Сонорніприголосні були представлені носовими n, mі сонорними r, l.

Придихові: bh-ph, dh-th, gh-kh, g(u)h- k(u)h,g’h-k’h

Приголосні звуки.

Система праіндоєвропейського консонантизму складалася розвиненої системи проривних приголосних. Крім розмежування приголосних за глухістю-дзвінкістю, в і.-є. мові проривні приголосні розрізнялися за ознакою придиховості-непридиховості. Придиховість спільноіндоєвропейських приголосних позначаємо написанням після відповідних букв знака h: bh, ph, dh, th, gh, kh.

Задньоязикові приголосні, крім властивих всім проривним приголосним протиставлень за глухістю-дзвінкістю, придиховістю-непридиховістю, мали свою специфіку. Розрізнялися задньоязикові приголосні не палатальні і палатальні (пом’якшені, більш переднього творення): k, g – k’, g’.

Непалатальні приголосні могли бути не лабіалізованими і лабіалізованими (вимовлялися з допомогою губ) – k(u), g(u).

Отже, в і.-є. мові були такі проривні приголосні:

Непридихові: b-p, d-t, g-k, g(u)- k(u), g’-k’/

Інші приголосні в і.-є. мові не мали такого розмаїття ознак, як проривні приголосні.

Були фрикативні приголосні sіz.Сюди входили інескладовий, дуже близький до j,та u нескладовий, дуже близький до v.Є думка, що ці звуки в і.-є. не розрізнялися. В системі праіндоєвропейських фрикативних приголосних не було звука ch.

Шиплячихприголосних і африкат не було.

Усі приголосні в і.-є. сполучалися з jі не змінювали своєї якості.

Задньоязикові приголосні вживалися перед усіма голосними, у тому числі й перед голосними переднього ряду. Палатальні приголосні вживалися як перед голосними переднього, так і перед голосними непереднього ряду.

Проте єдиного погляду на кількість праіндоєвропейських приголосних у мовознавчій науці ще немає. Дехто з учених (наприклад, А. Мейє, В. Георгієв) вважає, що в складі праіндоєвропейського консонантизму існували лише чисті та лабіалізовані задньоязикові, а задньоязикових палаталізованих зовсім не було. С. Б. Бернштейн додержується тієї думки, що розрізнення лабіалізованих і нелабіалізованих задньоязикових давня індоєвропейська мова не знала, воно сформувалось пізніше; вже в «окремих індоєвропейських мовах у певних фонетичних умовах».

Однак і питання про індоєвропейські придихові теж досі лишається в науці дискусійним. Так, С.Б. Бернштейн припускав, що давній індоєвропейській мові були відомі лише придихові дзвінкі, та й то не всім її діалектам, а лише окремим з них, причому спершу не як самостійні фонеми, а як позиційні варіанти непридихових фонем. Існування ж у ній глухих придихових приголосних він повністю заперечує; проте в цьому зовсім не сумнівався А. Мейє, хоч, правда, він схильний був придихові глухі поширювати не на всю індоєвропейську мову, а лише на ту частину її, яка пізніше представлена мовами індо-іранськими, грецькою та вірменською.

Внаслідок різних фонетичних змін, що відбувалися на спільнослов'янському грунті, система праіндоєвропейського вокалізму і консонантизму зазнала суттєвої якісної і кількісної перебудови, а це зумовило витворення на її основі нової, власне, спільнослов'янської фонетичної системи, яка з деякими відмінностями пізніше відклалася й у східнослов'янських діалектах, будучи властивою їм на ранньому етапі їх розвитку.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види і характеристика методів криміналістики.	\|	Поняття державного боргу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.