Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Види адміністративного договору

Виділяються наступні види адміністративних договорів:

- установчі адміністративні договори;

- компетенційно-розмежувальні адміністративні договори;

- адміністративні договори про делегування повноважень;

- програмно-політичні адміністративні договори про дружбу й співробітництво;

- договори між державними та недержавними структурами;

- міжнародні договори тощо.

Виконавча влада активно використовує договірну форму для своєї діяльності.

Адміністративний договір — це лише один з договорів, використовуваних державною адміністрацією для здійснення задач, що стоять перед нею.

Класифікація адміністративних договорів можлива як на основі загальних, так і з врахуванням спеціальних, зв'язаних з їхньою специфікою, критеріїв. До спеціальних відноситься розподіл на: внутріапаратні; внутріорганізаційні, укладені між суб'єктами, наділеними державно-владними повноваженнями; зовнішні, укладені уповноваженими суб'єктами державної влади з громадянами, організаціями.

За загальноприйнятими критеріями адміністративні договори можна розділити на дво- і багатосторонні, типові та індивідуальні, реальні і консенсуальні, попередні і основні і т.і.

За предметним критерієм можна розрізняти: договори про компетенцію (розмежування або делегування повноважень і предметів відання); договори у сфері управління державною власністю; договори, що забезпечують державні потреби (іменовані в законодавстві «державними контрактами»); контракти з військовослужбовцями, студентами, агентами спеціальних служб; фінансові і податкові угоди; договори про взаємодію, співробітництво; різного роду концесії, інвестиційні угоди та ін.

За розподілом між сторонами прав та обов'язків договори поділяться на односторонні (в одної сторони лише права, в іншої лише обов'язки) та двосторонні (правами й обов'язками наділені обидві сторони).

У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб. Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми. Договори, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми. Договори, в яких бере участь більше двох осіб, називаються багатосторонніми.

Розрізняють договори реальні й консенсуальні. Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій. Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору.

За змістом можна розрізняти чисто організаційні угоди і договори змішаного типу, у яких організаційні питання пов'язані з трудовими, майновими. Договори можуть бути адміністративними і комбінованими, такими, що регулюють поряд з адміністративними також цивільні, трудові і інші правовідносини.

За взаємовідносинами сторін адміністративного договору, такі договори можуть бути наступних видів. Договір суб'єктів, що не володіють владними повноваженнями стосовно один одного.

Договір суб'єктів, один із яких має владні повноваження стосовно контрагента (вертикальні договори). Вертикальні договори — при договірній практиці все-таки в підлеглої сторони є можливість обґрунтувати свою позицію і вимагати фінансової рівноваги, а також право обґрунтувати свою позицію, закріпити її в умовах договору. Вертикальний договір дозволяє надати стабільність і гласність ієрархічним відносинам.

Розпорядницькі договори спричиняють безпосередню зміну правового становища, правових обставин. Вони вимагають виконання обов'язків, встановлених не тільки договором, а й іншими нормативними актами. Розпорядницькі адміністративні договори вимагають виконання договірних зобов'язань, однак вони надають сторонам певну автономність у використанні застосовуваних правових засобів, породжують нові правовідносини.

Для адміністративного права найбільш характерні функціонально-управлінські договори, договори між державними і недержавними організаціями. Функціонально-управлінські договори укладаються між суб'єктами виконавчої влади з метою координації їх діяльності при розв'язанні спільних завдань. Вони посилюють взаємодію ланок виконавчої влади, а також взаємодію органів виконавчої влади з іншими суб'єктами шляхом уточнення, конкретизації або додаткового гарантування виконання повноважень для забезпечення реалізації публічних інтересів.

Адміністративні договори між органами виконавчої влади і недержавними утвореннями покликані вирішити проблему узгодженого вирішення питань, насамперед у галузі соціальних відносин тощо.

До адміністративних договорів слід віднести також договори про делегування повноважень, а саме: договори про делегування деяких повноважень виконавчої влади органам місцевого самоврядування. При цьому мають бути дотримані такі вимоги:

- делегуються лише окремі повноваження;

- при делегуванні повноважень держава фінансує їх здійснення у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету;

- при цьому органам місцевого самоврядування передаються відповідні об'єкти державної власності;

- органи місцевого самоврядування у питаннях здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Практично кожен різновид адміністративного договору має свою типову форму, причому типові договори, що містяться звичайно в додатках до нормативних актів, є не договорами як такими, а частиною нормативного правового акта, мають досить високий рівень нормативності і загальнообов'язковий характер.

