Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Опозиція в другій половині 60-х -на початку 70-х років

Наступ неосталінізму, згортання демократичних процесів, започаткованих у роки «хрущовської відлиги», посилення тиску союзних органів на Україну, зневіра значної частини населення в комуністичних ідеалах, росій-щення та зневага до української мови і культури викликали відкритий чи мовчазний спротив частини українського суспільства. В його авангарді йшла інтелігенція.

У вересні 1965 р. під час презентації у київському кінотеатрі «Україна» картини С. Параджанова «Тіні забутих предків» з різкою критикою арештів серед інтелігенції, які відбувалися влітку 1965 р., виступили Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною. Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педінституту, В'ячеслава Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.

Але це не згасило наростаючу хвилю протестів. У листопаді 1965 р. захищаючи заарештованих і вболіваючи за стан української культури, до ЦК КП України та ЦК КПРС звернулися з листом композитор П. Майборода, поети Л. Костенко та І. Драч авіаконструктор О. Антонов.

Листи-звернення до керівників УРСР і СРСР були однією з найпоширеніших форм протесту в ті роки. Серед тих, хто підп сував (їх називали «підписантами»), було кількасот представн ків української інтелігенції. Крім уже названих, «підписантам були І. Світличний, М. Коцюбинська, 3. Франко, Є. Сверстюк діслано колективного листа чотирьох молодих митців Дніпропетровська, які протестували проти шельмування Олеся Гончара за його роман «Собор». Так у місті, де не було жодного навчального закладу з українською мовою викладання. Василь Стус виникла «націоналістична небезпека». У пщготовці листа звинуватили поета Івана Сокульського, якого заарештували і засудили на 4,5 роки таборів суворого режиму. Що до десятків співчуваючих, то власті обмежилися «лише» звільненням з роботи, виключенням із партії, «проробкою» в иарткомах чи викликом у підрозділи Комітету держбезпеки (КДБ).



Интернет реклама УБС

У 1967 р. в структурі КДБ створюється спеціальне «п'яте управління», на яке режим поклав обов'язки боротьби з «ідеологічними диверсіями», а по суті — з інакодумцями.

Іншою формою діяльності дисидентів стало поширення підготовлених ними книг, статей, відозв, що викривали і засуджували політику влади. Ці матеріали потайки переписувалися, передруковувалися, передавалися з рук у ру- в'ячеслав Чорновіл ки. Така система поширення інформації називалася «самвидавом».

У 1966 р. зі своєю першою «самвидавською» роботою «Правосуддя чи рецидиви терору?» виступив молодий журналіст В'ячеслав Чорновіл. Незважаючи на переслідування, він не полишав правозахисної діяльності.

1967 р. В. Чорновіл завершив роботу над збіркою матеріалів про долю Двадцяти засуджених інтелігентів з промовистою назвою «Лихо з розуму”, що й послужило приводом до його арешту і ув'язнення, у 1969 р. повернувся з в'язниці та відновив активну правозахисну діяльність Валентин Мороз. Через дев'ять місяців, у 1970 р., його було заарештовано вдруге за написання есе «Мойсей», «Хроніка опору», «Серед снігів» і звинувачено в антирадянській пропаганді. 14 років ув'язнення - таким був вирок Івано-Франківського обласного суду. Та це не зламало його волі — свідченням того стала нова праця гострої громадсько-політичної спрямованості, що називалася «Репортаж із заповідника ім. Берії».

Важливою подією суспільного життя став початок виходу в січні 1970 р. «самвидавського» журналу «Український вісник». До 1972 р. побачили світ шість його номерів.

Протесту проти тоталітарної системи дисиденти прагнули надати характеру змін. Це була ще одна, найактивніша форма їхньої діяльності, яку влада вважала особливо небезпечною.

Так, завдяки цілеспрямованим діям дисидентів у 60-х роках була започаткована традиція — 22 травня вшановувати пам'ять Т. Шевченка. Саме цього дня 1861 р. труну з тілом Кобзаря провезли з Петербурга через Київ до Канева для поховання.

В пам'ять про цю подію біля пам'ятника Шевченкові навпроти Київського університету 22 травня кожного року збиралися шанувальники поета, читали його поезії, вірші про нього, грали на бандурах тощо. Ці прояви української національної свідомості викликали гостру реакцію властей, що не зупинялися перед арештами учасників скорботних зібрань.

