Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Система економічної безпеки підприємства

Загрузка...

Звук

Звуковыми волнами или просто звуком называются _____________________________ ___________________________________________________________________________ Диапазон звуковых частот лежит в пределах приблизительно ________________________

Волны с частотой менее 20 Гц называются _____________________________

а с частотой более 20 кГц – __________________________________________

Волны звукового диапазона могут распространяться в газе и в жидкости ___________________________________________________________________________

и в твердом теле ____________________________________________________________

Изучением звуковых явлений занимается раздел физики, который называют ___________________

 

 

 

 

Система економічної безпеки кожного підприємства цілком індивідуальна. Її повнота та дієвість залежать від існуючої в державі законодавчої бази, від обсягу матеріально-технічних та фінансових ресурсів, виділених керівниками підприємств, від розуміння кожним з працівників важливості забезпечення безпеки бізнесу, а також від досвіду роботи керівників служб безпеки підприємств.

Надійний захист економічної безпеки підприємства можливий лише при комплексному та системному підході до її організації. Тому в економіці має місце таке поняття як система економічної безпеки підприємства.

 

Система ЕБП забезпечує можливість оцінити перспективи його зростання, розробити тактику і стратегію його розвитку.

 

Основними елементами системи економічної безпеки підприємства є:

1) захист комерційної таємниці та конфіденційності інформації;

2) комп’ютерна безпека;

3) внутрішня безпека;

4) безпека будинків та споруд;

5) фізична безпека;

6) технічна безпека;

7) безпека зв’язку;

8) безпека господарсько-договірної діяльності;

9) безпека перевезень вантажів та осіб;

10) безпека рекламних, культурних, масових заходів, ділових зустрічей та переговорів;

11) протипожежна безпека;

12) екологічна безпека;

13) радіаційно-хімічна безпека;



Интернет реклама УБС

14) конкурентна розвідка;

15) інформаційно-аналітична робота;

17) експертна перевірка механізму системи забезпечення.

Організація системи безпеки будь-якого комерційного підприємства повинна будуватися на наступних чотирьох рівнях:

1. Адміністративний рівень, що включає управлінські рішення, необхідні для забезпечення безперебійного функціонування об'єкту.

2. Оперативний рівень, що включає заходи забезпечення безпеки господарюючого суб'єкта специфічними засобами і методами.

3. Технічний рівень, що включає використання сучасних технологій у сфері забезпечення всіх видів безпеки.

4. Режимно-пропускний рівень, що включає систему фізичної безпеки, зокрема охорону фінансових, інтелектуальних і матеріально-технічних цінностей підприємства. При цьому захист території повинен включати наступні основні компоненти:

механічну систему захисту;

пристрій сповіщення про спроби вторгнення;

оптичну (телевізійну) систему пізнання порушників;

оборонну систему (звукова і світлова сигналізація);

• центральний пост управління охорони;

персонал (патрулі, постові, чергові, мобільна група швидкого реагування, оператори).

При цьому не слід забувати, що ефективна охорона власності об'єкту можлива лише при достатній автономії діяльності охорони. При дотриманні охороною єдиних правил режиму підприємства адміністрація не повинна надавати на службу режиму якого-небудь тиску, направленого на відміну або зниження рівня діючих правил по обмеженню доступу на об'єкт.

Головне завдання системи управління ЕБП – передбачення та випередження можливих загроз, що призводять до кризового стану, а також проведення антикризового управління, яке спрямоване на виведення підприємства з кризового стану; мінімізація зовнішніх і внутрішніх загроз економічному стану суб'єкта підприємництва, зокрема його фінансовим, матеріальним, інформаційним, кадровим ресурсам, на основі розробленого комплексу заходів економіко-правового і організаційного характеру, що реалізовується. Слід мати на увазі, що найбільше значення в справі забезпечення економічної безпеки підприємництва належить первинним - економіко-правовим і організаційним заходам, що забезпечують фундамент, основу системи безпеки, на відміну від вторинних – технічних, фізичних і ін.

В процесі досягнення поставленої мети здійснюється вирішення конкретних завдань, об'єднуючих всі напрями забезпечення безпеки.

Завдання, вирішувані системою забезпечення безпеки:

· прогнозування можливих загроз економічній безпеки;

· організація діяльності по попередженню можливих загроз (превентивні заходи);

· виявлення, аналіз і оцінка виниклих реальних загроз економічній безпеки;

· ухвалення рішень і організація діяльності по реагуванню на виниклі загрози;

· постійне вдосконалення системи забезпечення економічної безпеки підприємництва.

Об'єкт і суб'єкт системи забезпечення економічної безпеки підприємництва тісно взаємозв'язані. Об'єктом системи в цілому, як вже мовилося, виступає стабільне економічне полягання суб'єкта підприємницької діяльності в поточному і перспективному періоді. Конкретними ж об'єктами захисту виступають ресурси: фінансові, матеріальні, інформаційні, кадрові.

Суб'єкт системи забезпечення економічної безпеки підприємництва носить складніший характер, оскільки його діяльність обумовлюється не тільки особливостями і характеристиками об'єкту, але і специфічними умовами зовнішнього середовища, яке оточує суб'єкт підприємницької діяльності. Виходячи з цього, можна виділити дві групи суб'єктів, що забезпечують економічну безпеку підприємництва: зовнішні суб'єкти; внутрішні суб'єкти.

До зовнішніх суб'єктів відносяться органи законодавчої, старанної і судової влади покликані забезпечувати безпеку всіх без виключення законопокірних учасників підприємницьких відносин; причому діяльність цих органів не може контролюватися самими підприємцями. Ці органи формують законодавчу основу функціонування і захисту підприємницької діяльності в різних її аспектах і забезпечують її виконання.

До внутрішніх суб'єктів відносяться особи, що безпосередньо здійснюють діяльність по захисту економічної безпеки даного суб'єкта підприємництва. Як такі суб'єкти можуть виступати:

– працівники власної служби безпеки фірми (підприємства);

– запрошені працівники із спеціалізованих фірм, що надають послуги із захисту підприємницької діяльності.

