна ситуація».


Небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій області, яка отримала назву небезпечна зона.

Найбільш небезпечна ситуація для людини виникає за таких умов:

· небезпека реально існує;

· людина знаходиться в зоні дії небезпеки;

· людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх або ці засоби неефективні.


 


       
   
 


 

Тема 2

Застосування ризик орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей виникнення та розвитку НС

1. Загальний аналіз ризику небезпек

2. Концепція прийнятного ризику

3. Методи визначення ризику

4. Ідентифікація ризику

 

1. Загальний аналіз ризику небезпек

Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Методи цих аналізів та прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з них:

Типи аналізу:

- попередній аналіз небезпек (ПАН),

- системний аналіз небезпек (САН),

- підсистемний аналіз небезпек (ПСАН),

- аналіз небезпеки робіт та обслуговування (АНРО).

Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:

- аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ),

- аналіз дерева помилок (АДП),

- аналіз ризику помилок (АРП),

- прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР),

- аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ),

- аналіз поетапного наближення (АПН),

- програмний аналіз небезпек (ПрАН),

- аналіз загальних причин поломки (АЗПП),

- причинно-наслідковий аналіз (ПНА),

- аналіз дерева подій (АДПд).

Ознайомимось з основами двох наведених вище методик, а саме з попереднім аналізом небезпек (ПАН) і аналізом дерева помилок (АДП).

Попередній аналіз небезпек - це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. Це перша спроба в процесі безпеки систем визначити й класифікувати небезпеки, які мають місце в системі. Виконується він у такому порядку:

- вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали;

- встановлюють їхні небезпечні й шкідливі властивості;

- визначають закони, стандарти, правила, дія яких розповсюджується на даний об'єкт, систему чи процес;

- перевіряють технічну документацію на її відповідність законам, правилам, принципам і нормам безпеки;

- складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.

Після того, як виявлено головні системи об'єкта, які є джерелами небезпеки, їх можна розглядати окремо і досліджувати більш детально за допомогою інших методів аналізу.

Базові запитання, які мають бути вирішені:

o який процес / система аналізуються?

o чи залучені до цієї системи люди?

o що система повинна звичайно робити?

o чого система не повинна робити ніколи?

o чи існують стандарти, правила, норми, які мають відношення до системи?

o чи використовувалась система раніше?

o що система виробляє?

o які елементи включено в систему?

o які елементи вилучено із системи?

o що може спричинити появу небезпеки?

o як оцінюється ця поява?

o що і де є джерелами та перешкодами енергії?

o чи існує критичний час для безпечності операцій?

o які загальні небезпеки притаманні системі?

o як може бути покращений контроль?

o чи сприйме керівництво цей контроль?

Аналіз дерева помилок (АДП) − застосовується при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово рухається від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки. Як відомо більшості професійних інженерів з охорони праці, які мають досвід


розслідувань нещасних випадків, небажані події рідко відбуваються під впливом тільки одного чинника. Через це при аналізі дерева помилок у процесі системної безпеки небажану подію відносять до кінцевої події. Розташовуючи кожний фактор у відповідному місці дерева, дослідник може точно визначити, де відбулись будь-які пошкодження в системі, який зв'язок існує між подіями і яка взаємодія відбулася.

При побудові основного дерева помилок використовують спеціальні символи, які забезпечують аналітика ілюстрованим зображенням події і того, як вона взаємодіє з іншими подіями на дереві. Спеціальна форма символів дає наочність і полегшує побудову дерева помилок.

Виконання аналізу дерева помилок можливе лише після детального вивчення робочих функцій усіх компонентів системи, що розглядається. При цьому слід враховувати, що на роботу системи впливає людський фактор, тому всі можливі «відмови оператора» теж необхідно вводити у склад дерева. Оскільки дерево помилок показує статичний характер подій, розвиток подій у часі можна розглянути, побудувавши кілька дерев помилок.

 

 

2. Концепція прийнятного ризику

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (допустимого) ризику, суть якої − в прагненні до такої безпеки, яку сприймає суспільство у даний період часу. Ця концепція реалізується через ризик орієнтований підхід (РОП).

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу небезпеку, яку сприймає суспільство у даний час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки й техніки.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні й політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у вказаних сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Із збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем, в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.

Сумарний ризик має мінімум при оптимальному співвідношенні інвестицій у технічну й соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Безперечно, не існує абсолютної безпеки, завжди буде існувати деякий рівень залишкового ризику.

Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним, вирішує керівництво держави та конкретного підприємства, установи і організації. Результат цього рішення впливатиме на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце займає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.

Розрізняють індивідуальний і соціальний ризик. Індивідуальний ризик характеризує небезпека певного виду для окремого індивідуума. Соціальний або груповий - це ризик для групи людей. Соціальний ризик може бути визначений як залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей.

Величину ризику (R) можна розрахувати за формулою

 

n

R = ----,

N

де п − число нещасних випадків; N − загальна кількість людей.

У табл. 2.1 наведені дані, що характеризують ймовірність фатального результату від різних надзвичайних ситуацій на прикладі США.

 

Таблиця 2.1

Індивідуальний ризик фатального результату на рік, обумовлений різними причинами надзвичайних ситуацій (Арустамов, 2006)

 

N п/п Причини надзвичайних ситуацій Індивідуальний ризик
1. Автомобільний транспорт 3 • 10 -4
2. Падіння 9 • 10 -5
3. Пожежі та опік 4• 10 -5
4. Утоплення 3 • 10 -5
5. Отруєння 2• 10 -5
6. Вогнепальна зброя 1 • 10 -5
7. Верстатне обладнання 1 • 10-5
8. Водний транспорт 9 • 10 -5
9. Повітряний транспорт 9 • 10 -5
10. Предмети, які падають 6 • 10 -5
11. Електричний струм 6• 10-5
12. Залізниця 4 • 10 -7
13. Блискавка 5 • 10 -7
14. Атомна енергія 2• 10 -10
15. Усі інші 4 • 10 -5
16. Загальний ризик 6 • 10 -4

 

 

Існують чотири головних методичних підходів до визначення ризику.

1. Інженерний, що спирається на статистику, розрахунок частот, імовірнісний аналіз безпеки, побудова дерев небезпеки.

2. Модельний заснований на побудові моделей впливу шкідливих чинників на окрему людину, соціальні, професійні групи тощо.

3. Експертний, при якому ймовірність подій визначається на основі опитування досвідчених фахівців, тобто експертів.

4. Соціологічний, заснований на опитуванні населення.

Перераховані методи відображають різні аспекти ризику, тому застосовувати їх необхідно в комплексі.


 

 

3. Методи визначення ризику

При управлінні проектами важливо вчасно звернути увагу на визначення ризику в процесі оцінки доцільності прийняття тих чи інших рішень. Метою аналізу ризику є надання потенційним партнерам необхідної інформації та даних для прийняття рішень про доцільність участі в проекті та розробки заходів по захисту від можливих фінансових втрат.

Організація робіт по аналізу ризиків може виконуватись в наступній послідовності:

1) підбір досвідченої команди експертів;

2) підготовка спеціальних запитань та зустрічі з експертами;

3) вибір техніки аналізу ризику;

4) встановлення факторів ризику та їх значимості;

5) створення моделі механізму дії ризиків;

6) встановлення взаємозв'язку окремих ризиків та сукупного ефекту від їх дії;

7) розподіл ризиків між учасниками проекту;

8) розгляд результатів аналізу ризиків, частіше всього у вигляді звіту.

Аналіз ризиків поділяють на два види: кількісний та якісний. Кількісний аналіз ризику повинен дати можливість визначити число та розміри окремих ризиків та ризику проекту в цілому. Якісний аналіз визначає фактори, межі та види ризиків. Для аналізу ризику використовують метод аналогії, метод експертних оцінок, розрахунково-аналітичний метод та статистичний метод.

Метод аналогій передбачає використання даних по інших проектах, які вже виконані. Цей метод використовується страховими компаніями, які постійно публікують дані про найбільш важливі зони ризику та понесені витрати.

Експертний метод, який відомий як метод експертних оцінок, стосовно підприємницьких проектів може бути реалізований шляхом вивчення думок досвідчених керівників та спеціалістів. При цьому доцільно встановити показники найбільш допустимих, критичних та катастрофічних втрат, маючи на увазі як їх рівень так і ймовірність.

Розрахунково-аналітичний метод базується на теоретичних уявленнях. Хоча прикладна теорія ризику добре розроблена лише для страхового та грального ризику.

Статистичний метод спочатку використовувався в системі ПЕРТ (PERT) для визначення очікуваної тривалості кожної роботи та проекту в цілому. Останнім часом найбільш застосовуваним став метод статистичних випробувань (метод "Монте-Карло").

До переваг цього методу відносять можливість аналізувати та оцінювати різні шляхи реалізації проекту.

