Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Актуальні проблеми біоетики

Вищенаведені міркування про предмет біоетики, причини її виникнення, принципи, засади дають змогу перейти до безпосереднього ознайомлення з окремими проблемами біоетики. Отож, проблемами чи структурними підрозділами біоетики є евтаназія, трансплантація, біомедичний експеримент, аборт, новітні технології штучного запліднення, вибору статі дитини, передродова діагностика, зміна статі, генна інженерія, клонування, екологічна етика та інші.

Евтаназія.Сучасна біоетика особливий інтерес приділяє евтаназії. Слово евтаназія буквально означає прекрасна, легка, приємна смерть. В біоетиці це слово набуло термінологічного сенсу і означає безболісне приведення безнадійно хворого до смерті. Згідно з голландським законодавством, евтаназією вважається будь-яка дія, спрямована на те, щоб покласти край життю тої чи іншої особистості, йдучи назустріч її власному бажанню, і допомагає піти з життя незацікавлена особа. Вважається, що у певних випадках невідворотної і виснажливої хвороби смерть може тлумачитися як благо для умираючого і не розглядається як зло.

Історія евтаназії, як і багатьох інших проблем біоетики, сягає Нюрнберзького процесу, коли правда про жахливі діяння нацистських лікарів стала відома людству. Тоді ж стали явними факти вбивства з допомогою евтаназії нацистськими лікарями 70 тисяч осіб з фізичними вадами, душевнохворих, маргіналів. Світ довідався, що деякі «лікарі» ставили злочинні досліди на військовополонених, депортованих із захоплених країн. Нюрнберзький процес піддав сумніву добросовісність лікарів і лікарську етику.

Нещодавно світова громадськість довідалася про нові скандальні випадки порушення медичної етики. Наприклад, у США в 1963 році в Брукліні в Єврейській лікарні для пацієнтів з хронічними захворюваннями в якості експерименту престарілим пацієнтам без їх згоди вводили активні ракові клітини. У період з 1965 по 1971 роки в одній з лікарень Нью-Йорка проводилися дослідження вірусного гепатиту. У процесі досліджень вірус вводили дітям з фізичними вадами, що знаходилися у цій лікарні.



Интернет реклама УБС

Відомі випадки проведення евтаназії. Суспільний резонанс мала зокрема справа лікаря П.Адмірала з Делфта. П.Адмірал не лише розширив коло захворювань, які до цього часу вважалися підставовими для проведення евтаназії, включивши душевні недуги, він висловлював переконання, що невдовзі евтаназія стане "заключним актом у процесі лікування". Особливого розголосу набула позиція американського патологоанатома, "ангела смерті" Д.Кеворкяна зі штату Мічіган. Він відкрито заявив, з 1991 року умертвив більше, ніж 50 хворих, при цьому не притягався до кримінальної відповідальності. Д.Кеворкян переконаний, що у бажаючих легкої смерті можна забирати органи для їх раціонального використання. Саме з цих міркувань він зазначав, що смертна кара - "це жахливе марнотратство", адже можна було б одержати достатню кількість органів для пересадки їх невиліковним хворим. Ще одну істотну деталь до аморального портрета Д.Кеворкяна подає у своїй праці Г.Івашкевич. Першою «пацієнткою» мічиганського лікаря була п'ятдесятичотирилітня жінка, що страждала хворобою Альцгеймера, тільки встановленою, яка могла б ще прожити цілком задовільно не один рік. Оскільки лікування цієї хвороби ще не знайдене, і близько чотирьох мільйонів американців страждають нею, то виникає риторичне запитання, чи повинні вони зайняти чергу до доктора Кеворкяна?

Евтаназія була узаконена інструкцією голландського парламенту у 1994р. Цей приклад підтримали деякі інші законодавчі органи різних країн: США (штат Орегон, 1994р.), Північна провінція Австралії (1995р.), Бельгія (2002р.), Ізраїль (2004р.).

Проте, незважаючи на вищевказані факти позитивного підходу до евтаназії, сьогодні ведеться дуже активна полеміка з даного питання. Евтаназія як етична проблема полягає у прийнятті рішення щодо її проведення. Ті, хто висловлюється "за" мають на увазі ситуацію, коли евтаназія є добровільною з боку хворого і пасивною з боку лікаря. Прихильники висувають такі докази.

– Життя є благом лише тоді, коли в цілому задоволення превалюють над стражданнями, позитивні емоції над негативними. Цей аргумент здатний привести лікарів і суспільну думку до дилеми: або ми гуманні і здатні співчувати ближньому, а значить повинні переступити через недозволене (завдати смерть); або ми ставимо абстрактні догми вище за просте людське співчуття, а значить не зупинимося навіть перед тим, щоб продовжити марні страждання, яких не винесли б самі.

– Життя можна тлумачити як благо доти, доки воно має людську форму, існує в полі культури, моральних відносин. Деградувавши до до людського рівня, воно втрачає етичну санкцію і може розглядатися як об'єкт, річ. Тому питання про його припинення - не більше, ніж питання про те, чи зрубати висохле дерево, виполоти бур'ян.

