Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Жанри лірики трубадурів

Художній концепт «куртуазна любов» має на собі відбиток тієї культурної системи, у межах якої він сформувався. Цей феномен підкорявся придворному етикету, підлягав логіці сеньйоро-васальних взаємин, був своєрідною еротичною інтерпретацією форм служіння, поетичним уславленням (носій свідомості – васальний лицар) знатної дами. Прославляючи красу й чесноти дружини свого сюзерена, лицарі-міністрелі залишалися шанобливими царедворцями. Таким чином, культурний концепт куртуазної любові трансформувався в середньовічній ліриці, і перетворившись на розгорнутий художній образ, став засобом репрезентації етико-естетичної концепції доби.

Рицарська лірика виникла на півдні Франції у Провансі на межі ХІ-ХІІ ст. Провансальські поети називались трубадурами. Змагаючись між собою вони удосконалювали техніку віршування.

Гну я слово і стругаю

Ради звучності і ладу

Вздовж скоблю і в поперек

Перш ніж слово стане піснею, -

визначав своє кредо поет Арнаут Даніель.

У поезії трубадурів спостерігаються різні ступені складності: «темний стиль» (для вузького кола читачів), «ясний стиль» (для широкого загалу). Як і вся середньовічна література, лірика трубадурів створювалася в рамках «твердих» традицій. Кожен жанр був пов’язаний з певним змістом, темою, мав свій арсенал кліше чи матриць.

Індивідуальність поета проявлялась у прагненні створити нові метричні або строфічні варіанти, у новизні мелодії, у мистецтві по-новому використати слова, надати їм нового змісту.

Серед творців куртуазної лірики зустрічалися представники різних суспільних станів: знатні феодали, клірики, особи нижчих верств.

Зокрема, трубадурами були королі (Альфонс Мудрий і Ричард Левине Серце), нотаріуси (Арнаут де Марейль), різьбярі (Ельяс Кайрель); вихідці з родин замкового лікаря (Бернарт де Вентадорн) та кушніра (Пейре Відаль) тощо. Крім того, яскраву галерею уявних образів і картин у ліриці трубадурів створено жінками. Зокрема, досить популярною була творчість графині де Діа. Б. Пурішев феномен жінки-поетеси доби Середньовіччя пояснює тим, що в феодальних колах Південної Франції особи жіночої статі користувалися певною свободою. Згідно зі стародавніми римськими законами, що частково збереглися в Провансі, вони навіть могли успадковувати земельні володіння й виступати в ролі феодальних сеньйорів, оточених натовпом придворних. Проте, переважна більшість трубадурів – лицарі-міністрелі, чия діяльність тісно пов'язана з аристократичними дворами, визнаними центрами нової куртуазної культури.

Кансона («пісня») складається з п’яти – семи строф і присвячена вишуканій платонічній любові (fin amors). Магістральна тема кансони – прославляння пані й почуття до неї. Приватні теми: чесноти дами, дія її краси на поета, перетворення природи в присутності пані тощо. Твори цього жанру могли присвячуватися вигаданій особі, що свідчить про пріоритет майстерності над відчуттям у поезії трубадурів і зайвий раз нагадує про умовність куртуазної любові.

Тенсона або партимен («суперечка», чи «розділена гра») – віршований диспут, у якому зазвичай беруть участь два поети, інколи це міг бути уявний «співрозмовник» (наприклад, любов чи Бог). Домінують такі теми суперечок: розбіжності прихильників «темного» і «ясного» стилів у поезії трубадурів; спірні проблеми куртуазної етики; можливі суперечності між формою етикету й моральним змістом куртуазії.

Сирвента – строфічна пісня, присвячена політичним, суспільним темам, що нерідко містила випади проти ворогів поета чи його сеньйора. Сирвента – пісня виклику, емоційний антипод кансони. Сирвенти могли бути спрямовані проти політичних супротивників трубадура, його малосимпатичних сусідів, колег по поетичному ремеслу, ідейних опонентів, нарешті, проти негідних дам.

Плач – пісня, в якій поет виливав тугу через смерть сеньйора, прекрасної дами або близької йому людини. На відміну від кансони, завжди присвячувалася реальній особі.