За таким сценарієм починалися і події 22 травня 1967 р., коли більше тисячі людей зібралося біля пам'ятника Кобзарю. Міліція розігнала учасників зібрання і заарештувала чотирьох із них. Обурені свавіллям, люди на пропозицію Н. Світличної і М. Плахотнюка - відомих дисидентів, поширювачів «самвида-ву» - рушили до ЦК КП України з вимогою негайно звільнити заарештованих. Розгніваних людей не могли зупинити ні міліцейські кордони, ні брандспойти. Демонстранти розійшлися лише тоді, коли заарештованих о третій годині ночі привезли до будинку ЦК і звільнили.

Новим чинником правозахисної діяльності став рух кримських татар за повернення на історичну Батьківщину — в Крим та відновлення національного і політичного рівноправ'я народу. У 1968 р. за підтримки тоді вже відомого правозахисника, генерала Григоренка в Москві було проведено демонстрацію представників кримськотатарського народу. Від початку справедливі вимоги кримських татар підтримували українські правозахисники.

Співчуття і солідарність були характерними рисами учасників українського опозиційного руху. Коли у серпні 1968 р. радянські війська окупувавши Чехо-Словаччину, задушили «Празьку весну», на захист скривджених виступили дисиденти. їхні оцінки чехо-словацьких подій мали широкий відгук у суспільстві.

На цей час дисидентство охоплює практично всю територію України, хоча основна кількість інакодумців припадала на дііста Київ і Львів. З 1969 р. українські дисиденти налагоджують зв'язки зі своїми московськими колегами. Якщо російські дисиденти більш опікувались питаннями захисту прав людини то в Україні, крім цього, гостро стояли питання національного відродження та розбудови власної соборної держави.

Заслугою дисидентства 70-х стало вироблення власної ідеологічної платформи. Вона полягала у реалізації українським народом права на самовизначення, задоволення його культурних потреб, у першу чергу використання рідної мови, національної культури, формування елементів громадянського суспільства та дотримання прав людини. Водночас, українському дисидентству не вистачало організаційного оформлення та соціальної бази, бо формувалось воно переважно із представників інтелігенції.

Зростання масштабів інакодумства викликало роздратування та репресії з боку неосталіністського керівництва держави. Апогею ця кампанія досягла в 1972 р., коли в Україні було заарештовано понад 100 представників інтелігенції. Були ув'язнені В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Михайло Осадчий, Юлій Шелест, Василь Стус, Ігор Калинець та інші правозахисники. Практично всі вони були засуджені до тривалих термінів ув'язнення та відправлені до таборів суворого чи особливого режиму на Уралі та в Мордовії.

Однак і там українські правозахисники не скорилися. «Табірним генералом» називали в'язні В'ячеслава Чорновола, не припинив боротьби Василь Стус.

Крім системи тюремно-табірних установ, на захист тоталітарного режиму було поставлено так звану каральну медицину. Деяких дисидентів, яких було важко звинуватити в порушенні відповідних статей Кримінального кодексу, винахідливі радянські інквізитори оголошували божевільними і направляли до психіатричних лікарень спеціального типу. Серед них виділялася Дніпропетровська, яку було перетворено на справжню психіатричну в'язницю. Сотні невинних людей в жахливих умовах «психушок» несли ка-РУ за свої ідеали.

Рух Опору в Україні в другій половині 70-х -на початку 80-х р.

Масові арешти 1972 р., спрямовані проти дисидентів, стали першим актом політичних репресій, що розпочалися в Україні і дістали назву «великого погрому». За ініціативи нового партійного керівництва України відбуваються масові чистки тих, кого так чи інак-з автономістським курсом П. Шелеста. При цьому, залишаючись в тіні та особисто координуючи акцію, В. Щербицький переклав справу її здійснення на секретаря ЦК з ідеології В. Маланчука. За їхньою ініціативою від посад було усунуто цілий ряд партійних та радянських керівників, котрі так чи інакше симпатизували ідеям національного відродження. Натомість їхні посади обіймали ті, для кого єдино правильними були ідеї так званого пролетарського інтернаціоналізму, а по-суті, русифікації України.

Масові репресії 1972 р. на деякий час зупинили активність дисидентів. Однак, уже в 1974 р. побачили світ 7-й та 8-й випуски «Українського вісника», у відновленні виходу якого незаперечною була заслуга Степана Хмари. За кордоном було видано низку книжок правозахисників, що не змогли побачити світ в Україні.

