Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Поняття про хімічний склад мікроорганізмів. Основні фізіологічні процеси у бактерій. Живлення, дихання, ріст і розмноження бактерій. Умови культивування бактерій.

Для розуміння процесів метаболізму важливо знати хімічний склад мікробних клітин. Подібно до всіх живих організмів мікроби містять елементи-органогени: вуглець, водень, кисень, азот, фос­фор і сірку, з яких утворюються складні органічні сполуки, а також зольні елементи: калій, натрій, кальцій, магній, залізо, кремній та інші, які входять до складу органічних речовин або утворюють солі.

Мікробна клітина складається з води (70—85 %) і сухого залиш­ку (15—ЗО %). До складу сухого залишку входять білки, нуклеїнові кислоти, вуглеводи, ліпіди, низькомолекулярні органічні речовини і солі.

Основну масу клітини становить вода. її значення в процесах життєдіяльності вирішальне: у разі значної втрати води мікробна клітина гине. Вода є розчинником хімічних сполук, сприяє біохі­мічним процесам, входить до складу клітинних структур, складних органічних речовин. Вміст її змінюється залежно від фізіологічного стану клітини, стадії розвитку, умов середовища, в якому вона пе­ребуває. Так, у спорі, де фізіологічні процеси пригнічені, міститься мало води (близько 40 %); капсульні форми бактерій містять най­більшу кількість води.

Основну масу сухого залишку становлять білки (50—80 % маси сухого залишку). Вони представлені простими білками — протеїна­ми і складними — протеїдами. Білки, що зв'язані з нуклеїновими кислотами, називають нуклеопротеїдами, з вуглеводами — гліко-протеїдами, з ліпідами — ліпопротеїдами, із залізом і міддю — хро­мопротеїдами. Білки містяться в цитоплазмі, нуклеоїді, поверхневій мембрані, джгутиках, війках, у невеликій кількості — в цитоплаз­матичній мембрані. До білків належать ферменти, деякі токсини. Білки визначають видову специфічність мікробів (є антигенами), зумовлюють патогенні властивості.

Нуклеїнові кислоти (10—ЗО % маси сухого залишку), як у всіх живих клітинах, представлені ДНК і РНК. ДНК знаходиться в ну­клеоїді і визначає генетичні властивості мікробів. РНК міститься в рибосомах, цитоплазмі та бере участь у біосинтезі білка.

Вуглеводи (12—18 % маси сухого залишку) бувають прости­ми (моно- та дисахариди) і високомолекулярними (полісахариди). Вуглеводи входять до складу клітинної стінки, капсули, складних сполук (пептидоглікан, тейхоєві кислоти). Вони зумовлюють анти­генну структуру мікробної клітини, є фактором патогенності. Деякі (глікоген, крохмаль) виконують роль запасних поживних речовин у клітині.

Ліпіди (0,2—40 % маси сухого залишку) представлені жирами, восками, жирними кислотами, фосфоліпідами, входять до складу цитоплазматичної і поверхневої мембран, клітинної стінки. Значна кількість ліпідів у мікобактерій туберкульозу (40 %), коринебакте­рій дифтерії (до 5 %) зумовлює їхню стійкість до факторів навко­лишнього середовища, впливає на тинкторіальні властивості. Ліпі­ди, а також їх комплекси з іншими речовинами (ліпополісахариди) токсичні для макроорганізму.

Мінеральні речовини (2—14 % маси сухого залишку) представ­лені сполуками фосфору, натрію, калію, магнію, сірки, заліза та ін­ших елементів.

Фосфор входить до складу фосфоліпідів, АТФ (акумулятор енер­гії в клітині), нуклеїнових кислот, ферментів.

Іони натрію утримують воду, тому зумовлюють осмотичний тиск мікробної клітини (15 атм у Е. coli).

У більшості мікроорганізмів осмотичний тиск цитоплазми від­повідає осмотичному тиску 0,5 % розчину натрію хлориду, що вра­ховується під час виготовлення поживних середовищ.

