Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методологiчними основами курсу “Iсторiя педагогiки” є

План.

Тема: Виховання у первiснообщинному суспiльствi та у цивiлiзацiях Стародавнього Сходу.

Лекцiя 1

Цілі реабілітації

Тестування функції

Функціональна оцінка включає, вміння пацієнта виконати самостійно певні навики які є необхідні у повсякденному житті.

- перевертання набік (правий, лівий)

- перехід з положення лежачи у положення сидячи, стоячи та навпаки

- рівновага у положенні сидячи, та стоячи

- переміщення на рівно високих та різновисоких поверхнях (переміщення з ліжка на візок, з підлоги на візок, з унітазу на візок, та навпаки)

- користування кріслом-візком

- навики ходьби

коротко термінові цілі

- запобігання виникненню відлежин

- запобігання виникненню контрактур

- запобігання виникненню респіраторних ускладнень

- розвиток силових якостей

довго термінові цілі

- навчити навикам самостійності ( самообслуговування, переміщення, перевертання на боки, ходьба, користування кріслом-візком, та інше)

- розвиток загальної витривалості

- робота з родичами по догляду

- навчити догляду за сечовим міхуром та кишківником

1. Предмет, об’єкт, методологiчна i джерельна основи курсу “Iсторiя педагогiки”.

2. Зародження виховання як особливого виду суспiльної дiяльностi.

3. Виховання дiтей у сiм’ї. Поява органiзованих форм виховання.

4. Загальна характеристика виховання i шкiльної справи в умовах цивiлiзацiї Стародавнього Сходу.

5. Школа у Стародавньому Мiжрiччi та Єгиптi.

6. Виховання та навчання у Стародавнiй Iндiї.

7. Школа i педагогiчна думка у Стародавньому Китаї.

лiтература:

1. Iсторiя педагогiки / За ред. М.С.Гриценка. – К., 1973.

2. Джуринский А.Н. История педагогики. – М.: Владос, 1999.

3. Константинов К.А., Медынский Е.Н., Шабаева М.Ф. История педагогики. – М., 1982.

4. Очерки истории школы и педагогики за рубежом / Салимова К.И. и др. – М., 1988.

5. Фiцула М.М. Педагогiка. – К., 2000.

6. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики / Сост. А.И. Пискунов. – М., 1981.

Основнi поняття: історiя педагогiки, принцип iсторизму, традицiйна педагогiка, фiлософiя освiти, анiмiзм, магiя, фетишизм, iнiціацiя. Едубби (“будинки табличок”), зiккурат, папiрус, упанаяма (учнiвство).

1. Педагогiка – наука про виховання, освiту й навчання пiдростаючого поколiння. “Iсторiя” (грецькою) – оповiдь про минулi подiї, дослiдження, знання.

“Icторiя педагогiки” – наука про розвиток виховання, школи й педагогiчної думки в рiзнi iсторичнi перiоди.

Предмет iсторiї педагогiки – виникнення i розвиток традицiйної педагогiки, наукової педагогiчної теорiї i практики, навчально–виховної роботи культурно-освiтнiх закладiв усiх рiвнiв в Українi i свiтi вiд найдавнiших часiв до сучасностi.

Об’єкт iсторiї педагогiки: виховання як спосiб передачi досвiду наступним поколiнням, важливий аспект суспiльної дiяльностi.

· принципи органiчної єдностi iсторiчного i логiчного у вивченнi педагогiчних явищ, наукове розумiння процесу пiзнання як активної дiяльностi;

· принцип iсторизму, як положення про органiчний взаемозв’язок поглядiв на виховання з особливостями розвитку людського суспiльства в ту чи iншу епоху;

· положення про iсторичний розвиток як багатофакторний глобальний еволюцiйний процес, який має внутрiшнi об’єктивнi чинники розвитку;

· фiлософськi дефініції про роль народу в створеннi духовної й матерiальної культури, значення особи в icторiї, людини й життя як найвищi суспiльнi вартостi, гармонiю душi тiла й розуму.

Основнi методи дослiджень в iсторiї педагогiки:конкретно-icторичний, порiвняльно-iсторичне трактування джерел, типологiзацiя, ретроспективний аналiз педагогiчних явищ, фактiв, подiй, класифiкацiя фактичного матерiалу й теоретичне узагальнення його показникiв, статистична кореляцiя, компаративiстський метод.

Компаративiстський метод передбачає виокремлення за допомогою широкого, багатовекторного порiвняння типiв мислення i типiв менталiтету, типiв фiлософiї, типiв рацiональностей та iррацiональностей, релiгiйної рефлекцiї, використовуючи аналогiї та паралелi, дiалог та полiлог. Вiдповiдно прослiдковується тiсний зв’язок мiж фiлософською та педагогiчною думкою.

Розглянемо на чому вінґрунтується:Філософія звичайно визначається як теоретико-рефлексійна основа аналізу і подальшого розвитку світогляду. З виникненням філософії стихійно-інтуїтивні процеси впливу на діяльність людини та її розвиток набувають все усвідомлюванішого і цілеспрямованішого характеру, що значно прискорює темпи цього розвитку. Тому Гегель і називав філософію духовною квінтенсенцією епохи. Але саме світогляд зумовлює в кожній конкретній ситуації вибір з різних можливостей однієї певної діяльності людини чи групи людей. Відтак – завдання філософії – у розробці нових ідей, відповідних їм систем, які повинні стати загальнотеоретичною основою світогляду, призвести при цьому до поліпшення життя людства. Але тільки завдячуючи певним педагогічним методикам філософські ідеї здобувають ті діалектико–технологічні механізми, за допомогою яких вони перетворюються у конкретний світогляд і конкретну форму культури кожної окремої людини.

