Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Основна

План

Лекція 4. Лексикологія

Додаткова

бернштейн с.б. основные понятия фонологии // вопросы языкознания, 1962. – № 5.

винарская е.н., златоустова л.в. к вопросу о фонеме // филологические науки. - 1977. – № 1.

зиндер л.р. общая фонетика. – м., 1979. – с. 257–281.

конечна г. ассимиляция и диссимиляция // вопросы языкознания. – 1958. – № 3.

коструба п.п. основні питання фонології // укр мова і літ. в школі. – 1965.– № 7.

коструба п.п. фонетика, фонологія і морфологія // методологічні питання мовознавства. – к., 1966.

матусевич м.и. введение в общую фонетику. – м., 1959. – с. 9–101, 103–112.

трубецкой н.с.основы фонологии. – м., 1960.

 

1.слово як предмет лексикології.

2.основні ознаки слова. слово і морфема. слово й лексема.

3.лексичне значення слова. типи лексичною значення.

4.моносемія і полісемія.

5.омонімія.

 

слово як предмет лексикології. сукупність усіх слів певної мови утворює її словниковий склад (лексичну систему). наука про словниковий склад мови, його функціонування в мовленні та в історичному розвитку називається лексикологією (від гр. lехікоs – “словниковий” і 1оgоs – “наука, вчення”).

із лексикологією пов’язані: семасіологія (семантика) – учення про значення слів і про змінювання цих значень; ономасіологія – учення про назви, позначення предметів, про вираження понять засобами мови; етимологія – учення про походження й первинне значення слів; лексикографія – прикладна наука про методи опису лексики та принципи укладання словників; фразеологія – учення про лексикалізовані сталі сполучення слів; ономатологія – учення про власні імена та ін.

слово – це фонетично і граматично оформлена основна значуща одиниця мови, яка характеризується самостійністю, лексико-граматичною співвіднесеністю та відтворюваністю в мовленні як готова цілісна структурно-семантична одиниця.

будь-яке слово є єдністю форми та змісту, звучання і значення. у процесі спілкування виділяють:

- фонетичне слово – звукоряд, матеріальний вияв слова;



Интернет реклама УБС

- предмет, який називається словом;

- зміст, смисл, який слово викликає в нашій свідомості.

отже, слово (1) називає / позначає предмет, (2) слово має смисл, (3) смисл відображає властивості предмета у свідомості людини. весь цей комплекс є трьома елементами, а зв’язки між ними і формують значення слова:

 

фонетичне слово

 

 

предмет поняття

(денотат, референт) (сигніфікат)

 

визнаючи нерозривний зв’язок слова та поняття, не можна ототожнювати їх з таких причин:

- поняття є категорією логіки, категорія загальнолюдська, слово – категорія конкретної мови;

- поняття виражається через слово, але не всяке слово виражає поняття;

- у більшості слів (крім термінів) лексичне значення ширше від поняття, тому що включає в себе емоційну й соціальну оцінки.

основні ознаки слова. слово і морфема. слово й лексема. лексема – це слово, яке є структурним компонентом мови, одиницею лексичної системи (окреме слово) у сукупності властивих йому форм словозміни та значень у різних контекстах. на відміну від морфем – мінімальних значеннєвих одиниць мови – слову притаманна самостійність.

історично й соціально зумовлений зв’язок між звуковим вираженням слова та копією / образом предмета, який позначається даним словом, називається лексичним значенням слова.

лексичне значення слова. типи лексичною значення. виділяють (за в. в. виноградовим) три головні типи лексичних значень:

1) номінативне. це лексичне значення, яке безпосередньо пов’язане з відображенням у свідомості предметів, явищ, відношень об’єктивної дійсності (дім, учень, вітер);

2) фразеологічно зумовлене значення є таким, що існує чи утворюється тільки у складі фразеологічної одиниці (летіти кулею – обидва компоненти цього сталого словосполучення набувають значення “швидкість”);

3) синтаксично зумовлене значення – значення, якого набуває слово тільки в певній синтаксичній функції, позиції (він у нашій групі маяк – “кращий студент”).

лексичні значення розподіляються також:

- залежно від їх відношення до предметів і явищ об’єктивної дійсності: номінативні, вказівні (сигнальні), комунікативні; прямі й переносні; конкретні й абстрактні;

- залежно від їх відношення до свідомості: термінологічні і загальні, образні й безобразні, емоційні та неемоційні;

- за ознакою зв’язку слова з іншими словами в межах однієї мови: синонімічні й антонімічні, моносемічні й омонімічні, немотивовані та мотивовані.

моносемія і полісемія. у мові слово може мати одне значення (є монолексичним) або кілька значень (є полісемічним), напр.: у російському дієслові идти – 25-40 значень, в англійському to do “робити” – 16.