Залізо, мідь входять до складу ферментів, які беруть участь у процесах дихання.

Для розвитку мікробів також необхідні мікроелементи: кобальт, марганець, мідь, хром, нікель, цинк, молібден та ін. Вони містяться в незначній кількості, входять до складу ферментів і активують їх.

Хімічні речовини зумовлюють антигенні і хвороботворні власти­вості мікробів. Особливості хімічного складу мікробів враховують під час створення препаратів для лікування, ідентифікації та у разі знезараження мікроорганізмів

Наука про життєдіяльність живого організму називається фізі­ологією (від грец. physis — природа, logos — вчення). В основі фізі­ологічних функцій лежить безперервний обмін речовин — метабо­лізм (від грец. metabole — перетворення).

Метаболізм — це два нерозривно пов'язаних між собою проце­си: анаболізм і катаболізм. Анаболізм (від грец. anabole — піднят­тя) — сукупність хіміко-біологічних процесів у живому організмі, спрямованих на утворення й оновлення його структурних частин. Він полягає в синтезі складних молекул із більш простих, що супро­воджується накопиченням енергії. Анаболізм називають конструк­тивним обміном.

Катаболізм (від грец. katabole — руйнування) — сукупність фізі­ологічних процесів у живому організмі, спрямованих на розщеплен­ня складних органічних речовин (дихання, бродіння), під час якого вивільнюється енергія. Його називають енергетичним обміном.

Мікроби — це організми з дуже інтенсивним рівнем метаболізму. За одну добу за сприятливих умов одна мікробна клітина споживає таку кількість поживних речовин, яка в ЗО—40 разів перевищує її масу. Завдяки цьому мікроорганізми швидко адаптуються до різних умов існування. Інтенсивний метаболізм і адаптацію забезпечує ве­лика кількість ферментів. Мікроби здатні утилізувати навіть ті ре­човини, які не придатні для живлення вищих організмів: феноли, вуглеводні (нафту і продукти її переробки), миючі засоби. У цьому полягає їх величезна роль як санітарів, що очищують навколишнє середовище.

Живлення мікроорганізмів. Для росту і розмноження мікробів необхідне надходження в клітину поживних речовин. Тип живлен­ня мікробів голофітний, тобто поживні речовини надходять у клі­тину через оболонку шляхом дифузії в молекулярній формі. Процес проникнення поживних речовин у мікробну клітину контролюється цитоплазматичною мембраною завдяки її вибірковій напівпроник­ності. Складні речовини (білки, полісахариди) спочатку розщеплю­ються до низькомолекулярних під впливом ферментів, які виділя­ють мікроби, і стають доступними для споживання.

Основні елементи, що необхідні для синтезу органічних сполук, — це карбон (вуглець), гідроген (водень), оксиген (кисень) і нітро­ген (азот). Потребу в кисні і водні мікроби задовольняють за рахунок води. Типи живлення визначають за характером засвоєння вуглецю й азоту. Залежно від цього мікроби поділяють на дві групи: автотро­фи і гетеротрофи.

Автотрофи (від грец. autos — сам, trophe — живлення) — мікро­організми, які самі перетворюють неорганічні сполуки на органічні, а діоксид вуглецю для них є єдиним джерелом вуглецю. До них на­лежать мікроорганізми, що населяють ґрунт, водойми.

Гетеротрофи (від грец. heteras — інший і trophe — живлення) — мікроорганізми, які не здатні використовувати діоксид вуглецю як єдине джерело вуглецю. Для їх розвитку потрібні готові органічні сполуки. Гетеротрофи, в свою чергу, також поділяють на дві групи: сапрофіти (від грец. sapros — гнилий, phyton — рослина), які жив­ляться відмерлими організмами, і паразити (від грец. para — при, sitos — їжа) — живляться за рахунок живих рослинних і тваринних організмів. Сапрофіти виконують велику роль в очищенні довкілля від залишків рослин, трупів тварин, а паразити спричинюють ін­фекційні хвороби.

