Гомеостаз вуглеводневого обміну

Таблиця 1

Зовнішній подразник, дія	Регуляція	Результат регулювання
Надмірна кількість глюкози	Нирки – орган, що працює в аварійних ситуаціях і виводить надлишки глюкози сечею. Підшлункова залоза синтезує цукрознижуючий гормон – інсулін. Основна роль – своєчасна секреція	Підтримка сталості вмісту глюкози в крові.
Недостатня кількість глюкози в організмі	Печінка виробляє глюкозу при відсутності її в їжі шляхом звільнення з депонованої форми і виділення до судин. Підшлункова залоза виділяє цукропідвищуючий гормон - глюкогон	70% глюкози утилізується мозком і ЦНС, 30% тканинами м’язів та іншими органами
Загальна координація	Гіпоталамус приймає інформацію із зовнішнього середовища, реагує на сигнали від внутрішніх органів, забезпечує роботу системи в цілому, а також потребу організму в глюкозі

Функціональна система дихання є регульованою динамічною системою, в якій здійснюється масоперенос кисню, вуглекислого газу і азоту з зовнішнього середовища до органів і тканин.

Регулювання в системі дихання здійснюється через розгалужену систему рецепторів, які подають в центральні нервові утворення сигнали про процес масопереносу і масообміну і забезпечують їх відповідність метаболітичним потребам організму.

В центрі регулювання вхідна інформація обробляється і її результати поступають як регулюючі сигнали на робочі органи керування процесом дихання. Робочі органи керуючої системи виробляють регулюючі дії: періодичну зміну в часі об’єму легень, різні для різних тканин режим кровозабезпечення, кількість еритроцитів і вмісту в них гемоглобіну.

У фізіології дихання і кровообігу спостерігається відносна стабільність таких важливих параметрів, як рН крові, парціальний тиск кисню та вуглекислого газу. Елементами системи керування, які реагують на зміни газового складу і кислотнолужного стану артеріальної крові є хеморецептори, розпокладені біля кореня аорти і каротидні рецептори, розміщені в основі розгалуження сонних артерій. Навіть незначні зміни вказаних параметрів у артеріальній крові викликають збудження рецепторів, посилення імпульсації в провідних нервах, які передаються в подовжній мозок, де знаходяться нейрони, що управляють вдихом і видихом і далі – до нейронів спинного мозку і дихальних м’язів, що забезпечують дихальні рухи.

Температура тіла здорової людини залишається сталою при будь-яких температурах, високих чи низьких, зовнішнього середовища. Температурний гомеостаз забезпечується тепловим потоком, що переноситься кров’ю, який є основною регулюючою змінною. Регулюючі можливості переносу тепла кров’ю пов’язані з її високою теплоємкістю, а також високою теплопровідністю судин головного мозку.

При низьких температурах збільшується крововідтік від внутрішніх органів до поверхні шкіри. Домінуюча роль в терморегуляції – збільшення шкіряного кровообігу і зменшення потовиділення.

При теплових навантаженнях відбувається відповідно зменшення шкіряного кровообігу і підвищення потовиділення. Процес випаровування з поверхні шкіри пов’язаний зі значними затратами теплової енергії.

Регулюючим чинником є температура мозку і крові. Нервовій системі відводиться роль центральної ланки всіх процесів, що відбуваються в організмі. Вона здійснює основну функцію вищої регуляції системи внутрішньої сфери і взаємодії організму з оточуючим середовищем. З допомогою ЦНС на органи і системи внутрішньої сфери передаються “установки” по основним показникам життєтворчості, які самі, в свою чергу, піддаються корекційним змінам через контури зворотного зв’язку ЦНС. На будь-якому рівні ієрархії ЦНС підтримується стійкість постійних параметрів організму і постійність функціонування систем організму.

Відповідно до теорії П.К. Анохіна сигнал зовнішнього світу сприймається “функціональною системою” – особливим центрально-периферійним утворенням, яке можна схематично подати у вигляді рефлекторного кільця. У “функціональній системі” відбувається аферентний синтез, - інтеграція мотиваційних моментів минулого досвіду і конкретної ситуації. Потоки зворотної інформації, тобто результативної аферентації, інформують центральну нервову систему про достатність або недостатність отриманого пристосовницького ефекту. Таким шляхом реалізується “аферентна модель діяльності”, яка є підсумком аферентного синтезу, прогнозує майбутній результат.

Загальні принципи будови нейрофізіологічних систем регулювання розкриті у роботі Берштейна, який вивчав активність живого організму. На думку М.А. Берштейна, в мозку виникає закодована “модель потрібного майбутнього”, яка відображає необхідний результат діяльності і виступає регулятором всіх дій індивіда, спрямованих на досягнення поставленої мети. Ця модель має імовірнісний характер, є результатом екстраполядії на майбутнє минулого досвіду та існуючих впливів. М.А. Берштейн розкриває тезу І.М. Сеченова про те, що між нервовими збудженнями і викликаною ним рушійною дією (рухом) немає однозначної відповідності, з чого і випливає механізм саморегуляції.