Розглядаючи питання методики визначення ризику, слід звернути увагу, що початковим пунктом в аналізі ризику проекту є встановлення невизначеності, притаманної грошовим потокам проекту. Цей аналіз можна проводити декількома шляхами, починаючи з неформального судження до комплексних економічних та статистичних аналізів, що включають самостійні підрахунки до великомасштабних комп'ютерних моделей.

Зупинимось на таких методиках визначення ризику проекту:

1.Аналіз чутливості реагування. Ми знаємо, що більшість із змінних, що
визначають грошові потоки проекту, базуються на ймовірності розподілу, а отже, з
впевненістю невідомі. Також ми знаємо, що більшість їх змінна у ключовій вхідній
змінній величині (такій як обсяг продажу) зумовлює чисту теперішню вартість (ЧТВ)
проекту змінюватись. Метод ЧТВ базується на методології дисконтування грошових
потоків.

Очікувані фіксовані та змінні витрати проекту будемо називати базовими, так як у ході управління вони будуть змінюватись. В аналізі чутливості, ми змінюємо кожну змінну величину на декілька визначених процентних пункти, вище та нижче очікуваної величини, не зачіпаючи інші фактори. Таким чином, визначаємо вплив кожного фактора (обсяг продажу, змінні фактори і вартість капіталу) на значення ЧТВ. Набір значень ЧТВ зображується на графіку разом із змінною величиною, що була змінена. Схема показує графіки чутливості проекту для трьох ключових вхідних змінних величин (чим крутіший нахил, тим чутливіша ЧТВ до змін у змінних величинах. Якщо ми розглядаємо два проекти, то той, який з крутішими лініями чутливості, буде ризикованішим).

3. Аналіз сценарію. Методика аналізу ризику, яка розглядає чутливість реагування
ЧТВ до змін в ключових змінних величинах та можливий інтервал значень цих змінних.
При цьому економіст відбирає "поганий" набір обставин (низька ціна продажу, низький
обсяг продажу, високі змінні витрати на одиницю тощо), базовий та "добрий". Потім
розраховуються ЧТВ при поганих і сприятливих обставинах і порівнюються з очікуваною
ЧТВ або ЧТВ у базовому випадку.

 

Таблиця прикладу розрахунку чистої теперішньої вартості (NPV)

Сценарій Ймовірність виходу (Рі) Обсяг продажу, од. Ціна продажу, грн. ЧТВ (NPV), тис. грн.
Найгірший випадок 0,25
Базовий випадок 0,50
Найкращий випадок 0,25

 

 

NPV = 0,25х(-5768)+0,5х6989+0,25х23390 = 7900 тис. грн. Стандартне відхилення від NPV дорівнює 10439 тис. грн.

Коефіцієнт варіації ЧТВ проекту можна порівняти з коефіцієнтом «середнього проекту», щоб отримати уявлення про відносну ризиковість проекту. Існуючі проекти корпорації, в середньому, мають коефіцієнт варіації приблизно 1,0. Таким чином, на основі цього виміру ризику проекту менеджери корпорації прийдуть до висновку, що даний проект більш ризикований, чим «середній» проект корпорації.

3. Ринковий ризик (або бета-ризик).
Розглянемо за допомогою прикладу.

Середніми ризиками вважаються ті, що мають тенденцію підніматися й зменшуватися синхронно з розвитком загального ринку. Визначимо рівняння ризику:

де, безризикова ставка прибутку;

потрібна ставка прибутку;

бета-коефіцієнт по прибутку.

Наприклад, = 1,1; = 8%; = 12%. Таким чином, вартість капіталу дорівнює 12,4 %.

Тобто, інвестори дадуть гроші в борг компанії для інвестування в проекти з середнім ризиком тільки у тому випадку, якщо вона сподівається заробити 12,4%, або більше на цих грошах.

Якщо загальний бета-коефіцієнт корпорації знаходиться в інтервалі між 1,1 та 1,5, то його точне значення буде залежати від розміру інвестицій у проект.

Результати розрахунків можна зобразити графічно, де на осі X - ризик (=0,5; 1,1; 1,5), а на осі У - норма прибутку (10%, 12%, 14% . відповідно до розрахунків). Якщо ймовірна норма прибутку даного проекту знаходиться вище прямої, тоді цей проект варто реалізовувати, оскільки його ймовірної норми прибутку більш, ніж достатньо для компенсації ризику, і навпаки. Отже, чим вище бета-ризик, тим більш необхідна норма прибутку для компенсації інвесторам за цей ризик.

