Природоохоронний рух на Полтавщині

Зародження природоохоронних ідей та їх втілення у життя на території історичної Полтавщини знаходимо ще на початку ХІХ століття. У 1809 році відомим українським істориком, етнографом, агрономом В.Я. Ломиковським на полях власного господарства у с. Трудолюбі на Миргородщині створено систему полезахисних лісосмуг. У своїй книзі «Розведення лісу в сільці Трудолюбі» (1837 р.) В.Я. Ломиковський писав, що «древопільне» господарство є найбільш близьке до природи як система землеробства і забезпечує високі врожаї навіть у посушливі роки. Полезахисні смуги, насаджені В.Я. Ломиковським, були першими в Російській імперії, тому Полтавщину вважають колискою полезахисного лісорозведення.

Значний розвиток природоохоронного руху пов’язаний із діяльністю Полтавського губернського земства, з часу утворення якого охорона природи набула державного рівня. Цей орган місцевого господарського управління за більше ніж 50 років своєї діяльності (1865–1917 рр.) зробив великий внесок не тільки у розвиток різних галузей народного господарства, освіти, науки, культури, тощо, а й чимало у справі дослідження природи Полтавщини та її охорони.

У кінці 80-х років ХІХ ст. губернське земство, розуміючи важливе значення природи краю, запропонувало професору В.В. Докучаєву провести комплексні природничо-історичні дослідження губернії. полтавська експедиція В.В. Докучаєва (1888–1894 рр.) поклала початок науковому розумінню відносин у тріаді — людина — господарство — природа. На основі досліджень, проведених здебільшого на Полтавщині, В.В. Докучаєв написав класичну працю «Наші степи колись і тепер» (1892 р.), у якій розкрив свої природоохоронні погляди. Вчений запропонував заходи щодо охорони чорноземних грунтів — створення системи лісонасаджень, правильне співвідношення між ріллею, луками та лісом, тобто дотримання в землеробстві принципів екологічної рівноваги. Ідеї грунтозахисного землеробства знайшли розвиток у праці полтавського агронома, знавця степового землеробства О.О. Ізмаїльського «Як висох наш степ» (1893 р.). Вчений разом з В.В. Докеучаєвим посадив на початку 90-х років ХІХ ст. на хуторі Дячкове поблизу Диканьки полезахисну лісосмугу, яка збереглася до нашого часу (з 1979 р. — ботанічна пам’ятка природи місцевого значення).

Для розширення вивчення природи і пропаганди природничих знань В.В. Докучаєв заснував у Полтаві в 1891 р. природничо-історичний музей, який став центром природоохоронної діяльності на Полтавщині.

Природничо-історичний музей Полтавського гуернського земства (зараз Полтавський краєзнавчий музей) взагалі був осередком науково-дослідної та освітньої роботи. У музеї з початку його заснування працювали визначні природознавці та природоохоронці: В.І. Вернадський — учений зі світовим ім’ям; М.О. Олеховський — перший завідувач музею (1891–1909 рр.), кандидат природничих наук, геолог; М.Ф. Ніколаєв — другий завідувач музею (1910–1915 рр.), кандидат природничих наук, ботанік; В.Ф. Ніколаєв — третій завідувач музею (1916–1922 рр.), кандидат біологічних наук, ботанік, селекціонер; М.І. Гавриленко — завідувач відділом природи (1918–1935, 1943–1946 рр.), кандидат біологічних наук, зоолог, музеєзнавець; С.О. Іллічевський — завідувач відділом природи (1936–1938 рр.), кандидат біолоігчних наук, ботанік, фенолог; О.Т. Булдовський — науковий співробітник відділу природи (1923 р.), зоолог, краєзнавець; М.Г. Філянський — науковий співробітник відділу природи (1924–1926 рр.), музеєзнавець, український поет і художник.

Природничо-історичний музей брав участь у практичних природоохоронних заходах земства: заліснення рухомих пісків, переоцінка земель, створення в Петровському парку ботанічного саду, тощо. За пропозицією музею земство на початку ХХ ст. порушило питання про створення заповідників, охорону окремих видів рослин і тварин, які складають реліктову флору і фауну Полтавщини, популяризацію ідей охорони природи через друковані видання, лекції.

І зараз вагому роботу з екологічного виховання мешканців області проводить природничий відділ Полтавського краєзнавчого музею (керівник відділу — голова секції екологічної пропаганди президії обласної ради УТОП Світлана Леонідівна Кигим).