3.Структура і зміст адміністративного договору

Однією зі сторін адміністративного договору завжди виступає держава в особі своїх органів влади. При цьому, в адміністративному договорі державний орган виступає саме як суб'єкт, що реалізує виконавчу владу і наділений владними повноваженнями.

Звичайно в правовому акті встановлюється, коли, з ким і на яких умовах адміністративний договір може бути укладений.

У цьому випадку про адміністративно-правовий характер договору свідчить те, що:

- по-перше, дані акти приймаються органами виконавчої влади;

- по-друге, вони визначають зобов'язання сторін, як правило, у бланкетній формі, посилаючись на діюче адміністративне законодавство;

- по-третє, у таких актах дається типова форма договору, яку не можна істотно змінити за своїм розсудом, і яка покликана уніфікувати адміністративно-договірну практику всіх органів нижчого підпорядкування виконавчої влади.

Атрибутивна участь в адміністративному договорі суб'єкта права, наділеного державно-владними повноваженнями, говорить про наявність у предметі договору публічних, суспільних, загальнодержавних інтересів. Багато адміністративних договорів є безоплатними, хоча властива договірному процесу еквівалентність так чи інакше зберігається і тут. Адміністративні договори опосередковують суспільні відносини, зв'язані з державною виконавчою владою. До предмету адміністративних договорів входять дії адміністративного, організаційного характеру. Оскільки управління — адміністративна діяльність — є міжгалузевим явищем, то організаційні договори присутні в багатьох галузях права. Наприклад, договори про заснування господарських товариств, про створення консорціумів і асоціацій, про спільну діяльність, агентські угоди, трастові договори і багато інших можуть мати управлінський характер, залишаючись проте цивільно-, або господарськоправовими. Колективні договори, організаційні за предметом, знаходяться у сфері, урегульованій трудовим правом.

Що стосується адміністративного права, то всі адміністративні договори так чи інакше є організаційними, оскільки сама діяльність державної виконавчої влади являє собою цілеспрямоване упорядкування громадського і державного життя, має організаційний характер. Тому предмет адміністративних договорів завжди складають соціальні проблеми, так чи інакше пов'язані з діяльністю державної адміністрації.

До адміністративних договорів можуть вноситися застереження про виняткові повноваження державної адміністрації. Вони передбачають можливість для державно-владного суб'єкта уже після укладання договору без згоди іншої сторони змінити деякі положення договору в односторонньому порядку безпосередньо, без втручання суду, накласти нові обтяження або санкції на іншу сторону; давати нові, додаткові вказівки щодо виконання договору; контролювати виконання зобов'язань іншою стороною; у будь-який момент відмовитися від продовження договору, якщо це відповідає «загальному благу».

При цьому інша сторона має право тільки на деяку «фінансову рівновагу», тобто на відшкодування з боку держави прямих збитків, але не вправі зажадати від держави виконання договору в натурі. Наприклад, при закупівлях сільськогосподарської продукції для державних потреб державний замовник вправі відмовитися цілком або частково від продовження договору, якщо необхідність у продукції даного виду відпала, за умови повного відшкодування товаровиробнику (постачальнику) заподіяних збитків.

Ці привілеї державно-владного учасника в адміністративному договорі залишають для останнього можливість скористатися ними чи ні, у той час як приватна особа вправі звернутися до суду за відповідним відшкодуванням шкоди, якщо тільки вона вважає, що держава поводиться з нею несправедливо і заподіює їй своєю винною дією шкоду і збитки.

Автономія волі сторін адміністративного договору (тобто воля вступати або не вступати в договірні відносини) не носить характеру абсолютного принципу, як це має місце в приватному праві. Найчастіше укладання адміністративних договорів не тільки (а іноді не стільки) право, але й обов'язок відповідних суб'єктів права (наприклад, так укладаються договори в сфері приватизації, договори державних замовників з підприємствами-монополістами і підприємствами, що займають домінуюче положення на ринку, контракти з військовослужбовцями). Укладання адміністративних договорів пов'язане не стільки з правами, скільки зі здійсненням органом виконавчої влади своїх обов'язків. Тут виявляється загальна особливість адміністративно-правового статусу державних органів, для яких здійснення дій, зв'язаних з реалізацією публічних задач і функцій, є і правом, і обов'язком одночасно.

