Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Джерела кримінального права України

Кримінальне право України у період суверенності і незалежності характеризується множинністю джерел. Це система внутрішніх національних кримінальних законів та міжнародно-правових актів, що містять норми кримінального права.

Концептуальним джерелом кримінального законодавства є Конституція України. Основний Закон містить низку положень щодо кримінальної відповідальності, а саме: ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення; закони та інші нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи; ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочин ні розпорядження чи накази; особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У Конституції України наголошується також, що "ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому; нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню" тощо.

Конституція України має найвищу юридичну силу, тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або не може її набути. У такому випадку, за ст. 8 Конституції, має застосовуватися норма Конституції як норма прямої дії. На підставі цієї статті має застосовуватися конституційна норма і тоді, коли певне положення кримінально-правового характеру не врегульоване кримінальним законом, але передбачено Конституцією України.

З іншого – Конституція не може враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції – явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції.



Интернет реклама УБС

Функції Конституції, серед яких особливе значення мають установчі, інтегруючі, системотворчі та інші функції.

Конституція вносить системність у право, є ефективним системоутворюючим фактором правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює його своїм змістом, пронизує єдиними принципами і ідеями.

Норми Конституції “вливаються” в норми інших галузей права, є їхнім джерелом.

Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість (функцію) держави тощо. Цим самим Конституція закладає основи цивільного права. Іншими словами: нормуючи відносини між суб’єктами влади і підпорядкованими цій владі, Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю.

Кримінальний кодекс України. Основним національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, де сукупність кримінально-правових норм об'єднана у відповідні глави та систематизована у певній послідовності.

Кримінальне законодавство - це система законів, уведених у дію вищими законодавчими органами державної влади, які визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють, які суспільна небезпечні дії є злочином і яке покарання може бути застосоване до особи, котра його вчинила.

Все кримінальне законодавство України зараз представлено у Кримінальному кодексі України. Він складається з Загальної та Особливої частин.

Кожна частина КК поділяється на розділи, а розділи на статті. Кожний розділ та стаття мають свою назву. Переважна більшість статей поділена на чатсини, а частини в свою чергу можуть бути поділені на пункти. Деяки статті КК можуть мати специфічну структуру, бо мають примітки, які в свою чергу також можуть бути поділені на пункти

Якщо після прийняття закону приймаються нові статті, то їм присвоюється порядковий номер і вони поміщуються після найбільш спорідненої статті.

Статті Загальної частини - це нормативні приписи, що визначають загальні положення та категорії кримінального законодавства

Кримінально-правові норми Особливої частини КК мають трилакнкову структуру, вона складається з гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза – умова за якої застосовується дана норма.

Диспозиція – частина норми. яка вміщує визначення злочинного діяння.

Види диспозицій:

ü Проста – лише називає злочин, не розкриваючи його ознак (ст.. 125 Умисне легке тілесне ушкодження);

ü Описова - не лише називає злочин, а й розкриває його ознаки (ст.. 115);

ü Банкетна – не вміщує конкретних ознак злочину. А відсилає до інших нормативно-правових актів не кримінального характеру (ст.. 143);

ü Відсильна – в інтересах усунення повторення відсилає до інших статей або частин однієї статті ККУ

Як правило диспозиції носять комбінований характер.

Санкція- частина норми. яка визначає вид та розмір покарання.

Види санкцій:

ü Абсолютно визначена – встановлює точний вид та розмір покарання;

ü Відносно-визначена – встановлює верхню і нижню межу кримінального покарання (від…..до; від…..;……до);

ü Альтернативна – названі два чи більше видів основного покарання.

Робота над проектом нового КК тривала більше восьми років, і він є результатом колективної праці вчених, практичних працівників, комітетів Верховної Ради України і, звичайно, народних депутатів України, що і прийняли цей кодекс. Положення КК цілком ґрунтуються на приписах Конституції України, відповідають потребам сучасного життя, відображують зміни, що сталися в політичній, економічній і соціальній сферах нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвиткові України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Основними концептуальними положеннями КК є:

1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності і всього правопорядку від злочинних посягань;

2) закріплення принципу, що КК - це єдиний законодавчий акт, який включає в себе всі закони України про кримінальну відповідальність.

