Основні чинники та напрямки розвитку туризму і системи гостинності в світі в XIX – першій половині XX століття

Науково-технічний прогрес, соціальні реформи, підвищення рівня життя, введення гарантованих неоплачуваних, а подекуди оплачуваних відпусток (у Німеччині, наприклад, вперше відпустки були встановлені законом про державних службовців 1873 р.) обумовили поступове зменшення робочого часу на користь вільного.

В другій половині XIX ст. до індустрії відпочинку увійшли підприємства готельного господарства; з’явилися перші бюро подорожей, одним з завдань яких були організація туристичних поїздок і реалізація їх споживачеві.

Хрестоматійним прикладом першого пекидж-туру (комплексу туристичних послуг, який продається за єдиною ціною) є груповий тур (взяли участь 570 чоловік), організований англійцем Томасом Куком у 1841 році. Комплекс послуг містив 20-мильну поїздку залізницею, чай і булочки в поїзді, духовий оркестр. Т.Кук переслідував при цьому, скоріше, соціальні, ніж комерційні цілі. Будучи головою спілки непитущих, він хотів подібною акцією привернути увагу до можливостей раціонального використання вільного часу і знайти нових прихильників для керованої ним спілки. Але успіх турів Т.Кука підштовхнув інших підприємців організовувати подібні заходи, вже з суто комерційною метою. В наступні 20 років в Англії (1840-1860-і рр.) почали виникати бюро подорожей.

Чому саме Великобританія стала піонером туристичної діяльності? Цей факт можна пояснити тим, що саме у Великобританії вперше в світі відбувся промисловий переворот, тобто комплекс економічних, соціальних, політичних та ідеологічних змін, модернізація суспільного життя.

До того ж, Великобританія мала багато колоніальних володінь, між якими постійно мігрували люди різних професій і достатку, які освоювали нові землі, засновували нові міста, у тому числі курорти, готелі, транспортні компанії, заклади харчування і розваг для подорожуючих, чим при нагоді могли скористатися туристи.

Але інші країни Західної та Центральної Європи відставали ненабагато. Наприклад, у 1854 р. в Берліні Карл Різель відкрив бюро подорожей.

В 1863 р. в Бреслау (нині польське м. Вроцлав) було засновано бюро подорожей “Райзебюро-Штанген”. Фірма мала тісні контакти з пароплавними компаніями і на початку XX ст. активно рекламувала та продавала морські круїзні розважальні поїздки. В Німеччині кінця XIX – початку XX ст. дальні її туристичні поїздки мало хто міг собі дозволити. Проте поступово подорожі ставали доступними середньому класу. Серед чиновників і службовців у цей період набув широкого поширення літній виїзд на дачі (Sommerfrische). Дача знаходилась, як правило, недалеко від міста; основним видом транспорту дачників була залізниця, розміщення характеризувалося скромністю і статечністю. Дачний сезон тривав у забезпечених сім’ях з кінця червня до початку вересня. Для бюджету сімей дрібних чиновників і робітників дачі стали доступними лише наприкінці 20-х рр. XX століття.

Найстарішим туристичним агентством СІЛА вважається компанія Ask Mr. Foster (“Запитайте містера Фостера”), історія якої почалася у 1888 р., коли У.Фостер відкрив у м. Сан-Августін (штат Флорида) заклад, який він назвав “офіс по наданню інформації, пов’язаної з поїздками”. У 1890-і рр. відділення агентства Фостера з’явились в Інших містах Флориди, а потім у Нью-Йорку та інших великих містах США. У 1988 р. у компанії Фостера було більше 750 відділень у 46 країнах світу, а загальний обсяг продаж її послуг перевищував аналогічний показник American Express.

Видавці швидко реагували на зростання популярності туризму. На початку XIX ст. англійським видавцем Дж. Марі було започатковано видавання путівників. Але більший внесок у що справу зробив німецький видавець та книготорговець Карл Ведекер. У 1827 р. він створив фірму, яка спеціалізувалась на випуску путівників, а у 1846 р. видавництво Бедекера почало видавати путівники іноземними мовами. Якість їх була досить високою, оскільки для їх складання залучались різні фахівці: історики, мистецтвознавці, географи, літературознавці. Бедекерами стали називати путівники для туристів у багатьох країнах.

