Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Поняття операційної системи

Рис.14.2

Прикладне ПЗ

Рис.14.1

 

Прикладне ПЗ призначено для вирішення конкретних завдань користувача й організації обчислювального процесу інформаційної системи в цілому.

До складу системного ПЗ входять:

- операційні системи;

- сервісні програми;

- транслятори мов програмування;

- програми технічного обслуговування.

 

-

 

Операційні системи (ОС) забезпечують управління процесом оброб­ки інформації і взаємодію між апаратними засобами і користувачем. Однією з найважливіших функцій ОС є автоматизація процесів вводу-виводу інформації, управління виконанням прикладних задач, розв'язу­ваних користувачем. ОС завантажує потрібну програму в пам'ять ЕОМ і стежить за ходом її виконання; аналізує ситуації, що перешкоджають нормальним обчисленням, і дає вказівки про те, що необхідно зробити, якщо виникли труднощі.

Виходячи з виконуваних функцій, ОС можна розбити на три груші (Рис. 14.1):

- однозадачні (однокористувальницькі);

- багатозадачні (багатокористувальницькі);

- мережні.

Однозадачні ОСпризначені для роботи одного користувача в кожен конкретний момент з однією конкретною задачею. Типовим представ­ником таких операційних систем є MS-DOS (розроблена фірмою Microsoft).

Багатозадачні ОС забезпечують колективне використання ЕОМ у мультипрограмному режимі поділу часу (у пам'яті ЕОМ перебуває кілька програм - задач, і процесор розподіляє ресурси комп'ютера між зада­чами). Типовими представниками подібного класу ОС є: UNIX, OS 2 корпорації ІВМ, Microsoft Windows 2000, Microsoft Windows NT та інші.

Мережні операційні системи пов'язані з появою локальних і глобаль­них мереж і призначені для забезпечення доступу користувача до всіх
ресурсів обчислювальної мережі. Типовими представниками мережних
ОС є: Novell NetWare, Microsoft Windows NT, Banyan Vines, ІВМ LAN,
UNIX, Solaris фірми Sun.

 

Сервісне програмне забезпечення – це сукупність програмних про­дуктів, які надають користувачу додаткових послуг в роботі з комп'юте­ром і розширюють можливості операційних систем.



Интернет реклама УБС

За функціональними можливостями сервісні засоби можна поділи­ти на засоби, які:

- поліпшують користувальницький інтерфейс;

- захищають дані від руйнування і несанкціонованого доступу;

- відновлюють дані;

- прискорюють обмін даними між диском і ОЗП;

-засоби архівації-розархівування;

-антивірусні засоби.

Оболонки, які є надбудовою над ОС, називаються операційними обо­лонками. Оболонки є ніби надбудовою, над операційною системою чи групою утиліт. Оболонки представляють користувачу якісно новий інтерфейс звільняють його від детального знання операцій і команд ОС.

Функції більшості оболонок спрямовані на роботу з файлами і ка­талогами і забезпечують швидкий пошук файлів; створення, перегляд і редагування текстових файлів; видачу відомостей про розміщення файлів на дисках, про ступінь зайнятості дискового простору й ОЗУ.

Всі оболонки забезпечують той чи інший ступінь захисту від поми­лок користувача, що зменшує імовірність випадкового знищення файлів. Призначення оболонки – полегшення організації взаємодії з користува­чем (чи користувачами) системи. Сучасні оболонки виконують це зав­дання за допомогою графічного інтерфейсу користувача (Graphical User Interface, GUI), у якому об'єкти маніпуляції, подібні до файлів, пред­ставлено на екрані монітора у вигляді невеликих малюнків - піктограм.

Головним компонентом сучасних графічних оболонок є програма керування вікнами, що розподіляє окремі блоки простору екрана, що називаються вікнами, й відслідковує, який додаток асоціюється з кож­ним з цих вікон. Коли додаток має намір відобразити що-небудь на ек­рані, він повідомляє про це програму керування вікнами. У результаті програма розміщує наданий трафарет у вікні, яке відповідає цьому до­датку. У свою чергу, коли користувач натискає кнопку миші, саме про­грама керування вікнами визначає положення покажчика миші на ек­рані і повідомляє відповідний додаток про цю дію користувача.

Утиліти надають користувачу додаткових послуг (які не потребу­ють розробки спеціальних програм) в основному з обслуговування дисків і файлової системи.

Утиліти найчастіше дозволяють виконувати такі функції:

- обслуговування дисків (форматування, забезпечення схоронності

інформації, можливості її відновлення у випадку збою тощо);

- обслуговування файлів і каталогів (аналогічно оболонкам);

- створення і відновлення архівів;

- надання інформації про ресурси комп'ютера, про дисковий простір,

про розподіл ОЗП між програмами;

- друк текстових та інших файлів у різних режимах і форматах;

- захист від комп'ютерних вірусів.

