Виробничий процес, його різновиди і структура

План.

Тема 14. Трудова діяльність учнів у школі. Організація діяльності трудових об'єднань учнів.

Лекція № 14

1.Характер і зміст трудової діяльності учнів.

2.Процес праці і його елементи.

3.Продуктивна праця учнів.

4.Нормування праці учнів. Оплата праці учнів. Санітарно-гігієнічні вимоги до праці учнів.

5.Види трудових об'єднань в сучасній школі та організація продуктивної праці в них.

1. Праця може розглядатися стосовно суспільства в цілому (суспільна праця) і окремої особистості (індивідуальна праця). Незважаючи на різні характеристики, суспільна та індивідуальна праця мають загальні ознаки. Суспільна праця визначає, зрештою, індивідуальну працю, як з боку її суспільної організації, так і з боку матеріально-технічного змісту. Усяка індивідуальна праця є проявом суспільної праці, бо праця й відносини, пов’язані з нею, завжди мали й матимуть суспільну форму, оскільки люди так чи інакше працюють один на одного.

На рівні суспільства праця виступає як взаємопов’язана система галузей і видів діяльності, а на індивідуальному рівні – у вигляді окремих функцій та операцій. Шляхи удосконалення суспільної та індивідуальної праці є різними. Перші полягають у вдосконаленні засобів виробництва і впровадженні прогресивних технологій, другі – у впровадженні раціональних форм організації праці на конкретних робочих місцях. Удосконалення суспільної праці повинно випереджати зміни змісту індивідуальної праці. На практиці, як правило, спостерігається певний розрив між складністю виконуваних робіт (показник змісту суспільної праці) та рівнем кваліфікації робітника (показник змісту індивідуальної праці).

Суспільна працявиступає загальною базою, витоком усіх соціальних явищ. Вона змінює положення різних груп працівників, їх соціальні якості, у цьому й проявляється сутність праці як базового соціального процесу. Найбільш повно соціальна сутність праці розкривається в категоріях “характер праці” і “зміст праці”(Рис. 2.1).

Рис. 1. Складові елементи категорій “зміст праці” та “характер праці”

Зміст праці характеризує функціональні особливості конкретного виду трудової діяльності, обумовлені предметом праці, засобами праці й формою організації виробничого процесу.

Поняття “зміст праці” включає в себе ступінь відповідальності й складності праці, рівень творчих можливостей, співвідношення виконавських та управлінських функцій, рівень технічної оснащеності, ступінь різноманітності трудових функцій, монотонності, самостійності і т.д. Зміст конкретного виду трудової діяльності пред’являє певні вимоги щодо освіти, кваліфікації, здібностей людини. Це основний чинник, що характеризує можливості розвитку особи в процесі праці, визначає спрямованість трудових навичок та реалізації творчих, фізичних та інших здібностей індивіда. Він впливає на ставлення до праці, задоволеність працею, ступінь інтересу до праці, плинність кадрів, рівень продуктивності праці.
Головним чинником прогресивної зміни змісту праці є розвиток матеріально-технічної бази виробництва, впровадження науково-технічного прогресу. При цьому змінюється структура трудових функцій: функції безпосереднього впливу на предмет праці переходять від виробника до машин, зростають витрати робочого часу на управління і технічне обслуговування обладнання, а також частка складної кваліфікованої праці, вдосконалюється її змістовність, актуалізуються самостійність і відповідальність працівників. Тому поява нових знарядь і предметів праці, зростання продуктивності праці позначаються на структурі видів діяльності, перерозподіл зайнятих між видами праці з різним змістом: фізичним – розумовим, монотонним-творчим, некваліфікованим-кваліфікованим та ін.
Слід розрізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальнимє доцільність діяльності працівника, мотивація, ставлення до праці на суспільному (як до професії, виду діяльності) та індивідуальному (як до конкретно виконуваної роботи) рівні.

Функціональний зміст праці виявляється у конкретних ролях, функціях, які виконує працівник. При аналізі змісту праці враховується, що у виробничому процесі здійснюються такі функції:

- логічна –пов’язана з визначенням цілі й підготовкою системи необхідних трудових операцій;
- виконавська– приведення засобів праці в дію різними способами залежно від стану продуктивних сил і безпосереднього впливу на предмети праці;
- контрольно-реєстраційна –спостереження за технологічним процесом, ходом виконання виробничої програми;
- регулююча– коригування, уточнення заданої виробничої програми;
- управлінська– полягає в реалізації планів для забезпечення оптимального функціонування системи в цілому.

Кожна з перелічених функцій може бути присутньою тією чи іншою мірою в діяльності окремого працівника, але неодмінно властива сукупній праці.
Характер праці – соціально-економічна природа трудового процесу, суспільна форма його організації, спосіб взаємодії людей у процесі праці.
Характер праці залежить від рівня розвитку продуктивних сил і науково-технічного прогресу. Соціально-економічна сутність праці відображає характер суспільного ладу. Праця людини завжди включена у визначену систему економічних відносин, здійснюється в умовах історично визначеного способу виробництва. Характер праці відображає її соціально-економічну неординарність, відмінність у межах тієї чи іншої суспільно-економічної формації. Він вказує на соціально-економічний статус працівників, їх місце в системі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.
Ставлення до праці виражає зв’язок між працівником і працею з приводу виробництва і розподілу матеріальних і духовних благ. Це об’єктивна категорія, що виражає типові відносини між людьми щодо їхньої спільної участі у виробництві. Ставлення до праці як соціальне явище характеризується такими основними чинниками: оплатою праці, умовами праці, її організацією, змістом, соціально-психологічним кліматом у трудовому колективі, стилем керівництва і т.д.

