Альтернативні парадигми організаційного процесу

Альтернативні парадигми організаційного процесу

Рис. 4.3. Системи управління організацією за Р.Лайкертом

Сучасна теорія організації (ситуаційний підхід в теорії організації) розглядає організацію як відкриту систему, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем, до якого вовна має пристосуватися. На відміну від класичного та неокласичного підходів сучасна теорія ґрунтується на тому, що не існує найкращої, ідеальної структури або моделі до якої мають прагнути всі організації. Кращою структурою організації буде така, яка найбільш повно враховує вплив ситуаційних факторів, які характерні для даної організації.

До основних ситуаційних факторів, які впливають на формування організаційної структури сучасна теорія організації відносить такі:

- технологію;

- розміри організації;

- середовище;

- стратегію.

При цьому слід зауважити, що кожний із зазначених факторів впливає на формування організаційної структури не тільки прямо, але і непрямо (опосередковано), тобто шляхом їх взаємного впливу один на одного.

Технологія. У широкому розумінні технологія – це процес конверсії (перетворення) входів в організацію ( людських, фінансових, фізичних та інформаційних ресурсів) у виходи з організації (продукція, послуги, прибутки/збитки). Таке розуміння технології дозволяє використовувати цю категорію для характеристики будь-якої організації, а не лише виробничої.

Все різноманіття підходів до організаційної діяльності можна представити у вигляді двох
альтернативних парадигм (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

1 парадигма	2 парадигма
Початковим (вихідним) станом будь-якої системи є безладдя, хаос. Організація припускає створення порядку з хаосу.	Немає нічого більш неприродного, ніж хаос. Реальні системи володіють іманентною організацією. Хаос - теж порядок, але складніший, менш. Організація передбачає створення умов для розвитку системи.
Створений порядок необхідно підтримувати, витрачаючи ресурси, інакше знову наступить хаос.	Необхідно орієнтуватися на саморегуляцію і на саморозвиток систем

Наведені парадигми відбивають два принципово різних підходи до організаційної діяльності. Перший можна умовно назвати підходом примусу, коли для створення і підтримки організаційного процесу необхідно прикладати зусилля. Як тільки ці зусилля припиняються, система повертається до вихідного стану. Можна конструювати як завгодно багато штучних організаційних схем, але вони будуть неміцними і неефективними. Наша історія знає чимало таких прикладів: колгоспи, раднаргоспи, виробничі об'єднання і т.д. Другий підхід орієнтований на природні процеси організації, що розвивається досить довго, щоб дати місце і волевиявленню людини. Цілі людини, що випадають з діапазону природного розвитку (наприклад, створення КОЛГОСПІВ), приречені на провал, які б ресурси ні залучалися для їх досягнення.
Разом з цим тут немає фаталізму - людина з її целеполагающей і вольовою діяльністю не виключається з процесу розвитку, треба лише виконати умову: простір цілей людини має співпадати з діапазоном напрямків природного (можливого в принципі) розвитку. Орієнтацію на природний розвиток можна знайти і в дослідженнях А. Сміта, який стверджував, що для соціально-економічного розвитку суспільства
необхідні світ, легкі податки і терпимість в управлінні, а все інше зробить природний хід речей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основи теорії організації	\|	Система управління - кібернетичний підхід

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.