Методологические основы региональной экономики и условия регионального экономического развития

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Тактика является важнейшей составной частью военного искусства. Она подразделяется на общую тактику и тактику видов ВС, родов войск и специальных войск. Общая тактика исследует закономерности общевойскового боя и вырабатывает рекомендации по его подготовки и ведению. Тактика как наука, непрерывно развивается и совершенствуется под влиянием развития средств вооруженной борьбы, а также оперативного искусства и стратегии.

Тактика – одна из ведущих дисциплин в учебном процессе. Она вооружает выпускников знанием и глубоким пониманием основ современного общевойскового боя, важнейших положений Боевых уставов по применению общевойсковых подразделений, частей и соединений в бою, знакомит с предназначением и порядком их применения в бою подразделений и частей родов войск и специальных войск. Эти знания, а также знания основной тактической терминологии, необходимы любому офицеру независимо от его специальности, как в мирное время, так и в боевой обстановке.

Доцент Д.Логинов

Науковий напрям економічних досліджень — регіональна економіка — відносно новий. Його виникнення було зумовлене потребами практики та економічної науки прикладного характеру. Господарська діяльність вимагала відповіді на питання щодо підвищення економічного ефекту від просторової організації виробництва. Це і дало істотний поштовх для виникнення наукового напряму — регіональної економіки.

Найбільш давньою і розвинутою наукою, яка присвячувала свої дослідження просторовим аспектам економіки, є економічна географія. В її надрах і зароджувалась регіональна економіка, яка вже в середині XX ст. заявила про себе як самостійна наука.

Регіональна економіка — це відмінний від економіко-геогра-фічного напрям дослідження просторових явищ і процесів, який націлений на практичне вирішення господарських проблем.

Другою близькою за предметом дослідження економічною дисципліною є розміщення продуктивних сил. Регіональна економіка формується зазвичай під дією раціонального розміщення продуктивних сил і це є спільним для цих наукових дисциплін. Однак регіональна економіка має і відмінність, яка полягає у тому, що вона розглядає предмет дослідження як постійно відтво-рювальну систему. Для цієї системи характерним є своєрідний характер регіональних виробничих відносин, які охоплюють взаємодію з місцевими природними умовами і ресурсами, розселенням населення і формуванням регіонального соціуму, відносини між суб'єктами господарювання на даній території тощо. І досі точаться дискусії серед вчених щодо співвідношення предмета і об'єкта трьох близьких дисциплін — економічною географією, розміщенням продуктивних сил і регіональною економікою.

Так, М. М. Некрасов вважав, що «раціональне розміщення продуктивних сил є основою, головною складовою частиною регіональної економіки» (1978 р.); Т. Г. Морозова — що «регіональна економіка — це галузь наукових знань, яка вивчає розвиток і розміщення продуктивних сил, соціально-економічні процеси на території країни і її регіонів...» (1998 р.); Є. Б. Алаєв розглядав регіональну економіку як частину соціально-економічної географії (1983р.).

Регіональна економіка має тісні зв'язки з загальнометодологіч-ними дисциплінами — політичною економією і економічною теорією. Оскільки регіональна економіка являє собою комплексну економічну дисципліну, то закони і закономірності розвитку економічних процесів стосуються і конкретних регіональних економічних умов. Певною мірою вона використовує і основні економічні категорії.

Серед двох великих груп економічних дисциплін, які стосуються макро- та мікроекономіки, регіональна економіка виокремлюється специфічним положенням — вона вивчає просторову організацію економіки на відміну від загальних питань суспільного виробництва чи питань діяльності первинної ланки економіки — підприємства. Разом з тим регіональна (просторова) економіка тісно пов'язана з макроекономікою і мікроекономікою, оскільки як процеси діяльності окремого підприємства, так і усієї економічної системи пов'язані з конкретними природними, соціально-економічними та іншими умовами, які склалися на певній території.

Регіональні чинники безпосередньо чи опосередковано визначають просторову поширеність різних видів економічної діяльності. Серед інтенсивних чинників просторової організації господарства провідне місце належить територіальному поділу праці. Зокрема, завдяки спеціалізації регіонів на випуску певних видів продукції та обміну її на іншу зростає ефективність виробництва. Кожен регіон максимально використовує власні переваги і, розвиваючи галузі спеціалізації, продукція або послуги яких використовуються в інших регіонах, забезпечує найбільший ефект від функціонування певних галузей регіональної економіки, діяльність яких найбільш вигідна на даній території. Спеціалізація виробництва регіону характеризується відношенням вивезеної за межі регіону продукції до загального обсягу виробленої в даному регіні продукції. Рівень спеціалізації свідчить про високий рівень використання регіональних переваг. Важливу роль у територіальному поділі праці відіграє кооперування. Використання повною мірою можливості кооперування різних суб'єктів господарювання одного регіону або кількох з виробництва певних видів продукції також є свідченням високої ефективності виробничої діяльності і повного використання переваг регіону чи регіонів. Кооперування за своєю суттю відображає діяльність кількох суб'єктів з найефективнішого використання кожним з них власних переваг у процесі спільного виробництва продукції (послуг).

Вагоме значення у територіальному поділі праці має комбінування, завдяки якому не лише закріплюються виробництва за територіями, а й розвиваються найбільш ефективні стосунки у процесі виробництв, за рахунок більш раціонального використання переваг поєднання різних виробничих циклів у межах одного підприємства (комбінату).