У 1918 р. ідея охорони природи на Полтавщині набуває нового змісту. У березні 1918 р. при природничо-історичному музеї було засновано Полтавське товариство любителів природи.

Ініціаторами створення Полтавського товариства любителів природи виступили вчений енциклопедист, геолог, академік В.І. Вернадський та полтавський зоогеограф, орнітолог М.І. Гавриленко.

Статут Полтавського товариства любителів природи, розроблений В.І. Вернадським, був схвалений на засіданні товариства 18 березня 1918 р. і затверджений на загальних зборах 20 квітня 1918 р. товариство нараховувало 119 членів. Почесним головою товариства було обрано академіка В.І. Вернадського. До загалу товариства входили відомі учені, освітяни, юристи, громадські діячі, земські службовці. Серед членів товариства необхідно назвати: зоологів М.І. Гавриленка, О.Т. Булдовського; ентомологів М.А. Гроссгейма, О.В. Знаменського, Д.О. Оглобліна; ботаніків М.Ф. Ніколаєва, В.Ф. Ніколаєва, Г.С. Оголевця, С.О. Іллічевського; фізика А.П. Шимкова; вчених-агрономів С.Ф. Третьякова, О.М. Соколовського, С.Д. Єлісарову; археологів М.Я. Рудинського, В.М. Щербаківського; юристів Є.Д. Сакова, С.Г. Семенченка, Г.Г. Старицького; службовців губернського земства Я.К. Імшенецького, Є.П. Панька, М.В. Рикліцького; освітян Н.О. Старицьку, П.Г. Голобородька, А.П. Залеського, М.Р. Рушковську; літераторів С.В. Короленко, Д.Й. Ярошевича.

Полтавське товариство любителів природи діяло до березня 1919 року до від’їзду з Полтави академіка В.І. Вернадського. Відбулось чотири засідання членів товариства — 18 березня, 20 квітня, 18 та 26 травня 1918 року. На зібраннях розглядались питання щодо вивчення рослинного і тваринного світу, геологічних особливостей будови та залягання корисних копалин Полтавщини.

Активно розробляючи проблеми біохімії академік В.І. Вернадський виступив на одному із зібранеь товариства з доповіддю «Про значення для геохімії спостережень за складом і вагою організмів».

Відомості про подальшу долю Полтавського товариства любителів природи після березня 1919 року відсутні. Однак багато його членів продовжили громадську діяльність, зокрема, в українському Науковому Товаристві дослідження і охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині.

У 1961 році було засновано Полтавську обласну організацію Українського товариства охорони природи — наймасовішу і найактивнішу громадську організацію на той час. Його секція природно-заповідних територій, яку нині очолює доктор біологічних наук, професор О.М. Байрак, працює за такими напрямками:

– комплексні дослідження існуючих та проектованих заповідних територій Полтавської області;

– проведення науково-практичних природоохоронних конференцій, семінарів, учасниками яких є працівники природоохоронних структур, викладачі вузів, науковці, вчителі, студенти, учні;

– видання природоохоронної літератури (підготовка до друку книг «Еталони природи Полтавщини», «Атлас рідкісних і зникаючих рослин Полтавщини», збірників конференцій, буклетів про природно-заповідний фонд Котелевського, Зіньківського, Чутівського, Семенівського районів, околиць м. Комсомольська), а також науково-популярного відеофільму «Раритети флори Полтавщини»;

– пропаганда природоохоронних знань (екскурсії, організація свят, акцій, Дня довкілля, фотовиставок, виступи по радіо, телебаченню, у пресі).

У 1968 р. відділ природи краєзнавчого музею разом з обласними організаціями товариства «Знання» та охорони природи створили міський народний університет «Природа». До читання лекцій запрошувались викладачі вузів, технікумів, вчителі шкіл. На заняттях виступали академіки, професори, кандидати наук, фахівці і практики. Кожне заняття закінчувалося показом кінофільмів. Заняття проводились змістовно і їх відвідувало більше сотні слухачів. Слухачі не тільки слухали лекції, а й брали участь в численних екскурсіях в ботанічні сади, парки, заповідники.

Значну природоохоронну роботу (вивчення біорізноманіття Полтавщини, створення заповідних територій, проведення конференцій, екскурсій тощо) проводять викладачі природничого факультету Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відкриття Музею – лабораторії загальної та регіональної геології ім. В.І. Вернадського увічнює пам’ять видатних учених і створює базу для подальшого розвитку їх спадщини.	\|	Філософсько-світоглядні засади біоетики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.