Забезпеченням безпеки підприємства займаються дві групи суб’єктів (рис. 2.1 ).

Головною умовою формування СЕБП є визначення сфер, у яких перебувають чинники небезпек і загроз.

До таких сфер належать:

Економічна безпека - стан найбільш ефективного використання всіх видів ресурсів в цілях запобігання (нейтралізації, ліквідації) загрозам і забезпеченню стабільного функціонування підприємства в умовах ринкової економіки. Що складається із забезпечення безпеки у нвступних сферах:

Безпека у техногенній сфері - сукупність дій із забезпечення проектування, будівництва і експлуатації складних технічних пристроїв з дотриманням необхідних вимог безаварійної їх роботи.

Безпекау екологічній сфері - стан захищеності життєво важливих інтересів персоналу підприємства і його майна від потенційних або реальних загроз, що створюються наслідками антропогенної дії на навколишнє середовище, а також від стихійних лих і катастроф.

 

             
   
Суб’єкти економічної безпеки підприємства
 
   
Друга група зовнішні органи та організації, які функціонують самостійно і не підкоряються керівництву підприємства, але при цьому їх діяльність здійснює істотний вплив на безпеку підприємства
 
   
Суб’єктами цієї групи є: 1) Законодавчі органи; 2) Органи виконавчої влади; 3) Суди; 4) Правоохоронні органи; 5) Науково-освітні заклади. Вони приєднуються до діяльності підприємства щодо забезпечення його економічної безпеки. Організаційною формою такого приєднання може стати комплексна програма безпеки підприємства, в якій необхідно передбачати форми і методи цієї роботи. Крім того, можна рекомендувати розробку планів структурних підрозділів та всього підприємства в цілому по організації взаємодії з цими органами організаціями
 
 
2) напівспеціалізовані суб’єкти,у яких частина функцій спрямована на забезпечення безпеки підприємства (маркетингова служба, юридичний підрозділ тощо)    
 
 
3) решта персоналу та підрозділи підприємства, які в межах своїх посадових інструкцій та положень про підрозділи зобов’язані приймати заходи щодо забезпечення безпеки підприємства.  
 


 

 


 


Рис. 2.1. Суб’єкти економічної безпеки підприємства

Безпека у інформаційній сфері - це здатність персоналу підприємства забезпечити захист інформаційних ресурсів і потоків від загроз несанкціонованого доступу до них).

Безпека у психологічній сфері - стан захищеності від негативних психологічних дій персоналу підприємства і інших осіб, залучених в її діяльність.

Фізична безпека - стан захищеності життя і здоров'я окремих осіб (груп, всіх осіб) підприємства від насильницьких злочинів.

Безпекау науково-технічній сфері - здатність персоналу підприємства забезпечити захист власної цінної науково-технічної продукції від недобросовісних конкурентів.

Пожежна безпека - стан об'єктів підприємства, при якому заходи попередження пожеж і протипожежного захисту відповідають нормативним вимогам.

Слід зазначити, що вищезгадані підсистеми другого рівня можуть включати підсистеми третього рівня. Наприклад, підсистемами економічної безпеки можуть бути фінансова, комерційна, майнова і ін. підсистеми безпеки.

Надійність і ефективність системи безпеки підприємства оцінюється на основі одного критерію - ступені відсутності або наявності нанесеного йому матеріального збитку і моральної шкоди. Зміст цього критерію розкривається через ряд показників:

1) недопущення фактів витоку (розголошування) конфіденційних відомостей;

2) попередження або припинення протиправних дій з боку персоналу підприємства, його відвідувачів, клієнтів;

3) збереження майна і інтелектуальної власності підприємства;

4) попередження надзвичайних ситуацій;

5) припинення насильницьких злочинів відносно окремих (спеціально виділених) співробітників і груп співробітників підприємства;

6) своєчасне виявлення і припинення спроб несанкціонованого проникнення на об'єкти підприємства, що охороняються.

Політика безпеки підприємства - це загальні орієнтири для дій і ухвалення рішень, які полегшують досягнення цілей. Таким чином для встановлення цих загальних орієнтирів необхідно спочатку сформулювати цілі забезпечення безпеки підприємства (загальна мета нами вже визначена раніше).

Складові політики безпеки наведені на рис. 2.2.

 
 

 


Рис. 2.2. Складові політики безпеки

Цілями можуть бути:

– зміцнення дисципліни праці і підвищення його продуктивності;

– захист законних прав і інтересів підприємства;

– зміцнення інтелектуального потенціалу підприємства;

– збереження і примноження власності;

– підвищення конкурентоспроможності вироблюваної продукції;

– максимально повне інформаційне забезпечення діяльності підприємства і підвищення його ефективності;

– орієнтація на стандарти і лідерство в розробці і освоєнні нової технології і продукції, що випускається;

– виконання виробничих програм;

– сприяння управлінським структурам в досягненні цілей підприємства;

– недопущення залежності від випадкових і недобросовісних ділових партнерів.

З урахуванням вищевикладеного можна визначити наступні загальні орієнтиридля дій і ухвалення рішень, які полегшують досягнення цих цілей:

– збереження і нарощування ресурсного потенціалу;

– проведення комплексу превентивних заходів щодо підвищення рівня захищеності власності і персоналу підприємства;

– включення в діяльність по забезпеченню безпеки підприємства всіх його співробітників;

– професіоналізм і спеціалізація персоналу підприємства;

– пріоритетність несилових методів запобігання і нейтралізації загроз.

Програма забезпечення безпеки фірми

При оцінці програми безпеки необхідно відповісти «та» чи ні» на наступні питання:

Програма діє при витратах, передбачених бюджетом?

Програма точно відображає політику підприємства у сфері безпеки?

Повідомлення про втрати будуються з урахуванням зацікавленості в створенні бази даних «історії подій»?

Запити про виділення грошей логічно обгрунтовані, повідомлені керівництву і документовані?

