МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
||||||||
Структура етики як наукиУ найзагальнішому плані науку етику можна розділити на теоретичну і прикладну, хоча деякі вчені пропонують відокремити три частини етики: теорію етики, історію етики і прикладну етику. В історії культури, як ми бачили, практичні рекомендації передували теоретичним розробкам. Теоретична етика спрямована на дослідження системи моральності взагалі. Вона включає вчення про суть, специфіку і функції моралі, про її зв'язок з іншими сторонами людського буття, про окремі елементи моральної свідомості і поведінки (справедливості, боргу, відповідальності, совісті, гідності і т.п.). Історія етики вивчає походження і історичний розвиток моралі, а також систему етичних вчень. Тобто самостійними складовими частинами етики є: – теорія моралі; – історія моральності; – історія етичних вчень. Прикладна етика – це по-перше, новий історичний етап у розвитку етики, по-друге, – це самостійний напрямок сучасної етики, що виник у другої половині XX ст.. Предметом прикладної етики є відкриті моральні проблеми сучасності, пограничні питання, що не можуть бути визначені однозначно і виникають в окремих сферах сучасного людського життя. Найбільш розвиненими сучасними її різновидами є: – біомедицинська етика; – професійна етика (етика бізнесу, етика науки, педагогічна етика); – екологічна етика й інші напрямки. Таким чином. в процесі історичного розвитку етика пройшла довгий шлях від осмислення різниці між хорошою і поганою вдачею і сукупності мудрих життєвих порад до складної, багаторівневої системи гуманітарного знання. Вона поєднує теоретичне дослідження моралі як феномену людської культури і практичні рекомендації щодо людської поведінки, повязаної з моральним вибором, з тим як людині бути гідним своєї людяності. Призначення моралі в житті людства і окремої людини і постає як завдання стояти на варті людяності, зберігати її як найвищу цінність. Складно однозначно стверджувати, звідки походить мораль і саме які причини призвели до появи етики як науки про моральне, але завжди можна визначити, заради чого вона існує, які виконує функції в людської культурі. Так, першою слід назвати гуманізуючу функцію. Мораль «підводить» нас над власною природою з її обмеженістю, недосконалістю, слабкістю, над сьогоденням і тимчасовістю, егоїстичними і прагматичними інтересами, вона задає орієнтир людяності для кожного з нас поза будь яких умов. Більш того, саме мораль нібито «олюднює» саму «природу», навколишній світ як такий. Якщо виходити з того, що Всесвіт, космос, природа безвідносно людини, самі по собі а ні добрі, а ні злі, то мораль і на них прагне розповсюдити поняття добра, осмислити усе існуюче як добро або зло. Отже, перше завдання моралі – осмислити світ співвимірним людині, а людину – гідним своєї людяності. Адже з точки зору моралі кожна людина виступає не стільки як індивідуальність, скільки як «людина взагалі». Мораль повертає людині її цілісність, усвідомлене існування, і в цьому її благородна гуманістична роль. Другою можна назвати ціннісно-орієнтуючу функцію. Як вже було сказано, призначення моралі полягає в тому, що особистість самостійно орієнтується, згідно з системою моральних цінностей. Саме мораль задає життєво важливі для людини буттєви орієнтири: це і уявлення про сенс життя, про призначення людини, про цінність усього людського в людині. І хоча, на перший погляд, вони не мають безпосереднього практичного значення, вони потрібні для того, щоб надавати повсякденності буття людини вищий сенс, задавати йому ідеальну перспективу. Серед найважливіших з соціальної точки зору завжди називають регулятивну функцію. Мораль виступає моральним регулятором поведінки як окремої людини, так і суспільства. Суть її в саморегуляції особи і саморегуляції соціального середовища в цілому. Не меньш важливою постає і пізнавальна функція. Моральна людина бачить світ крізь призму добра і зла, сенсу життя і совісті, боргу і відповідальності. Це не об'єктивно-наукове дослідження світу як він є, це особливий вид пізнання світу в контексті сенсу існування людського як такого. Не можна заперечувати, що однією із базових функцій моралі є виховна. Моральне виховання завжди і у всі часи було фундаментом будь якого іншого виховання і освіти. З цієї точки зору потрібно розуміти, що моральність не стільки вимагає від людини дотримання засвоєних «правил життя», скільки виховує саму здатність керуватися ідеальними нормами, «вищими» принципами і цінностями в повсякденному існуванні. За наявності такої здатності до морального самовизначення людина не лише спроможна обирати відповідну лінію поведінки, але і постійно розвиватися, зростати, самовдосконалюватися. Усі достоїнства доброченсної людини, що ми знаходимо у морально вихованої особистості, виникають з фундаментальної настанови поступати «як повинно», виходити з ціннісних уявлень, так затвержуючи свою свободу. Слід зазначити, що виділення певних функцій моралі (як і окремий аналіз кожної з них) є досить умовним, оскільки в реальності вони завжди повязані одна з одною. Мораль одночасно і регулює, і виховує, і ціннісно орієнтує. Саме у цілісності функціювання проявляється своєрідність її існування в культурі людства. Структурно-функціональний аналіз моралі сприяє розумінню усієї складності її устрою, що не дозволяє трактувати моральне життя як просту самоочевидність. 3. Критерії засвоєння Після вивчення й аналізу змісту теми ВИ повинні РОЗУМІТИ наступне: - у чому полягає значення моралі, як особливого дієвого фактору життєдіяльності людини і суспільства; - у чому полягає діалектична єдність дихотомічних груп основних етичних категорій; - яким чином моральні цінності розділяються за змістом; - у чому полягає відмінність моралі від права абозвичаю;
У результаті вивчення даної теми ВИ повинні ЗНАТИ: - визначення етики та її основних категорій: добро, зло, совість, обов’язок, щастя, сумління тощо; - історію походження етики як науки; - основні джерела етичної думки; - структуру сучасної етики; - функції етики в культурі. Ваші знання повинні забезпечувати наступні ВМІННЯ: - орієнтуватися в етичних концепціях світової філософської думки; - визначати зв’язок власних етичних позицій та принципів з тими поглядами та практикою моральної діяльності, які існують навколо вас; - об’єктивно оцінювати місце та роль етичних концепція мислителів минулого та сучасності в рішенні нагальних проблем розвитку суспільства і людини; - творчо підходити до визначення ціннісних параметрів свого життя та діяльності людей, що оточують вас.
