Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Принципи та методи навчання у ВНЗ

Принципи навчання (від лат. – першооснова) – представляють собою вихідні положення, основні вимоги до змісту, організації та здійснення діяльності, що витікають із закономірностей, визначаються метою і завданнями навчання, а самі, в свою чергу, визначають форми та методи навчання. Оскільки дидактичні принципи між собою взаємопов’язані, взаємозалежні та взаємообумовлені, можна стверджувати, що вони утворюють певну систему вихідних дидактичних вимог, які забезпечують необхідну ефективність навчання. Відтак, визначаючи систему принципів дидактики вищої школи, слід ураховувати, що процес навчання у ВНЗ має свою специфіку, тобто професійне спрямування; проводиться, переважно, у таких освітніх закладах, які водночас є й дослідними закладами; здійснюється у формах викладання, які відрізняються від форм викладання і навчання на попередніх ступенях освіти.

Визначати дидактичний важіль навчання у вищих навчальних закладах необхідно, на базі філософської рефлексії, діалектики безперервності та дискретності, єдності кількісних та якісних змін у процесах розвитку студента. Необхідно враховувати, що на формування майбутнього фахівця, на становлення його особистості впливає не лише навчання та програмний зміст освіти, що передається викладачами, але й інтелектуально-творча діяльність і самоосвіта кожного студента.

Зазначені процеси у системі професійної освіти виступають в єдності, що пов’язано з мінливістю професій та спеціалізацій у сучасних умовах, а також з явищем старіння інформації, яка в наукоємних виробництвах оновлюється кожні 3-5 років (інколи кожні 2-3 роки). Відтак, знань, здобутих під час навчання у вищій школі, часто не вистачає, тому провідною стає установка на безперервну освіту, що відбувається протягом усього життя фахівця. Отже, у вищій школі майбутні фахівці навчаються самостійно здобувати знання, вміння та досвід на основі пізнавальної самостійності, з одночасним формуванням психологічної, теоретичної, практичної готовності до інтелектуально-творчої та самоосвітньої діяльності. Повної вичерпності або однозначності у підходах до визначення принципів навчання у вищій школі досягти не можна. Виходячи із особливостей та закономірностей навчального процесу у ВНЗ, дослідники дидактики вищої школи висувають систему таких принципів:



Интернет реклама УБС

Принцип науковості навчання – полягає у тому, щоб зміст освіти вищої школи відповідав передовим досягненням науки у відповідній галузі знань. Студенти повинні правильно трактувати сутність наукових законів; мають свідомо розуміти достовірні, наукові явища, процеси; бути ознайомленими з особливостями становлення і розвитку наукових відкриттів, з різними напрямами наукових пошуків у відповідній галузі знань; володіти системою сучасних методів наукових досліджень тощо. Для реалізації зазначених вимог необхідно формувати пізнавальні інтереси у студентів, шляхом стимулювання їхнього інтересу та систематичного залучення до конкретних наукових пошуків.

Принцип науковості передбачає не обмежуватися змістом підручників і навчальних посібників, оскільки у сучасних умовах розвитку обсяг наукової інформації у всіх сферах науки подвоюється в середньому через 7-8 років, а в окремих галузях – значно швидше. Відтак, найновіші навчальні посібники не завжди містять новітню наукову інформацію, оскільки їхня підготовка і видання займають певний час, тому матеріал на момент виходу книги з видавництва не завжди буває актуальним. Виходячи з цього, для реалізації вимог принципу науковості, викладачеві ВНЗ необхідно постійно слідкувати за новинами наукової інформації, проводити її систематизацію та оперативно використовувати шляхом включення до робочої програми з конкретної дисципліни для ознайомлення та апробації на лекціях; планувати студентам завдання для самостійного опрацювання нових наукових джерел під час підготовки до практичних занять тощо.

Принцип систематичності та послідовності – сутність цього принципу полягає у тому, що пізнання навколишнього світу можливе лише в межах певної системи; водночас, кожна наука представляє собою систему знань, що об’єднані між собою внутрішніми зв’язками. Виходячи з цього, принцип передбачає врахування логіки конкретної науки та мисленнєвих можливостей студентів, з метою послідовного розгортання змісту знань, способів діяльності, які повинні враховуватися у навчальних програмах, підручниках, посібниках, тобто дотримання такого ж порядку засвоєння знань, формування умінь та навичок. Водночас, попередній рівень засвоєння знань студентів має бути фундаментом для ефективного засвоєння наступної частки знань, тобто має відбуватися реалізація закономірності щодо оволодіння знаннями за моделлю концентричної спіралі. Принцип систематичності та послідовності має важливе значення на рівні міжпредметних зв’язків, тому ці зв’язки повинні бути враховані під час складання робочих навчальних планів.