Програма досить гнучка (що адаптується) для того, щоб своєчасно (достатньо швидко) відгукуватися на нові вимоги або загрози?

Співробітники, задіяні в програмі, повністю усвідомлюють вимоги керівництва, поважають бюджетні витрати і адміністрацію корпорації?

Програма добре продумана, здатна реагувати на будь-яку ситуацію, яка може виникнути?

Програма дає результат у вигляді документованого зниження втрат компанії?

В рамках програми доповідей складаються ясно і вичерпно?

Дані про хід реалізації програми регулярно доповідаються начальству.

Суб'єкти, що забезпечують економічну безпеку підприємництва, здійснюють свою діяльність на основі певної стратегії і тактики.

Стратегічне управління в будь-якій організації і, зокрема у сфері безпеки, зазвичай реалізується в такій послідовності:

розробка і обгрунтування стратегії фірми;

складання стратегічного плану;

складання забезпечуючих планів (забезпечення безпеки, фінансовий план, будівництва, маркетингу і ін.);

експертна оцінка стратегії і забезпечуючих планів;

визначення основних видів стратегічного менеджменту, на які робить ставку організація і виявлення можливих загроз і ризиків;

реалізація стратегії;

коректування стратегії і забезпечуючих планів;

аналіз і оцінка результатів в ході і після реалізації стратегії.

Суть розробки і реалізації стратегії полягає в тому, щоб вибрати потрібне направлення розвитку організації з численних альтернативних цілей і рішень. Потім забезпечити умови і безпеку у виробничо-господарській діяльності, бізнесі і направити діяльність всієї організації по правильному шляху, що забезпечує прибуток і імідж фірми. Тоді таке стратегічне управління можна визначити як системне.

Система стратегічного управління, що отримала розвиток на сучасному етапі, передбачає:

створення центрів керівництва кожною стратегічною метою;

оцінку і стимулювання підрозділів фірми і їх керівників по ступеню досягнення стратегічної мети.

Для розробки стратегічного плану керівництвом фірми формується творча група (команда), в яку входять начальник служюи безпеки| або топ-менеджер безпеки. Команді відводиться час і місце для роботи, певні умови. При необхідності в команду запрошується на умовах нерозголошування стратегічного плану ряд експертів і консультантів або вони знайомляться з деякими матеріалами після роботи творчої групи - в закритому порядку. Стратегічний план затверджується радою директорів або радою засновників або тільки власником компанії. Остаточне ж затвердження стратегії здійснюється тільки на вищому рівні управління.

Розробка стратегії, а в подальшому видів стратегічного менеджменту її реалізації заснована на обліку наступних дій:

вивчення стратегічних цілей компанії;

оцінка її можливостей і ресурсів;

аналіз тенденцій в області маркетингової діяльності;

оцінка альтернативних шляхів діяльності;

визначення стратегії на перспективу; розробка заходів і підготовка ресурсів, необхідних для реорганізації і реконструкції;

підготовка детальних оперативних планів, програм і бюджетів;

оцінка діяльності фірми на основі певних критеріїв з урахуванням намічених цілей і планів.

Виходячи з необхідності рішення вищеперелічених задач, в процесі розробки стратегії проводиться:

оцінка потенціалу фірми, її можливостей і ресурсів для досягнення загальної мети;

аналіз внутрішніх чинників, що забезпечують зростання і зміцнення позицій фірми: комерційних, технологічних, соціальних, а також можливих загроз і ризиків, витікаючих з цього середовища;

аналіз зовнішніх чинників, що вимагають вживання заходів, направлених на пристосування до умов, що змінилися, виниклих ситуацій і загроз;

оцінка альтернативних напрямів діяльності фірми і вибір оптимальних варіантів для досягнення поставленої мети;

ухвалення рішень, узятих за основу при розробці довгострокових планів функціонування і розвитку фірми;

ухвалення рішень для підготовки забезпечуючих планів;

ухвалення рішень по складанню оперативно-розвідувальних планів і проведення спеціальних операцій.

На основі аналізу стратегії у всього персоналу формується стратегічне мислення. В ході обговорення і узгодження з управлінським, лінійним апаратом концепції розвитку фірми в цілому розробляються рекомендації по створенню нового вигляду виробів; вдосконаленню продукції, що вже випускається; формулюванню довгострокових середньострокових і оперативних цілей; підвищенню пильності і організованості в роботі; підготовка директив для, а також контролю їх виконання.

Ухвалення і проведення своєчасних рішень у зв'язку з виникненням несподіваних ситуацій (заходи уряду, дії іноземних конкурентів, результати науково-технічних досліджень, кримінальні або інші загрози) вимагають в управлінні так званого ранжирування стратегічних завдань. Це передбачає наступне:

проведення постійного спостереження і аналізу зовнішніх чинників: ринкових, науково-технічних, соціальних, політичних;

доведення результатів аналізу і їх оцінки до вищого керівництва фірми, яке проводить ранжирування завдань по ступеню ухвалення по ним рішень і черговості використання в такій послідовності:

• термінові і важливі завдання і рішення, що вимагають негайного розгляду;

• важливі завдання середньої терміновості, які можуть бути вирішені в межах наступного планового періоду;

• важливі, але не термінові завдання, що вимагають постійного контролю;

• завдання, що не заслуговуючі і не вимагають ухвалення по ним рішень.

Термінові завдання передаються негайно проектним групам для ухвалення по ним рішень, а також відповідним оперативно-господарським підрозділам. Робота по ранжируванню завдань і виконанню найбільш пріоритетних з них ведеться вищим керівництвом фірми постійно. При цьому питання і проблеми можливих загроз, конфліктів, небезпек і ризиків в |сфері забезпечення безпеки керівництвом фірми і служби безпеки| розглядають пріоритетно.

Основою реалізації стратегічного плану і управління в цілому є правильно вибраний економічно і соціально-психологічно вигляд або види стратегій і стратегічного менеджменту.

