Прибуток і грошовий потік

Зміст і задачі управління прибутком підприємства.

Перелік рекомендованої літератури: 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 20, 21, 22, 24, 25, 26, 27, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 41, 42, 43, 45, 52, 57.

ТЕМА 5. УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ.

Тактичний інструментарій фінансового менеджменту

Змістовий модуль № 3

5.1. Зміст і задачі управління прибутком підприємства.

5.2. Прибуток і грошовий потік.

5.3. Концептуальний підхід до управління прибутком підприємства.

5.4. Значення і зміст дивідендної політики підприємства.

Ключові слова: майно, капіталізоване майно, підприємство, власний капітал, активи підприємства, чистий прибуток , валовий прибуток, реінвестований прибуток, операційний ліверидж, дивідендна політика, дивіденд, акція, облігація, опціон, ф’ючерс

Сукупність благ, що належать конкретній людині, називається його майном. Загальна вартісна оцінка майна характеризує рівень добробуту чи багатства його власника. Для збільшення свого багатства власник може вкладати належне йому майно в діючі чи знову створювані підприємства.

Підприємство - це форма здійснення діяльності, націленої на збільшення вартості вкладеного майна в інтересах його власників. Вартість майна, вкладеного (інвестованого) власником у підприємство, формує власний капітал цього підприємства. Для того, щоб перетворити своє майно (чи його частину) у капітал (капіталізувати його), власник даного майна повинен, як мінімум, дотриматись таких умов:

- капіталізоване майно повинне бути відділене від іншого особистого майна власника на тривалий час (можливо - назавжди);

- власник втрачає можливість використання фізичних чи інших властивостей капіталізованого майна для безпосереднього особистого споживання;

- з моменту капіталізації право на користування і розпорядження інвестованим майном повинне бути передано іншому економічному суб'єкту – підприємству. Капіталізоване майно стає активамипідприємства, яке зобов'язується використовувати їх таким чином, щоб вартість цих активів максимально зросла.

Стимулом, який спонукає власника на добровільне відмовлення від частини своїх законних прав на належне йому майно, є надане йому замість цього право на одержання суми приросту власного капіталу підприємства. Такий приріст власного капіталу, обумовлений діяльністю підприємства, яка націлена на збільшення вартості його активів, називається прибутком підприємства. Частина прибутку, яка залишається після сплати підприємством податку на прибуток, належить власникам підприємства.

Цю частину називають чистим прибутком. Власники можуть щорічно вилучати у підприємства активи в сумі, яка дорівнює сумі чистого прибутку. Однак, якщо для власників підприємства більш вигідно відмовитися від свого поточного доходу на користь ще більш значного збільшення власного капіталу підприємства в майбутньому, то вони можуть залишити належну їм суму чистого прибутку підприємству. У цьому випадку мова йде про реінвестування прибутку. Багатство власників буде зростати не за рахунок отриманих ними поточних доходів, а в результаті збільшення їх долі в капіталі підприємства. У свою чергу, підприємство отримує можливість розширення масштабів своєї діяльності, а отже – ще більшого збільшення маси прибутку, яка наробляється ним .

Процес зміни майнового стану підприємства і власників залежно від форми фінансування наведено на рис. 5.1.

а) отримання чистого прибутку власником в формі дивідендів

б) реінвестування прибутку

Рис. 5.1. Зміна майнового стану підприємства і власників в залежності від форми фінансування діяльності.

Багатство власника збільшується в будь-якому випадку рис.(5.1), однак при одержанні дивідендів він збільшує ту частину свого особистого майна, яка знаходиться в його безпосередньому розпорядженні і може бути використана для особистого споживання. В іншому випадку збільшується відчужена частина його майна, вкладена у власний капітал підприємства. Однак подібне відчуження не означає повну втрату власності на це майно. При необхідності власник може продати свою частку у власному капіталі підприємства (наприклад, акції) і одержати замість гроші, які може використовувати за своїм розсудом.

У фінансово-економічній літературі і діловій практиці збільшення багатства власників бізнесу виявляється приростом власного капіталу, який представлений прибутком. Єдиний спосіб досягти такого приросту (за винятком залучення нових внесків у статутний капітал) - це збільшення вартості активів підприємства. Іншими словами, прибуток - це приріст власного капіталу, обумовлений збільшенням вартості активів підприємства.

Для більш наочного сприйняття даного ствердження скористаємося даними бухгалтерської звітності ВАТ „Фірма „Меблі”, наведеного у додатку. Як видно з рис. 5.2, первісна величина активів підприємства складала 76920.