Рівень диспозитивності, тобто свобода розсуду учасників при укладанні адміністративних договорів, самостійно вибрати той або інший варіант поводження, набагато нижче, ніж при укладанні цивільних і навіть трудових договорів. Це пов'язано насамперед з тим, що для адміністративно-правового регулювання взагалі характерний вищий ступінь імперативності і формалізованості, чим для приватноправового. Договірна діяльність в адміністративному праві більш детально регламентована, що відбиває прагнення законодавця докладно врегулювати відповідні правовідносини. Практично кожен різновид адміністративного договору має свою типову форму, причому типові договори, що утримуються звичайно в додатках до нормативних актів.

Адміністративні договори, як правило, є формальними, укладаються у письмовій формі. Як виключення допускаються і усні угоди. У ряді випадків законодавець установлює як обов'язкову умову дійсності адміністративного договору обов'язок реєстрації його в спеціально уповноважених державних органах.

Органи виконавчої влади, як правило, вправі контролювати виконання адміністративних договорів, особливо пов'язаних з наданням контрагенту пільг і переваг. Наведемо для прикладу цільові податкові пільги, надані органами місцевого самоврядування підприємствам усіх форм власності у випадку виконання останніми особливо важливих замовлень з соціально-економічного і культурного розвитку територій, або надання особливо важливих послуг населенню даної території.

Щоб одержати такі пільги, платник податків повинен укласти податкову угоду з органом місцевого самоврядування, що згодом підлягає затвердженню при розгляді відповідного бюджету. Органи місцевого самоврядування контролюють виконання платником податків умов договору, і у випадку їхнього порушення вся сума, що призначалась до сплати в бюджет при відсутності податкової угоди, а також визначений відсоток від цієї суми у вигляді штрафу стягуються з нього у відповідний бюджет.

Суперечки, пов'язані з укладанням і виконанням адміністративних договорів вирішуються в юрисдикційному або судовому порядку і шляхом так званих погоджувальних процедур, тобто за допомогою третейської форми вирішення спорів.

Останнім часом дедалі частіше приймаються нормативні акти, що зобов’язують сторони до укладення договорів. Отже, підставами для них є насамперед адміністративно-правові норми. Вони набирають чинності лише у випадку прийняття відповідного правозастосовчого акту. Якщо дія цієї угоди буде визнана недоцільною, то угода може бути припинена в адміністративному порядку шляхом прийняття нового правозастосовчого акту, що скасовує попередній.

Адміністративний договір може знаходитися в наступних відносинах з адміністративним актом:

- адміністративний договір укладається безпосередньо на основі норм діючого законодавства; у цьому випадку адміністративний договір існує незалежно від адміністративних актів;

- адміністративний договір укладається на основі акта нормативного характеру виконавчої влади;

- адміністративний договір укладається на підставі і на виконання індивідуального адміністративного акта;

- адміністративний договір може служити підставою для наступного прийняття адміністративних актів, причому як індивідуального, так і нормативного характеру;

- для реалізації деяких управлінських рішень за розсудом державно-владного суб'єкта можуть бути обрані адміністративний договір або адміністративний акт. Вибір того або іншого правового управлінського засобу визначається за розсудом відповідного державного органу і залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. Так, експропріація і купівля-продаж дозволяють вирішити однакову управлінську мету — придбати в державну власність деяке майно, але різними засобами.

Ті самі правовідносини можуть у залежності від конкретних умов регулюватися адміністративними актами нормативного характеру або адміністративними договорами. І адміністративні акти, і адміністративні договори можна об'єднати більш загальним поняттям — правовий акт публічної виконавчої влади.

Адміністративні договори мають організаційну спрямованість, укладаються при здійсненні публічної виконавчої влади, їх предмет складають дії управлінського характеру. Мета і функції адміністративних договорів — публічно-правові. У результаті договірного процесу в ході зіткнення, протиборства, іноді навіть конфлікту локальних (часткових) свобод, вимог, інтересів формується якийсь загальний інтерес, погоджене волевиявлення сторін, що виражається в договорі. Після укладання адміністративного договору це погоджене волевиявлення здобуває для сторін нормативно-обов'язковий характер.

Таким чином, є достатні підстави вважати адміністративний договір правовим актом публічної виконавчої влади багатогранного характеру. Поняття акта виконавчої влади може трактуватися у вузькому і широкому змісті. При вузькому, традиційному підході до правових актів відносять тільки односторонньо-владні розпорядження суб'єктів публічної виконавчої влади. А при широкому розумінні до них додаються і багатосторонні акти вольового узгодження, головними серед яких є спільні рішення державних органів, що тягнуть юридичні наслідки, і адміністративні договори.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, ознаки та правова природа адміністративного договору	\|	ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.