Стратегічний менеджмент грунтується на головних цілях фірми і на наявному або створюваному новому науковому, виробничому, збутовому потенціалі фірми, під який цільовим напрямам виділяються ресурси і певний їх захист. Стратегічний менеджмент припускає також, що фірма визначає свої ключові позиції на перспективу залежно від наступних видів ринкових стратегій:

1. Продуктова стратегія направлена на визначення: видів конкретної продукції і технологій, які фірма розроблятиме; сфер і методів збуту; способу підвищення рівня конкурентоспроможності продукції.

2. Стратегія маркетингу припускає гнучке пристосування діяльності фірми до ринкових умов.

3. Конкурентна стратегія направлена на скорочення витрат виробництва, індивідуалізацію і підвищення якості продукції, визначення шляхом сегментації нових секторів діяльності на конкретних ринках.

4. Стратегія управління припускає, що вище керівництво фірми постійно тримає під контролем види діяльності і номенклатуру продукції в цілях диверсифікації видів діяльності і продукції, що випускається, за рахунок нових галузей і ліквідації тих з них, які не узгоджуються з цілями фірми і її орієнтирами.

5. Стратегія нововведень (інноваційна політика) припускає об'єднання цілей технічної політики і політики капіталовкладень і направлена на впровадження нових технологій і видів продукції.

6. Стратегія капіталовкладень припускає визначення Рівня капіталовкладень на основі розрахунку масштабів випуску окремих видів продукції і діяльності фірми в цілому; визначення конкурентних позицій фірми.

7. Стратегія розвитку направлена на реалізацію цілей забезпечення стійких темпів розвитку і функціонування фірми як в цілому, так і її філіалів і дочірніх компаній.

8. Стратегія поглинання припускає придбання акцій інших компаній, що характеризуються швидким зростанням і науково-технічними досягненнями, з метою підвищення ефективності діяльності фірми шляхом проникнення в нові галузі господарства і транснаціоналізацію капіталу.

9. Стратегія зарубіжного інвестування направлена на створення за кордоном власних виробничих підприємств - складальних і по розробці сировинних ресурсів.

10. Стратегія орієнтації на розширення експортної діяльності припускає розробку заходів, що забезпечують доцільність розвитку такої діяльності, яка дозволяє понизити до мінімуму передбачувані можливі ризики і оцінити вигоди.

11. Стратегія зовнішньоекономічної експансії припускає по всіх видах діяльності створення зарубіжного виробництва, експорт в треті країни товарів і послуг, зарубіжне ліцензування.

Вибір всіх цих стратегій в їх поєднанні робиться на основі порівняння перспектив розвитку фірми і можливих загроз в різних видах діяльності, встановлення пріоритетів і розподілу ресурсів для забезпечення майбутнього успіху.

Найважливішу роль у формуванні стратегії довгострокового розвитку грає вище керівництво фірми, зокрема заст. генерального директора або топ-менеджер безпеки. Вищим керівництвом фірми формується загальна стратегія, розподіляється відповідальність між виконавцями, координується проведення заходів щодо реалізації стратегічних завдань із забезпечення безпеки на підприємстві.

Ухвалення рішень із стратегічних питань може здійснюватися по різних напрямах: «від низу до верху» (децентралізована форма), зверху «вниз» (централізована форма), у взаємодії двох вищеназваних напрямів.

Ухвалення стратегічних рішень методом «від низу до верху» означає, що інформація накопичується в низових відділеннях, які визначають свої цілі, стратегії, виробничі плани. Стратегічні напрями у відділеннях розробляються керівництвом виробничого відділення. В той же час завдання кожного оперативного підрозділу повинні визначатися з урахуванням глобальної стратегії фірми, що формується на вищому рівні управління.

Оптимальною є так звана взаємопов'язана угода, коли стратегія розробляється в процесі взаємодії між вищим керівництвом, плановою службою і оперативними підрозділами. Стратегія формується в процесі взаємодії по вертикалі.

З погляду перспектив підприємства, виявлення і програмування нового вигляду діяльності, з подальшим введенням програм реорганізації фірми розрізняють три різновиди стратегій:

стратегія зростання і розвитку;

стратегія обмеженого зростання;

стратегія скорочення або ліквідації.

На основі таких стратегій фірма визначає на перспективу в своєму стратегічному плані політику, технологію діяльності і управління, культуру (тип поведінки, рівень іміджу, соціального партнерства, відношення до конкурентів, партнерів, споживачів і т.д.) і відповідно - правила, норми, процедури. У таких випадках служба безпеки повинна свою стратегію максимум наближати до стратегії цілого підприємства, щоб не виникало суперечностей у прочесі діяльності.

Як сказано вище, на базі вибраних ринкових стратегій і загальної стратегії-місії компанії — її керівництво визначає види стратегічного менеджменту. При реалізації стратегії і стратегічних планів найбільш важливим вважається — вибрати оптимальні види стратегічного менеджменту і зробити на них ставку в практичній роботі. У менеджменті безпеки основний напрям в роботі — це пряма участь в забезпеченні безпеки перш за все вибраних компанією видів стратегічного менеджменту. Такими видами можуть бути:

1. Стратегія грунтовних рішень визначає глобальну мету і напрям розвитку організацій на 10-15 років. Топ-менеджери, мислячі стратегічно, здатні передбачати зміни зовнішніх умов і своєчасно переорієнтовувати використання своїх ресурсів. Один з провідних експертів по стратегічному плануванню Джон Зіммерман затверджує: «При зменшенні ресурсів, в умовах світової конкуренції і зростанні витрат навіть найбільш ефективна організація в бізнесі |не може довго витримати без ясного стратегічного планування. Сучасна компанія повинна сформулювати чітку стратегію, за якою послідує ефективна діяльність».

Стратегічному мисленню керівників сприяє використання синергізму і вірне визначення життєвого циклу організації. У реалізації цього виду стратегічного менеджменту беруть участь і працівники служби безпеки|. Збереження виробничих і комерційних таємниць, маркетингова розвідка на ринках, профілактична і контррозвідувальна робота в конкурентному середовищі, пошук нових рішень і розробка програм надійного захисту об'єктів компанії — все це буде направлено на пошук нових підходів в ухваленні грунтовних рішень в діяльності як компанії, так і служба безпеки.|.

