МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
ПІСЛЯРЕАНІМАЦІЙНА ХВОРОБА.Процеси, що виникають в організмі під час клінічної смерті та проведення реанімаційних заходів, зумовлюють особливий стан організму, який В.О. Неговський назвав післяреанімаційною хворобою. Післяреанімаційна хвороба — це специфічний патологічний стан, який розвивається в організмі внаслідок ішемії, спричиненої тотальними розладами кровообігу і реперфузією після успішної реанімації, і характеризується тяжкими порушеннями різних ланок гомеостазу на тлі порушеної функції ЦНС. Післяреанімаційна хвороба може мати сприятливий і несприятливий перебіг. Залежно від часу, що минув після клінічної смерті, розрізняють такі стадії післяреанімаційної хвороби (В.С. Золотокриліна, 1999): I стадія (6—8 год від початку лікування) — стадія нестабільних функцій; II стадія (10—12 год від початку лікування) — стадія відносної стабілізації основних життєво важливих функцій організму, поліпшення (часто тимчасове) стану . III стадія (кінець 1—2-ї доби лікування) — стадія повторного погіршення стану .У частини з них за нормальної температури тіла спостерігаються задишка, тахікардія і підвищення АТ. У цій стадії наявні найбільш тяжкі порушення гемостазу, спостерігаються мікротромби, порушення функції паренхіматозних органів. Ці порушення мають функціональний характер і за сприятливих умов є оборотними. IV стадія (3-я—4-а доба) може розвиватися у двох різних напрямах: • стабілізація і подальше поліпшення порушених функцій організму, відсутність ускладнень і видужання; • подальше погіршення стану унаслідок прогресування генералізованої запальної відповіді та порушень багатьох функцій організму. V стадія (5—7-а доба). Ця стадія має місце лише в разі несприятливого перебігу післяреанімаційної хвороби. Відзначається подальше прогресування запальних і гнійних процесів: масивні вогнища пневмонії, нагноєння ран; перитоніт в оперованих хворих; абсцеси черевної порожнини і м’яких тканин; гнійний плеврит. Нерідко настає сепсис, унаслідок якого виникає друга хвиля порушень функцій органів і систем організму. Післяреанімаційна хвороба супроводжується післягіпоксичною енцефалопатією. Основним завданням інтенсивної терапії післяреанімаційної хвороби є збереження нейронів головного мозку та відновлення його функцій. Проводять комплекс екстра- та інтрацеребральних заходів з урахуванням перебігу післяреанімаційної хвороби . Першу та другу стадії реанімації медична сестра може проводити самостійно. Третю стадію проводять лікарі, медична сестра є помічником. Ознаки оживлення потерпілого: 1. Поява самостійних серцевих скорочень. 2. Звуження зіниць. 3. Відновлення тонусу м’язів. 4. Поява окремих дихальних рухів. 5. Зменшення ціанозу або блідості шкіри і слизових оболонок. 6. Систолічний АТ 70—80 мм рт. ст. У деяких пацієнтів після оживлення відзначається часткова або повна загибель кори головного мозку — смерть мозку. Читайте також:
|
||||||||
|