3) закріплення основного принципу цивілізованого кримінального права "не має злочину – не має покарання без вказівки на це в кримінальному законі";

4) наявність в діях особи ознак складу злочину, встановленого (описаного) в кримінальному законі, - єдина підстава кримінальної відповідальності;

5) закріплення принципу особистої і винної відповідальності;

6) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій) застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Введено, наприклад, таке покарання, як громадські роботи;

7) наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю (наведено поняття організованої злочинної групи, злочинної організації, створені спеціальні склади злочинів про відповідальність організаторів і учасників організованих груп, передбачена відповідальність за вчинення терористичного акту та ін.);

8) введення системи покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, що забезпечує справедливість кари залежно від тяжкості злочину і особи засудженого. Істотне зниження санкцій порівняно з КК 1960 р.;

9) наявність широкого переліку норм, що встановлюють можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при дійовому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості та ін.), а також від покарання (наприклад, при звільненні з випробуванням, при умовно-достроковому звільненні та ін.).

10) відмова від покарання у виді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі. Відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;

11) наявність низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);

12) включення в Загальну частину самостійного розділу про відповідальність неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку в багатьох випадках пом'якшують відповідальність порівняно з дорослими злочинцями;

13) значне перевищення за обсягом КК 1960 р. (більш ніж на 150 статей), але це не означає, що новий КК цілком відкидає норми, які містяться в КК 1960 р. Багато з них витримали випробування часом, передбачені у всіх кримінальних кодексах цивілізованих країн і тому збережені в новому КК (наприклад, положення про неосудність, умисел і необережність, необхідну оборону, давність, види вбивств, характеристику тілесних ушкоджень та ін.). Деякі норми КК 1960 р. були незначно змінені і доповнені (наприклад, статті про готування до злочину, окреслення видів співучасників, формулювання диспозицій статей деяких злочинів, у тому числі проти власності, господарських злочинів та ін.). І таке положення є природним, тому що наступність у праві, в тому числі кримінальному, - найважливіша тенденція розвитку всієї правової матерії;

14) КК поділено на Загальну і Особливу частини. Загальна частина (статті 1-108) включає норми загального характеру: про завдання КК, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі і просторі, поняття злочину і його види, вік відповідальності, умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів, норми про. звільнення від кримінальної відповідальності, поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звільнення від нього та деякі інші. Особлива частина (статті 109-447) містить норми, в яких передбачена відповідальність за окремі види злочинів і зазначені покарання, застосовувані до осіб, що їх вчинили. Це злочини проти основ національної безпеки України, проти особи, її конституційних прав і свобод, проти власності, злочини у сфері господарської діяльності, у сфері охорони довкілля, проти громадської безпеки, безпеки виробництва і транспорту, проти здоров'я населення, громадського порядку і моральності, авторитету органів державної влади і органів місцевого самоврядування, у сфері службової діяльності, проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру і міжнародного правопорядку та ін.

Новий КК, прийнятий на перспективу, діятиме тривалий час, що, однак, не означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Розвиток суспільства, поява якихось нових тенденцій у структурі злочинності, виявлення в ході правозастосування окремих недоліків конкретних норм КК можуть викликати необхідність у таких змінах і доповненнях. Законодавець не може допустити, щоб КК відставав від потреб реального життя, і повинен усувати таке відставання шляхом внесення в нього необхідних законодавчих новел.

Некримінальні закони та підзаконні акти як джерела кримінального права. Джерелом кримінального законодавства є й окремі некодифіковані кримінальні закони, підзаконні акти.

Крім внутрішньої, розрізняють також зовнішню форму права, або джерела права. Це способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку.

Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалізованим, а форма мусить бути змістовною, тобто містити певний текст, виражений юридичною мовою, і мати певне смислове навантаження. Якщо норма не вміщена в певну форму, то вона залишається нормою поведінки, але не є нормою права.

До зовнішньої форми (джерел) права відносять: нормативний акт; правовий звичай; судовий чи адміністративний прецедент; нормативний договір.

Правовий звичай - санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру.

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент - рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час розв'язання всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.

Нормативний договір - об'єктивно формально обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єктів і забезпечуються державою (наприклад, договір про утворення федерації, колективний договір).

Нормативно-правовий акт - рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки.

Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закони - нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні. Крім конституції країни, є ще такі види законів; конституційні; органічні; звичайні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка проявляється в тому, що:

- ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх;

- усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;

- у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону;

- тільки законодавчий орган може потвердити чи не потвердити прийняття закону в разі повернення його Президентом за відкладного вето. Підзаконні нормативно-правові акти - результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об'єднань із встановлення, впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів. Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали:

- нормативні акти Президента України;

- акти Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Конституційного Суду України, Генерального прокурора України, Верховного суду Автономної Республіки Крим;

- акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

- акти міністерств, державних комітетів, відомств;

- нормативні акти державних адміністрацій у регіонах , містах Києві та Севастополі, районах у цих містах;

- нормативні акти органів регіонального та місцевого самоврядування;

- нормативні акти відділів і управлінь відповідних центральних органів на місцях;

- нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях;

- інші підзаконні нормативні акти.

Нормативно-правові акти втрачають чинність унаслідок: закінчення терміну давності, на який видавався акт; прямого скасування конкретного акта; фактичного скасування акта іншим актом, прийнятим із того самого питання.

Систематизація нормативних актів - діяльність із впорядкування та вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через створення нових нормативних актів чи збірників.

У систематизації розрізняють кодифікацію та інкорпорацію.

Інкорпорація - вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрямок діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.

Види інкорпорації - за юридичним значенням (офіційна, неофіційна); за обсягом (загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна); за критерієм об'єднання (предметна, хронологічна, суб'єктивна). Різновидом інкорпорації є консолідація, внаслідок якої створюються нові нормативні акти. Нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки (чи без такої), зміни не вносяться.

Кодифікація - вид систематизації нормативних .актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акта.

Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.

Рішення Конституційного Суду України як джерела кримінального права. Джерелами кримінального права, згідно зі ст. 152 Конституції, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень.

Такі закони чи їхні окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Статус Конституційного Суду України визначається статтями 147-153 Конституції України та Законом України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р..

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституційний Суд України ухвалює рішення та дає висновки у справах щодо:

- конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їхню обов'язковість;

- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

- офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Рішення й висновки Конституційного Суду України з зазначених питань є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Питання про конституційність зазначених нормативних актів розглядаються за зверненнями:

Президента України; не менш як 45 народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність од дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.

вироків та постанов місцевих судів, також переглядаються в касаційному порядку.

Міжнародні конвенції, угоди та протоколи як джерела кримінального права. Із прийняттям Закону України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. статусу джерела кримінального права України набули укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори. Вони становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Міжнародні кримінально-правові норми, що стосуються Загальної частини кримінального права, як норми-принципи безпосередньо, не зазнаючи ніяких змін, імплементуються у національне законодавство України. Такими є норми чотирьох Європейських конвенцій, ратифікованих Україною 22 вересня 1995 р., які для України набули чинності з 1 січня 1996 р., а також норми Конвенції країн СНД "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах" 1993 р. (Мінськ)2, яка для України набула чинності 14 квітня 1995 р.

14 червня 1994 року між Україною та Європейським Союзом було підписано угоду про партнерство та співробітництво.


Читайте також:

  1. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
  3. А/. Верховна Рада України.
  4. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  5. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  6. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  7. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  8. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  9. Аграрні закони України
  10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  12. Адміністративне право як галузь права

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Принцип законності. | Тлумачення кримінально-правових норм та його види.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.