Формування особистості

Формування особистості можна розглядати у двох аспектах: педагогічному і психологічному. У педагогічному аспекті формування особистості розглядають як її цілеспрямоване виховання; у психологічному — як процес і результат її розвитку. Другий, психологічний аспект, охоплює розгляд таких питань, як соціалізація та інтерналізація, психологічна зрілість і сенситивні та критичні періоди її розвитку.

4.5.1. Соціалізація та інтерналізація

Особистість людини формується шляхом соціалізації та інтер-налізації. Соціалізація — це засвоєння індивідом суспільно вироблених норм та правил поведінки. Ці норми і правила зафіксовано у філософських і етичних поглядах, творах літератури і мистецтва, кодексах законів, традиціях, суспільній думці тощо. В різних культурах і в різні історичні епохи їхній зміст може змінюватися, і першочерговим завданням особистості є їх засвоєння.

Виділяють три головні стадії соціалізації:

S дотрудову, яка охоплює ранню соціалізацію (період дитинства) і стадію навчання (весь період навчання: починаючи зі школи і завершуючи вищим навчальним закладом). Інститутами соціалізації на цій стадії є сім'я, дошкільні дитячі установи, школа і вищі навчальні заклади. Важливим інститутом соціалізації у ранньому дитинстві є батьківська сім'я. Сучасна сім'я, однак, вже не виконує тієї ролі, на яку претендувала ще 100 років тому. На це вплинув розвиток системи дошкільного виховання дітей, а також зміна структури самої сім'ї: зменшення її стабільності, зростання зайнятості жінки, послаблення ролі батька. Сім'ї стають неповними і малодітними. В підлітковому і юнацькому віці на процес соціалізації починають суттєво впливати групи ровесників. Цей вплив стає набагато вагомішим від впливу батьків і педагогів;

S трудову, яка охоплює весь період трудової діяльності людини. Інститут соціалізації — трудовий колектив;

S післятрудову, яка охопляє пенсійний вік. Інститут соціалізації — громадські організації, членами яких є пенсіонери.

Надзвичайно важливими інститутами соціалізації людини є також церква і засоби масової інформації, насамперед, телебачення. Людині недостатньо лише знати, як себе поводити у тому чи іншому оточенні, бо нові потреби і мотиви виникають не у процесі засвоєння знань, а через їхні переживання. Лише пережиті мотиви стають реально діючими. Якщо засвоєні норми і правила перетворюються у власні ціннісні орієнтації людини, відбувається їхня інтерналізація. В результаті у людини змінюються потреби і мотиви, з'являються нові інтереси, формуються нові цінності. Соціалізація та інтерналізація особистості тривають протягом усього життя.

4.5.2. Психологічна зрілість особистостіОсобистість людини формується різнобічно. Поруч з біологічним дозріванням індивіда відбувається становлення соціальних і психологічних якостей людини. У буль-якої людини можна виділити її біологічний, соціальний та психологічний вік. Біологічний вік (абсолютний, календарний, паспортний, хронологічний) — це період часу, який минув від народження людини до моменту визначення віку. Соціальний вік — це співвідношення соціальних параметрів конкретного індивіда з нормативними показниками цього параметра для конкретного біологічного віку. Соціальний вік визначає ступінь соціальної зрілості індивіда. Так, для дорослої людини нормою соціальної поведінки має бути розуміння основних правил спілкування, проте, якщо ці правила у дорослому віці ще не засвоєні, то соціальний вік такого індивіда знаходиться, можливо, на рівні підлітка. Психологічний вік — це співідношення психологічних параметрів конкретного індивіда з нормативними показниками цього параметра. Він визначає ступінь психологічної зрілості конкретного індивіда: його пізнавальної, емоційної, вольової та особистішої сфер. Наприклад, обсяг пам'яті дорослої психічно і фізично здорової людини має становити 7±2 одиниці. Якщо людина у цьому віці може запам'ятати лише чотири одиниці інформації (наприклад, чотири слова чи цифри), можна зробити висновок про недостатню зрілість її пізнавальної сфери.