– Підтримання життя на стадії умирання за допомогою складних технологій надто дороге. Засобів, які витрачаються на підтримання життя в безнадійних ситуаціях, достатньо було б на те, щоб лікувати десятки, сотні людей, які піддаються лікуванню. Зазначимо, що цей аргумент є цілком практичним і його не можна брати до уваги, коли йдеться про моральне виправдання евтаназії.

Аргументи на користь евтаназії не є етично беззаперечними. Отож, найважливіші аргументи проти евтаназії:

Евтаназія порушує принцип святості людського життя. Вона спростовує саму основу моральності. Ґрунтується на тезі, що благом є не життя як таке, а життя в певній якості. Твердження, що гідне, достойне життя вище, ніж життя саме по собі, веде до висновку, ніби життя не є благом. У межах світосприйняття, що визнає життя благом, аргументувати евтаназію неможливо. Визнати життя благом - означає бути переконаним, що воно залишається благом до кінця, навіть тоді, коли стає стражданням.

Виправдання евтаназії дає змогу неправомірного порівняння життя-страждання з життям-благом. У випадку евтаназії здійснюється вибір не між життям-стражданням і життям-благом, а між життям у формі страждання і відсутністю життя в будь-якій формі. Якщо визнати, що саме життя є благом, воно є благом незалежно від того, як у ньому розподілені задоволення і страждання. Такий підхід не може аргументувати моральну виправданість евтаназії. Один із аргументів проти евтаназії можуть підтвердити ідеї І.Канта. Як зауважив великий німецький мислитель, людина у змозі розпоряджатися лише речами. Коли ж вона приймає щодо себе рішення про евтаназії - це означає, що вона поставилася до себе, як до речі. Отже, перестала бути людиною, тому не може розраховувати на гідне ставлення до себе. Рішення про евтаназію, про позбавлення життя не може бути раціональним, позаяк воно суперечить самій природі людського розуму, який не може поставити собі за мету самознищення. Людина - це єдність зовнішньої (тілесної, фізичної) і внутрішньої (духовно-душевної) сторін життя. Виправдання евтаназії через деградацію зовнішню є неможливим. Адже залишається ще культурно-моральна форма життя. Морально-ціннісний світ завжди даний в чуттєво-речовинній формі. Цей зв'язок є надзвичайно тісним. Моральна вартість повинна наповнювати живе тіло у будь-якому випадку, як би не було воно понівечене хворобою. Наступний аргумент пов'язаний з призначенням лікаря, зафіксованим у самих витоках медичної історії. Майже 2,5 тисячі років у "Клятві Гіппократа" звучить головна вимога -принцип не нашкодь. Батько медицини наголошував, що не дасть нікому смертельного засобу і не покаже шляху для подібного задуму. Ідеї Гіппократа підтверджують дивовижну стабільність людської психіки, неперехідність моральних вартостей. На цьому наголошує багато вчених, зокрема й російський хірург, доктор медичних наук В.Котельников. Він зазначає, що сам факт використання медицини для прискорення настання смерті уже є злочином проти людини, людства, гуманізму і цілей медицини взагалі [15, с.59]. Отже, призначення лікаря, його високий громадський обов'язок - нести здоров'я, життя. Важкохворому потрібна підтримка, опора, надія. Вгамувати біль фармакологічними засобами можливо, але цього недостатньо. Драма важкохворого носить, як правило, психологічний характер. Прохання про евтаназію є криком про допомогу. Дуже важливо по-людськи підтримати хворого, створити довкола нього атмосферу довіри і уваги.

У зв'язку з проведенням евтаназії існує гостра небезпека зловживань з боку лікарів і родичів. Лікарів до цього може спонукати прагнення зберегти професійну репутацію. Родичі можуть бажати смерті хворому через спадок чи інші міркування. При легалізації евтаназії люди отримають необмежені можливості для того, щоб видавати зло за добро, іти на змову з чистою совістю.

Ще один аргумент проти евтаназії пов'язаний з морально-психологічними наслідками тих, хто причетний до її здійснення. Евтаназія є нестерпним навантаженням на людську совість. Існує чимало життєвих прикладів на підтвердження цього. Широковідомий випадок з доктором Джоном Крааєм. Цей лікар, маючи мотиви бездоганні, розуміючи безнадійність хвороби, прагнучи звільнити друга від нестерпної муки, все ж зрозумів, що блага справа евтаназії насправді є вбивством. Д.Краай усвідомив, що перейшов межу самої моральності. Він покінчив життя самогубством.

Існує проблема помилкового діагнозу. До цього варто додати, що поняття невиліковності є відносним і великою мірою залежить від засобів і можливостей, які існують на сьогодні. Відомий випадок з лікарем, який здійснив евтаназію своєму синові, хворому на дифтерію, і одразу ж почув про відкриття рятівної сироватки від цієї недуги.