2. Стратегія ризику життєво необхідна підприємствам для швидкого економічного зростання. Згідно економічному закону Боема-боерка, існуючі засоби виробництва забезпечують якнайкращі результати антрепренерської діяльності за рахунок великого ризику. Реалізація стратегії ризику доступна топ-менеджерам з високим рівнем управлінської культури, оскільки вимагає відповіді на питання: «Яким повинен бути бізнес в майбутньому?»

Ризик з розумом передбачає чітку мету, упевненість в тому, що можливо буде перенести в якнайгірший з можливих результатів, здатність зіставити труднощі з вірогідними придбаннями (ризик з розумом повинен себе виправдовувати), здатність відкрито і чесно говорити про допущені помилки і про те яка з них отримана користь, і здатність обмежувати свої втрати. Кращі фірми миру завжди мають в своєму штаті експертів, які визначають, коли необхідно припинити вкладати засоби в яке-небудь ризиковане підприємство. Стародавня мудрість свідчить: «Якщо ви програєте тигрові в перетягуванні каната, віддайте йому мотузок, поки він не дістався до ваших рук. Адже ви завжди зможете дістати інший мотузок».

Ризик в стратегічному менеджменті безпеки — особлива категорія. Особливість діяльності персоналу служби безпеки полягає в тому, що вона завжди пов'язана з ризиком, але цей ризик професійний і до нього фахівці підготовлені. Нерідко вони йдуть назустріч ньому усвідомлено. Інша справа — зняти своєчасно ризикову ситуацію в діяльності компанії. Тут важливу роль грає систематичне забезпечення надійного захисту від можливих небезпек, глибокий прогноз і організація своєчасної підготовленості до таких ситуацій і фактів загроз. Саме ця робота і характеризує професіоналізм менеджера безпеки і інших фахівців служби безпеки|.

3. Стратегія нових ідей і нововведень. Основною цінністю кожного бізнесмена і, зокрема фахівця у галузі безпеки, є не гроші і товари, устаткування або будівлі, а нові ідеї. Кожному менеджерові, який реалізує стратегію ідей менеджменту, необхідно володіти основами творчого мислення. По-перше, потрібно ставити під сумнів статус-кво| і відкидати загальноприйняте. По-друге, потрібно визначити схожість з іншими ідеями, застосовними до проблеми, над якою працює менеджер, і використовувати новий погляд на добре відоме. По-третє, слід приділяти пильну увагу своїм передчуттям, які, як правило, є результатами фактів, що скупчилися в підсвідомості. І, по-четверте, не можна намагатися обдумувати ідеї і оцінювати їх одночасно: треба спочатку обдумати, потім оцінити, інакше можна зруйнувати кращу ідею. Крім того, менеджерові, який успішно реалізує стратегію ідей, слідує:

проводити внутрішню підготовку всіх співробітників;

використовувати методи «номінальної групи» і «мозкового штурму» для генерування ідей;

використовувати ідеї співробітників, безпосередньо пов'язаних з тим або іншим видом роботи, для розвитку підприємства;

проявляти терпимість до невдач;

створювати вільну, неформальну, робочу атмосферу;

платити власникові патенту відрахування від нововведення;

заохочувати внутрішньофірмову конкуренцію між групами для розвитку новаторства;

підтримувати фанатиків, прихильників стратегічних цілей;

навчити кожного співробітника основам творчого мислення;

проводити групові інноваційні пошуки, створюючи проектні структури, творчі команди однодумців і новаторів організації.

У менеджменті безпеки інноваційна діяльність повинна бути направлена перш за все на пошук нових можливостей у використанні засобів, методів і способів захисту від загроз, застосування нової спецтехніки, протидія промисловій і ринковій розвідці і ін.

4. Стратегія дієвості. Мета будь-якої організації — досягнення результатів. Цього можна добитися, тільки активно діючи. Стратегія дієвості дозволяє фірмам підтримувати високий працездатний стан. Дієвість менеджерів визначається ухваленням ефективних управлінських рішень. Для того, щоб не допустити невдачі в ухваленні рішення і перетворити управлінські рішення на дії, необхідно зібрати якнайповнішу інформацію і вірно відповісти на питання: Хто повинен знати про рішення? Які дії потрібно зробити? Хто повинен їх зробити? Що потрібно зробити керівникові для підтримки виконання цих дій? При цьому необхідно обдумати якомога більше варіантів, ранжируючи кожне управлінське рішення. Для реалізації даної стратегії менеджерам, у тому числі і менеджерам безпеки, необхідно:

добитися того, щоб ухвалення рішень стало звичкою для підлеглих;

використовувати групове ухвалення управлінських рішень для визначення стратегічних цілей;

попереджати невдачі в ухваленні рішень підлеглими;

визначати якомога простіше і ясніше рішення, яке треба прийняти, і встановлювати для його ухвалення крайній термін;

діяти самому і винагороджувати того, хто діє;

добитися підтримки в ставці на стратегію дієвості переважного числа персоналу організації, її формальних і неформальних лідерів;

чітко визначити систему мотивації під цей вигляд стратегічного менеджменту.

5. Стратегія ефективних співробітників-професіоналів. Мета цього стратегічного менеджменту — сприяти тому, щоб звичайні люди досягали незвичайних результатів. Для досягнення цієї мети і використовується дана стратегія. Головна мета ефективного менеджера і стратегії ефективних співробітників-професіоналів — добитися того, щоб кожен співробітник діяв самостійно після того, як визначена мета, спосіб її вимірювання і спосіб винагороди. Топ-менеджер може визначити, хто з його підлеглих є ефективним співробітником-професіоналом, відповівши на питання: Хто рідко відсутній? Хто добре працює без тиску? Хто виконує роботу високоякісно і в строк? Кому можна доручити роботу, щоб справа не стояла через чию-небудь відсутність? Хто не звертається до керівництва, щоб його відмітили? Хто працює добре і у відсутність шефа? Хто постійно прагне удосконалювати свою роботу? Хто сприяє внутрішньофірмовій співпраці і т.д. Такі співробітники дуже цінні для Успіху кожної фірми: вони мають ресурс успіху, необхідний для досягнення поставленої мети. Мистецтво менеджера в тому, що він перш ніж поставити перед підлеглими недосяжну мету або допомагає їм придбати необхідний ресурс успіху, або приймає працівників з вже наявними ресурсами. Найважливішим способом винагороди для цієї категорії співробітників є вияв особистої цікавості до них з боку вищого керівництва.

