• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Політика економічного зростання в національній економіці

1. Економічне зростання: сутність, показники, типи та чинники.

2. Теорії економічного зростання.

3. Основні складові політики економічного зростання в Україні.

Деякі трактування категорії "економічне зростання" наведено на рис.4.1.1.

• Економічне зростання національної економіки - це такий її розвиток, який призводить до збільшення реального національного доходу за певний період. Тому досягнення певного рівня економічного зростання є однією з головних макроекономічних цілей держави. Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості товарів і послуг, які виробляє національна економіка.

Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольнити потреби людей і ефективніше розв'язати соціально-економічні проблеми. Збільшення доходів під час економічного зростання дає можливість сім'ям і окремим особам отримувати додаткові матеріальні блага і послуги, не відмовляючись при цьому від інших життєвих благ. Економічне зростання дає змогу країні боротися з бідністю та забрудненням навколишнього середовища без зниження наявного рівня споживання та скорочення інвестицій. Воно створює можливості для скорочення робочого часу і збільшення часу відпочинку і дозвілля. Економічне зростання полегшує вирішення проблеми обмеженості ресурсів. Воно також дає змогу нації зберігати державну незалежність.

Економічне зростання розглядається як зростання економічної могутності країни, збільшення обсягів суспільного виробництва і розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби населення в товарах і послугах; а також як критерій економічного розвитку.

У політекономічному аспекті економічне зростання означає кількісне і якісне вдосконалення процесу суспільного відтворення в органічній єдності складових елементів (В В П. відносин економічної власності тощо), зростання національного багатства, яке спрямоване на реалізацію основної мети. У розвинених країнах Заходу таким інтегруючим показником є збільшення обсягів внутрішнього валового продукту. Цей показник більш досконалий порівняно з показниками національного доходу, оскільки останнім не враховує результатів діяльності люде і і у сфері нематеріального виробництва.

Ефективність будь-якої системи господарювання можна оцінювати на основі характеристик економічного зростання. Воно проявляється у збільшенні потенційного і реального обсягів продукції, доходу та багатства нації. Економічне зростання має певні якісні та кількісні характеристики. Його якісний характер відображає реальний приріст сукупності споживчих вартостей та їх відповідність суспільним потребам. Кількісний характер економічного зростання знаходить свій вираз у рівнях та темпах розвитку національного господарства.

Зміст категорії економічного зростання можна виразити через оцінку змін основних макроекономічних показників.

Оцінка змін економічного зростання, як правило, відображається відносними величинами - індексів та темпів. Індекси показують співвідношення рівнів показників за певний період.

Індекс зростання - це відношення приросту певного показника за звітний період до цього ж показника базового періоду. Динаміка економічного зростання визначається його темпами.

Темп зростання показує кількісне зростання суспільного продукту.

Економічне зростання економіки в цілому пов'язане із збільшенням річного обсягу виробництва товарів і послуг як в цілому, так і в окремих галузях. Тому економічне зростання можна визначити за показником валового національного продукту (ВНП) національного господарства або темпах зростання виробництва по окремих галузях виробництва в цілому і на душу населення.

До основних показників економічного зростання належать:

1. Індекс економічного зростання ВВП- розраховується як відношен
ня ВВП звітного періоду до цього ж показника базового періоду і по
казує, у скільки разів він змінюється:

Ізр = ВВП1/ВВП₀, (1.1.)

де Ізр - індекс економічного зростання;

ВВП - валовий внутрішній продукт звітного року, грн; ВВП₀ - валовий внутрішній продукт базового року, грн.

2. Темп економічного зростання (приросту) ВВП (Тпр) -визначається
як відношення абсолютного приросту ВВП до його початкового зна
чення і показує процентну зміну ВВП:

Тпр= [ (ВВП₁ - ВВП₀₎/ ВВП₀]*х 100, % (.1.2.)

3. Темп приросту ВВП на душу населення - розраховується як відношення абсолютного приросту ВВП у розрахунку на душу населення
до початкового значення цього показника:

Тпр/осіб= [(ВВП_1/осі6 _ВВП₀/_осіб)/ ВВіу_осі6] * 100 % (4.1.3.)

де Тпр/осіб - темп економічного зростання у розрахунку на душу населення, %;

ВВП1/осіб - валовий внутрішній продукт у розрахунку на душу населення даного періоду, грн.;

ВВП₀/осіб - валовий внутрішній продукт у розрахунку на душу населення базового періоду, грн.