Я. Коменський [ ] акцентував увагу на дотриманні систематичності та послідовності у навчанні, оскільки це зумовлено самою природою: як у природі все має зв’язок одне з одним, так і в навчанні треба все пов’язувати.

Про важливість дотримання принципу систематичності та послідовності у навчанні К. Ушинський [ ] сказав, що тільки розумна система виходить із самої суті предметів, дає нам владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв’язаними знаннями, подібна до комори, в якій все у безладді, де сам господар нічого не розшукає; а голова, де тільки система без знань, подібна до крамниці, в якій на скриньках є написи, а в скриньках – порожньо.

Принцип свідомості навчання – передбачає, що знання від однієї людини іншій передати не можна, оскільки знання стають надбанням, дійсним капіталом людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме учіння зумовлюється рівнем сформованості мотивів навчання, розумінням практичної цінності та потреби в знаннях, уміннях для успішної роботи за обраною професійною діяльністю. Усвідомленість учіння підсилюється тим, наскільки повно створено оптимально-сприятливі умови для самостійної пізнавальної діяльності. Рівень оволодіння студентами методами навчальної праці у цьому випадку відіграє немаловажну роль, тому в аспекті реалізації вимог цього принципу, важливо під час опрацювання кожної теми студентам вміти проводити проекцію вивченого матеріалу на конкретну професійну діяльність, оскільки практика є стимулом до пізнання і критерієм перевірки істинності здобутих знань, враховуючи закономірності пізнавальної діяльності.

Принцип активності та самостійності у навчанні – сутність цього принципу випливає із закономірності пізнавальної діяльності людини, тобто знання – це результат самостійної розумової праці особистості. Відтак, запорукою інтелектуального розвитку людини, міцності засвоєння набутих знань, формування спонукальних мотивів навчання є розумова праця, оскільки людина за своєю природою, з раннього дитинства прагне до самостійної діяльності, у тому числі пізнавальної. Враховуючи цю закономірність, викладач ВНЗ має залучати студентів до активної навчальної праці на всіх етапах навчального процесу. Водночас, намагання викладача пояснити в деталях, спростити навчальну працю студентів ведуть до формування споживацької психології особистості, ослаблюють мотивацію, роблять студентів нездатними до самостійної продуктивної діяльності.

Принцип наочності – сутність цього принципу, з одного боку, є результатом закономірностей процесу пізнання, первісним компонентом яких є предметне ознайомлення з явищами, процесами, діями предметів, а з іншого – під час пізнання у людини спрацьовує перша сигнальна система, зокрема, зорова пам’ять, тому вислів: „Краще один раз побачити, ніж сто разів почути”, має глибокий смисл. Використання наочності під час навчання сприяє поєднанню конкретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоретичних знань з практичною діяльністю. К. Ушинський [ ] переконливо акцентував увагу на тому, що наочне навчання ґрунтується не на абстрактних уявленнях і словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною. Не дивлячись на те, що наведена думка К. Ушинського стосується дітей, для яких характерним є конкретно-образне мислення, але й для дорослої людини, з розвиненим логічним мисленням, значення наочності є важливим, тобто мова йде про використання у навчальній роботі зі студентами ілюстративних та інших видів наочності (схеми, діаграми, карти, графіки тощо), які сприяють розвитку логічного мислення та запам’ятовуванню.

Принцип ґрунтовності – випливає із сутності та завдань навчання, оскільки протягом навчання студент має ґрунтовно засвоїти певний об’єм знань, оволодіти вміннями та навичками, що є передумовами подальших успіхів у навчальній діяльності та базою для формування наукового світогляду. Ґрунтовні знання – це добре усвідомлені, систематизовані, пов’язані з практикою, які стали не лише надбанням довготривалої пам’яті, але й інструментом мисленнєвої діяльності. Засвоєння основного, суттєвого приносить студенту радість, стимулює розвиток пізнавальної діяльності, є важливим фактором інтелектуального розвитку. Водночас, усвідомлення та міцність засвоєння навчального матеріалу досягаються за умови, якщо студенти під час навчання здійснюють повний цикл навчально-пізнавальних дій: сприйняття, усвідомлення, розуміння, запам’ятовування, систематизація, узагальнення, застосування на практиці.