При реалізації даної стратегії менеджерам також важливо:

добитися того, щоб кожен працівник міг сам поставити мету, визначити поведінкову стратегію і відповідний спосіб винагороди;

визначити необхідну поведінкову стратегію для кожного співробітника (т.е. визначити поведінку, необхідну для отримання результатів);

забезпечити людей інструментарієм для виконання роботи;

визначити межі кожної роботи;

переконатися в тому, що кожен має ясне уявлення, як його робота сприяє досягненню загальної мети;

винагороджувати тільки за конкретні результати;

заохочувати час тиші, коли кожен може задуматися про поставлені цілі, і час бурхливих, творчих дискусій і суперечок з проблем і фактів їх рішення;

остерігатися «процедурщиків|», які витрачають багато сил і часу в процесі діяльності, але не отримують конкретних результатів.

6. Стратегія спрощення. Суть такого менеджменту — у міру розвитку організації зберігати все якомога простішим і природнішим. Організації, керівники яких своєчасно звільняються від різних ускладнень, керуються одним із золотих правил бізнесу: «Якщо ваш бізнес отримує 10 % доходу від капіталовкладень, то кожен долар, заощаджений при спрощенні, рівний десяти доларам збільшеного доходу». Реалізація стратегії починається із спрощення робіт. Відповіді на питання: Яких результатів я досягаю в своїй роботі? Чому я їх досягаю? Що я роблю такого, в чому немає необхідності? — примушують кожного працівника повернутися до початку своєї роботи і задуматися про те, що робиться краще|. Стратегія спрощення не вимагає значних витрат, на відміну від стратегії ризику і ідей менеджменту, але вимагає високого рівня управлінської культури вищого керівництва, що дозволяє| ефективно спілкуватися з своїми підлеглими. Також менеджерові необхідно спрощувати структуру організації (не більше трьох ланок управління), процедуру і систему інформації, документообігу, контролю, ділові відносини в горизонтальному і вертикальному напрямах і нагороджувати тих, хто спрощує складні завдання і процеси і тим самим робить результати більш прибутковими.

7. Стратегія якості. Одній з найбільш вдалих стратегій, яку вибрали в період відновлення економіки японські підприємці, є стратегія якості, що створила відомі всьому світу японські кухлі якості. Колишні спроби підвищити продуктивність праці зосереджувалися на двох питаннях: Як можна провести продукцію дешевше? Як можна провести продукцію швидше? В даний час процвітаючі менеджери прагнуть знайти відповідь на питання: як можна провести нову продукцію і правильно з першого разу? Давно визначено, що високу якість має чотири ключові результати:

нижча собівартість продукції, що випускається;

великий об'єм продукції, що випускається;

робоча гордість і рейтинг фірми;

прихильність покупців.

Стратегія якості грунтується на двох параметрах: розвиток якості і контроль якості, де перше є таким, що веде. Стратегія якості може бути реалізована тільки при повній зацікавленості вищого керівництва у випуску високоякісної продукції. Для успішної реалізації даної стратегії менеджерам слід:

можливістьдосягти розуміння кожним працівником, що є якістю, а що ні; якісне виконання роботи - це:

· відповідність стандартам виконання;

· загальна довгострокова програма і зобов'язання завжди робити все правильно з першого разу;

· відповідне планування і конструювання;

· запобігання появі дефектів;

· що піддається вимірюванню вартість якості (вартість виробу, виготовленого правильно з першого разу);

структурувати діяльність підприємства так, щоб кожен розумів, хто і як визначатиме якісне виконання роботи;

навчити кожного від до низу верху основам технічного і статистичного контролю якості;

використовувати ідеї тих, хто виконує дану роботу, для її поліпшення;

поводитися з клієнтами фірми як з довічними партнерами.

Менеджмент в забезпеченні якості конкретної роботи, виконанні кожним співробітником служби безпеки своїх функцій — це особлива відповідальність в діяльності самого менеджера безпеки, керівництво служби безпеки|. Забезпечуючи високу якість, працівники служби безпеки |створюють тим самим надійні умови для спокійної і ритмічної діяльності компанії в цілому.

8. Стратегія лояльності і відданості. Один з найбільш складних аспектів ефективного менеджменту полягає в тому, щоб допомогти співробітникам зрозуміти і самостійно здійснювати поставлені цілі, отримуючи у відповідь лояльне і зраджене відношення до них фірми. Девіз американської авіакомпанії «Дельта», успішно реалізовуючій стратегію лояльності і відданості, такий: «Давши співробітникам лояльність і відданість, ви отримаєте їх у відповідь». Стратегія дуже проста і ефективна, а для її реалізації менеджерам необхідно:

забезпечити повну гарантованість роботи і винагород (включаючи рішення соціальних питань);

зберігати канали спілкування підлеглими відкритими так, щоб 100% ідей підлеглих поступало до вищого керівництва;

просувати співробітників зсередини, даючи їм зрозуміти, що лояльність винагороджується;

вкладати гроші в довгострокове зростання, навчання і розвиток співробітників;

добитися того, щоб винагорода сприймалася як справедливе;

реалізувати принцип: «Поводьтеся з працівниками так, як ви хотіли б, щоб поводилися з вами».