Тому не дивно, що відомі філософи створювали педагогічні концепції, а практично кожен видатний педагог був прихильником певної філософської моделі. Відтак, висвітлюючи еволюцію поглядів на виховання, слід враховувати пануючі в тій чи іншій епосі погляди філософського та світоглядного характеру.

Безумовно слід розрізняти традиційну педагогіку і філософію освіти.

Традиційна педагогіка – комплекс сформованих протягом тривалого періоду поглядів і прийомів виховання, які реалізуються через певну систему навчально–виховних закладів.

Філософія освіти – система поглядів на виховання, мета якого сформувати у молодого покоління певні ідеальні ознаки, характерні для тої чи іншої філософської системи, а також комплекс заходів та способів організації цього процесу.

Джерела з історії педагогіки: твори видатних педагогів і філософів минулого; акти, декларації, законодавчі акти; наукові праці істориків і педагогів; культурна спадщина: фольклор, народні традиції і т.д.; навчальні плани, програми, підручники різних часів; офіційні документи освітянської діяльності, пам’ятки художньої літератури, археологічні знахідки.

Курс історії педагогіки складається з 2-ох розділів:

1) історія зарубіжної педагогіки;

2) історія педагогіки України.

2 . Новітні археологічні відкриття дозволяють стверджувати, що виокремлення людини з тваринного царства розпочалося 2-8 млн. років тому. До цих же часів слід віднести і початок становлення виховання.

Залежно від методологічних позицій вчені по-різному пояснювали природу виховання;

· згідно з релігійною теорією, у вихованні людини виявляється насамперед творча дія Бога, який створивши людей, дав їм і здібності виховувати дітей;

· біологічна теорія (етнограф Ш.Летурно і соціолог Г.Спенсер) вважає, що виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства, що воно – біологічне явище, властиве всім живим організмам;

· психологічна теорія (американський педагог П.Монро) – стверджує, що виховання ґрунтується на несвідомому бажанні дітей наслідувати поведінку дорослих;

· трудова теорія (матеріалізм, марксизм) – Енгельс, соціолог Морган, стверджує, що поштовхом до виховання було виробництво знарядь праці та пов’язана з цим необхідність передавати молодому поколінню знання й уміння їх виготовлення і користування ними.

Життя і виховання первісної людини були примітивними. Навколишній світ сприймався людиною як щось живе, яке має власну свідомість. Стихійно виникли цілі виховання, які зосереджувалися на підготовці дітей до найпростішого існування і усвідомлення світа анімістичного феномена. Початки педагогічної думки розвивалися на рівні побутової свідомості і зводилися до практичного виховання, знайшовши свій прояв у традиціях і фольклорі.

Виховання розглядалося як одночасно фізичне, розумове і морально-емоційне дорослішання. Спочатку виховання було безсистемним і не було особливим видом суспільної діяльності.

Виокремлення людини з тваринного світу супроводжувалося поступовим переходом до свідомої передачі суспільного досвіду збиральництва і мисливства. Потужним засобом передачі цього досвіду стала мова. Поступово виховання як передача досвіду з покоління в покоління почало набувати риси особливого виду діяльності, перш за все – як частина повсякденної боротьби за існування. Виховання виникло з потреби людини в спілкуванні і було тісно пов’язаним з еволюцією форм примітивної праці.

Виготовлення і використання знарядь праці стало головною умовою існування стародавньої людини, як і необхідність передачі цього досвіду дорослими дітям.

На зорі людства слід відзначати колективний, груповий початок у вихованні. Первісне виховання готувало всіх однаково до повсякденного життя. Єдиними орієнтирами диференціації виховання були стать і вік дітей.

З появою людини сучасного фізичного типу в генезі виховання розпочався новий етап, коли у вихованні все більше посилювалась соціальна орієнтація.

3. Виховання не могло сформуватися до тих пір, поки не виникла людська психіка. Виховання є цілеспрямованим процесом впливу на психіку та поведінку дітей, процесом керівництва їхнім розвитком, залученням до соціального досвіду. Воно передбачає наявність цілі, що визначає дії вихователя у цьому напрямку, добір засобів, форм і методів педагогічної діяльності.

Тому завершення біля 40-35 тис. років тому формування людини сучасного фізичного типу, яка мала знання, жила первісними общинами, знаменувало завершення становлення виховання, перетворення його у цілеспрямований процес.

Головним фактором виникнення виховання був постійний ріст і ускладнення соціального досвіду, перш за все – досвіду виробничого (три поділи праці).

Важливим етапом у становленні виховання стала поява сім’ї як соціального інституту.

У 9-8 тисячоліттях до н.е. в ряді регіонів світу, відбувається соціальне і майнове розшарування первісного суспільства (по часу співпадає з початком обробки металів). Сім’я стає основною соціальною одиницею. Відповідно виховання з загальною, рівною, общинною перетворюється у станово-сімейне. Діти виховувались перш за все на прикладі батьків. Виховання представників різних верств – вождів, жерців, воїнів, інших общинників – мало свої відмінності. В сім’ях еліти збільшується строк дитинства і збільшується виховний вплив на підростаюче покоління.

Діти зі слів батьків, шляхом наслідування сприймали досвід та інформацію попередників. Цей досвід оцінювався як таємниця і чародійство. Тому діям, пов’язаним з вихованням надавали магічного змісту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Основні поняття та визначення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.