Періодизація історії держави і права зарубіжних країн

Історія держави і права зарубіжних країн хронологічно вивчає історію державно-правових інститутів окремих держав у рамках чотирьох основних періодів:

історії держави і права Стародавнього світу,

історії держави і права в епоху Середньовіччя,

історії держави і права Нового часу,

історії держави і права Новітнього часу.

Ця періодизація відповідає чотирьом основним епохам розвитку світової цивілізації, найважливішою частиною якої є держава і право.

Кожна з даних епох характеризується складністю і неоднозначністю соціально-економічних і державно-правових процесів.

Так, у часи Стародавнього світу поряд з рабовласницькими Грецією і Римом існували країни з іншим способом виробництва, що в науці називаються “азіатським”. Це ряд країн Стародавнього Сходу. У багатьох регіонах світу панував первіснообщинний лад. Лише подальший розвиток історії показав, що "азіатський спосіб виробництва" виявився дуже застійним щодо більш динамічного ладу країн Середземномор’я.

У підсумку провідною тенденцією розвитку Стародавнього світу ( ІV тис. до н.е. – V ст. н.е.) є становлення і розвиток рабовласницького суспільства, для Середніх віків (V – XVІІ – XVІІІ ст.) – феодального суспільства, для нового часу (XVІІ – XVІІІ – кінець XІX ст.) – буржуазного суспільства. Новітній час (XX ст.) – це початковий етап сучасної епохи з недостатньо чіткою основною магістральною лінією, але вже відзначеною соціалістичними революціями, появою соціалістичної державності, падінням колоніальних імперій, структурною трансформацією “західного суспільства”.
У межах кожного з цих періодів і у даному курсі розглядається історія держави і права окремих країн .

Свого часу в основу періодизації історичного розвитку людства вже намагалися покласти і місце знаходження столиці, і перелік династій, що правили в державі, і класову боротьбу і т. ін. Дуже поширеною, а з часом і єдиною в радянські часи стала періодизація, критерієм якої було марксистське вчення про суспільно-економічні формації.

Відмова від марксистсько-ленінських догм призвела до того, що поняття суспільно-економічної формації було відкинуте. На зміну прийшла періодизація, яка виникла ще у XVIII столітті і була популярною серед істориків. У її основу покладено критерій часу:

- стародавня історія;

- середньовічна історія;

- нова історія;

- новітня історія.

Однак ця проста і зручна, на перший погляд, періодизація має істотні вади. Адже вона побудована на європейській історії і тому зовсім не відповідає розвиткові держави і права країн Азії, Африки або Латинської Америки. Повністю ігнорує вона і соціальні критерії. Тому, беручи за основу таку періодизацію, доводиться доповнювати її такими категоріями, як рабовласництво, феодалізм, буржуазне суспільство тощо, а також зважати на серйозну своєрідність і особливості державно-правового розвитку Китаю, Індія, Японія і т.д.

Щодо публічного права, то в цій галузі римські юристи розробляли правове становище святинь і жерців, повноваження державних магістратур, і окремих посадових осіб, поняття влади, громадянства і т. ін. У своєму розвитку римське право пройшло три важливі історичні доби, а саме:

- найдавніший період (УЇ-ІІІ ст. до н.е.), коли римське право характеризувалося національно-полісною замкнутістю, строгим формалізмом, архаїчністю, його інститути були ще досить примітивні;

- класичний період (Ш ст. до н.е.— Ш ст. н.е.). Саме в цей час римське право досягає свого розквіту, в ньому розвиваються найважливіші інститути, що забезпечують успішний розвиток приватної власності, товарно-грошових відносин;

- посткласичний період (IV-VI ст.), коли право несе на собі відбиток загальної кризи. Однак найважливішим для цього періоду є те, що відбувається систематизація всього римського права, провадиться його кодифікація.

3. Значення вивчення історії держави і права зарубіжних країн.

Історія як наука виникає на початку цивілізації, щоб стати незмінним супутником людини, її вчителем, вихователем. Уже стародавні автори намагались не тільки описати відомі їм факти історії, але і пояснити їх. Разом з тим історія ставала засобом боротьби класів і партій.