На величину цього показника впливає не тільки зміна обсягів ВВП, але й чисельності населення.

Темпи економічного зростання визначають динамічні параметри економічного розвитку країни, її місце та історичні перспективи на міжнародній арені. Забезпечення стійких темпів економічного зростання є одним із найважливіших завдань національної економіки будь-якої країни світу. В той же час економічне зростання стало метою економічної політики урядів більшості розвинених країн. Все більше країн світу беруть на озброєння ідеологію економічного зростання, яка стає основою створення держав загального добробуту.

За основним показником розвитку національної економіки - ВВП на душу населення - усі країни поділяють на розвинуті і країни, що розвиваються.

Темпи та якість економічного зростання залежать від певних чинників зовнішнього та внутрішнього характеру (рис.4.3.1.).

Всю різноманітність факторів, які здійснюють вплив на економічне зростання, можна звести до наступних груп:

• базисні фактори або фактори пропозиції;

• фактори попиту;

• фактори розподілу;

• інституційні фактори;

• соціальні фактори;

• культурні фактори;

• релігійні та інші фактори.

Фактори пропозиції забезпечують основу для економічного зростання, безпосередньо діють і впливають на підприємства, виступають зі сторони пропозиції. До них відносять:

• кількість та якість природних ресурсів;

• кількість та якість трудових ресурсів;

• обсяг капіталу країни;

• технології;

• інновації;

• менеджмент.

Перелічені фактори пропозиції, які називаються "колесами економічного зростання", визначають можливість фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів та врахування технологічного аспекту дають змогу національній економіці нарощувати свій потенціал. Чинники пропозиції, у свою чергу, можна розділити на дві групи. До першої групи належать чинники, що забезпечують екстенсивний тип економічного зростання. А до другої — чинники, що забезпечують інтенсивний тип економічного зростання.

До чинників пропозиції, що забезпечують екстенсивний тип економічного зростання, належать збільшення величини таких класичних факторів виробництва, як праця, земля і капітал, що відомі ще з часів Ж. Б. Сея. До чинників пропозиції, що забезпечують інтенсивний тип економічного зростання, відноситься ще два фактори виробництва — підприємницькі здібності й науково-технічний прогрес (НТП).

В умовах великомасштабного виробництва зростає значення такого фактора економічного зростання, як менеджмент. Сучасний менеджмент підвищує ефективність використання усіх видів ресурсів, організовує раціональне сполучення факторів виробництва.

Інституційний чинник впливу на економічне зростання є чи не найвагомішим. Як правило, від діючого порядку в країні, чинного за конодавства, прийнятих процедур створення чи припинення діяльності підприємств, інших правил ведення бізнесу залежить і формується від повідна підприємницька атмосфера, дружнє, байдуже чи агресивне зо внішнє середовище. Державні важелі впливу, як то податкова, кредитна бюджетна, валютна та інші складові економічної політики, або стимулюють та сприяють економічному зростанню, або навпаки - створюють перешкоди та стримують його.

Економічне зростання виражається в певних показниках і розкривається через кількісну та якісну характеристику. Показники економічного зростання розглядають з точки зору макроекономіки та мікроекономіки.

Першу групу складають мікроекономічні показники: характеристики діяльності підприємств, організацій, фірм та корпорацій. Головною задачею економічного зростання на рівні мікрооб'єкта є забезпечення росту наступних показників:

• обсягу виробництва і реалізації продукції та послуг;

• прибутку, заради якого організується підприємницька діяльність. При цьому головним є зростання обсягів виробництва товарів та послуг, зниження витрат та збільшення цін;

• основних виробничих фондів, їх модернізація, впровадження нових технологій тощо:

• обсягу накопичень, інвестицій, які складаються з приросту нерозподіленого прибутку, росту активів акціонерних товариств, приросту кількості проданих акцій та інших цінних паперів.

В окремі періоди свого існування мікрооб'єкти можуть ставити перед собою різного роду задачі, які не відповідають економічному зростанню: наприклад, як запобігти банкрутства або як втриматися на ринку тощо.

