РИЗИКИ інвестиційних портфелів

Приймаючи рішення про доцільність інвестування коштів у фінансові активи, інвестор повинний, насамперед, оцінити ризик, властивим цим активам, потім очікувану їхню прибутковість і далі визначити, чи достатня ця прибутковість для компенсації очікуваного ризику. Найчастіше інвестор працює не з окремим активом, а з деяким їх набором, називаним портфелем цінних паперів, чи інвестиційним портфелем. Звідси з очевидністю випливає, що, оцінюючи ризик конкретного активу з інвестиційного портфеля, можна діяти подвійно: або розглядати цей актив ізольовано від інших активів, або вважати його невід'ємною частиною портфеля. Виявляється, що оцінка ризиковості активу і доцільності операції з ним при цьому можуть мінятися. Більш того, актив, що має високий рівень ризику при розгляді його ізольовано, може виявитися практично безризиковим з позиції портфеля і при визначеному сполученні вхідних у цей портфель активів. Наприклад, теоретично можна підібрати два фінансових активи, кожний з який має високий рівень ризику, але які, будучи об'єднаними разом, складуть абсолютно безризиковий портфель. Крім того, збільшення числа активів, що включаються в портфель, як правило, приводить до зниження ризику даного портфеля.

Отже, ризик активу - величина непостійна і залежить, зокрема, від того, у якому контексті розглядається даний актив: ізольовано чи як складова частина інвестиційного портфеля. У першому випадку релевантним є загальний ризик активу, що кількісно виміряється, наприклад, дисперсією можливих підсумків щодо очікуваної його прибутковості. В другому випадку релевантним є вже ринковий ризик активу, що представляє собою частку ризику даного активу в ризику портфеля в цілому. Різницю між цими двома поняттями можна наочно представити за допомогою наступного приклада.

Припустимо, що менеджер портфеля вибрав як характеристику ризику фінансового активу середнє квадратичне відхилення прибутковості й установив для себе деяке критичне його значення. Якщо аналізується деякий актив і його ризик перевищує встановлений норматив, то він, безсумнівно, повинний бути відкинуть при створенні, наприклад, однопродуктового портфеля, оскільки він занадто ризиковий. Однак якщо цей актив розглядається як претендент на включення у вже існуючий портфель, і при цьому очікувані значення комбінації "прибутковість/ризик" нового портфеля задовольняють менеджера, то актив, безсумнівно, повинний бути прийнятий, тобто його ризиковість стає вже цілком прийнятної.

При оцінці портфеля і доцільності операцій із вхідними в нього активами необхідно оперувати показниками прибутковості і ризику портфеля в цілому. Оцінюючи можливість тієї чи іншої операції, зв'язаної зі зміною структури портфеля і його об'ємних характеристик, найчастіше міркують у термінах очікуваної прибутковості портфеля і відповідного їй ризику.

Безумовно, якщо інвестор володіє портфелем цінних паперів, він буде зацікавлений, насамперед, у середній прибутковості портфеля в цілому, однак задача оцінки ізольованого активу також має визначений інтерес, зокрема, для граничного випадку, коли портфель інвестора складається з одного цінного папера

Ситуація ускладнюється при переході до портфелів з великим числом вхідних у них активів. У цьому випадку виникає ряд проблем як теоретичного, так і обчислювального характеру.

По-перше, у ситуації з портфелем ризик, який асоціюється з якимсь конкретним активом, не може розглядатися ізольовано. Будь-яка нова інвестиція повинна аналізуватися з позиції її впливу на зміну прибутковості і ризику інвестиційного портфеля в цілому. Таким чином, у цьому випадку релевантним стає вже не ризик активу, розглянутого ізольовано, а ризик портфеля в цілому і вплив того чи іншого активу у випадку його додавання в чи портфель вилучення з портфеля.

По-друге, оскільки усі фінансові інвестиції розрізняються за рівнем прибутковості і ризику, їхні можливі сполучення в портфелі усереднюють ці кількісні характеристики, а у випадку оптимального їхнього сполучення можна домогтися значного зниження ризику фінансового інвестиційного портфеля.

По-третє, оптимальність портфеля, під якою розуміється таке сполучення вхідних у нього активів, що забезпечує найбільшу прийнятну прибутковість у середньому з усіх доступних варіантів, не може бути досягнута простим добором найбільш дохідних активів. Така на перший погляд правильна методика не завжди вірна, оскільки звичайно приводить до збільшення ризику портфеля.

По-четверте, варіація прибутковості має місце не тільки в просторі, але й у динаміку, тобто тенденції прибутковості двох випадково обраних з портфеля активів зовсім не обов'язково збігаються, більш того, вони можуть бути різнонаправленима. Користаючись різнонаправленість тенденцій прибутковості, можна оптимізувати портфелі, наприклад, за рахунок зниження ризику при незмінній прибутковості.

По-п'яте, оскільки мова йде про очікувані значення показників, яких у рамках імітаційного аналізу може бути нескінченно багато, в умовах множинності вхідних у портфель активів істотно ускладнюються й обчислювальні процедури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Управління інвестиційним портфелем	\|	ОБҐРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ НАПРЯМКІВ І ФОРМ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.