Нарешті, аргументом проти евтаназії можна вважати суб'єктивність рішення важкохворої людини, викликану зміною особистості під впливом недуги. Як справедливо зазначає доктор медичних наук Г.Івашкевич, не можна не враховувати видозміну особистості важкохворого. Адже рішення, які приймаються хворими, ніколи не відповідають рішенням тих самих людей при повному здоров'ї. На думку Г.Івашкевича, посилатися на рішення вкрай вимученої і виснаженої людини є аморально. У критичних, важких станах людина взиває до ближніх, бажаючи, щоб її крик про допомогу був почутий. За словами "вбий мене" приховане благання "розділи мій біль і допоможи мені!" Широко відома роль переконання, психологічного навіювання людини на перебіг хвороби. Ця ідея знаходить вираз і в мистецтві.

В опері П.Чайковського «Іоланта» лікар повертає зір героїні після того, як хвора палко захотіла бачити і повірила в таку можливість. С.Цвейгнаголошував, що люди дуже часто зцілюються завдяки самопереконанню.

Проблеми біоетики доволі широко обговорюються в релігійних колах, насамперед, католицькими мислителями і діячами. Тому, розглядаючи аргументи "за" і "проти" евтаназії, варто розглянути позицію богословів.

Християнське віровчення виходить з того, що людське життя - це священна, недоторкана вартість, фундамент усякого добра, джерело активності і суспільного співжиття. Життя - це дар Творця, Бога. Тому людина не вправі вирішувати жити їй чи ні. Евтаназія тлумачиться як акт вбивства, до якого не може уповноважити жодна мета. Життя християнина - це життя сина, який приймає все, що посилає йому Отець. Віруючі приймають смерть такою, якою дає її Бог, у час і спосіб, визначений Абсолютом.

Християнські мислителі вважають, що евтаназія, як «добра, легка» смерть, є евфемізмом. Адже евтаназія за своєю суттю для пацієнта є самогубством, а для лікаря убивством.

Евтаназія, як і вбивство, самогубство, аборт засуджується у документах католицької церкви. Зокрема, непримиренна позиція висловлюється у Декларації Конгрегації віровчення 1980р.: "Необхідно заявити зі всією рішучістю, що ніщо і ніхто не в змозі дозволити убивство невинної людини, чи це є ембріон чи плід, чи дитина, чи дорослий, чи старий, чи невиліковно хворий, умираючий. Крім цього ніхто не може вимагати здійснити таке убивство ні стосовно самого себе, ні стосовно будь-кого іншого, що знаходиться під його відповідальністю, не може погодитися на це ні прямим ні непрямим чином". У численних зверненнях папи Іоана Павла IIзазначається, що науковці і лікарі покликані застосовувати свої знання та енергію на служіння життю. Вони в жодному випадку не можуть злегковажити цим, адже не можуть виступати в ролі господарів життя, вони є його відданими слугами.

Однією з вагомих причин засудження евтаназії християнськими богословами є осмислення ролі страждання в житті особистості. Терпіння, біль, страждання, згідно з віровченням, має особливе значення, як засіб єднання з муками Христа, має спокутувальну, освячуючу, рятівну дію. У Біблії сказано: «Людина народжується на страждання, як іскри, щоб прагнути вгору". Отож, християнський погляд на страждання відкидає їх марність і безглуздість. Хоча терпіння, муки є злом, але Бог перетворює зло на благо, оскільки абсолютного зла не існує. Біль і страждання були відкуплені Христом. Ісус обожнив, освятив страсті, помираючи, освятив саму смерть, змінив її сенс, перетворивши в інструмент спасіння. У стражданнях і смерті відтворюється образ і таїнство Христа. Християнською відповіддю прихильникам евтаназії є підтримка умираючого, допомога, супроводження в останню дорогу. Любов, терпеливість, високий професіоналізм тих, хто проводжає життя до самої смерті.

Тут доречно згадати про практичну реалізацію подібної позиції. Зусиллями як релігійних, так і світських діячів постала своєрідна інституція підтримки умираючих - хосписи. Це медичні заклади широкого профілю, головною метою яких є різнобічна підтримка людини перед лицем смерті, полегшення процесу розставання з життям. Один із таких закладів діє у Львові і демонструє гуманістичну спрямованість лікарської справи.

Підсумовуючи аналіз цієї проблеми, слід зазначити, що евтаназію не можемо вважати благою і морально виправданою справою. Суспільний дискурс довкола евтаназії повинен ґрунтуватися на ідеї достойного ставлення до смерті, тільки тоді наша цивілізація буде здатна гідно ставитися до життя і любові.

Трансплантація. Життя і його неоціненна вартість як морально-етична проблема пов'язане з осмисленням переваг і недоліків сучасної трансплантологи.

Історія трансплантологисягає глибини віків. Тисячоліття спостережень лікарів призвели до ідеї про неодночасність процесів старіння різних органів та про вибірковість враження хворобами тих чи інших органів, систем людського організму. Тому думка про заміну невиліковно хворого органу здоровим виникла давно. Як відомо, уже в "Одіссеї" Гомера окремі історики знаходять ідею використання крові з лікувальною ціллю. У Гіппократа є чіткі рекомендації щодо вживання крові для подолання хвороб. Наступний значний крок у даній галузі було здійснено у 1666 році Жаном Дені, який вважається автором першого істинного переливання крові від ягняти людині.

Подальший розвиток хірургічної техніки дозволив робити пересадки окремих частин тіла. Ера трансплантації розпочалася з кінця 50-х років XXстоліття, коли були подолані всі технічні перешкоди для пересадки будь-якого органу.