Тип живлення мікроорганізмів враховують під час виготовлення поживних середовищ для культивування їх у лабораторних умовах.

Дихання мікробів. Для життєдіяльності мікробів потрібна енер­гія, яку вони акумулюють у молекулах АТФ. Залежно від джерела енергії мікроби поділяють на дві групи: фототрофи і хемотрофи.

Фототрофи (від грец. photos — світло і trophe — живлення) ви­користовують енергію сонячного світла; хемотрофи — енергію, що виділяється під час окисно-відновних реакцій.

За відношенням до вільного кисню мікроби поділяють на 4 групи:

1) облігатні (від лат. obligatus — обов'язковий) аероби (від грец. аег — повітря) розвиваються за наявності вільного кисню (мі­кобактерії туберкульозу, бордетели, бруцели); вони витриму­ють концентрацію кисню таку (21 %) або більш високу, ніж в атмосферному повітрі, і мають чисто дихальний тип метабо­лізму;

2) мікроаерофіли (від грец. mikros — малий, аег — повітря, phileo — люблю) потребують зменшеної кількості кисню по­рівняно з його вмістом в атмосферному повітрі (актиноміцети, лептоспіри);

3) факультативні (від лат. facultas — можливий, необов'язковий) аероби розвиваються як за наявності кисню, концентрація якого дорівнює його концентрації в атмосферно­му повітрі, так і за його відсутності (ешерихії, сальмонели);

4) облігатні анаероби (від грец. an — частка заперечення) розви­ваються тільки за відсутності кисню (клостридії, бактероїди). Для них характерний бродильний тип метаболізму. Кисень на анаероби діє згубно. Для лікування хвороб, які спричинюють облігатні анаероби, використовують барокамери, в які пода­ють кисень під тиском 1—3 атм.

Ферменти мікроорганізмів. Роль каталізатора в процесах мета­болізму виконують ферменти (від грец. fermentum — закваска). Для нормальної життєдіяльності клітини потрібно від 1000 до 4000 фер­ментів. Функціональна активність ферментів і швидкість фермента­тивних реакцій залежать від умов, в яких перебуває мікроорганізм. Особливе значення має pH середовища і температура. Для більшості патогенних мікроорганізмів оптимальними є pH 7,2—7,4 і темпера­тура 37 °С. Це враховується під час культивування мікроорганізмів у лабораторії. Біосинтез ферментів будь-якого мікроорганізму коду­ється його геномом і є досить постійною ознакою. Тому виявлення ферментів використовують для ідентифікації (біохімічні ознаки) мікробів. Крім того, вивчення ферментів необхідне для розуміння патогенезу інфекційних хвороб.

У мікроорганізмів виявлені всі 6 класів ферментів:

1) оксидрредуктази — ферменти бродіння, які каталізують окисно-відновні реакції (оксидаза, каталаза та ін.);

2) трансферази — каталізують реакції переносу груп атомів від одних молекул органічних сполук до інших; завдяки цим фер­ментам у живих клітинах відбуваються процеси алкілування (перенос радикалів), біосинтез білків, нуклеїнових кислот (РНК- і ДНК-полімерази);

3) гідролази — каталізують реакції гідролізу молекул (протеази каталізують реакції гідролізу білків до пептонів і амінокис­лот, карбогідрази — гідроліз полісахаридів; деякі гідролази спричиняють патогенну дію на макроорганізм: стрептокіназа каталізує реакцію гідролізу фібрину, дезоксирибонуклеаза — гідроліз ДНК);

4) ліази — каталізують реакції негідролітичного відщеплення хімічної групи атомів (С02, Н20, —NH2) від молекули з утво­ренням подвійного зв'язку або приєднання групи атомів до подвійного зв'язку (дезамінази, декарбоксилази);

5) ізомерази — каталізують внутрішньомолекулярне перетво­рення, в тому числі взаємне перетворення ізомерів органічних сполук у живій клітині;

6) лігази, або синтетази — каталізують сполучення різних моле­кул за рахунок енергії АТФ (зшивання нуклеотидів у молеку­лу ДНК тощо).