Пасторела – вірш, у якому відтворено романтичний діалог пастушки й лицаря, що хотів би її звабити. Жанр зі стійким сюжетом і системою персонажів. Твір зазвичай починався зі слів «Одного разу» або «Дівчино, сказав я їй». Змінними були лише місце дії (галявина, узлісся, поле тощо) та час (весняний ранок, серпневий вечір та ін.). Авторами переважно відтворено зустріч лицаря з пастушкою та суперечка між ними про співвідношення любові й станової нерівності.

Альба (буквально: ранкова зоря, світанок) – пісня про закоханих, що провели разом ніч. Альбу здебільшого написано від імені «вартового» або «друга», який повідомляв лицаря про необхідність розставання з пані через наближення світанку.

Балада – танцювальна пісня, яку складено з куплетів і повторюваних приспівів. У творах домінували такі теми: уславлення весни, оспівування кохання, висміювання ревнивого чоловіка та ін. Балади виконувалися під музичний супровід.

Характерною рисою поезії є помітний інтерес до людини, яка здатна не тільки молитися та воювати, але й ніжно любити, захоплюватися красою. Попри те, що в художньому доробку трубадурів домінувала лірика любові, тематичний діапазон поезій не обмежувався зображенням кохання до прекрасної дами. Співці своїми творами відгукувалися й на нагальні проблеми доби, осмислювали політичні та соціальні питання (наприклад, про елітарність лицарської культури, здатність простолюдина сприймати й творити красу тощо).

Із погляду суб’єктної організації структура лірики трубадурів характеризується як багатосуб’єктна. Образ ліричної героїні постає об’єктом творення, іделізованим у відповідності до законів краси. Наприклад, Джауфре Рюдель у кансоні, не наводячи точний опис зовнішності жінки, лише поодинокими штрихами вказує на її вишуканість. Ці деталі дозволяють читачеві вiдчути силу захоплення ліричного героя:

Та поки що я весь змарнів, –

Про неї мрію віддалік.

О, до прочан би я пристав

Та посох би з собою взяв,

Щоб бачить очі неземні! [22, с. 255].

Суб’єкт мовлення пасторели, перебуваючи в межах діалогічного світу, апелює до коханої. Така суб’єктна організація обумовлена жанровою специфікою творів, у центрі яких – зустріч поета або кавалера з дівчиною-селянкою. Подібну ситуацію осмислив у своїй пасторелі Маркабрюн:

– Любко, та ж феї літали, Як у колисці ви спали, Вашу красу захищали. Тільки, прекрасна дівице, Ви б іще кращою стали, Якби мені ви сказали Ближче до вас притулиться. – Пане, з нудьги я зітхала, Поки хвалу ви співали, Марно мені набридали. Лицарю, – мовить дівиця, – Що б ви мені не бажали, Скільки б ви клятв не давали, їдьте в свій замок-темницю.

Любко, ви надто ляклива, – Може привикнути діва Навіть найбільш вередлива. Бачу я, красна дівице, Вельми були б ви щасливі, Якби зі мною могли ви Міцно любов'ю упиться. – Пане мій, ніби та злива, Ви клянетеся бурхливо, Палко, завзято, чутливо. Лицарю, – каже дівиця, – Честь бережу я цнотливо, Щоб від неслави, можливо, Потім весь вік не журиться [22, с. 257–258].

У ліриці трубадурів образ прекрасної дами зайняв приблизно таке ж місце, яке в релігійних творах відводилося образу Діви Марії. Однак, якщо Мадонна панувала на недосяжних небесах, то прекрасна дама – у серці закоханого поета.

У ліриці трубадурів зустрiчаємо чимало поезiй, у центрі яких – постать сміливого лицаря, що велично втiлює героїчне начало:

До серця рицар той мені,

Що, першим кинувшись у бій,

Летить безстрашно на коні,

Запалює загін весь свій

Відвагою п'янкою.

Ось бій шалений закипів,

І мчить боєць серед полів,

Рискує головою, –

Складу тому свій кращий спів,

Хто йде вперед на ворогів! [22, с. 256].

Французькі рицарські романи за тематикою поділяються на три цикли: античний, бретонський, візантійський.

Твори античного циклу розроблялися із середини ХІІ століття. До цієї групи лицарських романів традиційно відносять «Роман про Олександра», «Роман про Трою», «Роман про Фіви», «Роман про Енея». Сюжети цих творів запозичено з античної літератури та історії. Так, у «Романі про Трою» інтерпретовано історію облоги Трої, використано ряд міфів, матеріали «Іліади» Гомера тощо. Персонажами ж твору є благородні лицарі, що захищали куртуазне кохання Єлени й Паріса від варварів та греків, які намагалися повернути красуню чоловікові.