В кінці XX століття в коло мікроекономічних показників зростання в розвинутих країнах увійшли ще три нових показники:

• частка ринку, яка припадає на мікрооб'єкт. Збільшення частки ринку мікрооб'єкта може суперечити антимонопольному законодавству;

• диверсифікація виробництва: мікрооб'єкти, які раніше спеціалізувалися на виробництві певних товарів та послуг, переходять на виробництво інших, технологічно не пов'язаних між собою, товарів та послуг;

нові організаційні форми, які дають можливість мікрооб'єкту раціонально організувати виробництво та знизити витрати виробництва.

Центральне місце серед показників економічного зростання займають макроекономічні — показники національного господарства, які використовуються для країни в цілому.

Проблема темпів економічного зростання належить до числа гострих проблем сучасності. Від темпів економічного розвитку залежить економічна могутність держави, рівень життя населення, вирішення соціальних проблем, успіх у конкурентній боротьбі на світових ринках.

Для індустріально розвинених країн економічне зростання на 1 % означає приріст ВВП на десятки млрд дол. США, а для окремих країн, шо розвиваються, зниження ВВП на 0,5 % означає перехід до занадто поганого стану. Виходячи з цього, проблема темпів економічного зростання має першочергове значення для країн сучасного світу.

Темпи економічного зростання виражаються певними показниками, які мають як кількісну, так і якісну характеристику.

Кількісно економічне зростання виражається у відсотках відповідного показника за певний період. Один відсоток приросту може вести себе по-різному, тому існує класифікація типів темпів економічного зростання.

Темпи економічного зростання підрозділяються на такі типи.

1. Рівномірний темп економічного зростання. Сутність його
визначається в тому, шо через рівні періоди часу відбувається
один і той же темп зростання. В свою чергу, рівномірне еконо
мічне зростання має три різновиди:

• економічне зростання відбувається за лінійною або геометричною прогресією, тобто через один і той же період часу приріст становить одну і ту ж величину;

• економічне зростання за геометричною прогресією, коли через певний період часу приріст збільшується в певну кількість разів за змінним базовим періодом;

• експоненціальний темп приросту, коли приріст відбувається в квадраті або кубі.

2. Недиференційоване зростання — це економічне зростання, при якому країна, що розвивається, копіює темпи економічного розвитку промислово розвинутих країн.

3. Комбіноване зростання відбувається на початковому етапі індустріального росту: спочатку економічне зростання набуває великих темпів, а потім стає більш плавним.

4. Органічне зростання, яке обумовлюється необхідністю диференційованого економічного розвитку окремих країн і має такі принципи [9]:

• одна група промислово розвинених країн повинна сповільнити темпи свого зростання, а інша група країн, що розвиваються, — підвищити;

• жодна група країн не повинна забезпечувати своє економічне зростання за рахунок інших країн;

• прогресивні зсуви в одних країнах повинні супроводжуватися такими ж зсувами у всьому світі;

• динамічна рівновага зберігається у всій світовій економіці тощо.

5. Циклічне економічне зростання. Існує декілька типів циклів, їх загальна особливість полягає в тому, шо періоди швидкого темпу економічного розвитку змінюються періодами повільного росту або падінням обсягів національного виробництва.

Довгострокове економічне зростання. Відбувається усереднення темпів економічного розвитку, при якому використовуються два методи. Розраховується середній темп приросту ВВП (ВНП) для всієї країни в цілому і приріст на душу населення. Вважається, що країна розвивається нормально, якщо довгостроковий темп економічного зростання не менше 3—4 % за рік.

За довгостроковими темпами економічного зростання виділяють чотири групи країн:

• індустріально розвинені країни з високими темпами економічного зростання (більше 4 % за рік) — Японія, Німеччина;

• індустріально розвинені країни з середніми темпами економічного зростання (більше 3—4 % за рік) — Франція, Італія та ін.;

• індустріально розвинені країни з порівняно низькими темпами економічного зростання. До них належать США (3,3 % за рік і 1,9 % за рік на душу населення), Великобританія (2,6 % і 2,2 % відповідно);

• окремі країни, що розвиваються, які в період активного індустріального економічного зростання мають 10 % і більше за рік. Це такі країни, як Південна Корея, Тайвань, Китай тощо.

Залежно від ознаки характеру зростання виділяють різні його типи -"екстенсивний", "інтенсивний" та "змішаний", які дають основну характеристику напрямку розвитку (рис.4.2.1, 4.2.2).

