Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Іспанський героїчний епос. «Пісня про мого Сіда».

 

Основою іспанського героїчного епосу стали перекази та піс­ні ліро-епічного характеру, створені у військовому середовищі. Епічні твори героїчного змісту в країні були надзвичайно поширеними протягом XI–XІV століть. Їх виконували співці-хуглари, чия творча манера була надзвичайно близькою до французьких жонглерів. У XІV столітті епіко-героїчну традицію продовжено в романсах – модифікованих невеличких ліро-епічних поемах.

Іспанія в добу Середньовіччя перебувала під впливом мусульманської та християнської ідеологій, потерпала від кривавих сутичок. Ці явища знайшли своє художнє осмислення в героїчному епосі, провідними темами якого були:

· визвольна боротьба з маврами;

· феодальні міжусобиці;

· рух за свободу Кастилії, що сприймався як передумова національно-політичного об’єднання всієї країни.

 

Центральною постаттю іспанського героїчного епосу є Сід, якого народ з любов’ю називає «мій Сід», додаючи - «у добрий час народжений».Це особа історилчна. Руй Діас де Бівар належав до кастільської знаті, був начальником військ у короля Кастілії СанчоІІ. За військову доблесть він отримав прізвисько Кампеадор (ратоборець, войовник). Маври, які боялись і водночас поважали називали його Сідом, що по-арабськи означає «пан». Після загибелі Санчо ІІ його брат Альфонс УІ незлюбив Сіда і за намовами придворних вигнав з країни. Спочатку Сід з дружиною побував на службі у іспанських, потім у маврітанських правителів, але ,відвоювавши в маврів велику багату область Валенсію, став самостійним, помирився з Альфонсом. Особисті риси Сіда - твердий характер, розсудливість, демократизм, талант полководця і державного діяча - сприяли його популярності серед народу.

З великого епічного матеріалу про Руй Діаса збереглися тільки близькі до історичних фактів поема «Пісня про мого Сіда», поема «Родріго».

«Пісня про мого Сіда».

Перша частина («Вигнання») загублена. Починається список з вивигнання Сіда. Обливаючись слізьми Сід прощається з сім’єю, яку залишає під захистом монастиря. Довідавшись про вигнання Сіда, до нього сходяться люди різного роду, звідусіль». Він заглиблюється в мусульманські землі, здобуваючи перемоги. Частину здобичі він добровільно відправляє Альфонсу, бажаючи примиритись з ним для спільної боротьби.



Интернет реклама УБС

Друга частина («Заміжжя доньок Сіда») розповідає про те, як Сід діє задля примирення з королем. Король, отримавши подарунки, готовий примиритися з тепер уже могутнім васалом і дозволяє йому взяти сім’ю до себе. Знатні інфанти де Карріон, спокусившись багатством Сіда вирішують взяти за дружин його дочок. Але Сідові ці знатні женихи не до душі. Сватом виступає сам король, і Сід не може йому відмовити. У Валенсії святкують весілля.

Третя частина («Безчестя в дубовому лісі Корнес») тематично різноманітна. Інфанти виявились нікчемними й безглуздими. Не витерпівши насмішок васалів Сіда, вони вирішили помститися. Зяті просять дозволу поїхати в Карріон, щоб показати своїх дружин. Сід змушений відпустити їх. Як тільки вони виїхали за межі Валенсії, в дубовому лісі Корнес зіскочили з коней і прив’язали молодих дружин до дерев., побили їх бичами майже до смерті. Сід скаржиться королю й вимагає передусім повернення своїх мечів ( що він їх подарував зятям на знак найвищої честі), потім приданого дочок, і, зрештою він викликає їх на поєдинок. У битві в долині Карріон, в землях інфантів, Сід перемагає.. Переможець Сід знову видає дочок заміж, вже за королів Наварри та Аррагона.

 

Якщо в «Пісні про Роланда» домінувала військова точка зору, то в іспанському епосі картинам баталій та бойових сутичок приділено значно менше уваги. У творі чергуються різномасштабні та різнохарактерні просторові локативи, кар­тини воєнних подій переплітаються з реаліями мирного життя. «Дійові особи «Пісні» – не лише християнські та мавританські війська, в ній зображено людей далеких від бойових подій: жінок, дітей, ченців, городян, євреїв. Усі вони відтворюють картину мирного життя міст: торговельні угоди, розлуки, подорожі, вітання та радість зустрічей, весілля, спіл­кування в тісному колі для обговорення сімейних справ або для веселих розваг, відпочинок після обіду, гарне вбрання, урочисті прийоми та релігійні церемонії»

Продовжуючи традиції багатьох століть, у поемі війна та сила розглядаються як природний, цілком нормальний засіб вирішення зовнішніх і внутрішніх проблем. Разом із тим, поведінка Сіда щодо покарання інфантів засвідчує спроби правового розв’язання конфліктів.