Залежно від особливостей генетичного контролю розрізняють екзоферменти і ендоферменти.

Екзоферменти (від грец. ехо — зовні, поза) виділяються з мікроб­ної клітини через оболонку в навколишнє середовище, в тому числі і в організм людини. Ці ферменти зумовлюють біохімічну активність мікроорганізмів.

Ендоферменти (від грец. endort — внутрішній) локалізуються в цитоплазмі, цитоплазматичній мембрані та периплазматичному просторі. Вони вивільняються з мікробної клітини і потрапляють у навколишнє середовище, в тому числі і в організм людини, у разі руйнування мікробної клітини.

Екзо- і ендоферменти поділяють на конститутивні (конструк­тивні) та адаптивні (індуктивні). Конститутивні (від лат. constans — постійний) ферменти постійно синтезуються в клітині, адаптивні (від пізньолат. adaptatio — пристосування) — за наявності відповід­ного субстрату. Останні забезпечують пристосування мікроорганіз­мів. Так, пеніциліназа синтезується за наявності пеніциліну і забез­печує стійкість мікробів до даного антибіотика.

Під час ідентифікації мікроорганізмів найчастіше визначають такі ферменти:

— протеолітичні — розщеплюють пептон до індолу, сірковод­ню та аміаку, розріджують желатин, розщеплюють казеїн;

— сахаролітичні — розщеплюють вуглеводи до кислоти або до кислоти і газу;

— уреазу — розщеплює сечовину до аміаку і вуглекислого газу;

— лецитиназу — руйнує лецитин (ліпід, що входить до складу клітинних мембран макроорганізму) оболонки клітин;

— плазмокоагулазу — спричинює згортання плазми крові;

— декарбоксилазу — відщеплює карбоксильну групу від моле­кул амінокислот і перетворює їх на органічні аміни, які ток­сичні для макроорганізму;

— дезаміназу — відщеплює аміногрупу від молекули амінокис­лоти;

— а також токсин гемолізин, який руйнує еритроцити крові. Залежно від дії на макроорганізм розрізняють ферменти агре­сії та захисту мікроорганізмів, вони є фактором патогенності.

Одні з них безпосередньо руйнують слиз, клітини, волокна, тка­нини і тим самим сприяють інвазії мікроорганізмів (гіалуроніда-за, нейрамінідаза) або пригнічують захисні реакції макроорганіз­му (плазмокоагулаза захищає мікробну клітину від фагоцитозу і антитіл, протеази руйнують антитіла). Інші зумовлюють утво­рення продуктів розпаду, які токсично діють на макроорганізм. Так, у разі дії мікробної уреази утворюються токсичні продукти, зокрема аміак, який спричинює запалення тканин. Біохімічна активність у різних мікробів різна, що враховується під час іден­тифікації культури.

Ріст і розмноження мікроорганізмів. Ріст — це збільшення роз­мірів і формування структур мікробної клітини. Розмноження — це збільшення кількості клітин в популяції (від лат. populus — насе­лення). Популяція — це сукупність особин одного виду, які трива­лий час займають певний простір і відтворюють себе протягом бага­тьох поколінь.

Бактерії (типові і атипові) розмножуються вегетативно переваж­но бінарним (від лат. binarius — подвійний) поділом. У грампозитив-них бактерій за рахунок цитоплазматичної мембрани утворюється перегородка, яка вростає від клітинної стінки до центру. Грамне-гативні бактерії спочатку тоншають у центрі, а потім розділяються перегородкою на дві дочірні клітини; францисели (збудник туляре­мії), мікобактерії туберкульозу розмножуються брунькуванням.

Механізм розмноження бактерій полягає в тому, що ДНК ну-клеоїду деспіралізується, її нитки розходяться і на кожній одразу ж починає синтезуватись її копія за законом комплементарності (реплікація ДНК). Так відбувається поділ генетичного матеріалу материнської клітини між двома дочірніми. За рахунок цитоплаз­матичної мембрани утворюється перегородка і синтезуються інші структури оболонки — формуються дві дочірні клітини.