На розвиток регіональної економіки впливає і концентрація виробництва, яка відображає територіальне зосередження (локалізацію) економічної діяльності на обмеженій території. Завдяки територіальному зосередженню виробництва досягається економія витрат на розвиток обслуговуючої виробничої та соціальної інфраструктури, на утилізацію відходів виробництва тощо. Визначене призводить до зменшення виробничих витрат і підвищує конкурентоспроможність продукції.

Рівень концентрації визначається відношенням обсягів виробленої продукції в даному регіоні до загального обсягу виробленої продукції в державі.

Важлива роль у структурі передумов регіонального розвитку належить природно-ресурсному та соціально-економічному потенціалам. Розвиток видобувних галузей промисловості залежить насамперед від наявності природних ресурсів, економічної доцільності їх використання, гірничо-геологічних та технологічних умов видобутку. Найбільшою цінністю для регіональної економіки є промислові запаси мінерально-сировинних ресурсів. Ці ресурси вже мають досить повну геологічну, економічну та технологічну оцінку і являють собою природно-ресурсний потенціал, який у разі залучення до господарської діяльності стає продуктивною силою економічного розвитку.

Залежно від розміщення природних ресурсів, їх обсягів, якості та умов використання в кожному регіоні формується своєрідні просторові форми промислового виробництва. Це позначається на регіональних відмінностях зосередження виробництва, галузевій структурі економіки регіонів, її спеціалізації. Розміщення ресурсів впливає на регіональну структуру господарства (формування економічних районів, територіальних виробничих комплексів, промислових центрів і вузлів та інших форм територіальної організації виробництва).

Суттєвими чинниками регіональної економіки є й інші природні ресурси — земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні. Вони за певних економічних умов позначаються на регіональних відмінностях економіки, її структурних особливостях. Це вимагає всебічної оцінки ефективності використання даних ресурсів.

Ефективне функціонування регіональної економіки неможливе без забезпечення трудовими ресурсами, які є найбільш активними чинниками виробничого процесу. Завдяки їх виробничій діяльності і відбувається взаємодія суспільства і природи. У результаті цієї взаємодії людство задовольняє власні потреби. Природною базою взаємодії в кожному регіоні є природні ресурси і умови, а соціальною — населення, особливо найбільш активна його частина — трудові ресурси, і зокрема зайняте трудовою діяльністю населення.

Особлива роль у розвитку регіональної економіки належить територіальним відмінностям кількості трудових ресурсів. В Україні склалися значні регіональні відмінності в чисельності трудових ресурсів — від майже 3 млн чоловік у Донецькій області до менше 600 тис. чоловік — у Чернівецькій області. Це викликане як відмінностями в розселенні населення, особливостями господарського та історичного розвитку, в трудомісткості виробництва, так і в його територіальній концентрації, рівні урбанізації тощо.

Але не лише кількісні параметри розподілу трудових ресурсів по території позначаються на регіональних особливостях економіки країни. Значною мірою вона обумовлюється і їх якісним складом. На якість трудових ресурсів впливають соціально-економічний стан країни, екологічні умови проживання, демографічна ситуація, рівень та якість життя населення тощо.

Економіка кожного регіону зумовлюється також і рівнем використання трудових ресурсів, тобто зайнятістю в різних сферах економічної діяльності. Зайняте населення визначає результативність економічної діяльності регіону, бо лише завдяки праці створюються матеріальні і духовні блага, національне багатство країни. Звичайно не всі трудові ресурси повинні бути зайняті виробничою діяльністю. Частина з них зайнята доглядом за малими дітьми, частина осіб працездатного віку зайнята на навчанні та іншими видами діяльності. Однак значну частину незайнятих становлять безробітні та зайняті неповний робочий день (тиждень). Це свідчить про значні прямі втрати трудового потенціалу, які в окремих регіонах є катастрофічними.

Важливою передумовою економічного розвитку регіонів є виробничий потенціал, що визначається сукупністю виробничих підприємств у кожному регіоні. Особливості їх територіального зосередження і взаємозв'язків ведуть до утворення на території регіонів територіально-виробничих комплексів різних типів. Вони можуть бути галузеві і міжгалузеві, за територіально-структурними ознаками — точкові (промислові пункти, центри), локальні (промислові вузли), регіональні (промислові агломерації, економічні райони) та ін. Кожен з виробничо-територіальних комплексів вирізняється серед інших своєю спеціалізацією, потужністю виробництва, ефективністю діяльності тощо. Це і створює мозаїчну картину регіональної економіки за показниками номенклатури товарів і послуг, обсягів виробництва продукції, продуктивності виробничої діяльності, технологічних умов функціонування, особливостей взаємодії з природним середовищем, інвестиційної діяльності по регіонах тощо.

Функціонування економіки кожного регіону значною мірою визначається рівнем розвитку соціальної інфраструктури. Соціальна інфраструктура — це складова єдиної соціально-економічної системи, яка, задовольняючи певні потреби населення, опосередковано впливає на розвиток виробництва. Мова йде про такі види діяльності, як охорона здоров'я, яка, поліпшуючи здоров'я працездатного населення, забезпечує більшу його продуктивну діяльність. Це ж стосується і освіти як вихідної ланки подальшої професійної і кваліфікаційної підготовки робочої сили. Духовне виховання забезпечується розвитком культури. Істотну роль у виробничій діяльності людини відіграють рівень розвитку і максимальне забезпечення послугами таких галузей, як житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля і громадське харчування, пасажирський транспорт. Регіональні відмінності в структурі та рівнях їх розвитку, особливостях функціонування, в забезпеченості населення різноманітними послугами, які надає соціальна інфраструктура, позначаються на територіальних особливостях функціонування економіки регіонів України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.