Художня організація поеми вирізняється простотою та логічністю. Образи переважно змальовано в реалістичному ключі. Значне ідейне навантаження у творі несе побутописання. Автором детально відтворено облаштунки воїнів Сіда, процес приготування вечері після виснажливого дня, розмір здобичі й склад подарунків, надісланих королю. У творі майже відсутня гіперболізація, фантастичний елемент, ідеалізація вчинків головного героя. На поетикаль­ному рівні домінують такі засоби, як: повтори (переважно лексичний та синтаксичний), епітети, евфемізми (Сіда часто називають «той, що взяв Валенсію», «із Бівара», «народжений під щасливою зіркою»), зрідка застосовано риторичні фігури.

 

Німецький епос. «Пісня про Нібелунгів»

 

ХІІ–ХІІІ сторіччя в історії німецької літе­ратури позначилися досягненнями героїчного епосу, що мав генетичний зв'язок із героїчними піснями епохи великого переселення народів. За часів Карла Великого започатковано традицію письмового фіксування народної пісні. Із IX століття відомі записи деяких сказань про короля Теодоріха Великого та ряду пісень, які пізніше увійшли до «Пісні про нібелунгів». У XII сто­річчі переважно на придунайській території (Баварії та майбутньої Австрії) при феодальних дворах героїчний епос укла­дено в книжні поеми, що вирізнялися значним обсягом.

 

У німецькому епосі історичне минуле постає в масштабах героїчної ідеалізації. Його репрезентовано поемами «Гудруна», «Пісня про нібелунгів», циклами поем про Дітріха Бернського, Вольф-Дітріха та ін. На відміну від французького та іспанського епосів, що потребували музичного супроводу, твори німецького героїчного епосу читалися з рукопису професійними співцями-шпільманами.

Своїми витоками поеми сягають у період племінного існування, що передував утворенню німецьких народностей феодальної епохи. У цих творах історичну конкретику естетизовано з позиції феодально-лицарської Німеччини. Зі зміною суспільної формації (за умов розпаду родового ладу) шлюб та одруження богатиря не розглядалися як героїчні діяння. Уважалося, що «герой епосу часів утворення держав­ного устрою повинен здійснювати подвиг не в інтересах роду, а в інтересах держави» [28, с. 83]. Концепти роду та племені поступалися поняттям сім’ї та феодальної ієрархії, з’являвся мотив васального обов’язку.

Визначною пам’яткою німецького героїчного епосу є поема «Пісня про нібелунгів», створена на початку ХІІІ століття (орієнтовно в 1200–1210 pp.). Сюжет твору ґрунтується на подіях раннього Середньовіччя (V століття), пов'язаних із завоюванням Європи гунами на чолі з Аттилою (Єтцелем). У поемі переосмислено народні легенди та героїчні пісні (орієнтовно VI століття) різної тематики. Це, зокрема твори про трагічне кохання нідерландського королевича Зігфріда й бургундської принцеси Брюнхільди, а також оповіді про загибель королівства, заснованого в V столітті східногерманським племенем бургундів (нібелунгів), яке в 436 р. захопили гуни. Крім того, науковцями помічено «сюжетну спільність «Пісні» з рядом скандинавських пам'яток («Старшою Еддою», «Еддою» Сноррі, «Сагою про Вйолсунгів» та ін.), що свідчить про спільні сюжетні корені, які сягають у старогерманську давнину. Окремі елементи «Пісні» пов'язані зі світом міфів та казок (юнацькі подвиги Зігфріда, богатирські змагання наречених із Брюнхільдою та деякі інші мотиви й епізоди)».

Композиційна організація поеми є досить стрункою. Епос складається з 39 авентюр (пісень, частин), які обіймають близько 2400 строф (понад 9 тисяч рядків). Твір поділяється на дві частини, що яскраво відрізняються тональністю, стиліс­тикою, змістом і характеристикою образів. Кожна з частин має «домінуючий смисловий мотив. Першу частину поеми (І–ХІХ авентюри) можна умовно назвати «піснею про сватання»; другу (ХХ–ХХІХ авентюри) – «піснею про помсту». Уважається, що ці дві епічні пісні в усній традиції довгий час існували окремо. Цим «пояснюється те, що деякі з героїв, маючи одне й те ж ім'я, у кожній окремій частині поеми втілюють різні епічні типи (Крімхильда першої частини – тип вірної й люблячої дружини; другої – нещадна месниця; Хаген – спочатку тип підступного васала; потім – відважний, овіяний високою героїкою воїн)».