Початковий баланс	Доходи і витрати	Прибуток
Актив	Пасив	Актив	Власний капітал	Актив	Власний капітал

Основні фонди – 76895 Товарні запаси - 25	Статутний капітал - 10706	Основні фонди – 86624 Товарні запаси – 24 Грошові кошти - 25	Статутний капітал - 10706	Основні фонди – 86624 Грошові кошти - 110	Статутний капітал - 10706
					Прибуток 700

Рис. 5.2. Механізм формування прибутку.

Реалізувавши товар дорожче його собівартості, підприємство збільшило вартість своїх активів до 86673. Ця операція порушила рівновагу балансу, тому що у підприємства не виникло відповідного зобов'язання на величину різниці між собівартістю і продажною ціною. Для відновлення рівноваги до складу власного капіталу була введена нова стаття “Прибуток”, сума якої (700) дорівнює цій різниці. У результаті власний капітал підприємства склав 11406. Власники підприємства стали заможніше на величину отриманого прибутку.

Важливо зрозуміти суть технічного прийому, використаного для фіксації прибутку: він виконує роль гирьки, яку кидають на протилежну чашку терезів, щоб зрівноважити їх. Подорожчання активів, яке проявилося в тому, що їх продажна ціна виявилася вище витрат по придбанню, трансформувалося в збільшення статті, яка відбиває частку власників у капіталі підприємства. Сума реінвестованого (капіталізованого) власниками прибутку буде відбита в бухгалтерському балансі підприємства як нерозподілений прибуток. У сукупності зі статутним капіталом (величина якого не змінюється без перереєстрації установчих документів) нерозподілений прибуток становить власний капітал підприємства. Якщо реінвестування прибутку робиться власниками щорічно, то кожна нова сума додається до уже відбитої в балансі, тобто відбувається нагромадження нерозподіленого прибутку. Таким чином, власний капітал можна представити як сукупність двох частин: незмінної (статутний капітал) і перемінної (накопичений нерозподілений прибуток).

Зміни перемінної частини власного капіталу не обов'язково відраховується тільки в сторону її збільшення. Якщо в звітному році отримали збиток, то його сума віднімається від величини раніше накопиченого нерозподіленого прибутку. Якщо ж розмір збитку перевищує суму реінвестованого раніше прибутку, то перевищення збитку відбивається по тій же самій статті (накопичений прибуток), але з негативним знаком. Такий результат свідчить про “проїдання” підприємством свого статутного капіталу. У випадку постійного щорічного одержання збитків підприємство (якщо воно ще не збанкрутує на той час) повинне офіційно зменшити свій статутний капітал на величину накопичених збитків.

Статичне збільшення вартості активів, внаслідок чого виникає прибуток – досить загальне поняття. Зокрема, воно припускає подорожчання майна за рахунок дії зовнішніх факторів, наприклад, ріст курсу наявної в підприємства іноземної валюти відбувається незалежно від зусиль самого підприємства. Проте, даний актив стає дорожчим й у підприємства виникає прибуток. Теоретично можна представити таку ситуацію, коли підприємство отримує прибуток тільки за рахунок впливу зовнішніх факторів. Економічна теорія розвіює ці надії. В умовах ринку неможливо тривалий час одержувати прибутки, користуючись лише своїм переважним становищем у якій-небудь галузі: унікальною структурою активів, монопольним володінням технологіями і т.п. Конкуренція дуже швидко зрівняє стартові можливості всіх підприємств даної галузі чи географічного регіону. Іншою аксіомою бізнесу є необхідність попереднього здійснення витрат для одержання в майбутньому віддачі від них. Таким чином, діяльність підприємства розбивається на велику кількість паралельно функціонуючих господарських операцій (транзакцій), які супроводжуються витратами, що згодом повинні окупитися з отриманих доходів. Підсумувавши сукупні доходи від цих операцій за визначений період часу і зіставивши їх з валовими витратами підприємства за цей же період, визначають суму прибутку за даний період. Ця сума буде в точності дорівнювати величині прибутку, розрахованій як приріст вартості власного капіталу (рис 5.3.)

Початковий баланс	Доходи і витрати	Прибуток
Актив	Пасив	Доходи	Витрати	Актив	Власний капітал

Основні фонди - 76895Товарні запаси - 25	Статутний капітал - 10706	Доход від реалізації - 194378	Собівартість продукції – 16625 Витрати на збут - 9480	Основні фонди – 86624 Грошові кошти - 110	Статутний капітал - 10706
	Прибуток 700	Прибуток 700

Рис. 5.3. Формування прибутку як різниці між доходами і витратами.