Програмні засоби антивірусного захисту забезпечують діагностику (виявлення) і лікування (нейтралізацію) вірусів. Терміном «вірус» по­значається програма, здатна розмножуватися, проникаючи в інші про­грами й роблячи при цьому різні небажані дії.

Транслятором мови програмування називається програма, що здійснює переклад тексту програми з мови програмування в машинний код.

Комплекс засобів, що включають вхідну мову програмування, транслятор, машинну мову, бібліотеки стандартних програм, засоби налагодження. відтрансльованих програм та компонування їх у єдине ціле, нази­вається системою програмування. У системі програмування транслятор перекладає програму, написану вхідною мовою програмування, на мову машинних команд конкретних ЕОМ. Залежно від способу перекладу з вхідної мови (мови програмування) транслятори поділяються на компі­лятори й інтерпретатори.

У компіляції процеси трансляції і виконання програми розділені в часі. Спочатку програма, що компілюється, перетворюється на набір об'єктних модулів машинною мовою, які потім збираються (компонуються) у єдину машинну програму, готову до виконання, що зберігається у вигляді файлу на магнітному диску. Ця програма може бути виконана багаторазово без повторної трансляції.

Інтерпретатор здійснює покрокову трансляцію і негайне виконан­ня операторів вихідної програми: кожен оператор вхідної мови програ­мування транслюється в одну чи кілька команд машинної мови, що відра­зу виконуються без збереження на диску. Таким чином, при інтерпретації програма машинною мовою не зберігається і тому при кожному запуску вихідної програми на виконання її потрібно (покроково) транслювати заново. Головною перевагою інтерпретатора порівняно з компілятором є простота.

Вхідна мова програмування називається мовою високого рівня віднос­но машинної мови, що зветься мовою низького рівня.

Особливе місце в системі програмування посідають асемблери, які являють собою комплекс, що складається з вхідної мови програмування асемблера й асемблер-компілятора. Асемблер являє собою мнемонічний (умовний) запис машинних команд і дозволяє одержати високоефективні програми машинною мовою. Однак його використання вимагає високої кваліфікації програміста і великих витрат часу на складання і налагод­ження програм.

 

Під програмами технічного обслуговування розуміють сукупність програмно-апаратних засобів для діагностики і виявлення помилок у процесі роботи комп'ютера, чи обчислювальної системи в цілому.

Вони містять у собі:

- засоби діагностики й тестового контролю правильності роботи ЕОМ та

її окремих частин, у тому числі автоматичного пошуку помилок і

несправностей з визначеною локалізацією їх в ЕОМ;

- спеціальні програми діагностики й контролю обчислювального се­редовища інформаційної системи в цілому, у тому числі програм­но-апаратний контроль, що здійснює автоматичну перевірку пра­цездатності системи обробки даних перед початком роботи обчислювальної системи в чергову виробничу зміну.

Прикладне програмне забезпечення (рис. 6.2) призначене для розроб­ки і виконання конкретних задач (додатків) користувача.

Прикладне програмне забезпечення працює під управлінням систем­ного ПЗ, зокрема операційних систем. Воно включає пакети приклад­них програм (ППП) і робочі програми.

Пакет прикладних програм (ППП) - це комплекс програм, призна­чений для розв'язання задач певного класу (функціональна підсистема, бізнес-додаток).

Пакети прикладних програм є могутнім інструментом автоматизації розв'язуваних користувачем задач, практично цілком звільняючи його під необхідності знати, як виконує комп'ютер ті чи інші функції й про­цедури з обробки інформації.

Зараз є широкий спектр ППП, що розрізняються за своїми функціо­нальними можливостями і способами реалізації.

 

 

Операційна система (ОС) - це сукупність програмних засобів, що здійснюють управління ресурсами ЕОМ, запуск прикладних програм та їх взаємодію з зовнішніми пристроями й іншими програмами, а також забезпечують діалог користувача з комп'ютером.

ОС завантажується при ввімкненні комп'ютера. Вона надає користу­вачу зручний спосіб спілкування (інтерфейс) з обчислювальною систе­мою.

Кожен комп’ютер обов’язково комплектується операційною системою, для кожної з яких створюється свій набір прикладних програм (додатків).

Більшість операційних систем модифікуються й удосконалюються в напрямку виправлення помилок і додання нових можливостей. З метою збереження наступності нова модифікація операційної системи не перейменовується, а набуває назви версії.