У 1854 р. в Англії було видано перший довідник по готелях, адресований туристам.

У 1862 р. з’явився і перший каталог туристичних поїздок, що було наслідком розширення туристичного попиту і сприяло його збільшенню в наступні роки.

У туризмі в XIX ст., як і в попередню епоху, законодавцями моди були, в значній мірі, письменники. Говорячи сучасною мовою, вони рекламували самі подорожі, ті місця, які особисто відвідали (чимало письменників, як, наприклад, Ж.Верн, добре і “звабливо” описували також місця, в яких ніколи не бували). Письменники дуже образно змальовували вигляд місцевостей, готелі або будинки, де зупинялись, кухню тієї чи іншої країни, шляхи сполучення.

До речі, найкращими в той час були шляхи в Англії та Франції, а дороги Німеччини та Росії знаходились у жалюгідному стані, в Італії ж подорожуючі сильно ризикували бути пограбованими.

Полегшенню, а тому й поширенню подорожей у світі сприяло заснування нових християнських місій на околицях так званого цивілізованого світу. Католицька, православна та інші християнські конфесії, використовуючи мережі своїх організацій в Старому Світі і державну підтримку, акумулювали величезні кошти для створення мереж місій – своєрідних опорних пунктів, баз, плацдармів християнизації та “цивілізування” нехристиянських народів. У ХУІ-ХVШ ст. місіонерською діяльністю у віддалених регіонах займалися, поряд із вирішенням інших завдань, численні чернецькі ордени. Гігантського розмаху в ХVІІ – ХVШ ст. набула в сотнях регіонів світу місіонерська та економічна діяльність ордену єзуїтів.

У XIX ст. виникло багато потужних товариств (які належали до різних конфесій), в яких місіонерство стало головною метою.

У місіях відкривалися храми, школи та лікарні, надавався притулок мандрівникам. Серед місіонерів було багато людей з доброю освітою, вмінням та бажанням вести науково-дослідницьку роботу. Місіонери постачали науковців, адміністраторів та бізнесменів цінною інформацією про різноманітні особливості місцевостей, в яких вони працювали. Багатьом подорожуючим стала у великій пригоді допомога місіонерів. Деякі місії з часом перетворилися на міста.

Наприклад, після того, як іспанський уряд дізнався про успішні російські експедиції та відкриття, здійснені в районі північно-західних берегів Америки, іспанці активізували місіонерську діяльність на тихоокеанському узбережжі. Між 1769 та 1776 рр. вони створили мережу католицьких місій на ще не освоєній ними території сучасного штату Каліфорнія. Одна з цих місій поклала початок місту Сан-Франциско.

Величезну роль у поширенні туризму зіграли революційні зміни в розвитку транспорту. Винахід пароплава Фултоном у 1807 р., паровозу – Стефенсоном у 1814 р., а також вдосконалення поштового зв’язку, що супроводжувалося розширенням мережі доріг у Європі, – все це обумовило підвищення надійності і швидкості пересування при зниженні витрат на подорож. Перший пароплав здійснив своє плавання ще у 1816 р. по водах Рейну. Перша в світі залізниця увійшла в дію в 1830 р. в Англії, з’єднавши Манчестер та Ліверпуль. З 1830 р. в Англії почали курсувати перші автобуси-омнібуси. Тоді ж, у 30-і рр. XIX ст., пасажирські пароплави стали перегинати Атлантику.

Діяльність вчених, завойовників, місіонерів та підприємців попередніх століть забезпечила ґрунт для європейської колонізації інших континентів. Економічні кризи та соціальні потрясіння (революції, війни, голод тощо), прагнення покращити свій соціальний статус, підвищити рівень життя штовхали людей переїжджати на нові місця проживання, інколи навіть за океан. Колонізація американського континенту, швидкий економічний та культурний розвиток США, зростання населення цієї країни та добробуту її громадян зробили можливим виокремлення пасажирських перевезень через Атлантику як самостійної сфери бізнесу. Американці їздили у Старий Світ (так вони називали Європу) з комерційними цілями, щоб отримати найкращу освіту або для розваги. Зі Старого Світу до американського континенту рушили, крім підприємців, ще й тисячі мігрантів.