Відданість — дуже тонка і глибока матерія, вона знаходиться в душі і серці людини. Це потрібно завжди пам'ятати,особливо,| коли хочеться в управлінській діяльності задобрити когось тільки через його шлунок, даровані предмети і речі. Цим можна лише підкуповувати або навіть купити, але зрадженим такий співробітник ніколи не буде. Тому, щоб у відповідь отримати відданість і лояльність, потрібно окрім матеріального стимулювання «пустити» в свою душу співробітника і обігріти його теплотою свого серця.

9. Стратегія співпраці. Вкладаючи великі засоби в розвиток співробітників, організації забезпечують участь всіх службовців в ухваленні рішень і реалізації стратегії співпраці. Недоречна конкуренція і конфронтація можуть привести організацію до розвалу. Для запобігання цьому менеджерові необхідно, по-перше, визначити, наскільки вірно об'єднані співробітники, відповівши на питання: Співробітники підкреслюють важливість своєї роботи і принижують важливість роботи інших? Відмовляються допомогти один одному при виконанні роботи? Багато часу витрачають, критикуючи один одного? Створюють особисте суперництво, а також групи «ми проти них», які не згодні майже з будь-якого питання? По-друге, слід стимулювати часту взаємодію між співробітниками, винагороджуючи їх за взаємну допомогу. По-третє, не дозволяти окремим групам або співробітникам самоусуватися. По-четверте, при нагоді здійснювати ротацію працівників в самокерованих групах. І, нарешті, ввічливо поводитися з своїми підлеглими.

Для поліпшення ефективності цієї стратегії менеджери можуть створити самокеровані робочі групи, для чого:

доручити кожній групі важливу частину роботи;

створити робочу обстановку, що сприяє широкому спілкуванню і взаємодії членів однієї і тієї ж групи;

переконатися, що кожен член групи знає, як виконуються всі роботи;

дати кожній групі спосіб вимірювання і оцінки її діяльності;

попросити членів групи оцінювати один одного, зробивши цю оцінку частиною оцінки роботи кожного;

скорочувати недоречну конкуренцію і запобігати майбутню;

розвивати толерантність співробітників;

навчати співробітників навикам комунікації і діловому спілкуванню, естетичному відношенню один до одного;

розвивати соціально-психологічний клімат в групах і в колективі;

підтримувати лідерів і розвивати неформальні групи відповідно цілям і завданням фірми.

Менеджери безпеки, по-перше, беруть безпосередню участь в розробці програм для кожного виду стратегічного управління, по-друге, забезпечують безпеку в реалізації цих програм наявними в служби безпеки | спеціальними силами і засобами.

Тактика забезпечення безпеки припускає застосування конкретних процедур і виконання конкретних дій в цілях забезпечення економічної безпеки суб'єкта підприємництва. Цими діями, залежно від характеру загроз і тяжкості наслідків їх реалізації, можуть бути, наприклад:

· розширення юридичної служби фірми;

· вживання додаткових заходів по збереженню комерційної таємниці;

· створення підрозділу комп'ютерної безпеки.

· пред'явлення претензій контрагентові-порушникові;

· поводження з позовом в судові органи;

· звернення в правоохоронні органи;

Серед існуючих засобів забезпечення безпеки можна виділити наступні:

1) Технічні засоби. До них відносяться охоронно-пожежні системи, відео-радіоапаратура, засоби виявлення вибухових приладів, бронежилети, огородження тощо.

2) Організаційні засоби. Створення спеціалізованих орг-структурних формувань, що забезпечують безпеку підприємства.

3) Інформаційні засоби. Передусім це друкована і відеопродукція з питань збереження конфіденційної інформації. Крім цього, важлива інформація для прийняття рішень з питань економічної безпеки зберігається на комп’ютерах.

4) Фінансові засоби. Без достатніх фінансових коштів не можливе функціонування системи економічної безпеки підприємства, питання лиш в тому, щоб використати їх ціленапрямлено та з високою віддачею.

5) Правові засоби. Підприємство повинне у своїй діяльності керуватися не лише виданими вищестоящими органами влади законами та підзаконними актами, але й розробляти власні локальні правові акти з питань забезпечення економічної безпеки підприємства.

6) Кадрові засоби. Підприємство повинне бути забезпечене кадрами, що займаються питаннями економічної безпеки.

7) Інтелектуальні засоби. Залучення до роботи кваліфікованих спеціалістів, наукових робітників, що дозволяє модернізувати систему безпеки підприємства.

 

Одночасне впровадження усіх цих засобів неможливе. Воно проходить в кілька етапів:

I етап. Виділення фінансових коштів.

II етап. Формування кадрових і організаційних засобів.

III етап. Розробка системи правових засобів.

IV етап. Залучення технічних, інформаційних та інтелектуальних засобів.

 

Переведені з статичного в динамічний стан вищевказані засоби перетворюються в методи забезпечення економічної безпеки підприємства. Відповідно можна виділити технічні, інформаційні, фінансові, правові, інтелектуальні методи. Наведемо стислий перелік цих методів

1. технічні — спостереження, контроль, ідентифікація;

2. інформаційні — складання характеристик на працівників, аналітичні матеріали конфіденційного характеру тощо;

3. фінансові — матеріальне стимулювання працівників, имеющих що мають досягнення в забезпеченні економічної безпеки підприємства, ;

4. правові — судовий захист законних прав і інтересів, сприяння діям правоохоронних органів;

5. кадрові — підбір, навчання кадрів, що забезпечують безпеку підприємства;

6. інтелектуальні — патентування, ноу-хау тощо.

 

Механізм реалізації безпеки - це системне застосування функцій, заходів, засобів та принципів безпеки.

Система безпеки виконує дві основних функції: упереджувально-профілактичну і оперативно-інформаційну.