У 1975 р. уряди 35 держав Європи і Північної Америки, у тому числі й уряд СРСР, підписали Гельсінські угоди, які закріплювали нові відносини в Європі, повинні були забезпечити дотримання у кожній з країн високих принципів демократії, прав людини. Розуміючи, що в Радянській Україні це практично неможливо, в листопаді 1976 р. найбільш активні правозахисники об'єдналися в Українську групу сприяння виконанню Гельсінських угод в Україні, або Українську гельсінську спілку

(УГС). Вона стала найбільшою пра-возахисною організацією в республіці, її керівником став письменник Микола Руденко, а серед 36 членів були такі відомі дисиденти, як Петро Григоренко, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична. В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Святослав Караванський, Оксана Мешко, Олесь Бердник та ін.

УГС відрізняло від попередніх правозахисних організацій те, що вона була відкритою-громадськоіо організацією, яка, хоч і не була визнана владою, вважала, що мас законне право на існування. В цій діяльності вона контактувала з аналогічними об'єднаннями по всьому СРСР-

У декларації Української гельсінської спілки зазначалося, що організація ставить за мету вирішення чотирьох головних завда.нь: озншїОМііенлаліиіроких кіл української громадськості з Декларацією прав людини; сприяння виконанню статей.заключного Акта з питань безпеки і співпраці в Європі; домагання того, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод, Україна як су-ве^гедша..євроліеіїс-ьк.а_ішржава і член ООН була представлена окремою делегацією; акредитування в Україні представників зарубіжної преси.

У декларації проголошувалося, що у своїй роботі Сгшщале-рується не політичними, а лише гуманітарнйлЩіавсшими. мотивами і свою головну мету вбачає в ознайомленні світового співтовариства з порушеннями прав людини в Україні.

Незважаючи на цілковиту законність діяльності Спілки, її підтримку західними демократіями, працювала вона в умовах постійного тиску з боку владних структур. Особливу ненависть викликали у КДБ поширювані на Заході меморандуми про незаконні арешти, списки політичних в'язнів, їхнє становище у таборах тощо.

Уже через 3 місяці після організації УГС, у лютому 1977 р., було заарештовано її керівників - Миколу Руденка та Олексу Тихого. Незабаром їх було засуджено відповідно на 12 і 15 років позбавлення волі. До 1980 р. більшість правозахисників, які входили до групи, було засуджено на терміни від 10 до 15 років. За радянськими законами того часу максимальний термін позбавлення волі за найтяжчі злочини не міг перевищувати 15-ти років.

У 1980 р. арешти тривали. Було заарештовано за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді О. Шевченка, В. Чорновола, В. Стуса, С. Хмару. В таборах загинули В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин.

Додатковий матеріал: http://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_Гельсінська_група

Релігійне дисидентство

Заборона Української автокефальної церкви в довоєнні роки та Української греко-католицької — у повоєнні, шалена антирелігійна кампанія кінця 50-х - початку 60-х років спричинили зародження та зростання релігійного дисидентства.

Особливо активно боролися за відновлення своїх прав греко-католики. Формально ліквідована Греко-католицька церква Діяла в західних областях України в підпільних, «катакомбних» умовах. Значна частина населення цих областей таємно Відправляла релігійні обряди. Існувало декілька сот (до 350) Парафій (громад). Ними керували єпископи, які також діяли в підпіллі. З-за кордону церквою керував кардинал Йосип Сліпий, який у 1963 р. прибув до Ватикану після багаторічного сибірського заслання.

Одним з активних борців за права Греко-католицької церк. ви в Україні був Йосип Тереля. У 1982 р. колишній в'язень таборів та «спецпсихушок» И. Тереля став одним з організаторів Комітету захисту Української греко-католицької церкви. Однак до її реальної легалізації минули ще довгі роки.

Мужньо відстоював права віруючих один із лідерів українського дисидентства, багаторічний в'язень сталінсько-брежнєвських таборів В. Романюк. Саме завдяки його діяльності з'явилася опозиція режимові в Російській православній церкві, яка на той час фактично перебувала під цілковитим контролем держави.

Значну частину релігійного дисидентства становили члени протестантських сект євангельських християн-баптистів, єговістів тощо. Особливу активність у справі їх захисту проявляли Петро Вінс — член УГС, та його син — один з провідників-баптистів пастор Георгій Вінс.