Величезний вплив на світову практику в галузі трансплантації виявили експериментальні дослідження російського вченого В.Демихова. Його пересадки серцево-легеневих комплексів заворожували, а фотографія собаки з пересадженою їй на шию головою цуцика обійшла всю планету.

На середину 60-х роботи генетиків, фармакологів, імунологів дозволили значно знизити бар'єри тканинної несумісності, а технічні досягнення хірургів зробили можливим пересадку будь-якого внутрішнього органу, враженого недугою.

Науково-технічний тріумф змістив увагу від моральної припустимості такого роду експериментів. Доба підкорення людиною космосу загіпнотизувала кращі уми і вселила віру в необмежені можливості, повне підкорення природи, відмову від тисячолітніх моральних табу.

Короткий історичний екскурс підводить до осмислення трансплантації як моральної проблеми сучасності. Саме поняття можна окреслити так. Трансплантація - це хірургічне перенесення (пересадження) трансплантанта, яке здійснюється у межах одного організму або між двома організмами з метою замінити хворий орган, тканину на здоровий.

В Україні діє Закон "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" (чинний з 16.07.1999р.). Закон враховує сучасний стан науки і рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я, визначає умови і порядок застосування трансплантації як спеціального методу лікування, забезпечує додержання в Україні прав людини та захист людської гідності при застосуванні трансплантації. У Законі дається така дефініція: трансплантація - спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту5 органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи тварини (донора).

Трансплантація як метод лікування застосовується виключно за наявності медичних показань та згоди поінформованого реципієнта лише у випадках, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров'я реципієнта іншими методами лікування неможливе.

Отже, законодавче визначені межі припустимості вищевказаного методу лікування, які передбачають і моральні критерії, насамперед, священну вартість життя людини і пошук нових засобів нести здоров'я, повагу до гідності людської особи. Разом з цим залишається ряд неоднозначних у морально-психологічному відношенні питань, пов'язаних з трансплантацією, їх розгляд повинен насторожувати і вимагати надзвичайно зваженого і продуманого підходу до кожного окремого випадку. З метою загострення уваги на цих проблемах, варто розглянути аргументи "за" і "проти" трансплантації.

Аргументи "за":

– Трансплантація уможливлює забезпечення права кожної людини на життя. Цей доказ особливо вагомий з погляду його моральної вартості. Ідея охорони життя і здоров'я, їх збереження і вшанування отримує високу моральну санкцію.

– Трансплантація визнається ефективним способом лікування незворотних захворювань та ушкоджень органів людини. Ця теза підтримується багатьма лікарями світу, які мають на меті служіння людині, її життю, здоров'ю. Зокрема, українські медики О.Возіанов, В.Москаленко, В.Саєнко, Є.Баран стверджують, що трансплантолога сьогодні міцно вкорінюється як надзвичайно необхідний альтернативний спосіб лікування таких життєво важливих органів, як нирки, печінка, серце, легені та інші.

– Аргументація на користь трансплантації спирається на апеляції до тих ситуацій, коли цей метод є єдино можливим. Він ефективний тоді, коли всі інші методи лікування неприйнятні і пацієнт не має вибору між життям і смертю. У такому безвихідному становищі трансплантація є єдиним методом лікування.

– Ще один аргумент на користь трансплантації висуває християнське віровчення. Життя і здоров'я визнається даром Божим, які слід берегти. Взірцем морального наслідування є Ісус Христос. Він турбувався про хворих, зціляв їх і не заперечував, щоб лікарі за покликанням виконували свій обов'язок. Трансплантація завжди повинна залишатись на службі життю, його охороні і розвитку. Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет зазначає, що церква не заперечує проти застосування трансплантації як спеціального методу лікування. Разом з цим слід дотримуватись прав людини і не порушувати людської гідності, пам'ятаючи про відповідальність перед Богом. Католицьке віровчення позитивно розглядає донорство. Дар органів тлумачиться у перспективі християнського заклику до любові і солідарності з ближніми. Іоан Павло II в енцикліці "Євангеліє життя" закликає до героїчної любові через "дар себе", що може виражатися у щоденних діях і надзвичайних вчинках. Серед останніх на особливе визнання, на його думку, заслуговує віддання одного з парних органів. Це тлумачиться як "безінтересовний дар із себе", добровільний і свідомий. Такий високоморальний вчинок має на меті порятунок здоров'я, а навіть і життя хворих, позбавлених усякої надії. Отож, донорство розглядається як вияв любові до ближнього, наслідування Христа: "Немає більшої любові від тої, коли хтось життя дає за своїх друзів".

Аргументи "проти" трансплантації:

– Застосування певних видів трансплантації може призводити до втрати морально-психологічної та духовної цілісності людської особистості (насамперед, пересадка мозку, статевих залоз). Трансплантація мозку пов'язана з проблемою ідентичності особи. Адже мозок є зосередженням ідентичності особи. При пересадці мозок має бути живим, але тоді і донор мусить бути живим. Отож, коли тіло людини є вкрай понівечене, а череп зберігся неушкодженим, у цьому випадку, вочевидь, йдеться про пересадку цілого тіла. Варто наголосити на передчасності такого роду операцій, вони перебувають на етапі наукового проекту. Ця проблема знайшла цікаве представлення в художній літературі. Сучасний американський фантаст СьюПейєр у творі "Інше тіло" піднімає проблему трансплантації тіла. Твір наповнений оптимістичним звучанням, проте читач знайомиться з численними протиріччями і складними моментами у житті жінки з пересадженим чужим тілом.