Виходячи з вищезазначеного логічним буде такий висновок: для того, щоб основні знання закріпились у довготривалій пам’яті студента, необхідно організувати певну систему дій викладача, яка б забезпечувала повторення навчального матеріалу впродовж тривалого часу. Що ж необхідно повторювати, переводити у довготривалу пам’ять студента? Беззаперечним є те, що обсяг знань, який пропонується студентам для сприйняття за навчальними програмами, запам’ятати неможливо. Відтак, ґрунтовні – це знання, які є підґрунтям для сприйняття і розуміння наступної частки наукової інформації, а також ті, які необхідні майбутньому фахівцеві для професійної діяльності.

Необхідно відзначити, що традиційна система навчання у вищій школі, яка складалася століттями, не повною мірою сприяє реалізації вимог принципу ґрунтовності знань, оскільки існує диспропорція між: кількістю лекційних і практичних занять; дефіцитом часу на проведення практичних занять у виробничих умовах та абстрактно-колективною діяльністю на семінарських і практичних заняттях в аудиторіях, що є домінантною; недостатнім фінансовим та матеріальним забезпеченням самостійної навчальної роботи студентів і контролю за нею тощо.

Водночас, показники якості знань, умінь та навичок студентів за результатами екзаменів та заліків не відображають їхнього реального стану, хоча середній бал за виставленими оцінками у відомостях, взагалі, не поганий. Пояснити таке явище можна так: студенти, мають непогану пам’ять, тому за рахунок мобілізації резервів, перенапруження розумових сил безпосередньо перед екзаменом, сприймають великий об’єм інформації на рівні короткотривалої пам’яті, а коли на екзамені „видали” ці знання, отримали оцінку, то зразу звільняють короткочасну пам’ять від попередньої інформації для заповнення її новою інформацією, концентруючи увагу на підготовці до нового іспиту. Знання, за такої системи навчання, не можуть називатися ґрунтовними, слугувати базою для формування умінь, навичок, професійних компетенцій. На підставі цього, принцип ґрунтовності навчання вимагає заміни сесійно-екзаменаційної системи, іншою, рівномірно напруженою, організованою формою (модульно-рейтинговою, кредитно-модульною, кредитно-трансферною, рейтинговою тощо).

Принцип зв’язку навчання з практичною діяльністю, реаліями життя – означає, що навчання лише тоді є успішним, коли студент відчуває корисність і необхідність засвоєння знань, оскільки сутність діяльності вищих навчальних закладів полягає у підготовці людини до активної праці у сфері створення духовних або матеріальних цінностей. Принцип зв’язку навчання з життям ґрунтується на гносеологічних, соціологічних і психологічних закономірностях. Зокрема, практика – це поштовх до пізнавальної діяльності та критерій перевірки істинності знань; здатність студента на підставі набутих знань успішно розв’язувати життєві проблеми – це джерело задоволення від навчальної діяльності, важливий чинник становлення особистості в суспільстві та конкретному колективі.

Навчальні плани ВНЗ часто є перевантаженими великою кількістю дисциплін, оскільки частина з них формально включена в план, тому не забезпечує професійні потреби, а лише загальну ерудицію студента. Отже, до навчальних планів необхідно вносити лише ті предмети, які є насправді необхідними для оволодіння спеціальністю і загальнокультурним рівнем розвитку студента. Останнім часом вченими висунуто ідею щодо групи принципів навчання, що синтезують більшість підходів:

- орієнтованості вищої освіти на розвиток особистості майбутнього спеціаліста;

- відповідності змісту вищої освіти сучасним та прогнозованим тенденціям розвитку науки (техніки) та виробництва (технологій);

- принцип інформатизації, технічно-технологічної, забезпеченості освітнього процесу;

- принцип забезпеченості безперервної освіти;

- оптимального співвідношення загальних, групових та індивідуальних форм організації навчального процесу у вищому навчальному закладі;

- раціонального застосування сучасних методів та засобів навчання на різних етапах підготовки фахівців;

- відповідності результатів підготовки фахівців вимогам, що висуваються конкретною сферою їхньої професійної діяльності щодо забезпечення їхньої конкурентоздатності.

Однією із важливих категорій педагогіки є категорія методів навчання, за допомогою яких можна знайти відповідь на споконвічне запитання „Як навчати?” Відтак, метод – це сукупність прийомів і способів, які використовуються для: досягнення мети та професійних завдань за упорядкованою діяльністю; стимулювання і розвитку потенційних можливостей людини; конструктивної діяльності щодо пізнання явищ природи і суспільства.

