Поняття, ознаки та загальна характеристика науки юридичної деонтології

В сучасних умовах розвитку юриспруденції існує велика кількість визначень понять юридичної деонтології. Серед всіх існуючих інших підходів до визначення даної науки, привертають увагу чотири основних, які з одного боку доповнюють один одного, а з другого - вказують на відмінності у структурі предмету даної науки.

Справа в тому, що досить поширеною є думка про те, що юридична деонтологія не являється самостійною наукою, а лише представляє собою комплексну навчальну дисципліну. Крім того, сама назва даної науки також не відображає в повній мірі структуру та зміст її предмету, який безумовно є специфічним. Деякі автори намагаються розкрити поняття даної науки, виходячи з однієї назви. Можна сказати, що термін «деонтологія» в даному випадку ми продовжуємо використовувати лише традиційно, хоча вкладаємо набагато більше змісту, аніж його можна отримати шляхом філологічного дослідження. При цьому, мабуть, буде досить складно знайти такі приклади, щоб назва галузі наукових знань відбивала їх системність, структуру або зміст.

В тлумаченні поняття юридичної деонтології виникли такі підходи:

- юридична деонтологія (в вузькому значенні) наука про застосування загальних норм моралі в специфічних умовах діяльності юристів-професіоналів;

- юридична деонтологія ( в широкому значені)наука, яка аналізує, ряд з моральними, психологічні, професійні, етичні та естетичні вимоги, з урахуванням яких будуються взаємовідносини юриста з клієнтами та колегами.

Особливість професії юриста полягає в тому, що він постійно повинен вирішувати складні питання, за якими стоять життя і гідність людей.

Особливість юридичної деонтології полягає в тому, що вона характеризує юриспруденцію скрізь призму юридичних професій і діяльності юриста, як особистості.

Розглянемо основні визначення юридичної деонтології.

Сливка С.С. визначає юридичну деонтологію як науку про внутрішній імператив службового обов'язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування власних норм для кожної ситуації зокрема.

Горшенєв В.М. стверджує, що юридична деонтологія - це галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування та мистецтво прийняття вірного рішення у юридичній практиці, тобто наука про пошук атмосфери досягнення необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої професійні послуги та кого повинен обслуговувати правовими засобами в процесі реалізації ними свого правового статусу.

Шмоткін О.В. під юридичною деонтологією розуміє систему загальних знань про юридичну науку та юридичну практику, вимоги до професійних та особистих якостей юриста, про систему формування цих якостей."

Скакун О.Ф. під юридичною деонтологією розуміє галузь юридичної науки і навчальну дисципліна, яка являє собою узагальнену систему знань про види юридичних професій, характеру юридичної практики в контексті її взаємин з наукою та освітою й кодексу професійної поведінки юриста.

Ми вважаємо, що найбільш змістовно серед усіх зазначених визначень термін юридичної деонтології зазначається О.Ф. Скакун. Виходячи із змісту визначення юридичної деонтології встановлюємо наступні ознаки юридичної деонтології як науки:

1) є суспільною наукою, тому що вивчає діяльність юриста в суспільстві; його взаємодію із клієнтами, які представляють різні суспільні групи; служить меті врегулювання суспільних відносин правовими засобами. Під час здійснення професійних повноважень юрист постійно зустрічається з необхідністю вирішувати (а часом у лічені хвилини) складні проблеми, за якими стоїть життя й честь людей. Прийняття юридичних розв'язків вимагає від професіонала - юриста великої напруги моральних сил , мобілізації досвіду й знань, глибокого розуміння ступені відповідальності перед клієнтом, колективом, у якім він працює, перед суспільством;

2) є юридичною наукою, тому що джерелами її вивчення є не тільки етичні стандарти, які втримуються в деонтологічних і етичних правилах, розроблених і прийнятих різними національними й міжнародними юридичними співтовариствами (адвокатів, нотаріусів, суддів і т.д. ), але й нормативні акти, що офіційно закріплюють спеціальний правовий статус юристів - службових і посадових осіб. Останні, як правило, визначають напрямок формування правової культури адвоката, прокурора, слідчого, нотаріуса або співробітника певного відомства. Звідси випливає можливість проникнути в глибини тієї або іншої юридичної спеціальності, розкрити її особливості й вести мову про деонтологію адвоката, судді, нотаріуса, працівника прокуратури, державного виконавця, працівника податкової поліції й органів внутрішніх справ або міліції (поліції) і ін.;