Упереджувально-профілактична функція реалізується через виконання загальних заходів безпеки. Основними з них є:

· здійснення організаційно-правового впливу на діяльність персоналу і клієнтів організації шляхом розробки і впровадження нормативів безпеки;

· підбір, перевірка і контроль роботи персоналу, розроблення ефективної кадрової політики і програм стимулювання праці;

· охорона організації: об’єктів, грошей, матеріальних цінностей, комунікацій, обладнання, вантажів, персоналу;

· атестація приміщень, спеціальне обладнання окремих із них, облік носіїв інформації обмеженого доступу, захист засобів зв’язку, організація службового і спеціального діловодства;

· захист інформаційних ресурсів обмеженого доступу;

· удосконалення технологій виробництва, введення в них елементів захисту;

· формування позитивного іміджу організації;

· планування і забезпечення діяльності організації в кризових ситуаціях;

· забезпечення безпеки споруд і будівель установ, їх комунікаційних систем;

· створення систем сповіщення персоналу;

· розроблення заходів відповідальності за порушення встановлених правил безпеки діяльності

Оперативно-інформаційна функція реалізується через виконання спеціальних заходів з безпеки. Основними з них є:

· організація і ведення конкурентної розвідки, формування інформаційних ресурсів;

· інформаційно-аналітичні дослідження клієнтів, партнерів і конкурентів, інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття рішень керівництвом організації;

· взаємодія з правоохоронними органами з питань попередження та припинення протиправних посягань на власність, персонал і імідж організації;

· розробка і проведення заходів щодо протидії недобросовісній конкуренції, в тому числі промисловому шпигунству;

· проведення службових розслідувань за фактами протиправних дій персоналу організації та порушення ними встановлених правил роботи;

· проведення заходів щодо дезінформації конкурентів;

· проведення заходів впливу на недобросовісних клієнтів, боржників і зловмисників щодо відшкодування організації втрат понесених з їх вини.

 

Підчас формування і реалізації заходів та використання засобів безпеки потрібно керуватися вихідними положеннями, тобто принципамизабезпечення економічної безпеки. Основними з них є:

Організація і функціонування системи безпеки повинні здійснюватися на основі наступних принципів.

1. Економічна доцільність і мінімізація можливого збитку і витрат на забезпечення безпеки (критерій «ефективність — вартість»).

2. Своєчасність — упреждающий характер заходів забезпечення безпеки. Своєчасність припускає постановку завдань по комплексній безпеки на ранніх стадіях розробки системи безпеки на основі аналізу і прогнозування обстановки, загроз безпеки, а також розробку ефективних заходів попередження посягань на законні інтереси.

3. Комплексність:

забезпечення безпеки персоналу, матеріальних і фінансових ресурсів від можливих загроз всіма доступними законними засобами і методами;

забезпечення безпеки інформаційних ресурсів протягом всього їх життєвого циклу, на всіх технологічних етапах їх обробки (перетворення) і використання, у всіх режимах функціонування;

здібність системи до розвитку і вдосконалення відповідно до змін умов функціонування фірми.

4. Законність. Припускає розробку системи безпеки на основі федерального законодавства в області підприємницької діяльності, інформації і захисту інформації, приватної охоронної діяльності, а також інших нормативних документів по безпеки, затверджених органами державного управління в межах їх компетенції, із застосуванням всіх дозволених методів виявлення і припинення правопорушень.

5. Обгрунтованість. Пропоновані заходи і засоби зашиті повинні реалізуватися на сучасному рівні розвитку науки і техніки, бути обгрунтованими з погляду заданого рівня безпеки і відповідати встановленим вимогам і нормам.

6. Безперервність. Вважається, що зловмисники тільки і шукають можливість, як би обійти захисні заходи, вдаючись для цього до легальних і нелегальних методів.

7. Активність. Захищати інтереси фірми необхідно з достатнім ступенем наполегливості, широко використовуючи маневр силами і засобами забезпечення безпеки і нестандартні заходи зашиті.

8. Спеціалізація. Передбачається залучення до розробки і впровадження заходів і засобів захисту спеціалізованих організацій, що найбільш підготовлених до конкретного виду діяльності по забезпеченню безпеки, мають досвід практичної роботи і державну ліцензію на право надання послуг в цій області. Експлуатація технічних засобів і реалізація заходів безпеки повинні здійснюватися професійно підготовленими фахівцями служби безпеки, її функціональних і обслуговуючих підрозділів.

9. Взаємодія і координація. Припускає здійснення заходів безпеки на основі чіткої взаємодії всіх зацікавлених підрозділів і служб, сторонніх спеціалізованих організацій в цій області, координацію їх зусиль для досягнення поставленої мети, а також інтеграцію діяльності з органами державного управління і правоохоронними органами.

10. Вдосконалення. Передбачає вдосконалення заходів і засобів захисту на основі власного досвіду, появи нових технічних засобів з урахуванням змін в методах і засобах розвідки і промислового шпигунства, нормативних вимог накопиченого вітчизняного і зарубіжного досвіду.

11. Централізація управління. Припускає самостійне функціонування системи безпеки за єдиними організаційними, функціональними і методичними принципами з централізованим управлінням діяльністю системи управління.

12. Достатність. Застосовувати треба такі засоби і заходи активного і пасивного захисту, які були б достатніми щодо протидії загрозам чи небезпеки. Це мінімізує витрати.

13. Гнучкість. Суб’єкт економічної безпеки повинен застосовувати моделі економічної безпеки в залежності від характеру і рівня розвитку загрози чи небезпеки. Це придає мобільності в діяльності у сфері безпеки і підвищує її ефективність.

 

Особливу увагу необхідно приділяти принципу комплексності. Для забезпечення безпеки у всьому різноманітті структурних елементів фірми, при безлічі загроз і способів несанкціонованого доступу повинні застосовуватися всі види і форми захисту і протидії в повному об'ємі. Неприпустимо застосовувати окремі форми або технічні засоби.

Під комплексною безпекою слід розуміти повний обхват об'єктів захисту всією сукупністю форм протидії і захисту (охорона, режим, кадри, документи і т.д.) на основі правових, організаційних і інженерно-технічних заходів.


Читайте також:

  1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
  2. Cистеми безпеки торговельних підприємств
  3. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
  4. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
  5. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
  6. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
  7. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
  8. IV група- показники надійності підприємства
  9. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
  10. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
  11. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
  12. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ. | СТІЛЬНИКОВОГО ЗВ’ЯЗКУ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 1.884 сек.