Методи навчання – це шлях навчально-пізнавальної діяльності студентів до результатів, визначених завданнями професійної підготовки; це засоби взаємопов’язаної діяльності викладача і студента, спрямовані на вирішення завдань навчання, виховання і розвитку студента; це спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення завдання, проблем; це засіб отримання нової інформації на основі певних регулятивних принципів пізнання, діяльності; це спосіб усвідомлення специфіки досліджуваної сфери та законів функціонування її об’єктів; це сукупність прийомів, операцій практичного або теоретичного пізнання дійсності. Методи виступають складовими частинами технології, а в сукупності з іншими її компонентами забезпечують досягнення результату. Вибір методів навчання зумовлюється метою, завданнями, умовами діяльності та індивідуальними особливостями учасників взаємодії.

Класифікація методів навчання за Ю. Бабанським [2] відрізняється системним підходом, оскільки він вважає, що будь-яка діяльність завжди має три складові – організацію, стимулювання і контроль, тому методи навчання поділяє на три великі групи:

- методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності – словесні, наочні, практичні; індуктивні, дедуктивні, метод аналогій; проблемно-пошукові, евристичні, дослідницькі, репродуктивні методи (інструктаж, пояснення, тренування); самостійна робота з книгою, з приладами;

- методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності – пізнавальні ігри, навчальні дискусії, методи заохочення та осудження в учінні, висунення навчальних вимог;

- методи контролю та самоконтролю – усний та письмовий контроль, лабораторний контроль, контроль за допомогою комп’ютерних програм, методик, тестів; методи самоконтролю.

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності – за джерелом знань поділяють на словесні, наочні, практичні. Словесні методи навчання: лекція, пояснення, розповідь, бесіда, інструктаж.

Лекція – це метод навчання, що має інформаційний характер з чітко визначеним планом. Структура лекції підкоряється логіці предмета, вона не тільки стимулює конкретно-образне мислення, але й активізує логічне мислення студентів, послідовно розкриваючи всі пункти плану. План лекції складається з урахуванням рівня підготовки студентів; поняття і терміни пояснюються, з метою активізації уваги слухачів застосовується наочність тощо. Предметом лекції є вивчення складних об’єктів, явищ, подій, процесів, що мають між собою причинно-наслідкові зв’язки та залежності.

Пояснення – це метод навчання, сутність якого полягає у доказовому викладі матеріалу, пов’язаний з вивченням правил, природничо-математичних законів та явищ. Викладач висуває певну тезу і подає систему її обґрунтування. Метод пояснення застосовується на лекціях, лабораторних, практичних заняттях, консультаціях тощо.

Розповідь – це монологічно-короткий виклад навчального матеріалу, що використовується для послідовного, образного, систематизовано-емоційного, викладу питань, що складають переважно фактичний матеріал. На прикладі розповіді викладача студенти вчаться логічно, переконливо будувати свою мову, грамотно висловлювати думки. Ефективність розповіді залежить від поєднання її з іншими методами навчання – ілюстрацією, обговоренням, а також від умов: місця і часу, які обрав викладач для розповіді про ті або інші факти, події, ситуації.

Бесіда – це метод діалогічного викладу навчального матеріалу. Суть бесіди полягає у тому, щоб за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених запитань спонукати студентів до актуалізації (пригадування) відомих знань раніше вивчених дисциплін або тем, з метою досягти активного засвоєння нових знань, фактів, нового поняття або засвоєння системи закономірностей шляхом самостійних роздумів, умовиводів та узагальнень. Більший розвивальний характер має евристична бесіда, яка дозволяє учасникам самостійно знаходити можливі відповіді на проблемні завдання. Бесіди застосовуються на лекціях, практичних, лабораторних заняттях, але вона є складним не економним методом навчання, оскільки вимагає багато часу.

Інструктаж – метод, що має інформативний локальний характер, близький до розпорядження алгоритмічного типу. Активна роль належить викладачу, оскільки застосовується на лабораторних заняттях, а також під час вказівок для виконання домашнього завдання, вивчення теми тощо.

Наочні методи навчання: ілюстрація, демонстрація, спостереження.

Ілюстрація – означає показ і сприймання предметів, процесів, явищ за допомогою карт, плакатів, ілюстрованих посібників, портретів учених, малюнків, схем на дошці, таблиць,фотографій, репродукцій тощо. Ілюстрація передбачає показ матеріалів у статичному вигляді.

