Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Основні джерела фінансування інвестицій

Усі джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи: власні, позикові, залучені.

До складу власних джерел належить:

- часина чистого прибутку, націлювана на виробничий розвиток;

- амортизаційні відрахування;

- страхова сума відшкодування збитків, викликаних втратою майна;

- раніше здійснені довгострокові фінансові вкладення, строк погашення яких минає в поточному періоді;

- реінвестована шляхом продажу частина основних фондів;

- іммобілізована в інвестиції частина надмірних оборотних активів.

До складу позикових джерел входять:

- довгострокові кредити банків та інших кредитних інститутів;

- емісії облігацій компанії;

- цільовий державний кредит, спрямований на конкретний вид інвестування;

- податковий інвестиційний кредит; о інвестиційний лізинг (довгострокова форма оренди машин та обладнання)

- інвестиційний лізинг та селенг (передача власникам прав на використання майна за визначену плату).

До складу залучених джерел належать:

- емісія акцій компанії;

- емісія інвестиційних сертифікатів (інвестиційних фондів та компаній;

- внесок сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів до уставного фонду;

- безоплатно надані державними органами та комерційними структурами кошти на цільове інвестування.

- можливі джерела формування інвестиційних ресурсів з урахуванням специфіки діяльності тієї чи іншої компанії (фірми).

Серед власних джерел фінансування інвестицій головну роль, безумовно, грає прибуток, що залишається в розпорядженні кампанії (фірми) після сплати податків і інших обов’язкових платежів. Частина цього прибутку, що направляється на виробничий розвиток, може бути використана на будь-які інвестиційні цілі. Політика розподілу чистого прибутку компанії ґрунтується на обраній нею загальної стратегії економічного розвитку.

Другим за значенням джерелом власних засобів є амортизаційні відрахування. Їхній розмір залежить від обсягу використовуваних компанією основних фондів і прийнятої політики їхньої амортизації (використання методу прямолінійної чи прискореної амортизації).



Интернет реклама УБС

Інші з перерахованих власних джерел формування інвестиційних ресурсів у процесі розробки інвестиційної стратегії компанії не розглядаються, тому що їхнє формування є предметом тактичного чи оперативного планування.

Середпозикових джерел фінансування інвестицій головну роль звичайно грають довгострокові кредити банків. Однак у сучасних умовах це джерело практично не використовується в зв’язку з нестабільним станом економіки.

Емісія облігацій компаній (відповідно до законодавства України вона може бути здійснена в розмірі не більш 25% суми статутного фонду) також не одержала поки широкого поширення в зв’язку з нерозвиненістю фондового ринку і невисоких розмірів статутного фонду багатьох компаній (фірм). Це джерело залучення інвестиційних ресурсів доступний лише компаніям з високими розмірами статутного фонду.

Система кредитного забезпечення поставок обладнання для будівництва виробничого призначення, що діяла раніше, себе не виправдала, оскільки в народному господарстві систематично збільшувались запаси невстановленого обладнання, у тому числі імпортного. Подальше вдосконалення системи кредитування витрат на придбання обладнання вимагає пошуку нетрадиційних форм вирішення цієї проблеми. Одним з перспективних напрямків для України в перехідний період до ринку може стати лізинг.

Лізинг являє собою довгострокову оренду машин, обладнання, транспортних засобів, а також споруд виробничого характеру, тобто форму інвестування. Усі лізингові операції поділяються на два види: оперативний лізинг з неповною окупністю; фінансовий лізинг з повною окупністю.

До оперативного лізингу належать усі угоди, у яких витрати орендаря, пов’язані з придбанням майна, що здається в оренду. Окупаються частково протягом початкового строку оренди.

До складу оперативного лізингу включаються; рейтинг — короткострокова оренда майна від одного дня до одного року; хай ринг - середньострокова оренда - від одного року до трьох років.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом строку оренди жорстко встановленої суми орендної плати, достатньої для повної амортизації машин та обладнання та спроможної забезпечити фіксований прибуток.