4. Визначення точки беззбитковості. Даний показник характеризує обсяг продажу,
при якому виручка від реалізації продукції співпадає з витратами виробництва. Показник
розраховується як на основі графічного методу, так і за математичною формулою. При визначенні даного показника витрати на виробництво продукції поділяються на умовно-постійні (Вп) та змінні (Вз). Відповідно, точка беззбитковості визначається за формулою: де, О - точка беззбитковості, од.

Вп - постійні витрати (не змінюються при зміні обсягу виробництва) на всю програму проекту, грн.;

Ц - ціна одиниці продукції, грн.;

Вз - витрати змінні (змінюються прямопропорційно обсягу виробництва) на од.,

грн.

5. Дерево рішень. Для побудови «дерева рішень» аналітик визначає склад і
тривалість фаз життєвого циклу проекту; виділяє ключові події, які можуть вплинути на
подальший розвиток проекту, та можливий час їх настання; аналітик обирає всі можливі
рішення, які можуть бути прийнятими в результаті настання кожної із подій, та визначає
ймовірність кожного із них; останнім етапом аналізу даних для побудови "дерева рішень"
є встановлення вартості кожного етапу здійснення проекту (вартості робіт між ключовими
подіями) в поточних цінах. На основі даних будується «дерево рішень». Його вузли
представляють ключові події, а стрілки, що їх поєднують - перелік робіт по реалізації
проекту. Окрім того, приводиться інформація відносно часу, вартості робіт і ймовірності
розвитку того чи іншого рішення. В результаті побудови дерева рішень визначається
ймовірність кожного сценарію розвитку проекту, а також чистий приведений дохід (ЧПД)
по кожному сценарію та по проекту в цілому.

Наприклад,

0 - 1 - передінвестиційні дослідження;

1 - 2 - розробка пакета технічної та економічної документації;

2 - 3 - проведення торгів, підписання контрактів тощо;

3 - 4 - реалізація проекту;

4 - 5 - отримання прибутку від першого року реалізації проекту.

В даному прикладі подано спрощений лише один сценарій «дерева рішень», на практиці таких сценаріїв декілька, по кожному з яких визначається їх теперішня вартість, позитивний інтегральний показник якої вказує на можливий ступінь ризику.

6. Метод «Монте-Карло». Цей метод базується на використанні імітаційних
моделей, що дозволяють створити певну кількість сценаріїв, які узгоджуються із заданими
обмеженнями по конкретному проекту. На практиці даний метод можливо застосовуватше
з використанням комп'ютерних програм, що дозволяють описати прогнозні моделі і
розрахувати велику кількість можливих сценаріїв. В якості прогнозної моделі виступають
математичні залежності, отримані при розрахунку показників економічної ефективності (як правило, ЧПД). Повинні бути виявлені всі змінні, що впливають на кінцевий результат, якомога точно з описом ступеню цих залежностей.

 

4. Застосування у розрахунках ризику

Апарат аналізу стану небезпеки

Основні поняття про небезпеки дають змогу перейти до іншого важливого кроку -аналізу стану і розвитку небезпек. Аналіз передбачає використання окремих відповідних методів. Кожний метод дає змогу підійти до вирішення проблем аналізу з різних боків і отримати необхідні результати. Поєднання результатів під час використання сукупності методів створює більш широкі можливості в складанні повної і вірогідної картини виникнення і розвитку небезпек.

 

 

Метод аналізу джерела небезпек

Основою для подальшого розглядання понятійних уявлень є розуміння існування небезпеки за терміном. Весь термін можна розглядати в системі станів: 1) до появи небезпеки; 2) під час появи небезпеки; 3) існування небезпеки; 4) придушення дії небезпеки; 5) ліквідація небезпеки.

1. До появи небезпеки — стан може бути охарактеризований наявністю (чи
відсутністю) джерела небезпек. Аналіз умови існування джерела дає змогу каза


Читайте також:

  1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  2. VII. ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА
  3. В.М.Шоботов. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 438
  4. Види навчальної діяльності учнів на уроці
  5. Відповідність рейтингових оцінок за окремі види навчальної роботи у балах оцінкам за нац. шкалою
  6. З ДИСЦИПЛІНИ
  7. Загальна характеристика навчальної діяльності та її структура.
  8. ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ
  9. ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ
  10. І. Активізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів.
  11. ІІ. Методи стимулювання навчальної діяльності




Переглядів: 2349

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.068 сек.