Екстенсивний типекономічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його факторів при незмінних їх якісних параметрах. Обсяги виробництва продукції зростають за рахунок збільшення чисельності робочої сили, обсягу інвестицій, використовуваних земельних та інших ресурсів. Економічне зростання називається екстенсивним, якщо воно характеризується незмінним співвідношення факторів та результатів виробництва, тобто не змінює середню продуктивність праці і відбувається за рахунок залучення додаткових факторів виробництва - землі, праці і капіталу, якісний і технічний рівні яких залишаються незмінними. Можливості такого розвитку пов'язані насамперед з наявністю вільних ресурсів та запасів. Екстенсивне зростання відбувається лише за рахунок збільшення обсягів факторів виробництва при незмінній ефективності їхнього використання. Економічне зростання є виключно екстенсивним, коли обсяг виробництва збільшується прямо пропорційно збільшенню обсягів факторів виробництва.

Якщо зростання обсягів виробництва відбувається лише завдяки підвищенню продуктивності виробничих факторів, говорять про зростання економіки на виключно інтенсивній основі.

Інтенсивний тип економічного зростання - розширення виробництва на основі якісного вдосконалення його факторів та організаційно-економічних відносин.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва, підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо.

Економічне зростання називається інтенсивним, якщо воно характеризується випереджуючим зростання результатів порівняно з факторами виробництва, тобто коли збільшення національного доходу випереджає зростання кількості зайнятих у виробництві і продуктивність праці в країні підвищується. При цьому вихід кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів збільшується, жива та уречевлена праця економиться, якість продукції підвищується, ефективність виробництва зростає. У розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечує приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини припадає на підвищення продуктивності праці. Тому підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.

Окремі характерні ознаки різних типів економічного зростання показано нарис. 4.2.3.

Екстенсивне та інтенсивне зростання в абсолютно чистому вигляді на практиці не існує. Реально обсяг виробництва збільшується під впливом сукупності факторів, що свідчить про змішаний тип економічного зростання. Наприклад, може відбуватися одночасно і приріст кількості діючої робочої сили, і підвищення її якості, розширення масштабів виробництва і удосконалення технічної бази виробничого процесу. Змішаний тип економічного зростання поєднує в собі ознаки двох попередніх типів зростання. Залежно від того, який спосіб збільшення виробництва благ переважає, говорять про «переважно екстенсивний» чи «переважно інтенсивний» типи економічного зростання.

2.Теорії економічного зростання

На основі визначення впливу такого чинника економічного зростання, як попит, сформулював свою теорію Дж. М. Кейнс. По суті його теорію можна віднести до однофакторних теорій економічного зростання. Його теорія ґрунтується на тому, що без наявності достатнього сукупного попиту суспільне виробництво не може збільшити кількість виробленого продукту. Попит у його розумінні відіграє ключову роль у процесі економічного зростання. Хід його думки такий: у міру того, як буде зростати сукупний попит, суспільне виробництво буде на це реагувати збільшенням кількості виготовленої продукції. З подібним баченням процесу економічного зростання можна погодитись, але лише у тій мірі, поки у суспільному виробництві наявні невикористовувані резерви факторів виробництва. У разі вичерпання резервів вільних факторів виробництва зростання сукупного попиту перестає викликати збільшення обсягу виробленого продукту. За таких умов починається процес зростання цін.

До однофакторних теорій економічного зростання можна віднести ґі теорію, відому в економічній літературі як модель Харрода—Дамара. її автори вважають єдиним фактором економічного зростання збільшення розмірів капіталу. Тобто це однофакторна модель, яка враховує лише один з чинників пропозиції. По суті побудова цієї моделі виходить з того, що єдиним обмежуючим економічне зростання чинником є капітал. Усі інші чинники по відношенню до капіталу є у кількості, яку можна вважати необмеженою. Формула Харрода—Дамара має вигляд:

або

де G — темп економічного зростання; C— відношення капіталу до випуску продукції (НД чи ВВН), тобто коефіцієнт капіталомісткості; S — частка заощаджень у НД чи ВВП відповідно. При цьому автори моделі виходили з того, що 5 = І, тобто заощадження суспільства повністю перетворюються на інвестиції.

Зрозуміло, що подібна модель значно спрощує економічні реалії, а тому не враховує велику кількість обставин, що фактично діють у реальному житті. Зокрема не враховується можливість заміщення одного фактора виробництва на інший та здійснення на цій основі подальшого збільшення обсягу суспільного виробництва.