Придушення На початку 80-х років дисидентський рух в дисидентства Україні було практично розгромлено. Головною причиною цього була відсутність у дисидентів належної політичної мобільності, активних зв'язків з масами, здатних забезпечити їм дієву і рішучу підтримку широких верств населення, зокрема робітників та селянства. Бракувало належної організованості. За соціальним складом дисиденти були переважно представниками інтелігенції. Активною була репресивно-каральна машина, силі якої вони протистояти не могли.

Однак, незважаючи на величезні перешкоди, що їх чинила влада, дисиденти доносили до народу правду про справжнє становище в Україні. Завдяки їхній самовідданій боротьбі у громадській свідомості поступово утверджувалась думка про необхідність виходу України з Радянського Союзу і створення власної незалежної держави.

1. Назвіть головних учасників опозиційного руху в Україні у другій половині 60-х років. До яких соціальних категорій населення вони

належали?

2. Охарактеризуйте основні вимоги українських дисидентів.

3. Дайте характеристику основним формам діяльності політичної опозиції.

4. Назвіть головні «самвидавські» видання і твори дисидентів.

5. Якими методами боролася держава з інакодумцями?

6. Охарактеризуйте діяльність Української гельсінської спілки, на склад, програмні цілі та завдання. Як влада боролася з УГС?

7. У чому полягає історичне значення діяльності українських дисидентів? Яке місце ви можете відвести їм в історії України?

8. Які з ідей дисидентів знайшли втілення в розбудові сучасної України?

9. Хто автор книги «Лихо з розуму»?

10. Встановіть відповідність між прізвищами митців та їхніми творчими здобутками:

1 О. Гончар А роман у віршах «Маруся Чурай»

  А Б В Г Д
         
         
         
         

2 Л. Биков Б кінофільм «Вавилон – XX»

3 І. Миколайчук В опера «Тарас Шевченко»

4 Л. Костенко Г кінофільм «У бій ідуть одні «старики»

Д роман «Собор»

 

11.Установіть послідовність суспільно-політичних подій 1950 – 1970-х років.

АВиступ на ХХ з’їзді КПРС М. Хрущова з доповіддю «Про культ

особи та його наслідки».

БПоява праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

ВУтворення Української громадської групи сприяння виконанню

Гельсінських угод.

ГСуд у Львові над членами Української робітничо-селянської

спілки – Л. Лук’яненком, І. Кандибою та іншими.

12. Установіть послідовність

А Упровадження територіального принципу управління

промисловістю та будівництвом через ради народного

господарства.

Б Заснування в Києві клубу творчої молоді «Сучасник».

В Участь української делегації в установчій конференції ООН

у Сан-Франциско.

Г Ухвала І з’їздом Народних комітетів Маніфесту про

возз’єднання Закарпатської України з Українською РСР.

13.Установіть відповідність між прізвищами діячів і сферами їхньої діяльності (фактами

біографії).

1 А. Горська

2 В. Симоненко

3 Л. Костенко

4 І. Драч

А Поет, автор збірок «Протуберанці серця», «Корінь і крона». Автор

сценаріїв фільмів «Криниця для спраглих», «Камінний хрест».

Б Поетеса, автор збірок «Проміння землі», «Мандрівки серця»,

роману у віршах «Маруся Чурай».

В Живописець, графік, член клубу творчої молоді «Сучасник».

За підписання в 1968 р. «Листа-протесту 137» виключено зі

Спілки художників.

Г Композитор, «співець карпатського краю». Найпопулярніші

твори: «Солов’їний романс», «На горах Карпатах».

Д Поет, прозаїк, представник покоління «шістдесятників», автор

збірок «Тиша і грім», «Земне тяжіння», «Лебеді материнства».

14.Установіть синхронність подій історії України та всесвітньої історії.

1Скасування унії з Ватиканом на

Львівському церковному «соборі».

2Суд у Львові над членами Української

робітничо-селянської спілки (УРСС).

3Публікація в журналі «Вітчизна» роману

О. Гончара «Собор».

4Обрання П. Шелеста на посаду Першого

секретаря ЦК КПУ.

АСпорудження Берлінського муру.

БУтворення Федеративної

Республіки Німеччини.

ВПроголошення Італії республікою.

ГПодії в Чехословаччині, що

отримали назву «Празька весна».