Фінансовий лізинг поділяється на:

1. лізинг з обслуговуванням;

2. ліверидж лізинг;

3. „ у пакеті”.

Виходячи з джерела придбання об’єкта лізингової домовленості, лізинг можна поділити на прямий та зворотній.

За методами фінансування існують:

1. терміновий лізинг;

2. поновлювальний.

Стосовно орендованого майна лізинг поділяється на:

1. чистий лізинг, коли додаткові видатки з обслуговування орендованого майна покладаються на орендаря;

2. повний лізинг, при якому орендар бере на себе всі видатки з технічного обслуговування зданого в оренду обладнання.

У лізингових операціях можуть брати участь дві або три юридичні особи. Лізингові стосунки виступають по суті як кредитні угоди. Орендар отримує у тимчасове користування вартість, втілену в машинах та обладнанні, на рівнях зворотності та платності. Активними учасниками лізингових стосунків виступають і комерційні банки. В Україні поки що не створено достатніх умов для розвитку довгострокової оренди машин та обладнання і , тим більше, для участі банків у орендних стосунках, тобто для здійснення ними лізингових операцій. Головна причина -- нестабільність економічної ситуації, високі темпи інфляції, що роблять невигідними лізингові операції для партнерів.

Роздільний лізинг - це ускладнений варіант фінансового лізингу. Який передбачає участь в угоді кількох компаній та фінансових установ. Роздільний лізинг використовується в тому випадку, якщо лізингодавець фінансує лише частину технічних засобів, а інша частина сплачується позиками інших учасників. Власником усього комплексу технічних засобів залишається лізингодавець, за яким зберігається право отримання податкових пільг по лізингу. Лізингодавець оформлює на користь заставодавця заставу на ці технічні засоби та представляє йому переважаюче право на одержання орендних платежів.

Необхідною умовою запровадження лізингових операцій в Україні є стабілізація грошової системи та фінансове - кредитної системи, подолання інфляції та зміцнення курсу гривні.

Інвестиційний селенг є однієї з нових форм залучення інвестиційних ресурсів, використовуваних поруч компаній України і Росії. Селенг являє собою специфічну форму зобов’язання, що складає в передачі власником (юридичними і фізичними особами) прав по користуванню і розпорядженню його майном за визначену плату. Як майно можуть виступати будинку, спорудження, устаткування, сировина і матеріали, кошти, цінні папери, а також продукти інтелектуальної і творчої праці. У закордонній практиці селенг перетворився в один з важливих інструментів фінансування інвестицій у різних сферах бізнесу.

Інші джерела позикових засобів у процесі розробки інвестиційної стратегії звичайно не розглядаються.

Середпритягнутих джерел фінансування інвестицій у першу чергу розглядається можливість залучення акціонерного капіталу. Це джерело може бути використаний компаніями і їх самостійними структурами (дочірніми фірмами), створюваними у формі акціонерних товариств. Багато компаній уже зараз широко використовують можливості залучення акціонерного капіталу до інвестиційної діяльності (для інвестиційних компаній і інвестиційних фондів аналогічною формою залучення капіталу є емісія інвестиційних сертифікатів).

Для підприємств інших організаційно-правових форм (крім акціонерних товариств) основною формою додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків (паїв) вітчизняних і закордонних інвесторів.

Таким чином, аналіз показує, що з усього різноманіття джерел формування інвестиційних ресурсів при розробці інвестиційної стратегії компанії (фірми) можуть бути враховані лише основні з них.

 

 

Визначення методів фінансування окремих інвестиційних програм (проектів) дозволяє розрахувати пропорції в структурі джерел інвестиційних ресурсів. При розробці стратегії формування інвестиційних ресурсів розглядаються звичайно п’ять основних методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів.

1. Повне самофінансування передбачає здійснення інвестування винятково за рахунок власних (чи внутрішніх джерел). Цей метод фінансування використовується в основному для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів, а також для фінансових інвестицій.

2. Акціонування як метод фінансування використовується звичайно для реалізації великомасштабних реальних інвестицій при галузевій чи регіональній диверсифікованості інвестиційної діяльності.