– Вагомим аргументом проти трансплантації є велика трудомісткість, надзвичайна складність подібних операцій, чималий ризик негативних наслідків. Деякі операції з трансплантації потребують удосконалення (наприклад, пересадка серця). Інші операції залишаються все ще на стадії експерименту. Доволі поширеним є відторгнення донорської тканини, що може призвести до смерті. У квітні 1968 року доктор Д.Кулі зробив першу у своїй лікарській практиці пересадку серця. Згодом за вісім місяців цей лікар провів ще 15 трансплантацій серця. З них тільки три людини почували себе задовільно, шестеро померли невдовзі після операції, решта - дещо пізніше. Таке "змагання", на жаль, мало на меті не людське здоров'я, а очевидно, славу, світове визнання.

– Наступний заперечний аргумент пов'язаний з пересадкою серця. Цей вид трансплантації передбачає, щоб донор був клінічно мертвим. Існує чітка моральна вимога: серце може бути пересаджене без жодних етичних застережень лише від особи, що однозначно є мертвою. При недотриманні цієї вимоги пересадка серця означає вбивство донора. Ця проблема є досить складною, оскільки пов'язана із констатацією смерті, відносно якої нема на сьогодні однозначних критеріїв.

Сучасна медицина оперує такими критеріями стану смерті: серце, дихання, пульс, рефлекси, мозкова активність. Важливою методикою визначення цих критеріїв є електроенцефалограма. Існує дискусія довкола питання про смерть мозку. Одні спеціалісти характеризують кінець життя як "смерть мозкової кори", інші вважають, що про смерть можна говорити як про "смерть цілого мозку".

Поняття "смерті мозку" пов'язане зі зміною традиційної світоглядної установки, що існувала до цього часу. Адже впродовж століть загальновизнаним були кардіальні, а не церебральні критерії смерті. Окрім важкої світоглядної переорієнтації, пов'язаної з ломкою усталених стереотипів, існує чимало інших проблем довкола смерті мозку. Юридичні аспекти смерті мозку досі не мають однозначних відповідей. Точно встановити час, коли настала смерть мозку, практично неможливо. Умовно вважають, що це певний момент, коли у хворого вперше виявляються ознаки зниження функції мозку. Часом юристи, що знайомляться із судовими матеріалами, вбачають причину смерті в операції по вилученню донорських органів, а не в ушкодженнях головного мозку. А це уможливлює звинувачення трансплантолога в навмисному вбивстві хворого.

Підсумовуючи розгляд проблеми констатації смерті, можемо висловити припущення, що існує гостра небезпека помилкових заключень, ціна яким життя людини. Дуже важливо уникнути небезпеки, що буде забрано орган у людини, визнаної занадто поспішно за померлу.

На підтвердження думки про неоднозначні в моральному, деонтологічному відношенні рішення щодо проведення пересадки серця можна звернутися до медичної практики.

"Операція XXстоліття" - перша пересадка серця була здійснена 3 грудня 1967 року в лікарні Кейптауна в ПАР. Лікар К.Бернард замінив хворе серце 55-літнього Л.Вашканського здоровим серцем 34-річної Д.Дарваль, що отримала важкі ушкодження в автокатастрофі. Через 18 днів Л.Вашканський помер від запалення легенів. Проте насторожує не сам факт, а процес здійснення операції. Операція розтину грудної клітини Л.Вашканського була розпочата на 50 хвилин раніше, ніж зупинилося серце донора. Це був тверезий розрахунок для того, щоб серце взяти в найкращому стані.

– 3 попередніх міркувань випливає ще один аргумент проти трансплантації, пов'язаний з місією лікаря. Існує загроза перетворення лікаря з активного борця за життя на пасивного спостерігача. Цей аргумент засвідчує несумісність морально-деонтологічної і соціально-етичної настанови з вищевказаною хибною позицією практикуючого лікаря. І цей доказ не є суто теоретичним. Дослідники вказують на наявні випадки, коли медичні сестри чи інший персонал, відчуваючи неприязнь і засуджуючи дії групи спеціалістів, яка вирішує питання про смерть мозку хворого, відмовляються виконувати свої обов'язки.

– Аргументом проти трансплантації є проблема небезпеки зловживань у зв'язку з комерціалізацією сучасної медицини. Можливе отримання органів обманним чи навіть злочинним шляхом у беззахисних людей, а також організація торгівлі органами. У світі набуває популярності купівля-продаж органів. Світова громадськість в особі різного роду організацій намагається зупинити ці злодіяння. Зокрема, Всесвітня асамблея у 1985 р. закликала уряди всіх країн попередити комерційне використання людських органів. Українське законодавство забороняє торгівлю органами та іншими анатомічними матеріалами людини (Закон України «Про трансплантацію»).