Для вирішення цієї проблеми традиційно використовується виробнича функція.

Найпростіша виробнича функція досліджує залежність приросту продукції від зміни двох факторів виробництва: праці і капіталу. Найзагальніший її вигляд такий: . Початково виробнича функція була запропонована в 1920-х роках американським ученим-економістом П. Дугласом і математиком X. Коббом, що на основі статистичних даних про виробництво пшениці у США дійшли висновку, що 1 % приросту витрат праці збільшує випуск у 3 рази більше, ніж 1 % приросту капіталу. Це дослідження вперше математично визначило результат приростів праці й капіталу у збільшенні обсягу виробництва. Узагальнення цієї моделі для всієї економіки дозволило створити двофакторну модель економічного зростання, що дістала назву модель Кобба— Дугласа. Загальний її вигляд такий:

Параметри а та Ь показують, у яких пропорціях ресурси капіталу і праці впливають на випуск продукції. Остаточний вигляд формули економічного зростання, яку отримали Кобб і Дуглас, був таким: .Тобто за збільшення витрат праці на x одиниць відбувається таке саме зростання обсягу продукції, як за зростання основного капіталу на 3x одиниць.

За всієї значущості даної моделі, треба зазначити, що вона характеризує економічне зростання з боку кількісної зміни величини факторів виробництва, тобто це модель, яка враховує вплив чинників пропозиції. По суті це двофакторна модель екстенсивного типу економічного зростання. А отже, вона не враховує дію чинників інтенсивного типу економічного зростання.

Цій проблемі присвячені наукові праці Р. Солоу. Саме ним було запропоновано модель економічного зростання, яка враховувала вплив чинників не тільки екстенсивного, а й інтенсивного типу економічного зростання. За ці дослідження Р. Солоу отримав Нобелівську премію.

Для економічно розвинутих країн саме інноваційні зміни становлять основу економічного зростання. Так, за результатами дослідження Р. Солоу, в США протягом 1909—1949 рр. більше 80 % зростання випуску продукції за 1 годину відпрацьованого робочого часу було досягнуто за рахунок інноваційних змін і передусім — науково-технічного прогресу.

Послідовник Р. Солоу — Е. Денісон продовжив розроблення теорії інтенсивних чинників економічного зростання. Використовуючи дані за 1929—1982 рр., він визначив, що процес нагромадження знань забезпечував 2/3 економічного зростання за рахунок науково-технічного прогресу. 1/3 від ролі інноваційних змін, що залишилася, він пов'язував з більш ефективним розміщенням ресурсів та з економією факторів виробництва на основі збільшення його масштабів.

Ці висновки розставляють нові акценти щодо найефективнішого фактора виробництва. Тому не випадково у країнах, що вступили на постіндустріальний шлях розвитку, найбільш ефективними вважаються вкладення у людину (її освіту, розвиток тощо), чи, за західною термінологією, вкладення в людський капітал як у довготерміновий чинник економічного зростання, заснований на науково-технічному прогресі (НТП), творцем якого і є сама людина.

Проблема економічного зростання є однією з найважливіших для України. Вона потребує крім глибоко продуманої економічної стратегії мобілізації власних ресурсів і зусиль, політичної, фінансової підтримки високорозвинутих країн. Адже середньорічний обсяг українського ВВП (за даними 2005 р.) — 424,7 млрд. грн. (еквівалентний приблизно 80 млрд. дол. США) — недостатній для здійснення капіталовкладень, структурних змін та підвищення рівня життя людей. Його треба збільшити щонайменше у 20 — 25 разів, а це власними силами майже неможливо. Одним із найнадійніших варіантів виходу з такого становища може бути стратегія національного макроекономічного розвитку на середньострокову і подальшу перспективу, яка передбачала б політичну орієнтацію України на співпрацю з країнами Західної Європи. Це Гарантувало б їх фінансову та інвестиційну підтримку у проведенні радикальних економічних реформ, для них Україні треба щонайменше 60 — 70 млрд. дол. США на рік протягом 8 — 10 років.

Але стратегія економічної інтеграції, передусім із країнами Центральної та Західної Європи, конче необхідна Україні передусім тому, що наявність єдиної національно-демократичної ідеології державотворення і концепції економічного розвитку, політичного й економічного вибору, принципів та конкретної мети підвищують дієздатність влади, полегшують її щоденну боротьбу за впровадження структурних реформ. Уже очевидно, що для досягнення успіху влада повинна дотримуватися шляху національної, політичної та економічної незалежності, рівнопартнерського міжнародного співробітництва, загальнолюдських вартостей, послідовно та без суперечностей просуватися ним протягом тривалого часу. І саме європейська орієнтація, співпраця з високоцивілізованим європейським світом є Гарантією того.