У фінансовому менеджменті прибуток підприємства трактується таким чином :

- по-перше, як збільшення власного капіталу, який відбувається за рахунок подорожчання активів;

- по-друге, як перевищення валових доходів підприємства за звітний період над його валовими витратами.

По суті, ці формулювання є ідентичними, тому що подорожчання будь-якого активу відбувається внаслідок перевищення доходів від його реалізації над витратами по його придбанню і підготовці до продажу. У будь-якому випадку, передумовою виникнення прибутку є здатність підприємства реалізовувати свої активи. Час реалізації є моментом, в якому фіксується реальне збільшення вартості активу. Відсутність реалізації робить безглуздими спроби визначення реальної вартості активу, як наслідок завжди буде виходити деяка теоретична величина, правдивість якої може бути підтверджена тільки одним способом – бажанням покупця придбати актив за визначену ціну.

Різні підходи до визначення прибутку обумовлюють структуру фінансової звітності підприємства. До її складу входять два основних звіти: бухгалтерський баланс і звіт про фінансові результати. В кожному з них відбивається сума реінвестованого прибутку. У балансі показується накопичена за весь період роботи підприємства величина нерозподіленого прибутку, а в звіті про фінансові результати розраховується сума чистого, а потім і реінвестованого прибутку звітного року. Нерозподілений (реінвестований) прибуток у звіті про фінансові результати, повинен дорівнювати різниці між сумою накопиченого прибутку по балансу на кінець року й аналогічним показником балансу на початок звітного року. Взаємозв'язок між двома основними формами фінансової звітності можна побачити на рис. 5.4. В звіті відбивається послідовний перехід від загального доходу від реалізації підприємства до різних показників прибутку: від основної діяльності, валового прибутку звітного періоду, чистого і реінвестованого прибутку.

У всіх розглянутих вище прикладах міститься припущення про ототожнення витрати підприємства і його доходи з одного боку і рух коштів з іншого. Це припущення зроблене для додання наочності прикладам, однак воно дуже сильно спрощує реальну ситуацію. В теорії бухгалтерського обліку існує принцип тимчасової визначеності фактів господарської діяльності. Для стислості його часто називають принципом нарахувань. Суть цього принципу зводиться до того, що витрати вважаються зробленими, а доходи отриманими не тоді, коли підприємство витрачає відповідні грошові суми чи вони надходять на його розрахунковий рахунок (у касу), а тоді, коли мала місце господарська операція, яка обумовила виникнення доходів чи витрат. Рисунок 5.4. має структурований зміст і не має елементів деталізації, проте відображає зв'язок цих звітів.

В практиці підприємств України моментом виникнення прибутку є момент відвантаження продукції (товарів) , витрати матеріалів на виробництво фіксуються в обліку в тому місяці, коли реальні матеріали були отримані зі складу і перероблені у виробництві. Аналогічна ситуація спостерігається стосовно заробітної плати працівників, яка відноситься на витрати в момент її нарахування, а не виплати.

В структурі собівартості продукції існують витрати, які взагалі не спричиняють грошових виплат. До їх числа відносяться амортизаційні відрахування по основних фондах і нематеріальних активах. Самі об'єкти були придбані раніше, за рахунок інвестицій довгострокового капіталу, тобто гроші на їх покупку уже витрачені. Проте бухгалтерія щомісяця збільшує собівартість реалізованої продукції на суму відрахувань від первісної вартості цих об'єктів. Це дозволяє з одного боку відбивати в обліку фізичний і моральний знос основного капіталу, а з іншого – формувати грошовий фонд для можливої заміни застарілих об'єктів у майбутньому. Витрати з цього фонду вже не знадобиться включати в собівартість продукції, тому що вони будуть являти собою нові інвестиції.

Сума зносу, яка нараховується, зменшує прибуток підприємства, але ніяк не впливає на обсяг його грошових витрат. Визначення фінансового результату конкретної господарської операції аж ніяк не така проста задача, як це може здатися на перший погляд. Навіть за умови ідеальної постановки бухгалтерського обліку, реалізуючи свою продукцію чи товари, підприємство фактично не має інформацію про історію всіх грошових виплат, зв'язаних з цією операцією. Дані про фактичну собівартість товару відбивають складний конгломерат різних нарахувань, усереднень і інших бухгалтерських вивертів, але ні в якому разі не суму всіх грошових виплат, яка відносяться до цього товару. Не менш половини витрат, які включаються в собівартість товару, є по своїй природі непрямими, які не мають до нього прямого відношення: загальногосподарські витрати, витрати на охорону і т.п.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Визначення основних параметрів грошових потоків.	\|	Бухгалтерський баланс

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.