Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Принцип побудови процесу фізичного виховання.

Система фізичного виховання – це історично обумовлений тип соціальної практики фізичного виховання, який включає телеологічні, науково-методичні, програмово-нормативні та організаційні елементи (основи), що забезпечують фізичне виховання громадян.

Фізичне виховання – це педагогічний процес спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом усього життя.

Основні поняття теорії та методики фізичного виховання.

Зв’язок фізичного виховання з розумовим, моральним, естетичним, трудовим.

Основні риси і принципи системи фізичного виховання в нашій країні.

Ціль і завдання системи фізичного виховання.

Класовий характер фізичного виховання.

Фізичне виховання як суспільне явище.

План.

ЛЕКЦІЯ 1. Система фізичного виховання.

5. Основні напрямки в фізичному вихованні: загальна фізична підготовка, спортивна підготовка.

1. Фізичне виховання як суспільне явище.

Фізичне виховання є педагогічним процесом, спрямованим на формування здорового, фізично досконалого, соціально активного і морально стійкого підростаючого покоління. Фізичне виховання вирішує задачі зміцнення здоров'я, всебічного розвитку фізичних і духовних сил, підвищення працездатності, подовження творчого довголіття та життя людей, задіяних у всіх сферах діяльності. У процесі фізичного виховання здійснюється морфологічне (за формою і будовою тіла) і функціональне вдосконалення організму людини, розвиток фізичних якостей, формування рухових умінь, навичок, набувається спеціальна система знань.

Фізичне виховання виникло разом з появою людського суспільства і було обумовлене перш за все соціальними факторами: потребами трудової та військової діяльності людей, потребами взаємних змагань, тощо.

Фізичне виховання шляхом проведення обов’язкових занять здійснюється в дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійно-виховних та вищих навчальних закладах відповідно до навчальних програм, затверджених у встановленому порядку.

Процес фізичного виховання характеризується такими особливостями:

- по-перше, це добре продуманий, спроектований, завчасно підготовлений процес, який передбачає активну діяльність вчителя, засоби, методи і форми навчання, адекватні поставленим завданням;

- по друге – це процес свідомої і активної участі учнів в вирішенні поставлених завдань шляхом виконання фізичних вправ, формування навичок, удосконалення фізичних якостей, придбання знань;

2. Класовий характер фізичного виховання.

Як будь-яке суспільне явище фізичне виховання носить історичний, а в класовому суспільстві, класовий характер. Це означає, що мета фізичного виховання визначається потребами суспільства, які витікають, насамперед, з певного способу виробництва. Провідну роль в розвитку фізичного виховання відіграє політика керуючого класу та держави.

Основною рушійною силою розвитку суспільства є певні потреби. Потреби визначають поведінку суспільства та окремої особи, їх ставлення до умов життя. Розрізняють потреби особисті (однієї людини), групові (сім’ї, класу тощо) та суспільні (всього суспільства). Крім того, вони бувають матеріальними і духовними. Для забезпечення конкретних потреб у кожному суспільстві формуються відповідні системи. Вони являють собою сукупність певних елементів, об’єднаних в одне ціле спільною функцією для забезпечення тої чи іншої потреби цілого суспільства, групи людей або однієї людиною. Для задоволення потреби у формуванні всебічно розвиненої особистості суспільство формує систему фізичного виховання.

Елементами системи фізичного виховання є кадри працівників фізкультурного руху і матеріально-технічна база, яка необхідна для забезпечення занять з фізичної культури і спорту.

Система фізичного виховання входить до суспільного виробництва і впливає на нього через суб’єкта виробничих відносин — людину. Вона задовольняє не тільки біологічні потреби в рухах, але і соціальні.

3. Мета і завдання системи фізичного виховання.

Мета – це очікуваний результат діяльності, до якого прагне людина. Вона, як система в цілому, випливає з певних потреб, окремої людини, групи людей, всього суспільства.

Першою потребою, яка спонукає людину до руху є багаторічна потреба, пов’язана з розвитком рухового апарата в певному віці.

Другоює потреба у всебічному гармонійному розвитку особистості.

Третяпотреба пов’язана зі здоров’ям. Заняття фізичними вправами сприяють поліпшенню фізичного і духовного здоров’я.

Четверта потреба полягає у підготовці членів суспільства до високопродуктивної праці та оборони своєї Батьківщини. Ця потреба була однією з об’єктивних причин виникнення фізичного виховання в первіснообщинного суспільстві. Вона визначає прикладність фізичного виховання, його практичну роль у суспільстві.

П’ята потреба пов’язана з необхідністю навчатись раціонально організовувати дозвілля і проводити вільний час, наповнюючи його зміст фізичними вправами.

Шоста потреба передбачає прагнення людей до спілкування та згуртування у групи для здійснення спільних дій.

Таким чином мета системи фізичного виховання може бути визначена як задоволення певних потреб суспільства та окремих його громадян, пов’язаних з біологічним і духовним розвитком, здоров’ям та високопродуктивною працею і захистом від несприятливих природних та соціальних факторів.

Будь-яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послідовних, тісно взаємопов’язаних завдань.

У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об’єднані у три групи: освітні, оздоровчі, виховні.

Освітні завдання:

- зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання, нагромаджені у сфері фізичної культури;

- забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових умінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до рівня досконалості;

навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.

В цьому контексті освітні завдання виступають, як обслуговуючі щодо оздоровчих та виховних.