3. Кредитне фінансування застосовується, як правило, при інвестуванні в реальні об’єкти з високою нормою прибутковості інвестицій. Цей метод може бути використаний і для фінансових інвестицій за умови, що рівень прибутковості по них істотно перевищує ставку кредитного відсотка.

4. Лізинг і селенг використовуються при недоліку власних фінансових засобів для реального інвестування, а також при інвестиціях у реальні проекти з невеликим періодом чи експлуатації з високим ступенем змінюваності технології.

5. Змішане фінансування ґрунтується на різних комбінаціях перерахованих вище методів і може бути використане для усіх форм і видів інвестування.

У процесі оптимізації структури джерел формування інвестиційних ресурсів необхідно враховувати наступні основні особливості кожної з груп джерел фінансування.

Внутрішні (власні) джерела фінансування характеризуються наступними позитивними особливостями:

– простотою і швидкістю залучення;

– високою віддачею за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу, тому що не вимагають сплати позичкового відсотка в будь-яких його формах;

– істотним зниженням ризику неплатоспроможності і банкрутства підприємства при їхньому використанні;

– повним збереженням керування в руках первісних засновників компанії (фірми).

Разом з тим, вони мають наступні недоліки:

– обмежений обсяг залучення, а отже і можливостей істотного розширення інвестиційної діяльності при сприятливій кон’юнктурі інвестиційного ринку;

– обмеженість зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів, що при некваліфікованому керуванні ними може привести до важких фінансових наслідків для компанії (фірми).

Зовнішні (позикові і притягнуті) джерела фінансування характеризуються наступними позитивними особливостями:

- високим обсягом можливого їхнього залучення, значно перевищуючий обсяг власних інвестиційних ресурсів;

- більш високим зовнішнім контролем за ефективністю інвестиційної діяльності і реалізацією внутрішніх резервів її підвищення.

Разом з тим, вони мають наступні недоліки:

– складність залучення й оформлення;

– більш тривалий період залучення;

– необхідність надання відповідних гарантій (на платній основі) чи застави майна;

– підвищення ризику банкрутства в зв’язку з несвоєчасним погашенням отриманих позичок;

– утрата частини прибутки від інвестиційної діяльності в зв’язку з необхідністю сплати позичкового відсотка;

– часткова втрата керування діяльністю компанії (при акціонуванні).

Головними критеріями оптимізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності виступають:

1. необхідність забезпечення високої фінансової стійкості компанії (фірми);

2. максимізація суми прибутку від інвестиційної діяльності, що залишається в розпорядженні первісних засновників компанії (фірми), при різних співвідношеннях внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування цієї діяльності.



 

Джерелами фінансування за рахунок випуску акціонерних цінних паперів є привілейовані і звичайні акції. Їхній вибір залежить від сформованих обставин у кожнім конкретному випадку.

Привілейована акція — це своєрідний цінний папір. У випадку ліквідації і при розподілі прибутку привілейована акція йде після боргового зобов’язання, але перед звичайною акцією. Оптимальним часом для випуску привілейованих акцій є час, коли інвестиційний проект має надмірні боргові зобов’язання і коли випуск звичайних акцій може спровокувати скупку акцій проекту з метою одержання контрольного пакета, тобто встановлення контролю над інвестиційним проектом. Випуск привілейованих акцій — більш дорогий спосіб збільшення капіталу, чим випуск облігацій, тому що виплата дивідендів не підлягає оподатковуванню.

Привілейована акція може бути кумулятивної чи некумулятивний. Більшість привілейованих акцій є кумулятивними; дивіденди обмежені визначеною ставкою, розрахованої на основі загальної номінальної вартості акцій, що знаходяться в звертанні.

Приклад. За станом на 31 грудня 2002 року „Метрополь Компани” має в звертанні 6000 кумулятивних привілейованих акцій номінальною вартістю 15 $ і ставкою 14 $. Дивіденди не виплачувалися в 2000 і 2001 р. Припускаючи, що компанія отримала прибуток у 2002 р., сума підлягаючих розподілу дивідендів складає:

Вартість акцій по номіналі = 6000 акцій х 15 $ = 90000 $.