багатозначність / полісемія (від гр. роlу – багато і sеmа – знак) слова – це продукт історичного розвитку мови. похідні слова, як правило, виникають унаслідок перенесення назви з одного предмета на інший. виділяють:

1) перенесення, що ґрунтується на схожості ознак – метафора (від гр. metaphora – перенесення): ніжка стільця, твердий характер;

2) перенесення назви на основі суміжності предметів у просторі чи в часі –метонімія (від гр. metonymia – перейменування): прочитати шевченка, уважна аудиторія;

3) перенесення назви за схожістю функції: сторож “прилад, що запобігає збіганню молока”, нім. wagen “вагон” походить від слова wagen – “віз”;

4) перенесення назви цілого предмета на його частину – синекдоха (від гр. synekdoche – співвіднесеність) – різновид метонімії: він скрізь руку має.

у процесі історичного розвитку мови значення слова може розширюватися (фронт, малиновий, англ. spleen “хандра, лють” має основне значення “селезінка”) або звужуватися (шофер, злодій, чеськ. dobytek “худоба”).

омонімія. полісемію (багатозначність) слова не слід змішувати з омонімією.

омоніми (від гр. homos – однаковий і опymа – ім’я) – слова, які мають однакову форму, але різні значення. у мові виділяють: лексичні або власне омоніми – різні за значенням слова, звуковий склад яких збігається в усіх формах: ключ “відмичка” і ключ “джерело”, англ. аrт – “рука” і аrт – “зброя”; омофони, чи фонетичні омоніми (збігаються за звучанням, але різні за написанням): рос. бал / балл, грип / грипп, солнце / сонце; омографи (однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням): замок / замок, мука / мука, англ. lеаd [1еd] “свинець” і lead [li: d] – “вести”.

омоформи (збігаються за звучанням і написанням тільки в одній чи кількох граматичних формах: три – три, мати – мати).

омоніми з’являються у мові в результаті:

- розпаду полісемії (піонер –“першопроходець”);

- словотворення (голубець – “їжа” і голубець – “фарба”);

- історичної зміни звукового складу слова;

- запозичення слів (брак – з нім. вrack – “бракований продукт, з вадою” і рос. брак – від ст. руськ. бьрати – “супружество”).

у мовознавстві існують такі основні критерії розмежування омонімії і полісемії:

1) особливістю омонімів є те, що вони хоч і мають однаковий звуковий склад, проте за своїм значенням нічим не зв’язані (бал – свято, бал – оцінка). багатозначні слова хоч і мають два і більше значень, однак усі значення групуються навколо основного – прямого, перебуваючи з ним у логічному внутрішньому зв’язку (земля – поверхня землі, суша, земельна ділянка);

2) це утворення синонімічних рядів. якщо утворюється два синонімічних ряди, то ми маємо два омоніми, напр.:

бродити – (1) хлопець (ходить, швендяє, тиняється, суне); (2) пиво (грає, піниться, шумує);

3) морфологічний – добір споріднених (чи похідних) слів, напр.:

термін – 1) проміжок часу; 2) поняття в галузі (термінологія);

4) лексикографічний – за словником (бал1, бал2).

 

література

булаховський л.а. нариси з загального мовознавства. – к.: радянська школа, 1955. – с. 16–18, 40–43, 47–58.

дорошенко с.і., дудик п.с. вступ до мовознавства. – к.: виша школа, 1974. – с. 119–137.

карпенко ю.о. вступ до мовознавства. – к.-одеса: либідь, 1991. – с. 97–117.

кочерган м.п. вступ до мовознавства. – к.: академія, 2000. – с. 181–202.

кодухов в.и. введение в языкознание. – м.: высшая школа, 1987. – с. 159–174.

реформатский а.а. введение в языковедение. – м., 1967. – с. 7–15.


Читайте також:

  1. II Основна частина
  2. II Основна частина
  3. II Основна частина
  4. II. Основна частина
  5. II. Основна частина
  6. II. Основна частина ЗАНЯТТЯ
  7. Головною особливістю драйвів є загальна мобілізація рухової системи організму, а основна властивість антидрайвів — демобілізація організму
  8. Договір — основна форма регулювання товарне-грошових відносин в агропромисловому комплексі
  9. Договори у рамках Світової організації торгівлі. Генеральна угода з тарифів і торгівлі товарами, основна мета та принципи ГАТТ
  10. Кислотно-основна класифікація катіонів.
  11. Конституція України – основна база правового забезпечення оперативно-розшукової тактики податкової міліції
  12. Корпорація як основна форма організації великих підприємств.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Лекція 5 Лексико-семантична система мови

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.