Оздоровчі завдання:

- забезпечення оптимального розвитку фізичних якостей;

- зміцнення і збереження здоров’я;

- удосконалення будови тіла і формування постави;

- забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

Виховні завдання:

- розвиток інтелекту та утвердження життєвого оптимізму;

- патріотичне та моральне загартування молоді, виховання волі;

- виховання любові до праці;

- розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища на особу.

3. Основні риси і принципи системи фізичного виховання в нашій країні.

Принципи - це основні вимоги, завдяки яким процес набуває цілеспрямованого і організованого характеру.

1.Принцип свідомості і активності учнів(Даний принцип передбачає насамперед не механічне навчання і удосконалення окремих рухів, дій, прийомів, а осмислене вивчення кожного кроку, глибокого розуміння як своїх зусиль, так і призначень педагога-тренера. Активність - це позиція того, хто займається, де глибоке засвоєння матеріалу являється у першу чергу його власним бажанням. Слідування цьому принципу зберігає за учнем можливість ініціативи, сприяє оволодінню інструкторськими вміннями та навичками, розширює навчальні можливості та здібності учня до самоаналізу, правильної оцінки дій і поведінки, формує здатність до конкретизації уваги на головному. В цей же час не повинна порушуватись єдність ведучої ролі тренера-педагога при співпраці зі спортсменами, принижуватись їх відповідальність.)

3. Принцип наочності. (Засоби наочності складають: натуральні (показ тренером або демонстрантом засвоюваного матеріалу із поточним роз'ясненням закономірностей і взаємодій рухів), об'ємні
(фігура спортсмена, муляжі, фото, кінограми, малюнки та ін.), символічні (моделі і контурограми), графічні (схеми, креслення, діаграми, показ голосом ритмічної структури руху та ін. Наближаючись до найбільш повної наочності використовується усе, що досяжне аналізаторним системам: зоровій, слуховій, тактильній, вестибулярній, м'язово-руховим відчуттям.)

4. Принцип доступності і індивідуалізації.( Принцип доступності тісно поєднаний з принципом індивідуалізації. Згідно з ним потрібно враховувати навантаження, які для одного єсередніми, для іншого ця міра є недоступною.)

5. Принцип систематичності.( своєчасний послідовний перехід від задачі до задачі, від одного етапу процесу до іншого із забезпеченням приємності і неперервності у формуванні як окремих рухових навичок, так і усього комплексу, що характеризує фізичну та спортивну підготовленість)

6. Принцип міцності і прогресування. ( Добре засвоєною можна вважати таку вправу, при повторному виконанні якої, учень здатен показати кращий результат.

5. Основні напрямки в фізичному вихованні: загальна фізична підготовка, спортивна підготовка.

Фізична підготовка – прикладна спрямованість фізичного виховання стосовно певної діяльності.

Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності.

Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення. Але він не зводиться лише до фізичного виховання. Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інше значення. Крім того, ряд видів спорту взагалі не є дійовим засобом фізичного виховання або має до нього лише опосередковане відношення ( наприклад шахи ). З іншого боку фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і він не може розглядатись як універсальний засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людини, їх віку, стану здоров’я і рівня підготовленості.

6. Зв’язок фізичного виховання з розумовим, моральним, естетичним, трудовим.

Взаємозвязок фіз.вих.з розумовимпроявляється безпосередньо і опосередковано. Безпосередній зв'язок заключається в тому, що в процесі фізичного виховання здійснюється прямий вплив на розвиток розумових здібностей, тих хто займається. На заняттях постійно виникають пізнавальні ситуації, пов’язані з оволодінням технікою фізичних вправ, її вдосконаленням, оволодінням прийомами практичних дій і інше ( тобто як виконати рух економніше, точніше, виразніше та як розраховувати свої сили на дистанції чи змаганнях…). Опосередкований зв'язок заключається в тому, що закріплення здоров’я, розвиток фізичних сил в процесі фізичного виховання складають необхідні умови для нормального розумового розвитку дітей.

З моральним.Правильно організоване фізичне виховання сприяє формуванню позитивних рис морального облік у людини. Наприклад в процесі складної напруженої тренувально-змагальної діяльності перевіряються і формуються моральні якості молоді, закріплюється воля, набувається досвід моральної поведінки.

На моральній основі здійснюється виховання спортивної трудолюбивості, здатності до подолання перешкод, сильної волі і інших особистісних якостей.

З естетичним.В процесі занять фізичними вправами формується красива осанка, здійснюється гармонійний розвиток форм тілобудови, виховується поняття краси і вишуканості рухів.

З трудовим. Систематичні заняття фізичними вправами формують організованість, наполегливість, здатність долати перешкоди, особисте небажання чи невміння і в кінцевому випадку виховує трудолюбивість.

7.Основні поняття теорії та методики фізичного виховання.

Теорія фізичного виховання є складовою частиною педагогічних наук. Вона вивчає фізичне виховання як феномен соціального життя, його мету і завдання на різних етапах розвитку суспільства, його корекції з іншими науками, способи, методи та форми організації спортивної практики. Теорія фізичного виховання пояснює шляхи розвитку та передбачає тенденції еволюції фізичного виховання як суспільного явища, обгрунтовуючи свої педагогічні положення соціальними, психологічними і біологічними закономірностями.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Визначення основних понять.	\|	Предметом теорії фізичного виховання є загальні закономірності функціонування і розвитку фізичного виховання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.