Рикетсії розмножуються, як і бактерії, шляхом бінарного поді­лу. Але під час розмноження проходять дві стадії розвитку: вегета­тивну та спокою.

Хламідії під час розмноження проходять три стадії розвитку: вегетативну, спокою та проміжну. Рикетсії і хламідії обов'язково розмножуються всередині еукаріотних клітин, оскільки вони — об-лігатні паразити.

Мікоплазми розмножуються шляхом бінарного поділу або брунь­кування.

Актиноміцети розмножуються фрагментацією (поділом на час­тини) ниткоподібних клітин на паличкоподібні та кокоподібні фор­ми і спороутворенням.

Патогенні гриби розмножуються брунькуванням (дріжджі), а та­кож спороутворенням.

У найпростіших нерідко спостерігається чергування різних форм розмноження зі зміною хазяїна. Під час вегетативного розмноження відбувається бінарний поділ клітини (трипаносоми, трихомонади) або множинне дроблення (малярійний плазмодій); це відбувається в організмі людини — проміжний хазяїн. Статевий шлях розмножен­ня відбувається в організмі комара (малярійний плазмодій), москіта (лейшманії), тварин — основний хазяїн.

Віруси розмножуються тільки внутрішньоклітинно: окремо від­бувається реплікація нуклеїнових кислот, окремо синтезуються біл­ки оболонки, потім формується віріон і виходить із клітини. Тому цей процес називають репродукцією вірусів.

Мікроорганізми характеризуються великою швидкістю роз­множення. У більшості видів бактерій клітина поділяється кожні 20—ЗО хв, що визначає їх патогенність. Так, збудники чуми, холе­ри розмножуються настільки швидко, що імунна система не всти­гає відреагувати, — хвороба має блискавичний характер і може закінчитися смертю хворого через декілька годин або діб після зара­ження. Мікобактерії туберкульозу розмножуються дуже повільно, імунна система встигає відреагувати на збудника. Цим пояснюється той факт, що інфікованість дорослих людей мікобактеріями тубер­кульозу, за даними ВООЗ, становить 70—80 % , а хворіють близько 1 % , переважно люди з ослабленою імунною системою. За підрахун­ками В.Л. Омелянського, з однієї клітини за умови безперервного розмноження за 5 діб могла б утворитися така кількість бактерій, що заповнила б басейни всіх морів і океанів на Землі. Але на швид­кість розмноження мікробів впливають різні фактори середовища: температура, рН, аерація, наявність поживних речовин тощо. Це враховують під час культивування мікроорганізмів.

Після внесення мікробів у поживне середовище відбувається ріст культури за певними законами. Термін росту культури насамперед залежить від виду мікроорганізмів. Так, культура кишкової палич­ки виростає за 18—20 год, патогенних грибів (залежно від виду) — за 5—10 діб, туберкульозної палички за 3—5 тижнів і більше.

Під час культивування в рідкому поживному середовищі спосте­рігають поступову зміну фаз розвитку культури, які умовно можна розділити на чотири основні:

1) латентна, або лаг-фаза (від лат. lateas — прихований) — мі­кроорганізми адаптуються до поживного середовища, не роз­множуються. Тривалість кожної фази у різних видів мікробів різна і залежить від часу генерації (терміну, протягом якого відбувається поділ клітини). Для більшості бактерій трива­лість лаг-фази становить 1—2 год;

2) фаза логарифмічного росту — експоненціальна (від лат. ехропепв — той, що показує, відображає) — мікроорганізми енергійно ростуть і розмножуються, споживають із середови­ща поживні речовини і починають накопичувати продукти обміну (5—8 год). У цій фазі мікроби найбільш біологічно і біохімічно активні, тому в цей час слід вивчати властивості культури;

3) фаза стаціонарного росту — кількість живих клітин у куль­турі залишається постійною, тобто настає рівновага між жи­вими і відмерлими клітинами. У середовищі кількість пожив­них речовин зменшується, кількість токсичних продуктів обміну зростає. Умови для розвитку культури мікробів погір­шуються. Тривалість фази для більшості бактерій становить 6—7 год;

4) фаза відмирання — кількість живих клітин у культурі значно зменшується. Виснаження поживного середовища і накопичен­ня токсичних продуктів обміну призводить до того, що культу­ра мікробів з часом гине. Ця фаза може тривати від 10 год до декількох тижнів і навіть місяців.

