Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основна

Література

План

Лекція 1. Вступ. Мовознавство як наука. Суть мови

1. мовознавство як наука. предмет і завдання курсу “вступ до мовознавства”.

2. основні проблеми мовознавства. методи лінгвістичних досліджень.

3. місце мовознавства в системі наук.

4. суспільна та знакова природа мови.

5. функції мови в суспільстві.

6. діалектична єдність мови і мислення. мова й мовлення.

Мовознавство як наука. предмет і завдання курсу “вступ до мовознавства”. мовознавство / лінгвістика – це наука про мову, її суть і суспільні функції, внутрішню структуру, закономірності функціонування й розвитку. предметом мовознавства є природна людська мова, а об’єктом дослідження лінгвістів виступає мовлення як конкретний вияв мови. мовознавство є теоретичним, а не практичним знанням мов. зараз кожна освічена людина, крім своєї рідної мови, володіє ще однією / кількома іноземними мовами. при цьому не всі знавці мов можуть бути мовознавцями. вони можуть бути практиками, цебто практично володіти мовою, однак не знати її історії, стосунків з іншими мовами та не бути теоретиками.

залежно від мети і проблем дослідження виділяють конкретне й загальне мовознавство. конкретне мовознавство вивчає конкретну мову (україністика, русистика, богемістика), групу споріднених мов (славістика, германістика, романістика) або сім’ю мов (індоєвропейське, тюркське мовознавство); подає фактичний матеріал для теоретичних узагальнень.

загальне мовознавство вивчає мову як загальнолюдське явище, її структуру й закономірності функціонування і є теоретичною, методологічною базою для конкретного мовознавства. основні проблеми загального мовознавства:

- суть мови;

- зв’язок мови й мислення;

- походження мови;

- причини і закони розвитку мови;

- типологія мовних одниць;

- система та структура мови;

- класифікація мов;

- методи лінгвістичних досліджень;

- місце мовознавства в системі наук;

- практичне використання теоретичних знань про мову.

метою курсу “вступ до мовознавства” є ознайомлення студентів із основними поняттями й термінами мовознавства, розширення їх лінгвістичного кругозору, розвиток навичок лінгвістичного аналізу. курс закладає основи для поглибленого вивчення конкретної мови, її зіставлення з рідною мовою, свідомого засвоєння інших дисциплін мовознавчого циклу.

Основні проблеми мовознавства. методи лінгвістичних досліджень.у мовознавстві сформувались два основні підходи до вивчення явищ мови. їх основоположниками вважають і. о. бодуена де куртене і ф. де соссюра.

1. синхронний (від гр. synchronos “одночасний”). цей підхід ґрунтується на дослідженні стану мови як цілісної системи взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів на певному етапі розвитку (не обов’язково на сучасному).

2. діахронний (від гр. dіа “через” і chronos – “час”) підхід ґрунтується на вивченні окремих мовних явищ, розвитку системи мови у цілому в їх історичній послідовності.

кожна наука формує комплекс спеціальних метолів дослідження. лінгвістичний метод (від гр. methodes – шлях дослідження, спосіб пізнання) – це спосіб / прийом або система прийомів, використаних для вивчення мови.

основні методи лінгвістичних досліджень:

1) описовий (планомірний послідовний аналіз мовних одиниць, їх інвентаризація та систематизація; з’ясування особливостей будови й функціонування мовних одиниць і мови в цілому);

2) історичний (вивчення процесу розвитку фонетичної, морфологічної, синтаксичної та інших систем мови в результаті зіставлення структурних елементів, які змінюються, встановлення причин цих змін);

3) порівняльно-історичний (система наукових прийомів виявлення / реконструкції незафіксонаних мовних фактів минулого шляхом порівняння відповідних фактів пізніших етапів історичного розвитку двох / кількох споріднених мов або їх діалектів. на цьому методі ґрунтується генеалогічна класифікація мов);

4) зіставний (зіставлення двох або більше мов (неспоріднених) із метою з’ясування їх схожості й відмінності. на цьому методі базується типологічна класифікація мов);

5) структурний (вивчення мови, що передбачає її пізнання як цілісної структури, елементи й частини якої співвідносні та пов`язані чіткою системою лінгвістичних відношень; метод передбачає розробку системи категорій і визначень тільки на основі цих зв’язків, взаємовідношень і протиставлень внутрішньої мовної системи);

6) статистичний / кількісний (пізнання та вивчення мови з кількісної точки зору).

Місце мовознавства в системі наук. мовознавство є гуманітарною наукою. усі науки можна поділити на ті, предметом яких є природа – фізика, хімія, географія, біологія, астрономія тощо, і ті, предметом вивчення яких є людина, суспільство людей. такі науки прийнято називати гуманітарними (лат. humanus – людський, властивий людям). до них належить філологія, історія, мистецтвознавство. потрібно зазначити, що поділ усіх наук на дві частини дуже умовний і не відбиває справжнього стану предметів дослідження. усі науки так чи інакше пов’язані між собою та взаємозумовлені. мовознавство тісно пов’язане з іншими науками – психологією й логікою, анатомією і фізіологією людини, фізикою, математикою, етнографією, історією тощо.

