Структура РНК.

На відміну від ДНК, молекули РНК відрізняються за вмістом у клітині, будовою, складом, функціями і локалізацією. Вміст її в різних клітинах залежить від умов існування клітин (в клітині, що швидко росте, де інтенсивно іде синтез білка, РНК більше). На долю РНК приходиться 5 - 10 % від загальної маси клітини. Основна маса РНК міститься у цитоплазмі (90 %), решта – в ядрі та інших органелах клітини.

Більша частина нуклеїнових кислот в організмі знаходиться не у вільному стані, а з’єднана з білками. Нуклеїнові кислоти зв’язуються з білками лужного характеру (гістонами), а також кислими (негістонними). Взаємодія між білками і молекулами ДНК забезпечується за рахунок утворення іонних зв’язків між негативно зарядженими залишками фосфату та позитивно зарядженими групами діаміномонокарбонових кислот.

Якщо обидва ланцюги циклічної двоспіральної ДНК, або реплікативної форми ДНК замкнуті, то вони можуть мати суперспіральну або суперскручену конформацію, тобто подвійна спіраль ДНК на деяких ділянках може піддаватись наступній спіралізації з утворенням суперспіралі.

Третинна структура ДНК – це суперспіралізація молекули завдяки утворенню водневих зв’язків між азотистими основами в одному двоспіралізованому ланцюзі з утворенням клубків, паличок і комплексів з білками.

Правила Чаргаффа на РНК не поширюються.

Відношення називається коефіцієнтом специфічності. Кожна ДНК має характерний коефіцієнт специфічності, який може змінюватися від 0,3 до 2,8. Для тварин та більшості рослин він складає 0,54 – 0,94, у мікроорганізмів 0,45 – 2,57.

Проте було встановлено, що для кожного типу ДНК сумарний вміст гуаніну і цитозину не дорівнює сумарному вмісту аденіну і тиміну, тобто відношення відрізняється від одиниці (може бути меншим або більшим одиниці). За цією ознакою розрізняють АТ-тип і ГЦ-тип ДНК.

Правила Чаргафа.

На основі аналізу даних нуклеотидного складу нуклеїнових кислот різного походження Е. Чаргаф у 1950 р. встановив певні закономірності (правила Чаргафа):

1. Сума пуринових основ дорівнює сумі піримідинових: А + Г = Ц + Т

2. Кількість аденіну та цитозину рівна кількості гуаніну та тиміну: А + Ц = Г + Т

3. Молекулярні співвідношення пуринів і піримідинів близькі до 1, тобто знаходяться в еквімолярних кількостях: кількість аденіну рівна кількості тиміну, а кількість гуаніну рівна кількості цитозину: А = Т та Г = Ц

Суперспіралізація має місце тоді, коли у правообертаючій спіралі ДНК число пар основ на одиницю довжини більше стандартного і, як наслідок, утворюються від'ємні супервитки.

Схема будови кільцевої суперспіральної ДНК (а) і перехід її у релаксовану форму (б)

Відомо, що суперспіральна (суперскручена) структура забезпечує економну упаковку величезної молекули ДНК в хромосомі: замість 8 см довжини, яку вона могла б мати у витягнутій формі, в хромосомі людини молекула ДНК настільки щільно упакована, що її довжина вкладається в 5 нм.

Будова і функції РНК

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відстань між витками спіралі 3,4 нм. На цій ділянці вкладаються 10 пар нуклеотидних залишків, діаметр спіральної молекули 1,8 нм.	\|	D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.