Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

VI. Середня кишка

Основні функції тонкої кишки:

а) відбувається практично завершальне перетравлення кормової кашиці, яка потрапила сюди із шлунку, під дією ферментів підшлункової залози (трипсину, що діє на білки, ліпази – на жири, амілази – на вуглеводи) і секрету печінки – жовчі, яка емульгує жири;

б) в тонкій кишці, зокрема в порожній і клубовій, головним чином відбувається всмоктування в кров і лімфу перетравлених кормових речовин через епітелій ворсин слизової оболонки (продукти розщеплення білків і вуглеводів потрапляють у кров, а жирів – у лімфу).

Внаслідок таких функцій тонка кишка надзвичайно довга, особливо в травоїдних тварин, грубий та об’ємний корм яких вимагає більшого опрацювання, тоді як у м’ясоїдних малооб’ємний м’ясний корм швидко перетравлюється і не вимагає великої довжини кишечнику.

Так, у коня (травоїдна тварина з однокамерним шлунком) довжина тонкого кишечнику в середньому становить 24 м, разом із товстим – 31 м, кишечник перевищує довжину тіла в 10 раз.

У великої рогатої худоби (травоїдні з багатокамерним шлунком) довжина тонкого кишечнику – 44 м, з товстим – 51 м, кишечник перевищує довжину тіла в 22 рази.

У свині (всеїдні) довжина тонкого кишечнику – 19 м, з товстим – 23 м, кишечник перевищує довжину тіла в 15 раз.

У собаки (м’ясоїдні) довжина тонкого кишечнику – 4 м, з товстим – 4,6 м, кишечник перевищує довжину тіла в 5 раз.

У людини довжина тонкого кишечнику – 6,8 м, з товстим – 8,2 м, кишечник перевищує довжину тіла в 5-7 раз (без тазових кінцівок).

Характеристика оболонок тонкої кишки:

1. слизова оболонка має характерні особливості:

♦ вкрита одношаровим каймистим епітелієм;

♦ зібрана в численні колові або злегка спіралеподібні складки, які збільшують загальну поверхню тонкої кишки, легко розправляються, так як добре розвинутий підслизовий шар;

♦ ніжна, оксамитова, на складках і заглибленнях між ними має численні вирости – ворсини – villi intestinales (довжина від 0,36 до 1,5 мм), які відносно добре видно неозброєним оком(до 15-20 на мм²), всього їх нараховують до 4 міліонів; ворсини та заглиблення між ними – крипти – збільшують всмоктувальну поверхню більш, ніж у 20 раз, яка в людини досягає 43 м²;

♦ у слизовій оболонці знаходиться велика кількість травних залоз, які виділяють кишковий сік, поділяються на:

- загальнокишкові (ліберкюнові) – gl. intestinales – розміщені між ворсинками, на 1 см² знаходиться 8-10 тис. залоз; загальна їх площа близько 14 м², за добу в травоїдних виділяють кілька літрів соку, в людини – 150-300 мл;

- дванадцятипалі (бруннерові) – gl. duodenales – дрібні, знаходяться в підслизовому шарі дванадцятипалої і в початковому відділі порожньої кишки.

Крім того, в порожнину тонкої кишки виділяють свої секрети застінні залози – печінка та підшлункова залоза.

♦ слизова оболонка надзвичайно багата лімфоїдними елементами, які асоційовані із слизовою оболонкою і представлені окремими лімфатичними вузликами, що об’єднуються в більші утвори – лімфоїдні (пейєрові) бляшки або агрегатні лімфатичні вузлики, котрі добре видно неозброєним оком; особливо багата лімфоїдними елементами клубова кишка, вони розміщені на протилежному боці від брижі у вигляді чітко обмеженої ділянки слизової оболонки з великою кількістю ямок; у новонароджених тварин бляшки досягають довжини 2-3 метри.

2. м’язова оболонка – непосмугована двошарова мускулатура, які розподілені рівномірно:

- внутрішній – циркулярний (коловий);

- зовнішній – поздовжній.

3. зовнішня оболонка – очеревина, переходить на кишки з брижі, на якій вона підвішена. В коня порожня кишка підвішена на дуже довгій брижі переднього брижового кореня (часто буває заворот кишок); у великої рогатої худоби брижа коротка, яка спочатку спускається на товстий відділ кишечнику і вже потім на петлі порожньої кишки; в свині та собаки брижа також відносно коротка.

В ссавців тонка кишка умовно поділяється (за топографічним розміщенням):

Дванадцятипала кишка – початковий відділ, який утворює різку петлю, приймає протоки печінки та підшлункової залози, не має брижі (або слабо виражена брижа в хижаків). Лімфоїдні структури у вигляді окремих вузликів. Назва – в людини довжина складає 12 пальців.

Порожня кишка – має найбільшу довжину, дуже рухлива, завдяки наявності довгої брижі формує численні петлі або мотки. Межу між дванадцятипалою і порожньою кишками визначити важко, проте приблизно орієнтуються на наявність брижі та появу петель (технологи називають порожню кишку «кудрявка»). В слизовій оболонці порожньої кишки лімфоїдна тканина не лише у вигляді вузликів, але й утворює кишкові (пейєрові) бляшки, довжина яких досягає декілька десятків метрів. Найбільша бляшка розміщена на межі з клубовою кишкою і заходить у неї. Назва – під час розтину вона або порожня, або містить небагато хімуса.

Кінцева ділянка порожньої кишки, яка впадає в товстий кишечник і дещо відрізняється більшою товщиною та більшим вмістом лімфоїдних елементів виділяється як клубова кишка.Візуально визначити межу між порожньою та клубовою кишками важко, так як вона досить умовна, проте приблизно орієнтуються на зв’язку кінцевої частини клубової кишки, яка йде прямолінійно, зі сліпою. Найбільш розвинута клубова кишка в однокопитових, далі у всеїдних і хижаків.