3) є нормативною наукою, тому що визначає й обґрунтовує соціальні нормативні приписання - моральні, правові й інші рекомендації, дозволи, заборони й зобов’язання (веління, імперативи), пропоновані до юриста будь-якої професії - про правила поведінки, нормах спілкування, тактиці взаємодії як з колегами, так і із клієнтами й ін. Ці правила поведінки не індивідуалізовані, вони розраховані на необмежене число аналогічних ситуацій, що виникають у ході юридичної діяльності Нормативи культури служать головним способом регуляції професійної поведінки юриста;

4) є інтегральною й разом з тим цілісною наукою, у якій не можна механічно відокремити психологічне, політичне етичне й естетичне від юридичного, можливо лише виділити психологічну, політичну, етичну, естетичну, економічну, екологічну, інформаційну підсистеми культури особистості юриста, які перебувають у розвитку, зв'язку й гармонії. Юрист не повинен обмежуватися у своїй діяльності тільки приписами закону, оскільки в законі неможливо передбачити всі без винятку ситуації, у які він може потрапити. Тому поряд із законом юрист зобов'язаний опанувати в необхідній мірі з норми психології, політики, етики, естетики, економіки, інформатики. Це та сума культурних цінностей (регуляторів), яка разом із правовою культурою здатна забезпечити ефективність і надійність виконання професійного боргу, створити нормативну модель юридичної практики;

5) є прикладною (практичною) наукою тому що характеризує юриспруденцію через призму юридичної професії й практичної діяльності юриста; визначає особливості юридичної практичної діяльності й установлює основні нормативи культури юриста, відповідні до стандарту його професіоналізму;

6) є антропологічно-орієнтованою наукою, що ставить у центр розгляду особистість юриста, що також розкриває вплив професійної юридичної діяльності на психіку особистості, її моральні якості, естетичні смаки. Антропологічна спрямованість юридичної деонтології виражається в тому , що вона формує систему вимог, які пред'являються до юриста як: а) високоорганізованого індивіда (психологічна структура); б) учасника політичного життя (ідейно-політична сутність); в) фахівця (професійний зміст ); г) носія високих моральних принципів (моральна основа ); д) власника стійких естетичних смаків (розуміння прекрасного) і ін. Вона висуває вимоги до юриста особистісного характеру - мати не тільки знання в області права, але й уміння орієнтуватися в політичних проблемах суспільства, розбиратися в психології ділового спілкування, дотримувати професійної таємниці, уміти доступно викладати свої думки, зі смаком одягатися та ін.

Кодекс професійної поведінки юриста це оптимальний (належний) звід правил, що носить дозволяючий, зобов'язуючий, забороняючий й рекомендаційний характер, якими повинен володіти і керуватися юрист у відносинах , що виникають при виконанні службових (посадових ) повноважень. Дозволяючі норми у своєму тексті містять слова «має право», «може» (суддя має право займатися педагогічною діяльністю); заборонні – «не може», «не повинен» (адвокат не може використовувати конфіденційну інформацію у своїх інтересах); зобов'язуючі – «зобов'язаний», «повинен дотримуватись» (слідчий не повинен ухвалювати участі в страйках); рекомендаційні – «повинен» у змісті «бажано» або «доцільно втриматися» (суддя повинен утримуватися від фінансових і ділових відносин, які можуть кинути тінь на його неупередженість, перешкодити належному виконанню судових обов'язків). Є норми, які містять у собі й дозвіл (до встановленого межі), і заборона (не переходити через установлену межу). Наприклад, у США агентові ФБР дозволено ухвалювати подарунки від своїх громадян не дорожче 200 доларів - що це дозволяюча й одночасно заборонна норма, оскільки агентові ФБР заборонено ухвалювати подарунки понад 200 доларів.

Юридична деонтологія має своюструктуру, вона включає в себе:

1. психологічну культуру юриста як особистості;

2. професійно-правову культуру юриста, як спеціаліста;

3. політичну культуру юриста, як учасника політичного життя;

4. етичну культуру юриста, як носія моральних переконань;

5. естетичну культуру юриста, як носія естетичних смаків.

Висновки до 2 питання:

Отже, на сучасних наукових теренах існує велика кількість тлумачень поняття юридичної деонтології,але всі вони сходяться на єдиній точці зору, що деонтологія пов’язана з кодексом професійної поведінки юриста. Кодекс професійної поведінки юриста це оптимальний (належний) звід правил, що носить дозволяючий, зобов'язуючий, забороняючий й рекомендаційний характер, якими повинен володіти і керуватися юрист у відносинах , що виникають при виконанні службових (посадових ) повноважень

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Юридична деонтологія: історія та сучасність.	\|	Предмет та метод юридичної деонтології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.