Подорожі росіян за кордон та іноземців по Росії складають важливу частину історії подорожей ХVІІ – ХVІІІ століть.

Усі російські подорожі допетровського часу (до кінця XVII ст.) можна поділити на дві групи.

Перша – подорожі, які здійснювались з благочестивою метою: відвідати місця, пов'язані зі священною історією, вклонитися святиням і т.п. Це були подорожі до Царгороду, Єрусалиму, гори Сипай, на Афон. Розповіді цих мандрівників слугували повчальним читанням.

Другу групу мандрівок росіян за кордон складали офіційні поїздки за наказом уряду. Письмові звіти цих урядових посланців відомі під назвою «статейних списків». Поряд з розповідями про дипломатичні відносини в них були також і особисті враження. Наприклад, статейні списки Чемоданова, Лихачова, Волкова та інших посланців, відправлених до Італії; Потьомкіна, відправленого до Іспанії та Франції, тощо.

Московський цар Борис Годунов на межі ХVІ – ХVП ст. відправив п’ять молодих дворян для навчання в Любек, шістьох – у Францію, чотирьох – до Англії. Однак, тільки один з них повернувся на батьківщину.

За царя Михайла Федоровича засновані перше постійне шведське посольство в Росії та російське у Швеції. Збільшилася кількість дипломатів у Москві. Створено

поштову службу (головним чином для державних потреб, для зміцнення міждержавних зв’язків). Російські дипломати на Заході ставали дедалі більш досвідченими, підстави для їх відправлення за кордон – дедалі більш вагомими, з’явилися перші постійні російські дипломатичні представництва за кордоном.

Російські дипломати на Заході у XVII ст. були явищем рідкісним, екзотичним, як посланці з Японії та Китаю.

У XVIII ст., завдяки діяльності Петра І, проводилися зустрічі вчених, натуралістів, істориків, у зв’язку з чим постійно зростала кількість російських “туристів” за кордоном. За Петра І в Російській державі зарубіжні подорожі стали регулярно, широко застосуватися для здобуття освіти і почали набувати популярності як одне з улюблених занять заможних людей. Це вимагало створення певних зручностей на дорогах, безпеки, вдосконалення шляхів сполучення.

У 1697 р. російська влада відправила в Італію, Голландію, Англію близько 50 представників найбільш знатної частини дворянства. Офіційна мета відправки кандидатів за море, як свідчив наказ Петра І: “навчання дворян наукам, новим військовим мистецтвам та правилам поведінки”.

Почесне місце серед дипломатів-мандрівників петровського часу посідає граф П.А.Толстой (1645-1729). Він належав до дворянського роду, відомого з XVI століття. З 1671 р. почалась придворна служба П.А.Толстого: він отримав чин стольника (придворний чин у ХІІ – ХVІІ ст. в Росії, п’ятий за значенням після бояр, окольничих, думних дворян і думних дяків) і перебував при дворі цариці Наталі Кирилівни, а потім царя Федора Олексійовича. Після смерті царя Федора П.А.Толстой повернувся на військову службу і став ад’ютантом І.М.Милославського, свого дядька.

28 лютого 1697 р. П.А.Толстой виїхав із Дорогомилової слободи (Москва) і почав свою тривалу подорож, яка завершилась 27 січня 1699 року.

Протягом усієї подорожі, день за днем, з дивовижною точністю і найдрібнішими подробицями Толстой позначав на папері не тільки міста, але й найменші населені пункти, маєтки, кому вони належать, прізвища та дворянські звання власників, кількість храмів у поселеннях, конфесійну приналежність цих храмів (православні, греко-католицькі, римо-католицькі, іудаїстські); відстань від одного пункту проходження до іншого вказував у верстах, а по території Речі Посполитої – і в польських милях.

По закінченні подорожі 27 січня 1699 р. Толстой представив до царської канцелярії звіт, який у 1888 р. був опублікований родичем Петра Андрійовича Толстого Д.А.Толстим в журналі “Російський архів” під назвою “Подорож стольника П.А.Толстого по Європі (1697-1699 рр.)”.

