У. Систолічний та хвилинний об’єм серця.

Кількість крові, що викидається шлуночком серця при кожному скороченні, називається систолічним об’ємом серця (СОС), або ударним об’ємом (УО). В середньому він становить 60-70 мл крові. Кількість крові, що викидається правим і лівим шлуночками, однакова.

Знаючи частоту серцевих скорочень (ЧСС) і систолічний об’єм, можна

визначити хвилинний об’єм серця (ХОС, або кровообігу=ХОК), або серцевий

викид: ХОС =СОС х ЧСС.У стані спокою у дорослої людини ХОС в середньому

складає 5л. При фізичних навантаженнях СОС може збільшуватися вдвоє, а

серцевий викид досягати 20-30 л.

Серцевий індекс – показник функції серця (гемодинаміки). Це відношення хвилинного об’єму серця до площі поверхні тіла (л/ (хв. х м2)):

СІ =ХОС/S. S - це площина тіла, вона розраховується за спеціальними номограмами. Наприклад, у людині, масою тіла 65 кг і зростом 165 см, S=1,6.

УІ. Електричні явища в серці. Діяльність серця супроводжується електричними явищами. Всі збудливі тканини в спокої мають позитивний електричний заряд. При виникненні збудження заряд збудженої ділянки змінюється на від’ємний. Це відбувається і в серці: при збудженні виникає різниця потенціалів – струм дії. Збудження, що виникло в серці, поширюється. Таким чином, все нові й нові ділянки стають електронегативними, а отже, і в нових ділянках виникає різниця потенціалів. Серце стає могутнім електрогенератором. Тканини тіла, маючи здатність до електропровідності, дозволяють реєструвати електричні потенціали серця з поверхні тіла. Методика дослідження електричної активності серця отримала назву електрокардіографії, а крива, що відтворює виникнення, поширення і стихання процесу збудження в серці, називається електрокардіограма (ЕКГ). Для запису діяльності серця людини використовують електрокардіограф. При цьому використовують не менше 12 –ти відведень. Існує три стандартних відведення від кінцівок, при яких два активних електроди накладають на кінцівки.

ЕКГ у всіх здорових людей є постійною і характеризується наявністю 5

зубців, які позначаються буквами P, Q, R, S, T. Зубці Р, R, Т – позитивні, QS –

негативні.

1. Зубець Р відповідає збудженню передсердь (сума потенціалів правого і лівого передсердь). Амплітуда його менша або дорівнює 0,2 мВ, а тривалість – 0,11 с.

2. Інтервал Р- Q – передсердно-шлуночковий інтервал, поширення збудження по провідної системі: характеризує швидкість розповсюдження збудження від вузла-водія до шлуночків (час розповсюдження деполяризації передсердь, АВ вузла, атріовентрикулярної затримки). Його тривалість 0,1-0,21 с.

3. Комплекс Q R S – до зубця Т. Він відображає деполяризацію і реполяризацію шлуночків (весь період збудження шлуночків) і зветься електрична систола шлуночків. Тривалість – 0,35-0,40 с при ЧСС=75 в хв..

- зубець Q – початкова деполяризація (збудження) провідної системи шлуночків(міжшлуночкової перегородки, верхівки серця). Тривалість 0,04 с. Він незначний, може навіть не визначатися на ЕКГ.

- зубець R – самий високий зубець, головний вектор, відображає подальше збудження по міокарду двох шлуночків: від ендокарда до епікарда (крім основи лівого шлуночка). Тривалість 0,04 с.

- зубець S – кінець збудження шлуночків(деполяризація правого шлуночка); виникає в результаті різниці потенціалів між незбудженою основою лівого шлуночка і збудженим міокардом.

4. Зубець Т – реполяризація міокарда шлуночків. Тривалість – 0,16-1,24 с. Він виникає оскільки збудження зникає із міокарда неодночасно, виникає знов різниця потенціалів, тому що деякі ділянки міокарда вже реполяризовалися, а деякі – ще ні. Висота зубця відображає стан обмінних процесів в міокарді.

5. Інтервал Т-Р – характеризує відсутність різниці потенціалів в серці (загальна пауза). Цей інтервал є ізоелектричною лінією.

Навіть незначні зміни в нормальній діяльності серця відображається змінами на ЕКГ. Тому цей метод широко використовують при діагностиці патологічних змін у серці.

Робота серця супроводжується характерними звуками, які називаються тонами серця. Розрізняють чотири тони серця. Два з них (перший і другий) можна прослухати за допомогою фонендоскопа. Фонендоскоп – це невелика капсула, обтягнута мембраною. Від капсули відходять гумові трубки з наконечниками. Усі чотири тони можна зареєструвати на фотопапері, який рухається, якщо до грудей обстежуваного прикласти мікрофон, з’єднаний з осцилографом. Ця методика називається фонокардіографія. І тон називається систолічним – виникає під час систоли шлуночків (робота атріовентрикулярних клапанів, вібрація стінок шлуночків). Він протяжливий, низький. Вислуховується на верхівці серця. ІІ тон – діастолічний (під час діастоли шлуночків). Формується при закриванні клапанів аорти і легеневого стовбура. ІІІ тон виникає внаслідок вібрації стінок шлуночків у фазу швидкого заповнення їх кров’ю. ІУ тон – при систолі передсердь і поверненні частини крові в передсердя. При вадах клапанів тони змінюються – змінюється інтенсивність звуків, з’являються шуми.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІІІ. Автоматизм серця. Провідна система.	\|	Тема: Регуляція діяльності серця. Методи дослідження діяльності серця.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.