Підсумовуючи розгляд етичних аспектів здійснення трансплантації, варто зазначити, що цей метод є ефективним і дієвим засобом лікування. Пересадка органів і тканин доволі часто рятує людині життя, продовжує його у новій позитивній якості. Разом з цим слід пам'ятати, що результати трансплантації залежать від ретельного виконання всіх її етапів. Як зазначають спеціалісти, підбір реципієнтів, донорське забезпечення, техніка виконання операції, ведення післяопераційного періоду потребують координації, високого професіоналізму. До цього можна додати ще один важливий елемент - моральну гуманістичну настанову. Слушно зазначав лауреат Нобелівської премії В.Форсманн, що прогрес - явище неминуче, але платити за нього втратою моральних критеріїв є занадто дорогою ціною.

Генна інженерія. Серед проблем біоетики однією з найактуальніших сьогодні є генна інженерія. Генна інженерія - це генетичні методи, що дають змогу сполучати фрагменти ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота), які походять з різних організмів, поза клітиною, а також вводити їх в інші клітини і організми. Генна інженерія створює нові можливості у розведенні рослин і тварин (трансгенні організми), а також у медичних і біологічних дослідженнях.

Останнім часом одержано успішні результати досліджень в галузі генетики (науки про закони спадковості і мінливості організмів та методи управління ними). Після того, як структура ДНК була розшифрована Ватсоном і Кріком в 1953 році, генетика відкрила перед собою широкі можливості. З цього приводу директор Інституту білка Російської АН академік О.Спірін зазначає, що новітні біотехнології в найближчі десять років набудуть великого поширення і визначатимуть обличчя цивілізації XXI століття.

Епоха генетичної революції може мати позитивні наслідки. Разом з тим виникло безліч складних проблем, які мають неоднозначне у моральному плані тлумачення. Окремі досягнення генної інженерії вступають у протиріччя зі світоглядними основами, торкаються традиційних уявлень про життя і смерть, материнство і батьківство, любов і піклування, харчування. Проблеми генної інженерії сьогодні жваво дискутуються в біоетичних колах і мають на меті винесення прийнятного у науковому, юридичному і моральному відношенні рішення.

Цілком очевидно, що втручання в життя людини, флори і фауни, застосування необдуманих генетичних маніпуляцій, прагнення «покращити» природу можуть мати негативні наслідки. Як слушно зазначає М.Кисельов, ці наслідки можуть бути не менш згубні, ніж ті, які плануються стратегами ракетно-ядерної війни. Тому перед тим, як впроваджувати нові технології, варто докладно обдумати, зважити всі «за» і «проти» і лише тоді приймати рішення.

Генна інженерія дає можливість розширити горизонти повноцінного, здорового і якісного життя людини. До арсеналу позитивних надбань цього наукового напрямку належать такі.

– Засобами генної інженерії уже сьогодні проводиться діагностика, лікування та профілактика багатьох захворювань. На думку І.Фролова, генна інженерія є перспективним напрямком лікування спадкових недуг, так звана «хірургія генів», заміна патологічного гена нормальним.

Сьогодні вчені інтенсивно працюють над реалізацією програми генома, яка повинна дати достатньо повне уявлення про карту і будову нашої генетичної системи і її патології. Звісно, в галузі профілактики і лікування генетичних захворювань це може дати позитивні результати.

– Аргументом на користь генної інженерії є її величезні можливості у фармакології та виробництві органічних матеріалів, а також забезпеченні унікальних технічних матеріалів. Зокрема, йдеться про появу нових ліків, антитіл, гормонів, харчових білків, використання бактерій в якості фабрик людського інсуліну. Щодо технічних матеріалів, то планується випуск надчуттєвих датчиків (біосенсорів), комп'ютерних мікросхем та іншого.

– Генна інженерія сприяє розвитку селекції. Насамперед, створення трансгенних продуктів харчування з покращеними властивостями і характеристиками. До трансгенних організмів застосовують високі вимоги. В ряді держав існують групи експертів з етичних аспектів біотехнологій, які вимагають, щоб у випадках істотної модифікації продуктів харчування засобами генної інженерії виконувалися певні вимоги. Зокрема експерти при Європейській Комісії вимагають, щоб інформація про новоутворені продукти була, по-перше, корисною і об'єктивною; по-друге, чіткою, зрозумілою, не переобтяженою технологічною термінологією; по-третє, правдивою, з повним викладом застережень щодо можливостей фальсифікації; по-четверте, мати достатнє правове забезпечення, бути доступною для контролю і забезпеченою штрафними компенсаційними можливостями (дані на 1995 рік).

Сучасна біоетика інтегрує загальнонаукові, правові, етичні принципи. Тому впровадження новітніх біотехнологій, зокрема, досягнень генної інженерії, здійснюють відповідно до чинного законодавства, нормативних актів, громадської думки. У СІЛА контроль за безпечним використанням трансгенних організмів проводять кілька агенцій, наприклад, Агенція з охорони навколишнього середовища, Адміністрація з продовольства та ліків, Міністерство сільського господарства.

Заперечні аргументи проти генної інженерії спираються на ті негативні моменти, які несуть зі собою нові науково-технічні дослідження.