Психологічно зріла особистість характеризується такими особливостями:

S широкі межі власного «Я», тобто люди можуть подивитися на себе «з боку». Вони беруть активну участь у сімейних і громадських справах, мають свої «хоббі», цікавляться політикою і релігією;

S здатність до теплих соціальних стосунків: дружньої інтимності та співчуття. Вони демонструють щиру любов до сім'ї і друзів, терпимі до чужих думок і цінностей;

S прийняття себе такими, якими вони є. Вони мають позитивне уявлення про самих себе, терпляче ставляться як до власних недоліків, так і недоліків інших людей. Уміють керувати власними емоційними станами;

S реалістичне сприймання світу, досвід і певний рівень домагань. Вони сприймають речі такими, якими вони є, а не такими, якими вони хотіли б їх бачити. В них достатньо досвіду і сил, щоб мати справу з реальністю. Такі люди мають належну кваліфікацію у своїй сфері діяльності і прагнуть досягнути особисто значимі й реалістичні цілі;

S здатність до самопізнання і наявність почуття гумору. Психологічно зріла особистість має чіткі уявлення про свої сильні і слабкі сторони. У цьому допомагає почуття гумору, яке дає змогу бачити і приймати абсурдні аспекти життєвих ситуацій, посміятися над собою, не втрачаючи поваги до себе;

S цілісна життєва філософія. Вони спримають цілісну картину світу, тому що не пропускають значиме у власному житті. В їхній системі цінностей є головна ціль, навколо якої вибудовується все їхнє життя.

Біологічний, соціальний і психологічний вік кожної окремої людини можуть не збігатися, бо різні психічні функції розвиваються нерівномірно. Вона може відчувати себе, наприклад, біологічно і психологічно зрілою, проте у соціальній сфері може відставати.

4.5.3. Сенситивні та критичні періоди розвитку особистості

Як зазначалось вище, особистість людини розвивається нерівномірно у часі. На одних вікових етапах одні психічні процеси чи властивості прискорюють свій темп, інші — уповільнюють. Крім того, одні й ті самі процеси чи властивості в одному віці розвиваються надзвичайно швидко, а інші — значно повільніше. Наприклад, у 7-11 років особливо інтенсивно розвивається пам'ять дитини, а такі процеси як уява чи увага — значно повільніше; в 11-15 років прискорено розвивається абстрактне мислення, розвиток же пам'яті, уваги та інших психічних процесів дещо уповільнюється. Така нерівномірність пов'язана з сенситивними і критичними періодами розвитку.

Сенситивні періоди — це такі періоди онтогенезу, упродовж яких організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої дійсності. Це періоди оптимальних строків розвитку певної психічної функції. Наприклад, для розвитку мовлення такий період триває від 1 до 3 років, рухових навичок — від 7 до 11 років, математичних здібностей — від 14 до 15 років, чутливості до подразників — близько 25 років тощо. Якщо відповідну психічну функцію починають засвоювати занадто рано чи з запізненням, то її розвиток відбувається недостатньо ефективно.

Критичні періоди є найменш сприятливими періодами психічного розвитку людини, коли знижується темп просування, з'являються конфлікти з оточенням, людина стає «важкою». Такі періоди можуть бути пов'язані з кризами особистості, сімейними та віковими кризами тощо. Спільним у всіх вікових кризах є зміна ставлення людини до середовища, яка виникає у зв'язку з появою нових потреб та мотивів поведінки. Перебудова потреб та мотивів, переоцінка цінностей роблять кризу внутрішньо детермінованою.

У психології описано дві великі та чотири малі вікові кризи. До великих належать кризи трьох і 13-ти років. До малих — кризи новонародженого (0 — 1 місяць), першого, сьомого і 16-ти років. Напевно, можна говорити і про кризу середини життя (40-45 років). Однак, симптоматика цієї кризи ще недостатньо вивчена.

Етап розвитку	Психологічна криза	Домін. система	Позитивний результат
Немовля	Основи довіри на противагу недовірі	Сім'я	Надія. «Базова довіра" до батьків, дорослих, зовнішнього світу
Раннє дитинство	Самостійність на противагу сорому, сумніву	Сім'я	Сила волі. Автономія , особистісна самоцінність почуття самоконтролю.
Вік 4-5 років	Ініціатива на противагу почуттю провини	Сім'я	Мета. Дитина навчається визначати напрямок та ціль своїм діям
Вік з 6 років до першого періоду статевого дозрівання (12 років)	Працелюбність, старанність на противагу відчуттю підкорення, залежності	Сусіди, школа	Компетентність. Дитина набуває почуття впевненості у власних знаннях та вміннях

Підлітковий період (12 – 19 років)	Усвідомлення власної особистості на противагу з плутаниною з соціальними ролями	Група однолітків та зовнішні групи	Вірність. Самоідентифікація - чітке відчуття власного Я
Юність (20 – 25 років)	Любов на противагу самотності	Друзі та партнери по сексу	Любов. Досягнення, кар'єра та стосунки
Дорослий (26 – 64 роки)	Творчий потенціал на противагу застою	Нова сім'я робота	Турбота. Проблеми за межами власної сім'ї.
Похилий вік (від 65 років)	Цілісність на противагу відчаю	Вихід на пенсію	Мудрість. Почуття задоволення від життя

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Потреби, мотиви та ціннісні орієнтації особистості	\|	Класифікація білкових дистрофій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.