У 1818 р. нью-йоркська фірма Black Ball Line стала першою компанією, яка запропонувала регулярні, за розкладом, пасажирські перевезення зі Сполучений Штатів Америки до Великобританії, і до того ж комфортабельні. У 30-і рр. XIX ст. в пасажирських перевезеннях пароплавами через Атлантичний океан домінувала англійська компанія British and North American Royal Mail Steam Packet. Організатори перевезень дедалі більше уваги приділяли тому, щоб зробити подорожі приємними.

Наприклад, у 1840 р. судно Britannia (власник – англійська компанія Cunard Line) вийшло з Ліверпуля з коровою на борту, для забезпечення пасажирів свіжим молоком протягом 14-денного трансатлантичного плавання.

Відкриття 4 жовтня 1869 р. Суецького каналу було перетворено на пишне шоу. Першим кораблем, який увійшов у канал, був французький “Орел”, на палубі якого знаходилась імператриця Євгенія. Російський кліпер “Яхонт” з російським послом у Константинополі теж був у числі перших. При вході у канал кожне судно зустрічалось салютом. Композиторові Дж. Верді замовили з цієї нагоди оперу; так з’явилася славнозвісна “Аїда”. На святковій церемонії працювали 500 кухарів і 1000 лакеїв.

Першими туристами, які скористалися каналом, були учасники туру, який організував Томас Кук. Відкриття Суецького каналу значно здешевило вартість поїздки до екзотичних країн Індостану та Далекого Сходу, які дуже приваблювали європейців.

Внаслідок масового напливу переселенців зі Старого Світу до Америки та обміну туристами морські пасажирські перевезення розвивалися бурхливими темпами. Організатори перевезень покращували дедалі більш комфортабельні судна, піклувалися про розваги для пасажирів під час подорожей. У середині XIX ст. виникли великі пароплавні компанії.

У 80-і рр. XIX ст. британські медики, і вслід за ними їхні колеги з інших країн, проголосили морські подорожі корисними для здоров’я. З того часу починається історія морських круїзів як виду туризму. Люди стали подорожувати морем на далекі відстані не лише у справах чи для того, щоб дістатися певних об’єктів на суходолі, але й для того, щоб у процесі морської подорожі відпочити та покращити стан здоров’я.

Однак домінуючою вимогою у попиті на морські перевезення наприкінці XIX – на початку XX ст. залишалася швидкість. Через це суднобудівники, щоб покращити ходові якості судна, спочатку не робили великих приміщень у трансатлантичних лайнерах, і пасажири мусили їсти за спільними столами. Але суднобудівники не стояли на місці. Дуже великими та комфортабельними кораблями були пароплави компанії Cunard Line – Lusitania та Mauretani, які почали здійснювати рейси на початку XX століття. Значною популярністю користувався великий швидкісний трансатлантичний лайнер Queen Mary. Але новим словом у морському туризмі стало створення компанією White Star Line (конкурента Cunard Line) розкішних суден-гігантів. Це були Olympic (обладнаний навіть басейном для купання та тенісним кортом) і сумнозвісний Titanic. Загибель останнього в його першому плаванні у 1912 р. змусила керівників компанії White Star Line продати справу конкурентові – фірмі. У 1934 р. ці дві знамениті компанії злилися в одну. Так утворилася торгова марка Cunard White Star.

