Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття державного боргу

Утворення носових голосних.

Існування державного боргу на сьогодні є об’єктивно обумовленим явищем для країн з ринковою економікою. У період трансформації економіки питання державного боргу є актуальним і для України. Кожна держава, бажаючи найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність, намагається залучити додатковий капітал, що є передумовою виникнення державного боргу. Невміння держави жити на власні кошти є основною причиною виникнення, а невміння використовувати залучені фінансові ресурси – зростання державного боргу.

Проблема державного боргу набула актуальності у другій половині ХХ століття, коли держави стали неспроможними акумулювати у бюджеті достатні фінансові ресурси для виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову політику, позичаючи на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Державний борг –це сума заборгованості держави перед кредиторами.

Головними причинами створення і збільшення державного боргу є:

- хронічний дефіцит державного бюджету;

- перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;

- дискреційна фіскальна політика направлена на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;

- розширення економічної функції держави;

- дія автоматичних стабілізаторів (циклічне зменшення податкових надходжень та збільшення соціальних трансфертів під час економічної кризи);

- залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;

- мілітаризація, ведення війн.

Державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Державний борг складається з:

- заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках – внутрішній державний борг;

- фінансових зобов¢язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату – зовнішній державний борг.

З рис. 1 видно, що державний борг України на початок 2012 року становить 357,3 млрд. грн. що на 10,4% більше ніж на початок 2011 року. Крім того простежується чітка динаміка збільшення величини державного боргу, який з початку 2007 року зріс з 65,0 млрд. грн. до 357,3 млрд. грн. або на 292,3 млрд. грн. В структурі державного боргу України переважає зовнішня заборгованість.

Більш детальна інформація щодо структури державного боргу протягом 2005-2011 років наведено в табл. 1.

З табл. 1 видно, що за період з 2005 по 2011 рік державний борг України зріс на 294,27 млрд. грн. , причому внутрішній борг зріс на 142,27 млрд. грн. , а зовнішній борг України на 152,01 млрд. грн. В структурі державного боргу на початок 2012 року переважає зовнішній борг який становить 54,8% від загального розміру заборгованості. В структурі зовнішнього борг України найбільшу частку становить заборгованість за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями 84,34 млрд. грн. (або 43,07% від загальної суми зовнішнього боргу) та заборгованість, не віднесена до інших категорій 84,76 млрд. грн. (43,28%). Державний внутрішній борг України на 95,03% складається із заборгованість перед юридичними особами.

З попередньо наведеного матеріалу видно, що державний борг неухильно зростає. Головними причинами виникнення і збільшення державного боргу є:

- хронічний дефіцит державного бюджету;

- перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;

- дискреційна фіскальна політика, спрямована на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;

- розширення економічної функції держави;

- залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;

- вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців) .

Загалом економісти аналізують багатоаспектний вплив державного боргу на різні вектори економічної активності в державі, зокрема, на економічне зростання та рівень інвестиційної активності в країні, на проведення фіскальної та монетарної політики, а також на стан платіжного балансу.

Вплив зовнішніх запозичень на економіку та соціальне забезпечення країни має ряд як позитивних так і негативних факторів.

В. Пластун та О.Олійник виділяють наступні позитивні наслідки державної заборгованості:

1. Під час економічних спадів державне запозичення слугує цілям стабілізації економіки, оскільки перешкоджає різкому падінню сукупного попиту. Позитивний вплив дефіцитно-фінансованих видатків посилюється зростанням державних видатків та сукупних, витрат, а отже й обсягу ВВП. Протягом 2005-2011 років ВВП зріс на 872,5 млрд. грн. ( з 441,5 млрд. грн. у 2005 році до 1314,0 млрд. грн. у 2011 році) із зростанням державного боргу протягом зазначеного періоду на 294,27 млрд. грн. (з 63,0 млрд. грн. у 2005 році до 357,27 млрд. грн. у 2011 році).

2. В економіці, що характеризується неповною зайнятістю виробничих факторів, додаткові державні видатки та фінансовані позиками дають поштовх внутрішньому виробництву, що сприяє повнішому завантаженню виробничих потужностей та підвищенню рівня зайнятості .

3. Зовнішня заборгованість дає змогу країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний доход. В державі з'являється можливість прискорити темпи зростання національного доходу країни за рахунок можливих додаткових зовнішніх інвестицій.

4. Державний борг може залучатися з метою регулювання податкового навантаження на суспільство. При проведенні політики економічного зростання шляхом зниження рівня оподаткування держава вимушена залучати позики, щоб покрити свої видатки на початковому етапі її реалізації

Водночас можна спостерігати й деякі негативні наслідки. Значний державний борг загострює проблему його обслуговування. Держава вимушена збільшувати свої доходи шляхом посилення податкового навантаження, що підриває стимули до економічної активності й сприяє розширенню тіньової економіки, або за рахунок залучення додаткових державних позик чи скорочення державних видатків, що підвищує соціальну напругу в суспільстві та загострює економічні проблеми .

При цьому безумовні боргові зобов’язання – це зобов’язання, що беруться державою, як безпосереднім позичальником, шляхом випуску державних цінних паперів, укладання угод про позику або іншими шляхами, передбаченими законодавством України.