Довжина відділів тонкого кишечнику, м

Вид тварин	Дванадцятипала кишка	Порожня кишка	Клубова кишка
Кінь		13 (30)
Велика рогата худоба		38,5	0,5
Свиня	0,5	14,5
Собака	0,3		0,7

● Перехід тонкого кишечнику в товстий: у більшості ссавців кінець клубової кишки вдається втулкоподібно всередину просвіту сліпої кишки. Ця втулка в людини відома під назвою клубово-сліпої або Баугінової заслінки. В її товщі міститься м’язовий сфінктер, який регулює надходження вмісту із тонкого кишечнику в товстий. При підвищенні тиску в товстій кишці сфінктер закривається, перешкоджаючи поверненню вмісту назад. Заслінка добре виражена в свині, коня і слабо у великої рогатої худоби та собаки.

Вікові особливості органів середньої кишки:

1. в новонароджених і молодих тварин більша частина корму перетравлюється в тонкій кишці, довжина її в 2 рази більша, ніж у дорослих (у немовлят довжина кишечнику перевищує ріст тіла в 7 раз, у дорослої людини – в 3-4 рази);

2. топографічні особливості.

VII. Застінні травні залози

Печінка – велика застінна залоза середньої кишки, паренхіматозний орган червоно-бурого (коричнево-жовтого, бурувато-жовтого залежно від виду тварин) кольору.

Відносна маса органу: велика рогата худоба – 1,1%, кінь – 1,18%, свиня – 2,5%, собака – до 3,4%.

Абсолютна маса органу: велика рогата худоба – 3-4,5 кг, кінь – 4,5-5 кг, свиня – 2-2,5 кг, собака – до 0,5 кг.

Печінка – надзвичайно поліфункціональний орган:

1. виробляє жовч, яка сприяє перетравленню жирів, посилює дію ферментів кишкового соку, стимулює перистальтику кишечнику; за добу в людини виробляється 700-800 мл жовчі, у великої рогатої худоби та коня – до 6 л, у собаки – 250мл;

2. дезінтоксикаційна функція – знешкоджує речовини, які потрапляють із кишечнику, отримуючи при цьому кисень і живлення;

3. депо глікогену (тваринний крохмаль);

4. обмін білків і жирів;

5. синтез сечовини;

6. кровотворна функція, особливо в пренатальному періоді онтогенезу (відносна маса органу в цей період 9-14%);

7. орган імунної системи (клітини Купфера);

8. депо крові (до 20% крові);

9. внутрішня секреція і звертання крові;

10. депо вітамінів та їх синтез (А, В12), депо макро- та мікроелементів.

Структурна одиниця печінки – печінкова часточка. Печінка дуже швидко відновлюється після механічних пошкоджень, навіть видалення ⅔ її не загрожує смертю, маса і об’єм органу повертаються до норми, проте без збереження форми.

Жовчний міхур – резервуар для жовчі. Видалення переноситься легко, утворюється розширення за рахунок залишкової протоки. Відсутній в однокопитових, мозоленогих, північного оленя.

Підшлункова залоза – пухкий, відносно невеликий, паренхіматозний орган, сірувато-рожевого або з жовтим відтінком кольору, який складається з окремих маленьких залозистих часточок, пов’язаних в єдине ціле пухкою сполучною тканиною і має зовні часточковий вигляд.

Функції:

1. виділяє велику кількість безбарвного соку, який містить ферменти і володіє високою травною активністю (в коня і великої рогатої худоби 250-400 мл за годину);

2. містить острівці Лангерганса, клітини яких секретують гормон інсулін.

Відносна маса органу: кінь – 0,075%, велика рогата худоба – 0,093%, собака – 0,20-0,25%, людина – 0,13%.

Абсолютна маса органу: кінь – 250-300 г, велика рогата худоба – 400-450 г (теля – 14-19 г), свиня – 50-90 г.

Кількість соку (л / добу): велика рогата худоба – 7-7,5, кінь – 7,5-8,5, свиня – 7,0-8,0, собака – 0,2-0,3.

Підшлункова залоза складається з двох частин:

1. зовнішньосекреторна частина залози – виділяє секрет – панкреатичний сік, вона сильніше розвинута, зумовлює зовнішній вигляд залози, має часточкову будову і вивідні протоки;

2. внутрішньосекреторна частина залози – виділяє в кров гормони (інкрет), представлена дрібними епітеліальними клітинами, що нагромаджуються у вигляді острівців (Лангерганса) між часточками, вивідних протоків не мають.

Залоза в ссавців побудова майже однаково:

1. середня частина – тіло – завжди впирається в S-подібний згин дванадцятипалої кишки;

2. ліва бічна частина – шлункова лопасть (хвіст) – спрямована до шлунку і прилягає до його меншої кривизни, іноді досягає селезінки і лівої нирки;

3. права бічна частина – дванадцятипала лопасть (голівка) – витягнута на різну відстань за ходом дванадцятипалої кишки, досягає правої нирки (кінь, свиня, собака) або тягнеться до її тазового згину (велика рогата худоба).

Підшлункова залоза, як правило, має дві протоки:

а) основна (вірзунгова) – або пов’язана кінцевою частиною з жовчною протокою (дрібна рогата худоба, однокопитові, хижаки, мозоленогі), або відкривається самостійно в дванадцятипалу кишку (велика рогата худоба, свиня, кролик);

б) додаткова (санторінієва) – впадає в дванадцятипалу кишку самостійно (однокопитові, хижаки).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Слизова оболонка	\|	VIII. Задня кишка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.