«Роман про Олександра» побудовано на основі античних джерел часів пізнього еллінізму. Зі сторінок роману перед читачем поставав не геніальний правитель античності, а славний лицар, що осягнув і засвоїв усі тонкощі лицарського кодексу честі: він не лише вправно володів зброєю та їздив на коні, а й знався на мовах, грав на музичних інструментах, умів куртуазно говорити з дамами про кохання. У творі переважає фантастичний елемент та авантюра.

«Роман про Енея» – середньовічна інтерпретація «Енеїди» Вергілія. Оповідач прагнув осмислити проблему існування любові як природної пристрасті та прояву куртуазного етикету. Перший інваріант реалізовано в лінії Еней – Дідона. Любовну жагу Дідони зображено як нездоланний недуг, що призводить до трагічних наслідків. Друга сюжетна лінія (Еней – Лавінія) ілюструє ідею превалювання любові, яка піддається осмисленню й контролю, являє собою зразок поміркованості та розумної гармонійності. У розгорнутих монологах героїня аналізує свої почуття, намагаючись приборкати пристрасть.

Романам античного циклу властиве акцентування на зовнішніх проявах життя аристократії. Зокрема в деталях описано елементи одягу персонажів (наприклад, плаща подареного Дідоні), зброї (бойові облаштунки амазонки Камілли), полювання, веселого бенкету.

Бретонський цикл сюжетно пов’язаний із кельтськими фольклорними джерелами. Одним із витоків рицарських романів бретонського циклу була латинська хроніка валлійського клірика Гальфріда Монмаутського «Історія королів Британії» (1136 р.), яку на французьку мову переклав англо-нормандський поет Вас.

У межах бретонського циклу реалізовано чотири групи сюжетів: бретонські ле, історія Трістана та Ізольди, оповіді про короля Артура та лицарів Круглого столу, історія святого Грааля.

5.Поезія вагантів.

Поезія вагантів (або голіардів) - так у середньовіччі називали мандрівних священників, попів-розстриг, які з різних причин втратили духовний сан - головним чином анонімна. Мандруюча маса письменних, а то й добре освічених людей, звисока дивилась на оточуючих, в тому числі і на знать (якщо ті були безграмотними). Поезія вагантів спиралася на античну традицію та народну поезію. Тематика різноманітна: хвалебні славослов’я та релігійні пісні на замовлення, любовна поезія, викривальна сатира.

Не понурість вченого – гурт, веселий дотеп

Більш мене приваблює, ніж медові соти.

Лиш Венері-владарці рад я слугувати,

Це ж бо діло вибранців, молодих, крилатих.

Йду, куди юнацтво йде, світ переді мною.

Дружній не з чеснотами – з блудом заодно я.

Насолоди прагну я більше, ніж спасіння,

Плоть цвіте, в душі проте, не людина – тінь я.

Я в корчмі померти рад, не в м’якій постелі,

Аби лиш вино було в келиху веселім;

Голосніше янголи заспівають може:

«Глянь на пичка того, змилостився, Боже!»

Ось гріхи мої мов на скатертині,

Все, про що злорадники вам доносять нині.

В душу власну глянути в них немає часу,

Хоч на блуд мій дивляться не презирством – ласо».

(пер. А.Содомори)

Простодушна релігійність вагантів поєднувалася з критичним ставленням до духовенства високих рангів. (Вальтер Шатільйонський «Критика Риму).

Поезія вагантів більшою мірою анонімна. Однак збереглося кілька імен: Гугон за прізвиськом Примас Орлеанський, Архіпіїт Кельнський (ХІІ ст.), Вальтер Шатільйонський. Більшість поетів-вагантів вийшли зі шкіл П.Абеляра.

П’єр Абеляр (1079-1142рр.) - центральна фігура духовного життя освіченої Європи п.ХІІст. Блискучий оратор і викладач, він став на чолі приватної школи в Парижі, відомої своїм вільнодумством. «Історія моїх поневірянь» - розповідь про кохання до красивої й талановитої учениці - Елоїзи, про те, як їх жорстоко переслідували церковники та заздрісники. Листування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Південнословацький героїчний епос.	\|	Комунікативна професіограма фахівця

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.