Для подорожніх записок Толстого характерні не згадування окремих, не пов’язаних між собою пунктів географічного простору, а послідовна розповідь про визначні пам’ятки шляху, враження російського “вояжера” від його дорожніх пригод. Опис стає головним засобом зображення простору, безперервного та плинного.

Ділова та докладна розповідь створюється, завдяки переліку міст і країн, по яких проходить маршрут, сіл та пунктів зупинок мандрівника на відпочинок та ночівлю, точною фіксацією часу та відстані, вказівками на спосіб пересування, повідомленнями про дорожні витрати. Недарма французький дипломат Кампредон, який близько знав П.А.Толстого, назвав його “найрозумнішою головою Росії”.

Академік Д.С.Ліхачов вважав дорожні записки П.А.Толстого одним з найчудовіших літературних явищ кінця XVII століття. Першим із славнозвісного роду Тол стих він увійшов в історію не тільки російської дипломатії та військової майстерності, але й російської словесності. П.А.Толстой створив у своїх нотатках своєрідну “енциклопедію” життя деяких європейських країн і цим “відкрив” Європу для багатьох росіян.

Текст дорожніх записок Толстого викликав інтерес у країнах, де побував мандрівник. В 1859 р. в Варшаві професор І.Савинич опублікував довільний переклад записок Толстого про Польщу.

Художня майстерність записок дала можливість професорам А.Алферову та А.Грузинському включити уривки з них до хрестоматії з російської літератури XVIII ст. для чоловічих та жіночих гімназій. До книги, яка витримала 8 видань, увійшли розповіді російського мандрівника про Відень, Венецію, Падую, Неаполь, Мальту, Феррару та інші європейські міста.

В 1987 р. Макс Окенфусс опублікував переклад дорожніх записок П.А.Толстого англійською мовою з російського видання 1888 року.

Таким чином, “Подорож... П.А.Толстого” є не тільки чудовим путівником для бажаючих помандрувати по описаному маршруту, але й видатною літературною пам’яткою кінця XVII століття.

У кінці XVII ст. здійснена подорож знатного московського боярина Б.П.Шереметьєва до Мальти. В дорожній грамоті, наданій боярину Петром І, сказано: “За нашим наказом відпущено найближчого боярина і намісника В’ятського Б.П.Шереметьєва за його бажанням до Італії, у Рим та Венецію, для бачення тамтешніх країв і держав”. І хоча Шереметьєв відправлявся за кордон “за своїм бажанням”, неофіційною метою своєї подорожі він мав укладення військового союзу зі “славними у воїнстві” мальтійськими кавалерами проти Османської імперії.

На відміну від П. А.Толстого і його товаришів, посланих Петром І для вивчення наук і зобов’язаних надати звіт, Шереметьєв вважався приватною особою, подорожуючою в якості туриста.

Боярин щедро обдаровував європейських державників, Папу, кардиналів і гросмейстера мальтійських лицарів, наймав сотні людей, які очищали перед його приїздом дорогу в Альпах, несли його поклажу, прислуговували йому.

Опис подорожі Шереметьєва складено одним з її учасників, який з великою цікавістю спостерігав за всім, що відбувається. Головним чином, за діями свого господаря. Відмічав, де Шереметьєв був “своєю особою”, де боярин “приймав великі труднощі” і в чому вони полягали, і т.п. Це вже не статейний список, але твір, дуже близький до цього типу літератури. Як і автори “статейних списків”, Шереметьєв веде докладний звіт своїх витрат, відмічає церемонії проводів і “візитацій”, описує прийоми у владних осіб. На зворотному шляху в Неаполі Шереметьєв став свідком виверження Везувію, а також відвідав єзуїтську академію, де учні привітали його латинськими віршами і показали “великі ігри”.

Подорож боярина Б.П.Шереметьєва є однією з яскравих сторінок в історії розвитку відносин Роси з Заходом, відносин, які закладали підвалини постійних відвідувань росіянами європейських країн в якості туристів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Подорожі та географічні відкриття ХVІІ – ХVІІІ століть	\|	Поява туризму та розвиток системи гостинності в ХVІІ – ХVШ століттях

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.