Історичне знання досягло великих успіхів протягом XVІІІ, і особливо XІX століть. Завдяки працям вчених-істориків ми дізнались про стародавні цивілізації Сходу, Греції і Риму, про велич Київської Русі. Місце історії держави і права в системі юридичних дисциплін в основному визначають реалії об’єкта дослідження. Вона визначає різноманітність першопричин виникнення і розвитку держави і права. При цьому особливе значення надається зміні організаційно-виробничої структури суспільства. Стан суспільства значно ускладнюється в період розкладу первіснообщинного ладу, коли виникає загроза його послаблення, розпаду і навіть загибелі. У зв’язку з цим виникає необхідність в особливій, регулюючій силі, яка стоїть над суспільством, забезпечує його життєздатність і цілісність. Цією силою стала держава. У міру поглиблення соціального розшарування населення механізм держави все більше контролюється верхівкою суспільства, яка ставить його на службу в першу чергу власним інтересам. Надалі необхідність держави і права обумовлюється всією сукупністю причин найрізноманітнішого, перш за все, загальнонаціонального характеру. Навіть у країнах, де державна влада особливо інтенсивно використовувалась чи використовується з вузькокласовою, інколи клановою метою, держава, як і основна частина права, зберігає і суспільне призначення: захист від стихійних лих, епідемій, боротьба з кримінальною злочинністю, оборона держави та інші заходи, що відповідають інтересам більшості. Загальні закономірності розвитку держави і права в кожній країні проявляються неоднозначно. Відповідно “логічний”, тобто загальна закономірність розвитку, та "історичний" вияв цієї закономірності в усій складності приватних модифікацій протягом дуже тривалого історичного часу повністю не співпадають.

Фактично це і визначає взаємозв’язок історії держави і права з теорією держави і права.

Таким чином, історія держави і права досліджує державно-правовий процес у часі і просторі та виявляє конкретно-історичні закономірності, тобто "історичний". Теорія держави і права, спираючись на наукові результати історико-юридичних досліджень, формулює, відкриває найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, тобто “логічний”. Таким чином, науково обґрунтоване розкриття суті державно-правового процесу передбачає тісну взаємодію цих наук.
Це повною мірою стосується і взаємозв’язку історії держави і права з історією політичних та правових вчень, яка вивчає виникнення і розвиток, соціальну ефективність державних та правових вчень в їх історичній конкретності і хронологічній послідовності.

Отже, історія держави і права разом з теорією держави і права та історією політичних і правових вчень утворюють групу так званих теоретико-історичних наук, які є теоретичною основою галузевих юридичних наук.

Значення історії держави і права зарубіжних країн для вивчення галузевих і прикладних юридичних дисциплін.

Історія держави і права зарубіжних країн істотно поповнює сучасну правову науку і практику, висвітлюючи конкретно-історичний досвід, розвиваючи нові підходи і поставляючи нову інформацію. Не існує жорстких меж між правовими дисциплінами. Галузеві дисципліни, які вивчають діяльність суду, адвокатури, нотаріату, юридичної служби та юридичних фірм широко використовують теоретичні та історико-правові знання найрізноманітніші відомства, служби, фахівці пов'язані єдиними технологічними процесами правотворчості і правореалізації.

Слід зазначити, що прямий переклад зарубіжного досвіду в практику неможливий і не потрібен в принципі. Кожна країна розвивається на базі своїх традицій Право Франції належить до континентального типу, як і право ФРН, але відмінності між ними досить великі Тим не менш, завжди корисно знати про професійну діяльність юристів за кордоном, розробити прийоми та механізми обліку зарубіжного досвіду, які забезпечили б адекватність зіставлення вітчизняних і зарубіжних реалій, умови використання корисних інститутів, практичних підходів.

Саме тому заслуговують першочергового вивчення законодавство про державну службу, положенні державних службовців, юридичну освіту, вимоги до окремих категорій юристів, положення про обов'язок повідомлення інформації та право на інформацію, законодавство, що регламентує діяльність юристів вільних професій, а також досвід організації робочого місця, досвід спілкування з громадянами, положення юристів у суспільстві.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Діалектичний метод дозволяє визначити і відобразити реальний історичний шлях розвитку держави і права в минуле, сьогодення і майбутнє.	\|	Вступ. Основні завдання курсу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.