Невиплачені дивіденди (90000 $ х 14% х 2 роки) = 25200 $.

Дивіденди поточного року = 90000 $ х 14% = 12600 $.

Разом дивіденди 12600 $ + 25200 $ = 37800 $.

Якщо сума дивідендів перевищує суму, звичайно виплачувану власникам привілейованих акцій і власникам звичайних акцій, вони будуть брати участь у розподілі надлишку дивідендів — привілейована акція з часткою участі.

Існує кілька форм випуску привілейованих акцій. Привілейована акція з обмеженим терміном звертання має передбачений термін чи погашення може бути викуплена по розсуду її власника. Безстрокова привілейована акція автоматично конвертується в звичайну акцію до визначеного терміну. Мається також привілейована з «процентною ставкою, що плаває,» дивіденду, що підтримує номінальну вартість привілейованої акції, змінюючи ставку дивіденду.

Вартість привілейованої акції звичайно зв’язана зі зміною процентної ставки і, як правило, знижується, коли процентна ставка невисока. Випуск привілейованих акцій має наступні переваги:

- дивіденди по привілейованих акціях необов’язково повинні виплачуватися (що важливо в період фінансового спаду). Відсотки по боргових зобов’язаннях повинні виплачуватися.

- власники привілейованих акцій не можуть підштовхнути
інвестиційний проект до банкрутства;

- власники привілейованих акцій не беруть участь у зваді­ розподілі дуже високих прибутків, тому що дійсними власниками інвестиційних проектів є власники звичайних акцій;

- зростаючий інвестиційний проект може принести великий доход своїм первісним власникам, випускаючи привілейовані акції, що мають фіксовану дивідендну ставку;

- випуск привілейованих акцій не зменшує частку участі у власності власників інвестиційних рішень, їхньої участі в розподілі прибутку і права голосу по акціях , не потрібно фонд погашення;

- поліпшується коефіцієнт співвідношення боргових зобов’язань і акціонерного капіталу.

Випуск привілейованих акцій має окремі недоліки:

- привілейована акція повинна передбачати більший доход, у порівнянні з облігацією, тому що вона несе в собі більший ризик (привілейована акція йде після боргових зобов’язань при ліквідації компанії);

- дивіденди по привілейованих акціях не підлягають оподатковуванню;

- привілейовані акції мають більш високу вартість випуску в порівнянні а облігаціях.

Звичайні акції — залишкова акціонерна власність. Вони не зв’язані з фінансовими платежами, з фіксованими термінами виплат, термінами чи погашення вимогами фондів погашення заборгованості. Власники звичайних акцій мають право голосу, однак випливають після власників привілейованих акцій в одержанні дивідендів і при ліквідації інвестиційного проекту.

Якщо для подальшого розвитку інвестиційних рішень обов’язкові значні боргові зобов’язання, було б доцільно відмовитися від фінансування за рахунок випуску акцій, щоб зменшити загальний фінансовий ризик.

Фінансування за рахунок звичайних акцій має наступні переваги:

- компанії не приходитися здійснювати фінансові виплати з фіксованими термінами сплати, такі як відсотки і дивіденди;

- немає ніяких термінів чи погашення необхідності мати викупний фонд

випуск звичайних акцій поліпшує рейтинг кредитоспроможності проекту в порівнянні з випуском облігацій. Наприклад, поліпшує коефіцієнт відносини: Боргові зобов’язання / Акціонерний капітал.

 


Читайте також:

  1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
  3. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  4. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
  5. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
  6. Альтернативні варіанти довгострокового фінансування діяльності підприємства
  7. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
  8. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
  9. Аналіз для прийняття рішень стосовно залучення інвестицій
  10. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
  11. Аналіз ефективності інвестиційних проектів
  12. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Особливості інвестиційних ресурсів та їх формування | Джерела інвестиційних ресурсів, доступні вітчизняним підприємствам

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.