Демонстрація – полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні студентів з явищами, процесами, об’єктами в їхньому природному вигляді; передбачає показ матеріалів, предметів, механізмів у динаміці: показ роботи приладів, технічних пристроїв, порядок виконання різних дослідів; навчальне телебачення, відео програми, кінофрагменти тощо.

Спостереження – як метод навчання, що забезпечує цілеспрямоване сприйняття явищ дійсності, таких як: природні явища, поведінка тварин, робота механізмів, у процесі якого дослідник веде протоколи спостережень та одержує конкретний фактичний матеріал. Воно може проводитися безпосередньо або за допомогою спеціальних приладів (мікроскопа, телескопа, лупи тощо).

Практичні методи навчання: вправа, лабораторна робота, практична робота, графічна робота, експеримент.

Вправа – метод навчання, суть якого полягає у повторенні певних дій за рахунок виконання завдань, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці, що сприяє поглибленню знань, розвитку мислення і творчих здібностей, формуванню відповідних умінь і навичок. Вправи бувають усні, письмові, графічні, технічні. Розрізняють також тренувальні вправи (за зразком, інструкцією) та творчі вправи (розв’язання евристичних та проблемних завдань). Застосовуються вправи на практичних та лабораторних заняттях.

Лабораторна робота – метод навчання, що базується на самостійному проведенні експериментів, досліджень студентів, який дозволяє вивчити певне явище: причини існування, процес перебігу, наслідки. Лабораторний метод охоплює теоретичне обґрунтування теми викладачем, визначення мети заняття, ознайомлення студентів з матеріалами та апаратурою, пояснення перебігу роботи, дотримання правил техніки безпеки, фіксування результатів роботи та їхній аналіз, захист одержаних результатів тощо. Цей метод сприяє набуттю умінь і навичок користування лабораторним обладнанням, забезпечує умови для формування важливих практичних умінь: вимірювати, вираховувати, обробляти результати та порівнювати їх з попередніми; активізує продуктивне мислення, формує творчий підхід до навчання тощо.

Практична робота – метод навчання, що передбачає застосування отриманих знань на практиці, у ситуаціях, наближених до майбутньої професійної діяльності. Упродовж практичної роботи необхідно провести заміри, порівняти, визначити ознаки та властивості предметів або явищ, зробити висновки. Практична робота формує у студентів уміння організовувати професійну діяльність: визначати завдання та умови їхнього вирішення; складати план, програму, графік виконання роботи; здійснювати самоконтроль, самооцінку якості виконаної роботи, у разі необхідності вносити корекцію.

Графічна робота - метод навчання, за допомогою якого знання студента знаходять відображення у кресленнях, графіках, діаграмах, гістограмах, таблицях, ескізах, ілюстраціях, замальовках з натури тощо.

Експеримент – метод навчання близький до лабораторної роботи, але може мати більшу тривалість. Під час виконання завдань навчального експерименту студенти мають більшу самостійність, опановують методи науково-пошукових досліджень. Педагогічний експеримент – це дослідна діяльність з метою вивчення причинно-наслідкових зв’язків у педагогічних явищах, що припускає дослідне моделювання педагогічного явища та умов його перебігу; активний вплив дослідника на педагогічне явище; вимір результатів педагогічного впливу та цієї взаємодії.

Глибоке розуміння суті педагогічних явищ, інноваційне розв’язання неординарних педагогічних завдань неможливе без оволодіння методами наукового пізнання, ознайомлення з логікою дослідницького процесу, досвіду аналізувати і передбачати його подальший розвиток.

Наукова підготовка студентів магістратури необхідна не тільки для проведення досліджень, але й для проходження навчально-виховної практики у вищому навчальному закладі, що потребує вмінь визначати мету і завдання своєї діяльності, пріоритетних шляхів удосконалення організації різних педагогічних процесів.

На даному етапі реформування освіти організація і проведення педагогічних та соціально-педагогічних досліджень є особливо актуальним і складним процесом, що ґрунтується на діяльнісному, особистісному, системно-структурному підходах. Педагогічне дослідження представляє собою свідомий цілеспрямований пошук шляхів удосконалення педагогічного процесу з використанням наукового апарату. Питання щодо здійснення педагогічного дослідження є предметом розгляду окремого курсу, який рекомендовано до вивчення в наступних семестрах.


Читайте також:

  1. V Засоби навчання
  2. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
  3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  4. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
  5. Адаптації та навчання
  6. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
  7. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
  8. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  9. Адміністративні методи управління
  10. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
  11. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
  12. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Загальні закономірності процесу навчання | Політика як суспільне явище

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.