У фазі стаціонарного росту і фазі відмирання порушуються про­цеси метаболізму, у мікробній клітині можуть виникати морфоло­гічні, тинкторіальні і біохімічні зміни (змінюється форма клітини, втрачаються джгутики, капсули, змінюється відношення до барвни­ків, зменшується здатність синтезувати ферменти, токсини тощо). Це слід враховувати під час ідентифікації культури.

У процесі життєдіяльності мікроби здатні утворювати пігмент. Утворення пігменту є постійною ознакою і використовується під час ідентифікації культури мікробів. Мікроби утворюють пігменти різ­ного кольору: жовтий, білий, червоний, чорний, синій, оранжевий. За розчинністю пігменти бувають: розчинні у воді, нерозчинні у воді, але розчинні у спирті та нерозчинні ні у воді, ні у спирті. Синьогній-на паличка утворює пігмент піоціанін, розчинний у воді. Тому під час її культивування забарвлюються і колонії, і поживне середови­ще. Якщо цей мікроорганізм потрапляє в рану, то перев'язувальний матеріал також забарвлюється в синій колір. Біологічна роль піг­ментів полягає в тому, що вони захищають мікроби від пагубної дії сонячного світла, беруть участь в обміні речовин, деякі пігменти ма­ють антибіотичні властивості.

Деякі мікроорганізми утворюють леткі пахучі речовини — аро­мати. Аромат молочнокислих продуктів, вершкового масла, вина зумовлений життєдіяльністю мікроорганізмів. Аромат залежить від продуктів, що накопичуються під впливом мікробів. Гнилісні мікро­би утворюють індол, скатол, меркаптан, сірководень, аміак, тому від гнилих продуктів поширюється неприємний запах. Деякі мікроби утворюють складні ефіри: оцтово-етиловий, оцтово-аміловий, тому культури таких мікробів мають приємний запах. Утворення арома­ту є постійною ознакою, яку використовують під час ідентифікації мікробів. Так, культура шигел (збудника дизентерії) має запах спер­ми, туберкульозних паличок — запах меду, синьогнійної палички — суничного мила.

У природі трапляються мікроби, здатні світитися в темряві зеленувато-блакитним або жовтуватим світлом. їх називають фото­бактеріями (від грец. photos — світло). Світіння відбувається за ра­хунок інтенсивних процесів окиснення, внаслідок яких виділяється енергія у вигляді світла. Фотобактерії — це аероби, більшість із яких населяють солону морську воду, тому їх також називають гало-фільними. Присутністю фотогенних мікробів пояснюється світіння морської води, морської риби й інших морських тварин. Фотоген -ні мікроорганізми також населяють наземні об'єкти, зумовлюючи світіння павуків, мурашок, грибів опеньок, пеньків тощо. Вони не спричинюють гниття. На початку XX ст. їх пробували використову­вати як "безпечні лампи" у порохових погрібах.

Серед патогенних мікробів також є фотогенні (легіонели).


Читайте також:

  1. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
  2. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
  3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
  4. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
  5. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
  6. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  7. II. Поняття соціального процесу.
  8. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
  9. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
  10. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  11. А/. Поняття про судовий процес.
  12. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.




Переглядів: 6101

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Коротка морфологічна характеристика грибів, спірохет, найпростіших, рикетсій, хламідій, мікоплазм, вірусів. | Поширення мікробів у природі. Мікрофлора організму людини, її значення. Гнотобіологія. Циркуляція патогенних мікроорганізмів у довкіллі. Мікроекологія.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.011 сек.