Виробничий процес — це сукупність взаємозалежних основних, допоміжних і обслуговуючих процесів праці і знарядь праці з метою створення споживчих цінностей — корисних предметів праці, необхідних для виробничого або особистого споживання. У процесі виробництва працівники впливають на предмети праці за допомогою знарядь праці і створюють нові готові продукти, наприклад верстати, автомобілі, товари народного споживання та ін. Предмети і знаряддя праці, будучи речовинними елементами виробництва, на підприємстві взаємопов'язані: конкретні предмети можуть бути оброблені тільки визначеними знаряддями праці; уже самі по собі вони мають системні властивості. Однак жива праця повинна охопити ці предмети і тим самим розпочати процес перетворення їх у продукт. Таким чином, виробничий процес — це, насамперед, трудовий процес, оскільки ресурси, що використовуються людиною на його вході, як інформація, так і матеріальні засоби виробництва, є продуктом попередніх процесів праці. Розрізняють основні, допоміжні й обслуговувальні виробничі процеси (рис. 4.1).

Основні виробничі процеси — це та частина процесів, у ході яких відбувається безпосередня зміна форм, розмірів, властивостей, внутрішньої структури предметів праці і перетворення їх на готову продукцію. Наприклад, на підприємстві сільгоспмашинобудування — це процеси виготовлення деталей і складання з них підвузлів, вузлів і виробу в цілому.

До допоміжних виробничих процесів належать такі процеси, результати яких використовуються або безпосередньо в основних процесах, або для забезпечення їх ефективного здійснення. Прикладами таких процесів є виготовлення інструментів, пристроїв, засобів механізації й автоматизації власного виробництва, запасних частин для ремонту устаткування, виробництво на підприємстві всіх видів енергії.

Обслуговувальні виробничі процеси — це процеси праці з надання послуг, необхідних для здійснення основних і допоміжних виробничих процесів. Наприклад, транспортування матеріальних цінностей, складські операції всіх видів, технічний контроль якості продукції та ін.

Основні, а деколи і допоміжні, виробничі процеси здійснюються у різних стадіях (або фазах). Стадія — це відособлена частина виробничого процесу, на якій предмет праці переходить в інший якісний стан. Наприклад, матеріал переходить у заготівлю, заготівля — у деталь та ін.

Основні виробничі процеси відбуваються у таких стадіях: заготівельній, обробній, складальній і регулювально-налагоджувальній.

Заготівельна стадія призначена для виробництва заготовок деталей і характеризується досить різноманітними методами виробництва. Наприклад, розкрій або різання заготовок деталей з листового матеріалу, виготовлення заготовок методами лиття, штампування, кування та ін. Основна тенденція розвитку технологічних процесів на цій стадії полягає в наближенні заготовок до форм і розмірів готових деталей. Знаряддями праці на цій стадії є відрізні верстати, пресово-штампувальне устаткування, гільйотинні ножиці та ін.

Обробна стадія — друга у структурі виробничого процесу — включає механічну і термічну обробку. Предметом праці є заготівки деталей. Знаряддями праці на цій стадії в основному є різні металорізальні верстати, печі для термічної обробки, апарати для хімічної обробки. На цій стадії деталям надаються розміри, що відповідають заданому класові точності.

Складальна (складально монтажна) стадія — це стадія виробничого процесу, в результаті якої виходять складальні одиниці (дрібні складальні одиниці, підвузли, вузли, блоки) або готові вироби. Предметом праці на цій стадії є деталі і вузли власного виготовлення, а також отримані зі сторони (комплектуючі вироби). Розрізняють дві основні організаційні форми складання: стаціонарну і рухливу. За стаціонарного складання виріб виготовляється на одному робочому місці (деталі подаються). За рухливого складання виріб створюється в процесі його переміщення від одного робочого місця до іншого. Знаряддя праці на цій стадії не такі різноманітні, як на обробній. Основними з них є різноманітні верстати, стенди, що транспортують і направляють пристрої (конвеєри, електрокари, роботи та ін.). Складальні процеси, як правило, характеризуються значним обсягом робіт, виконуваних вручну, тому механізація та їх автоматизація — головне завдання вдосконалення технологічного процесу.

Регулювально-налагоджувальна стадія—заключна в структурі виробничого процесу, що проводиться з метою отримання необхідних технічних параметрів готового виробу. Предметом праці є готові вироби або їх окремі складальні одиниці, знаряддя праці, універсальна контрольно-вимірювальна апаратура і спеціальні стенди для іспитів.

Складеними елементами стадій основного і допоміжного процесів є технологічні операції. Поділ виробничого процесу на операції, а потім на прийоми і рухи необхідний для розробки технічно обґрунтованих норм часу виконання операцій.

Операція— це частина виробничого процесу, що, як правило, виконується на одному робочому місці без переналагодження одним або декількома працівниками (бригадою).

Залежно від ступеня технічного оснащення виробничого процесу розрізняють операції: ручні, машиноручні, машинні, автоматичні й апаратні.

Як основні, так і допоміжні, а іноді й обслуговувальні виробничі процеси складаються з основних і допоміжних елементів-операцій. До основних належать операції, безпосередньо пов'язані зі зміною розмірів, форм, властивостей, внутрішньої структури предмета праці або перетворенням однієї речовини на іншу, а також зі зміною місце розташування предметів праці відносно один одного. Допоміжними є операції, виконання яких сприяє протіканню основних процесів, наприклад переміщення предметів праці, контроль якості, зняття й установка, збереження та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Припинення і призупинення міжнародних договорів	\|	Продуктивна праця учнів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.