– Досягнення генної інженерії, зокрема, розшифрування геному людини, відкриють необмежені можливості маніпулювання найглибшими процесами людської природи. Бурхливий розвиток біотехнологій, що робить реальним такі феномени сьогодення, як вибір статі дитини, «діти з пробірки», заміна практично кожного органа людини шляхом трансплантації, виникнення істот, раніше не відомих природі, моделювання певних людських якостей, за словами М.Кисельова, створює враження тотальної незахищеності особистості від стороннього втручання, «ампутацію особистості».

Реалізація програми геному, його розшифрування для людей, що страждають генетичними порушеннями чи тих, що мають генетичну схильність до онкологічних захворювань, лейкемії (білокрів'я), сердечно-судинних недуг, порушення обміну речовин, може мати вкрай негативні наслідки. Працедавці і страхові компанії зможуть реально користуватися генетичним скринінгом (відсіюванням, просіюванням) при відборі людей. Маніпуляції людською особистістю можуть бути пов'язані і з вивченням генетичної детермінації егоїзму, алкоголізму, сексуальної поведінки, схильності до агресії, насилля, кримінальної поведінки та іншого.

У зв'язку з цим доктор філософських наук В.Чешко пише про неприпустимість генетичної стигматизації. Адже розшифрований геном людини може послужити дискримінації - обмеженню прав індивідуумів-носіїв тих чи інших характеристик.

Отже, без соціально-правового захисту генетична інформація може стати кроком вперед для науки, але двома кроками назад для прав людини. Дослідники вважають, що зловживання генетичною інформацією може створити цілий клас знедолених і тих, кому не пощастило з генотипом.

Стрімкі темпи наукового поступу генної інженерії зумовили появу відповідного правового акту. У 1997 році ЮНЕСКО прийняло Декларацію «Людський геном і права людини», де зазначено, що геном людини підкреслює фундаментальну єдність усіх членів людської спільноти, так само як визнання їх уроджених гідності і розмаїтості. У символічному сенсі геном є надбанням людства.

– Негативні наслідки генної інженерії мають ще один вияв - вони руйнують світоглядні і моральні традиції людської культури. Навчившись маніпулювати генетичними структурами, людина переходить певний рубіж дозволеного, часто не задумуючись над небезпекою наслідків цього переходу. У руках генного інженера з'являються необмежені можливості творити нові види рослин, тварин, врешті, «штучну» людину - клона. Звідси з'являється ілюзія про необмежені можливості науково-технічного прогресу. Сучасна біологія, навчившись розшифровувати генний код, ще не наближається до розуміння життя, адже будь-який шаблон є дуже далеким від природної різноманітності. Вдало висловився з цього приводу І.Фролов: «Те, що ми знаємо про людину, набагато менше за те, чого ми ще не знаємо».

Бездумне нагнітання потенціалу біотехнологій без огляду на морально-етичні і правові аспекти навряд чи піде на користь людині. У протилежному випадку М.Кисельов застерігає людство перед «біотехнологічною Хіросімою». Вчений заявляє, що вже сьогодні виявляють себе симптоми того, що поширення новітніх біотехнологій може призвести до порушення наших звичних уявлень про материнство, любов, виховання дітей та освіту.

– До аргументів проти генної інженерії можна зарахувати застереження щодо наслідків генотерапії. Як слушно зазначає Ж.Судо, генотерапія сьогодні - це швидше надія, ніж реальність, оскільки важко знайти правильного носія здорових генів, які слід ввести в набір хромосом хворого, а також тому, що далеко не завжди ефективною буває експресія тих генів, які уже були успішно внесені в набір хромосом хворого. Сьогодні ми все ще перебуваємо в стані очікування успішних результатів генотерапії.

– До арсеналу доказів проти генної інженерії належить пересторога перед шкідливістю вживання трансгенних продуктів харчування. У світі точиться активна дискусія щодо трансгенних продуктів, отриманих за допомогою засобів генної інженерії. Варто зазначити, що цілий ряд вчених вважає беззастережне введення трансгенних продуктів порушенням прав людини, проведенням експерименту над людиною. Про недопустимість цього йдеться у багатьох міжнародних документах.

Широковідоме негативне ставлення до такого роду інновацій у країнах Заходу. Доволі часто у засобах масової інформації генетичне змінені продукти кваліфікуються як «їжа Франкенштейна». Принц Великобританії Чарльз активно виступає за заборону трансгенних продуктів. Натомість прем'єр-міністр Тоні Блер офіційно заявив, що споживає ці продукти практично щодня. Активісти радикальної екологічної організації «Грінпіс» пікетують державні установи ряду країн Європи, протестуючи проти завезення американської сої і картоплі, «покращених» засобами генної інженерії.

І якщо в західноєвропейських державах, США, Канаді у процесі прийняття рішень щодо досліджень у галузі генної інженерії співпрацюють інституції біоетики, екології та державні установи, то в Україні, на жаль, справи не вельми втішні. Є думка, що потік трансгенногоімпорту в нашу державу зупинити неможливо. Вважається, що єдине, що можна зробити, так це забезпечити за допомогою служб санітарно-епідеміологічного нагляду друкування відповідних позначок на етикетках імпортної продукції. Представник Міжнародної спілки споживачів А.Фільдер на прес-конференції 11 травня 2001 року в Києві зробила заяву, що українські ринки вже насичені продукцією з трансгенних рослин, проте, на відміну від країн ЄС, вона тут не маркірується.