 

 

Шпільман починає свою розповідь з прославлення краси Крінхільди - молодої дівчини, що живе у Вормсі - столиці Бургундії під опікою трьох братів-королів. Зігфрід, королевич з нідерландів, почувши про знатну красуню, заочно покохав її і мріяв одружитися. Старший брат згоден віддати Крінхільду за умови, що Зігфрід допоможе йому здобути ісландську колеву. Зігфрід погоджується. За допомогою шапки-невидимки допомагає королю переконати богатирку. «Брюнхільда закасала рукава. Потім легко підняла щит і спис. Гунтер затремтів. Та враз він відчув, що хтось невидимий ухопив його за плече. Король злякався так, що ледь не крикнув. Він розглянувся довкола, проте нікого біля себе не помітив. Аж раптом почув голос:

– Це я, Зігфрід, ваш друг! Не бійтеся королеви. А тепер дайте мені ваш щит і спис. Я змагатимусь, а ви наслідуйте мої рухи. Якщо повторюватимете все як треба, то змагання виграємо.

До Гунтера знову повернулася мужність. Брюнхільда кинула спис перша. Він ударився об Зігфрідів щит. Іскри від удару злетіли аж до неба. Спис пробив Зігфрідів щит і дістав до кольчуги» [43, с. 31].

Але в шлюбну ніч Зігфрід був змушений знову прийти на допомогу Гунтеру: невидимий для Брюнхільди, він приборкав непокірну наречену і зняв з неї перстень і пояс (символ дівочої цнотливості) і недоторканою передав її чоловікові.

Брюнхільда протистоїть своєму слабкому чоловікові Гунтеру: «Вона зв'язала короля поясом, яким завжди була підперезана, і повісила на цвях, забитий у стіні, а сама, роздягнувшись, лягла на ложе. Гунтер почав благати:

– Розв'яжіть мене, Брюнхільдо. Я ніколи не чіпатиму вас! Присягаюся рицарською честю!

Брюнхільда засміялась, але не звільнила короля. Так висів він цілу ніч, а Брюнхільда тим часом міцно спала. Коли вранці вона прокинулася, Гунтер знову почав благати:

– Розв'яжіть мене! Я ніколи й не доторкнуся до вас. Обіцяю вам урочисто! Якщо слуги застануть мене в такому вигляді, то й вам це не минеться <…> З вас будуть сміятися, що маєте такого чоловіка.

Тоді Брюнхільда сказала:

– Ваша правда.

Король утретє урочисто обіцяв не чіпати її. Тільки після цього Брюнхільда розв'язала Гунтера, і він ліг на край ложа» [43, с. 43].

 

З Крінхільдою відбуває на батьківщину. Через 10 років Крінхільда з чоловіком приїздить у Вормс до рідних. Під час суперечки між жінками з’ясовується роль Зігфріда у сватанні Гунтера. Ображена Брюнхільда за допомогою васала Хагена вбиває Зігфріда. Крім того, побоюючись, що Крінхільда може завоювати прихильність васалів, Хаген відбирає у неї скарби Нібелунгів й кидає їх у води Рейну.

У другій частині розповідається про те, як через 13 років Крінхільда виходить заміж за могутнього Етцеля, правителя гунів. На прохання Крінхільди Етцель запрошує в гості на далекий Дунай її рідних з дружиною та васалами. Крінхільда настроєна вороже. Вона жадає сварки. В залі під час бенкету починається кривава різня. Крінхільда наказує вбити Гунтера, сама стинає голову Хагену. Старий воїн Хільдебраст обурений такою кровожерливістю вбиває Крінхільду. Так гине рід бургундських королів.

Ідеї куртуазного служіння, структура сеньйоро-васальних взаємин відбились на побудові системи образів-персонажів. Так, у образах королів мала реалізуватися концепція ідеального володаря, який піклується про своїх ленників; образи Крімхільди і Брюнхільди являли собою ідеал прекрасної дами, вірної відданої дружини; Хаген, Рюдегер, Хільденбранд – ілюстрували зразок васальної вірності пану; образ Дітріха Берн­ського втілював ідею куртуазної гуманності.

 

 


Читайте також:

  1. Іспанський салат із помідорів і огірків
  2. Лекція 2 Героїчний епос зрілого Середньовіччя
  3. Південнословацький героїчний епос.
  4. Французький героїчний епос «Пісня про Роланда».




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Французький героїчний епос «Пісня про Роланда». | Південнословацький героїчний епос.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.