мовознавство пов’язане з філософією, яка в античному світі була синтезом усіх людських знань. поступово розвиваючись, окремі науки вийшли з надр філософії і можна було б сказати, що кожна виробила свою філософію, свою теорію науки. теоретичною частиною мовознавчих наук є загальне мовознавство.

нерозривним є зв’язок мовознавства з логікою, яка вивчає закони людського мислення, що, у свою чергу, не можливе без мови. такі логічні категорії, як поняття, судження, умовивід, хоч і не збігаються з мовними, але наприклад, морфема, слово та речення тісно пов’язані з ними. багато що запозичила лінгвістика з логічних методів моделювання речень.

існує зв’язок мовознавства та психології. психологія є наукою про закономірності психічної діяльності людей. психолінгвісти вивчають мовленнєву діяльність людини: як засвоюється мова дитиною, цікавляться економією людських зусиль під час мовлення.

завдання вивчення живих діалектів і говірок спонукало лінгвістів до збирання фольклору, вивчення його носіїв і побуту – відтак виник зв’язок лінгвістики з етнічними науками, зокрема етнографією (народознавством).

варто відзначити зв’язок із кібернетикою – наукою про закони перетворення інформації у складних керованих системах. мовознавство пов’язане з математичною логікою, з математичною статистикою та теорією ймовірності. завданням кібернетики є пристосування даних інших наук до електронної техніки. чи можна людський мозок замінити машиною? відомо, що за допомогою комп’ютерних програм можна робити переклади текстів. та хоч би яких успіхів досягли машини, навряд чи вони зможуть замінити переклад людиною.

Суспільна та знакова природа мови. в історії розвитку мовознавства висувалися різні теорії пояснення суті мови:

1) як біологічного явища: особливої функції людини (а. шлейхер, м. мюллер);

2) як психічного індивідуального явища: специфіка мови ґрунтується на психічних процесах у свідомості індивіда (в. гумбольдт, г. штейнталь, о.о. потебня);

3) як психофізичного явища (г. пауль, к. бругман, п.ф. фортунатов, о. о. іііахматов);

4) як соціального явища (ж.-ж. руссо, а. мейє, ш. баллі).

суспільна природа мови виявляється в тому, що мова виникає й існує тільки в людському середовищі і не передається спадково. мову як суспільне явище слід відрізняти від інших суспільних явищ: науки, техніки, мистецтва. кожному притаманні свої специфічні особливості та функції в певних сферах суспільства. мова ж обслуговує суспільство в усіх сферах життя. крім мови, у людей є й інші засоби спілкування: міміка, жести, певні умовні знаки. однак усі вони не такі досконалі, як природна мова. зокрема, обмеженими у просторі й часі. вони використовуються тільки в певних ситуаціях. мова ж універсальний засіб людського спілкування.

мова виконує в суспільстві такі основні функції: 1) комунікативну; 2) формування та вираження думки; 3) пізнавальну; 4) акумулятивну; 5) емотивну; 6) естетичну.

Діалектична єдність мови і мислення. мова й мовлення. аналіз функцій, які виконує мова, свідчить про ще одну виразну її рису – зв’язок із мисленням, оскільки мова виконує функцію формування думки. мислення, у свою чергу, контролює відбір мовних засобів для вираження певної інформації.

у розв’язанні питання зв’язку мови і мислення немає одностайності. існує переважно три погляди: а) ототожнення мови та мислення, ігнорування їх специфіки; б) відрив мови від мислення, визнання існування “чистого” мислення без мови; в) пов’язаність мови й мислення.

цей третій погляд, імовірно, є найсправедливішим. значний вплив на його формування мало вчення і.п. павлова про першу та другу сигнальні системи в людей. єдність мови і мислення виявляється в тому, що вони пов’язані з діяльністю центральної нервової системи й мозку. при порушенні центральної нервової системи порушується мовленнєва діяльність і, навпаки, при порушенні мовленнєвої діяльності можна говорити про патологію центральної нервової системи.

у більшості випадків наше мислення вербальне (словесно оформлене). таке твердження справедливе також тоді, коли людина не виголошує свої думки вголос (внутрішнє мовлення). інші види мислення (технічне, образне) є додатковими і базуються на вербальному мисленні.

як знаряддя спілкування, мова функціонує та розвивається в мовленні кожного члена суспільства. проблема взаємозв’язку і відмінності мови й мовлення – одна з актуальних проблем сучасного мовознавства. уперше мову і мовлення послідовно розмежував ф. де соссюр (1857–1913), пізніше в цьому напрямку плідно працювали л.в. щерба. о.і. смирницький та ін.

дорошенко с.і., дудик п.с. вступ до мовознавства. – к.: вища школа, 1974. – с. 119–137.

карпенко ю.о. вступ до мовознавства. – к.-одеса: либідь, 1991. – с. 97–117.

кочерган м.п. вступ до мовознавства. – к.: академія, 2000. – с. 7–38.

кодухов в.и. введение в языкознание. – м.: высшая школа, 1978. – с. 4–7, 24–44.

реформатский а.а. введение в языковедение. – м.: просвещение, 1967. – с. 14–20, 32–53.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Основна

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.