4.Вихід теми до інших дисциплін. Розглянута тема, як й переважна більшість тем, що подаються у рамках курсу філософії, мають вихід до широкого кола інших дисциплін. Особливо треба вказати на зв’язок історії вітчизняної філософської думки з культурологією, з історією української культури, історією його духовної та матеріальної культури, історією літератури, мистецтва (архітектури, живопису тощо). Нерозривна подекуди єдність вітчизняної філософії з духовною культурою власного народу обумовлена специфікою самого філософського мислення в Україні, що пояснюється у ряді розділів, присвячених характеристиці становлення філософського знання українців. Власне однією із задач даної теми і є теоретичне обґрунтування наявності та специфіки цих зв’язків української філософії, як наукової дисципліни з іншими природознавчими, гуманітарними науками, явищами духовно-культурного життя людини, його практичним повсякденням
5. Контрольні питання:
1.Як визначається предмет етики? 2.Чи змінювалося визначення сутності предмета етики в процесі розвитку науки? 3.Прокоментуйте визначення етики, з якими ви познайомились? 4.Який зв'язок існує між поняттями етика, мораль, моральність? 5. Які етапи пройшла етика в процесі свого розвитку від античності до XX ст.? 6.З якими суміжними науками співвідноситься етика? 7.Що таке «золоте правило моральності»? 8.Що таке «найвищі моральні цінності» і чи актуальні вони для сучасної молодої людини? 9.Що вивчає етика як наука? 10.Що таке «прикладна етика» і які проблеми визначають її проблемне поле? 6. Тест-контроль для самоперевірки.
6.1.Етика виступає по відношенню до філософії як А. одна з областей філософського знання; Б. самостійна наука, що у давні часи відокремилась від філософії; В. тотожня філософії наука 6.2. Слово "етика" було введено у філософську термінологію: А. Піфагором; Б. Сократом; В. Платоном; Г. Аристотелем. 6.3. Давньогрецьке слово "ethos" (етос) у найдавніші часи означало: А. "чеснота"; Б. "дотримання традиції"; В. "місце перебування, будинок"; Г. "людяність". 6.4. Латинський термін moralіs був утворений від слова "mos", що у перекладі означає: А. "шляхетність"; Б."норов, звичай"; В. "чесність, правдивість"; Г. "прагнення до щастя". 6.5. "Золоте правило моральності" можна сформулювати так: А. "поводь себе як знаєш"; Б. "...в усьому, як ви хочете, щоб з вами поводили себе..., так поводьте себе і ви з ними"; В. " поводь себе як усі"; Г. " поводь себе як поводили себе твої пращури". 6.6. Розділ етики, що виник у другий половині 20 століття, це: А. емпірична етика; Б. прикладна етика; В. теоретична етика; Г. нормативна етика.
6.7.Підхід, що визнає джерелом походження морального знання духовне надприродне начало, притаманний концепції: А. загальнофілософській; Б. натуралістичній; В. теологічній; Г. соціально-психологічній. 6.8. Етичне вчення, що визнає добром насолоду, це А. ригоризм; Б. гедонізм; В. утилітаризм; Г. прагматизм. 6.9. Етичне вчення, що визнає найвищим добром щастя, це А. прагматизм; Б. гедонізм; В. евдемонізм; Г. ригоризм. 6.10. Етичне вчення, що визнає добром вигоду, це А. ригоризм; Б. натуралізм; В. утилітаризм; Г. емпіризм. 6.11. До внутрішнього світу людини має відношення категорії: А. честь; Б. гідність; В. справедливість;
Читайте також:
|
|||||||||
|