ДУбивство в Далласі президента

США Дж. Кеннеді.

15.Установіть відповідність між поняттями та їхнім основним змістом.

1Волюнтаризм

2Консерватизм

3Дисидентство

4Космополітизм

АТеорія і практика, основою яких є ставлення до людини як до

найвищої цінності, захист її права на свободу, розвиток її здібностей.

БПрактика, згідно з якою головним чинником досягнення мети є

суб’єктивні бажання та довільні рішення осіб, які її здійснюють.

ВМорально-політична опозиція до існуючого державного

(політичного) ладу, панівних у суспільстві ідеології та цінностей.

ГТеорія і практика, у основу яких покладено тезу про пріоритетність

загальнолюдських цінностей над цінностями окремої нації.

ДТеорія і практика, що орієнтуються на збереження та підтримання

традиційних суспільних цінностей і морально-правових норм.

16.Установіть відповідність між поняттями та їхніми визначеннями.

1Шістдесятники

2Дисиденти

3Раднаргоспи

4Колгоспи

АПідприємства, що створені шляхом об’єднання окремих

селянських господарств для спільного господарювання на

основі суспільних засобів виробництва та колективної праці.

БДержавні органи, що, в межах економічних адміністративних

районів, здійснювали управління галузями промисловості та

будівництва.

ВОсоби, які належать до покоління інтелігенції, що розпочала

своє творче та громадське життя за часів «відлиги».

ГДержавні підприємства у сфері сільського господарства, в

яких усі засоби виробництва та вироблена продукція є

державною власністю.

ДОсоби, які відкрито виступали проти існуючих у

тоталітарному суспільстві норм, офіційної ідеології й

державної політики.

17.Установіть відповідність між назвами періодів в історії України та висловлюваннями, що

були характерними для них.

1«Післявоєнна

відбудова»

2«Відлига»

3«Застій»

4«Перебудова»

А«Той хто оволодіє кукурудзою, той зможе добитися піднесення у

тваринництві. Той, хто займатиме щодо цієї культури

консервативну позицію, буде викинутий життям з сідла...»

Б«Прискорення, гласність та «очищення» соціалізму від негативних

нашарувань минулого. Ось головні завдання. Так вимагає час, іншої

альтернативи для нас немає».

В«Зворотний бік буржуазного націоналізму – безрідний

космополітизм, який проявляється в плазуванні перед буржуазною

культурою і в низькопоклонстві перед іноземщиною...»

Г«Замість цивілізованого переходу до ринку варварськими

методами відбувається первісне нагромадження капіталу.

Відбувається тотальна криміналізація суспільного життя...»

Д«Основою партійного підходу розв’язання економічних проблем

розвинутого соціалізму є незмінна вимога – все в ім’я людини, все для

блага людини».

18. Установіть відповідність між назвами періодів в історії України та поняттями й термінами, які

потрібно використовувати, характеризуючи їх.

1Радянська модернізація (1929 – 1938 рр.)

2Велика Вітчизняна війна (1941 – 1945 рр.)

3Післявоєнна відбудова(1945 – початок 1950-х рр.)

4Десталінізація(1953 – 1964 рр.)

АРеформа, раднаргоспи, культ особи, демократизація,

реабілітація, «шістдесятники».

БХолодна війна, голод, «ждановщина», радянізація,

«безрідний космополітизм», операція «Вісла».

ВП’ятирічка, колективізація, «закон про п’ять колосків»,

Голодомор, масові репресії, «розстріляне відродження».

Г«Розвинутий соціалізм», номенклатура, дефіцит,

правозахисники, «самвидав», неосталінізм.

ДМобілізація, евакуація, Голокост, «новий порядок», рух

Опору, депортація.

 


Читайте також:

  1. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
  2. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  3. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
  4. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
  5. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
  6. Антиколоніальні виступи в Індії 1945-1946 років і поділ колонії на два домініони.
  7. Близький Схід на рубежі 40-50-х років.
  8. Близькосхідна проблема на рубежі 60-70-х років.
  9. В'єтнамська війна 1957-1975 років.
  10. Вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, що поклало початок Другій світовій війні.
  11. Визнання та виконання вироків іноземних судів та передання засуджених осіб
  12. Визначення допустимого часу початку входу в зону зараження (початку роботи) за заданою дозою опромінення

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Семінар 2 | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.