Намагання В.Г. Короленка зрозуміти людину в складній залежності її від історії, суспільства, природи, біологічної суті пробудило інтерес до природничих наук – фізіології, біології, психології. Відповідаючи на питання, як формуються поняття, він осмислює процес їх створення – починаючи від простих фізіологічних відчуттів і закінчуючи складними абстрактними ідеями. Як приклад, Короленко наводить аналіз процесу формування в дитини елементарної концепції “ідеї дзвону”… “Звукові вібрації, - пише Короленко, - досягають за допомогою слухового нерва до загального слухового центра, тобто до клітин кори головного мозку, призначених для фіксації звуків. Клітини, які складають цей центр, коливаються, сприймають інформацію, в них відбуваються складні біологічні, фізико-хімічні процеси, всі зміни зберігаються в клітинах, які з цієї хвилини стають діяльнісно диференційованими. При цьому, дитина одержує відчуття і пам’ять звука, але ще не має “ідеї дзвону”. Ця ідея передбачає асоціацію різних спогадів, різних образів, що виникають з багатьох чуттєвих, зорових вражень, які формують ознаки предмета, його рельєф, колір, дають можливість визначити шукану ідею”. На даному прикладі Короленко розкриває закони, згідно з якими складні асоціації вражень і різні відчуття об’єднуються в одне поняття. Такий підхід знайшов своє продовження в повісті “Сліпий музикант”. Дядя Максим намагається пояснити своєму сліпому учневі, що таке “червоний” і малиновий дзвін. Але сліпий Петро Попельський не уявляє “ідею” дзвону. Йому недоступні звукові образи. Дядя Максим заміняє зорові образи звуковими, сенсорними, музичними, добиваючись, щоб у сліпого хлопчика з розрізнених, ембріональних, не сполучених між собою вражень виникла атмосфера веселого, святкового дзвону. В.Короленко намагається сполучити соціальний підхід до людини з природничонауковим, антропологічним її розумінням. Автор розглядає свого героя не просто як конкретну людину – Петра Попельського, але і як біологічне явище, сформоване еволюцією живих організмів.

Принцип прояву саморегуляції в інстинктивній поведінці живих організмів полягає у тому, що при існуючих умовах організм відповідає на зовнішнє подразнення детермінованою програмою дій і, таким чином, підтримує необхідну рівновагу з середовищем. Інакше кажучи, будь-яка функціональна біологічна система, народжена або динамічно створена у даній ситуації, обов’язково має риси саморегуляції з характерними тільки для неї вузловими механізмами.

Процеси саморегуляції людини забезпечують активну і доцільну поведінку організму в умовах будь-якого впливу оточуючого середовища. І.П. Павлов стверджував, що людина є системою у найвищий мірі саморегульованою, здатною саму себе підтримувати, відновлювати, виправляти, удосконалювати. За М.М. Амосовим, людина – це найскладніша, саморегульована, самонавчаюча і самоорганізуюча система. В роботі І.П. Павлова – “Рефлекс цілі”, який, як вказував вчений, на ІІІ з’їзді з експериментальної фізіології, має “велике життєве значення, є основною формою життєвої енергії кожного з нас”. Відмітимо той факт, що І.П. Павлов одним з перших ввів у науковий обіг термін “самоуправління” і ще у 1916 році підкреслював необхідність розгорнути дослідження, які будуть сприяти розумінню нас самих і розвинутих у нас здібностей до особистого самоуправління. Йому належить учення про другу сигнальну систему, якій учений відводив роль вищого регулятора людської поведінки, називаючи слово сигналом сигналів.

Вчені Л.С. Виготський, О.А. Конопкін, А.Р. Лурія визнають мову як один з найсуттєвіших засобів регуляції людської поведінки, який піднімає “…окремі мимовільні реакції до рівня складних довільних дій”. Відомий психолог О.А. Конопкін відмічав, що порівнюючи з технічними та біологічними системами, людину відрізняє свідомо довільний характер самопрограмування і саморегуляції.

М. Вінер проводить аналогію між роботою кібернитичних машин, діяльністю живого організму, а також деякими суспільними явищами: “Аналогії всі засновуються на тому, що як у машини (наприклад, рахувальної), так в організмі і суспільстві є керуючі і керовані складові частини, пов’язані сигналами, що передаються наявністю зворотного зв’язку... Наш мозок обробляє сигнали органів чуття, які він отримує за допомогою доцентрових нервів”. Таким чином, саморегуляція притаманна всім живим системам, стала основою створення передової техніки. Вивчення механізмів регуляції в біологічних системах дає можливість відібрати сукупність педагогічних засобів, які дозволяють регулювати мислення і формувати саморегуляцію навчальної діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Саморегуляція як біологічний феномен	\|	Найважливіші відомості про будову і розвиток Всесвіту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.