Операційні системи класифікуються за:

§ кількістю одночасно працюючих користувачів: однокористувальницькі, багатокористувальницькі;

§ кількістю процесів, одночасно виконуваних під керуванням систе­ми: однозадачні, багатозадачні;

§ кількістю підтримуваних процесорів: однопроцесорні, багатопроцесорні

§ розрядністю коду ОС: 8-розрядні, 16-розрядні, 32-розрядні, 64-розрядні;

§ типом інтерфейсу: командні (текстові) і об'єктно-орієнтовані (графічні)

§ типом доступу користувача до ЕОМ: з пакетною обробкою, з поділом часу, реального часу;

§ типом використання ресурсів: мережні, локальні.

Відповідно до першої ознаки класифікації багатокористувальницькі операційні системи, на відміну від однокористувальницьких, підтриму­ють одночасну роботу на ЕОМ кількох користувачів за різними термі­налами.

Друга ознака передбачає розподіл ОС на багатозадачні й однозадачні. Поняття багатозадачності означає підтримку паралельного виконання кількох програм, що існують у межах однієї обчислювальної системи, в один момент часу. Однозадачні ОС, підтримують режим виконання тільки однієї програми в. окремий момент часу.

Відповідно до третьої ознаки багатопроцесорні ОС, на відміну від однопроцесорних, підтримують режим розподілу ресурсів кількох про­цесорів для розв'язання тієї чи іншої задачі.

Четверта ознака, поділяє операційні системи на 8-, 16-, 32- і 64-роз-рядні. При цьому слід мати на увазі, що розрядність операційної систе­ми не може перевищувати розрядності процесора.

Відповідно до п'ятої ознаки-ОС за типом користувальницького інтер­фейсу поділяються на об'єктно-орієнтовані (як правило, із графічним інтерфейсом) та командні (з текстовим інтерфейсом).

Відповідно до шостої ознаки ОС поділяються на системи:

- пакетної обробки, у яких із програм, що підлягають виконанню,

формується пакет (набір) завдань, які вводяться в ЕОМ і викону­ються

за черговістю з можливим обліком пріоритетності;

- поділу часу, що забезпечують одночасний діалоговий (інте­рактивний)

режим доступу до ЕОМ кількох користувачів на різних терміналах,

яким по черзі виділяються ресурси машини, що ко­ординується

операційною системою відповідно до заданої дис­ципліни

обслуговування;

- реального часу, що забезпечують певний гарантований час відповіді

машини на запит користувача з управлінням ним якимись зовні­шніми

стосовно ЕОМ подіями, процесами чи об'єктами.

 

Відповідно до сьомої ознаки класифікації ОС поділяються на мережні і локальні. Мережні ОС призначені для управління ресурсами комп'ю­терів, об'єднаних у мережу з метою спільного використання даних, і надають могутніх засобів розмежування Доступу до даних у межах за­безпечення їх цілісності і схоронності, а також безліч сервісних можливостей з використання мережних ресурсів.

У більшості випадків мережні операційні системи встановлюються на один чи більше достатньо потужних комп'ютерів-серверів, які виділя­ються виключно для обслуговування мережі і спільно використовуваних ресурсів. Всі інші ОС будуть вважатися локальними і можуть викорис­товуватися на будь-якому персональному комп'ютері, а також на окре­мому комп'ютері, підключеному до мережі як робоча станція чи клієнт.

Основні функції операційної системи такі:

- завантаження користувальницьких програм в оперативну пам'ять та їх виконання;

- робота з пристроями довгострокової пам'яті, такими як магнітні диски, стрічки, оптичні диски тощо. ОС керує вільним простором на цих носіях "і структурує користувальницькі дані;

- надання стандартного доступу до різних пристроїв вводу-виводу, таких як термінали, модеми, друкувальні пристрої;

- надання користувальницького інтерфейсу.

 

Більш розвинуті ОС надають також такі можливості:

- паралельне (точніше, псевдопаралельне, якщо машина має тільки один процесор) виконання кількох завдань;

- розподіл ресурсів комп'ютера між завданнями;

- організація взаємодії завдань одне з одним;

- взаємодія користувальницьких програм з нестандартними зовніш­німи пристроями;

- організація міжмашинної взаємодії та поділу ресурсів;

- захист системних ресурсів, даних і програм користувача, викону­ваних процесів і самої себе від помилкових і шкідливих дій користу­вачів та їх програм.

 


Читайте також:

  1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
  2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
  4. II. Поняття соціального процесу.
  5. IV. Розподіл нервової системи
  6. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
  7. IV. Філогенез кровоносної системи
  8. POS-системи
  9. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  10. VI. Філогенез нервової системи
  11. А/. Поняття про судовий процес.
  12. Автокореляційна характеристика системи

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Класифікація програмного забезпечення | Координація операційною системою дій ЕОМ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.