Виділяють також умовні (гарантовані) боргові зобов’язання. Це такі зобов’язання, які беруться безпосередньо юридичними особами та гарантуються державою, в тому числі зобов’язання за кредитами МВФ, крім випадків їх безпосереднього спрямування до Державного бюджету.

До вступу в силу державних гарантій, зазначені зобов’язання не враховуються в обсязі державного боргу та операції за ними не відображаються в показниках державного бюджету, крім випадків отримання таких кредитів розпорядниками бюджетних коштів.

В разі вступу в силу державних гарантій умовні боргові зобов’язання переходять до безумовних боргових зобов’язань та визнаються безумовним державним боргом в сумі невиконаних позичальником в строк зобов’язань.

Сумарний обсяг державного та гарантованого внутрішнього боргу в Україні на 1 січня 2010 року становив 105,2 млрд. грн., в тому числі 91,1 млрд. грн. безумовного боргу, що становить 30,2% загальної суми боргу та 14,1 млрд. грн. гарантованого державою боргу, що становить 4,7% загальної суми боргу [38].

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави може бути поділений на дві частини:

Монетизований борг,який складається з боргів опосередкованих кредитними стосунками держави з банками.

Немонетизований борг,який складається з невиконаних державою фінансових зобов’язань, передбачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, допомог, заробітній платі тощо) та заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки.

Монетизований борг фіксується у балансах банків і тому аналіз його динаміки не викликає особливих ускладнень.

Значно складніше спостерігати динаміку немонетизованого боргу, особливо боргові стосунки держави та реального сектора економіки.

Сума монетизованого державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи і видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Державний внутрішній борг України складається із заборгованості, що виникає за борговими зобов’язаннями уряду України.

До боргових зобов’язань уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані урядом України, а також одержані ним кредити.

Зовнішній борг складається із зобов’язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон.

Приплив зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів створює боргові зобов’язання перед нерезидентами і призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє власна економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що фірми, уряди країн, де існує дефіцит капіталу, можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка нижча.

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати відсотки, як і у випадку із внутрішнім боргом. Зростання боргу супроводжується зростанням відсоткових платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між державними доходами та видатками, але й відсоток боргу.

3. Управління державним боргом. Методи управління державним боргом.

Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об’єктивних вимог та інтересів суб’єктів фінансових відносин нерідко приводе до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Політика управління державним боргом є важливим компонентом здійснюваної фінансової політики та суттєвою складовою процесів макроекономічного регулювання. У ринковій економіці менеджмент державного боргу є загальним виразом ставлення держави до фінансових ресурсів, їх перерозподілу в міжсекторальному і у між поколінному континуумі та до інструментів макроекономічної координації.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов’язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов’язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень. Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.

Управління державним боргом має за мету :досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

У процесі управління державним боргом вирішують такі завдання:

· пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

· недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

· забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

· визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги країни;

· забезпечення стабільності валютного курсу та фінансового ринку країни.

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

безумовності – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх забов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

зниження ризиків – розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних забов’язань;

оптимальності структури – підтримання оптимальної структури боргових забов’язань за термінами обертання і погашення;

зберігання фінансової незалежності – підтримка оптимальної структури боргових забов’язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

прозорості – дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в державі, рівень інфляції, ділову активність суб’єктів підприємницької діяльності, ступінь ризику країни щодо неповернення боргу тощо.

Управління державним боргом включає декілька напрямів:

1.Мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими ( крім пов’язаних з державним боргом) джерелами. Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами. До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком; накопичення заборгованості за виплатою заробітної плати в державному секторі економіки ( пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством); продаж забов’язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом) з метою зменшення переносу виплат на більш віддалені строки; проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб’єктів господарської діяльності.

2.Організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.

3.Здійснення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками.

4.Організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгодження з кредиторами.

Ефективне управління державним боргом передбачає розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань держави з використанням різноманітних методів. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. Її досягнення та підтримка є важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування. З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов’язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішення щодо застосування інших методів управління:

1. Новація – домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов’язання з певного фінансового кредиту іншим зобов’язанням.

2. Уніфікація позик – об’єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

3. Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування ( процент, сума, строки сплати) переглядаються. Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного із варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

4. Конверсія – одностороння зміна дохідності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності з позик, отриманих державою.

Конверсія боргу(борговий своп), яка може набирати таких форм:

- Викуп боргу – надання країні-боржнику можливості викупити власні боргові зобов’язання на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх номінальної ціни.

- Капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банка можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торговельних та інших корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

- Конверсія «борг-борг», тобто заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговими зобов’язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитися валюта боргу тощо.

- Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає остаточне погашення її зобов’язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягаря мають певні недоліки, що пов’язані насамперед зі скороченням валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.

5. Консолідація – зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати з зобов’язаннями на пізніший термін.

6. Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

7. Відстрочення погашення позик проводиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик.

8. Анулювання боргу – відмова держави від усіх забов’язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

Також для покриття державного боргу можуть реалізовуватися наступні заходи:

- використання валютних резервів держави;

- використання золотих резервів держави;

- збільшення обсягів експорту товарів і послуг;

- одержання іноземних позик і кредитів (у якості надзвичайного заходу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сонорніприголосні були представлені носовими n, mі сонорними r, l.	\|	Риторика як складова соціально-гуманітарних наук

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.