У той час, як круїзні пароплави та судна для туристів ставали дедалі більш розкішними, значну частку подорожуючих складали пасажири “третього класу” – здебільшого мігранти, які потужним потоком переміщувалися з бідних регіонів Європи (Італії, Ірландії, Австро-Угорщини тощо) до США і Канади. Пасажири “третього класу” не мали кают, розміщувалися там, де знаходили собі місце у відведених для них приміщеннях; харчувалися вони власною їжею, а не в ресторані, на відміну від пасажирів першого і другого класів. Перша світова війна, під час якої військові судна всупереч міжнародним конвенціям знищували пасажирські пароплави, звела нанівець мирні морські подорожі. Натомість міжвоєнний період (20-30-і рр. XX ст.) став “зоряним часом” для організаторів таких перевезень. СІЛА після Першої світової війни стали більш багатою країною, і тисячі американських туристів вирушали у подорожі до Європи у розкішних каютах гігантських кораблів, насолоджуючись вишуканими стравами та численними розвагами – виступами спеціально найнятих шоуменів, оркестрів, танцювальних колективів.

Під час Другої світової війни багато морських пасажирських суден було передано військовим для транспортування вояків до Європи. Певні прибутки судноплавні компанії отримали від перевезення біженців, нової хвилі мігрантів з Європи до США, Латинської Америки, Австралії та інших країн у 1940-і роки. Після закінчення Другої світової війни морські перевезення на далекі відстані в усьому світі знову стали зростати, але це зростання було перерване наприкінці 1950-х рр. поширенням надійних великих літаків з реактивними двигунами. З того часу пасажирські перевезення як засіб пересування морем на далекі відстані стали згортатися, адже зручніше дістатися потрібної точки берега за кілька годин в літаку, ніж за тиждень на судні.

Чимало пасажирських лайнерів переобладнали в круїзні, для розважальних прогулянок в тропічних водах, у берегів екзотичних країн та островів, переважно у Карибському морі, але також в багатьох інших морях. Розважальні програми на таких суднах стали ще більш інтенсивними, яскравими. Роль судна як транспортного засобу зменшилася.

З появою автотранспорту було започатковано й автомобільний туризм.

У США в 1918 р. Джон Хертц став пропонувати послуги з прокату автомобілів, що збільшило кількість авто на дорогах і можливість іноземців пересуватися з комфортом по країні перебування.

Стрімко розвивалася й мережа залізниць в багатьох регіонах різних країн світу.

Наприклад, у США в 1840 р. було 2818 миль залізничних колій, у 1860 р. – 30 тис. миль. У 1869 р. в цій країні було з’єднано залізниці тихоокеанського та атлантичного узбережь, і перший у світі трансконтинентальний експрес почав регулярно, раз на тиждень, курсувати через величезну країну.

Поїздку цим потягом захопливо описав французький письменник Ж.Верн у романі “Навколо світу за 80 днів”.

У 1872 р. в США виникла International Company of Wagons Lit – компанія, заснована братами Пульманами, яка до сьогодні займається організацією туризму на залізничному транспорті. З 1896 по 1916 рр. кількість поїздок залізницею в США збільшилася втричі. Піком кількості залізничних перевезень став 1920 рік (1,2 млрд. пасажирів).

Регулярні рейси між європейськими столицями з 1884 р. почала здійснювати компанія International Company of Wagons Lit and Gramd Express of Europ’e. Найбільш відомим туром цієї компанії став Orient Express, (організований вперше у 1883 р.). Поїздку на цьому “Східному експресі” описала у своєму відомому романі Агата Крісті.

В наш час розкішний “Східний експрес” здійснює перевезення між Лондоном і Венецією з зупинками в Парижі, Цюриху, Інзбруці, Зальцбурзі. Потяг складається з 11 спальних вагонів та 3-х вагонів-ресторанів.

Інші тури цієї компанії, зокрема Trans-Siberan, організований вперше в 1898 р., також користувалися великою популярністю у мандрівників.

Починаючи з 1920-х рр., серйозним конкурентом залізниці став автомобіль. З 1920 р. по 1929 р. кількість зареєстрованих автомобілів у США зросла втричі, і в результаті цього обсяг залізничних міжміських перевезень впав на 18%. Проте поширення дизельних потягів, які рухалися швидше за парові, посилило позиції залізниць, забезпечило нове значне збільшення кількості пасажирських перевезень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання для самоперевірки	\|	Загалом, характеризуючи період XIX – першої половини XX ст., варто виділити такі риси.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.