Та й сам досвід економічного розвитку країн Західної Європи та Японії у другій половині XX ст. свідчить, що досягнення високих темпів економічного зростання тісно пов'язане із суворим дотриманням відповідної стратегії. Наприклад, Німеччина та Японія досягли за післявоєнний період високих щорічних темпів зростання реального ВВП у межах 9 %. Колись аграрна, слаборозвинута Іспанія у співпраці з Європейським Союзом перетворилася на індустріяльно розвинуту країну із солідним валютним резервом та стабільно позитивними макроекономічними параметрами.

Рівні

регулювання

Рис. 6.5. Основні складові політики економічного зростання

В Україні гостро стоїть завдання досягнення економічного зростання випереджальними порівняно з розвинутими країнами темпами, адже нині спостерігається значне технічне і технологічне відставання нашої країни від держав зі сталою ринковою економікою.

Для забезпечення сталого економічного розвитку Україні потрібно активізувати свою державну фінансову політику, спрямувавши її на забезпечення сталого економічного зростання високими темпами.

Умовами забезпечення економічного зростання є формування фондового ринку, орієнтованого на залучення та ефективне використання інвестицій, а також розвиток банківської системи, спрямованої на акумулювання заощаджень та їх трансформацію в інвестиційні ресурси. Особлива роль належить забезпеченню стабільного, спрямованого на підтримку економічного зростання розвитку грошово-кредитної сфери.

Державне регулювання передбачає оптимізацію рівня нагромадження капіталу та заощаджень, а також обсягів і напрямків інвестиційної діяльності. Важливу роль відіграють державні видатки на економічну діяльність, створення достатніх умов для залучення і раціонального використання іноземних інвестицій. Державному регулюванню підлягає також проведення експортно-імпортних операцій з метою формування найбільш раціональної їх структури для забезпечення економічного зростання. [11]

В Україні питання державного регулювання економічного зростання досить актуальні й є об’єктом уваги кожного уряду. Проте виважена, узгоджена програма державної підтримки економічного зростання на довгостроковий період, з урахуванням інтересів провідних суб’єктів господарської діяльності, і нині відсутня. Різні урядові команди використовують підходи, які не рідко ґрунтуються на протилежних засадах. Зокрема, наголос робиться то на стимулюванні споживчого попиту, то на прискоренні інвестиційної діяльності, то на якнайшвидшому впровадженні інновацій. Приймаються програми інноваційного розвитку, проте їх реалізація здійснюється вкрай повільно. Наслідком є відсутність послідовності в реалізації державної політики, спрямованої на підтримку сталого економічного зростання в його найбільш адекватній формі для сучасного етапу розвитку країни. У результаті в наявності – нестабільність економічного зростання та нагромадження нерозв’язаних проблем із забезпечення його державного регулювання на основі фінансових методів. [5]

Особливу увагу привертає питання активізації державної політики, спрямованої на формування інфраструктури, необхідної для нормального функціонування ринкової економіки. Сьогодні її рівень не забезпечує належних умов для прискорення економічного зростання в Україні. Потребують значного поліпшення стан доріг, енергозабезпечення, розвиток фінансового ринку, венчурного підприємництва та ін. стримування розвитку інфраструктури може перетворитися на фактор гальмування економічного зростання.

Потребують прискореного впровадження програми енергозбереження, оскільки без їх реалізації неможливо оновлення господарського комплексу України. Але їх державна підтримка є недостатньою.

Розробка і впровадження заходів з прискорення економічного зростання передбачають вирішення багатьох важливих проблем. Однією з них є зростання продуктивності праці, іншою – підвищення адекватного їй рівня оплати праці

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. X Впровадження Зростання Зрілість Спад Час
3. Аграрна політика
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
6. Активна і пасивна державна політика.
7. Активна політика зайнятості
8. Алгоритм розробки техніко-економічного обґрунтування будівництва нового та реконструкції діючих підприємств харчування.
9. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання
10. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
11. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
12. Аналіз використання прибутку та резервів його зростання

Переглядів: 2819