Отож, не применшуючи позитивного значення генної інженерії та новітніх біотехнологій, з якими цілком справедливо пов'язують майбутнє цивілізації, варто нагадати про необхідність скрупульозної і довготривалої експертизи. Саме тривалі випробовування і дослідження дадуть можливість визначити допустимість того чи іншого експерименту, захистять людство і природу від негативних наслідків.

Клонування. Однією з наймолодших проблем біоетики є клонування. Поняття клонування тлумачать як відтворення ідентичних генів або організмів. Біоетичний аспект клонування пов'язаний з можливістю клонування людини. Останнє викликає серйозні морально-етичні заперечення. Сама ідея створення людини штучним чи альтернативним природним шляхом має тривалу історію. Це пошук нової еволюційної сходинки, на якій людина буде витворюватися штучно: за допомогою генної інженерії і біокібернетики.

Ідея штучного конструювання людини, своєрідної "гомоінженерії" існує стільки, скільки і людина з її здатністю до фантазій, марень, міфів, наукового прогнозування. За уявленнями середньовічних вчених-алхіміків штучним способом можна дістати істоту, тотожну людині (гомункулуса). У багатьох літературних творах знаходимо подібні твердження. У Гете одним з героїв "Фауста" є Гомункулус - лабораторний двійник людини, створений доктором Вагнером з допомогою Мефістофеля. У англійської письменниці М.Шеллі в її романі "Франкенштейн, чи Сучасний Прометей" конструювання людиноподібного монстра супроводжується негативними наслідками. У відомому романі англійського сатирика О.Хакслі "Прекрасний новий світ" ця ідея доведена майже до абсурду. Отож, літератори, мислителі, митці передбачають велику складність не так технічного, наукового аспекту створення штучної людини, як морально-психологічного. Адже те, що можливе, ще не означає, що це необхідне, гуманне.

Ідея конструювання живого організму розроблялася багатьма вченими з різних країн і нарешті увінчалася успіхом. Клонування генів стало принципово можливим у першій половині 70-х років XXстоліття. У 1997 році мала місце революційна подія у світі штучного розмноження -народження вівці Доллі (Шотландія, лабораторія Рослій). Шляхом імплантації клітинного ядра з клітини молочної залози у незапліднену яйцеклітину утворено перший живий організм - клон14. Згодом було клоновано мишей (Гаваї), телят (Японія). Сьогодні тривають дослідження можливості клонування людей, принципова можливість чого експериментально доведена у Південній Кореї у 1998 році.

Експерименти з клонування викликають серйозні морально-етичні застереження.

Розглянемо аргументи на користь клонування, що висуваються науковцями і дослідниками.

– Позитивна аргументація пов'язана з розширенням можливостей лікувально-діагностичної сфери у зв'язку з запровадженням клонації. Завдяки клснуванню уже було діагностовано цілу низку генетичних захворювань. Цей науковий винахід дав можливість налагодити масове виробництво інсуліну, гормону росту, факторів згортання крові. Очевидно, можемо припустити імовірність клонування органів і тканин людини, що дасть змогу замінювати патологічне непридатні і тим самим розширювати межі лікувально-медичної сфери.

– Клонування забезпечило виведення нових покращених сортів сільськогосподарських видів. Налагоджене вирощування трансгенних рослин. Однак, варто зазначити, що останнє не має однозначно схвального сприйняття і сьогодні ведуться жваві дискусії в наукових і громадських колах.

Заперечні докази проблеми клснування пов'язані, насамперед, з експериментами з клонування людей. Саме цей аспект клонації викликає серйозне морально-етичне заперечення. Тут має місце характерне для біоетичних проблем протистояння науки, технології з одного боку і етики з іншого.

На протязі останніх десятиліть спостерігається біотехнічна ескалація у сфері народження людини, у тому числі шляхом клонації. В міру просування цього процесу, на думку католицького мислителя і лікаря Ж.Судо, спостерігається з одного боку все яскравіше переважання техніки над етикою, а з іншого, все більше приниження людського дітонародження, зневаження гідності людини. Техніка створює видимість, що нема нічого неможливого. Мислителі заявляють про "істерію прогресу", коли техніка, обожнена сучасною людиною, перетворюється у свого роду ідола, що встановлює свої закони. У нинішньому світі нема більше місця для морального, чи просто розумного мислення, заявляє Ж.Судо.

Міркування в такому дусі приводять до висунення аргументів проти клонування.

– Клонація принижує і дегуманізує дітонародження. Адже в цьому процесі беруть участь дві особистості у всій повноті буття. Народження дитини відбувається в житті сімейної пари, як наслідок вільного і свідомого єднання особистостей обох батьків. За словами Ж.Судо, відірвати дітонародження, біологічний компонент від емотивного і духовного - означає завдати великого ущербу, призвести до протиприродного ділення, розриву невід'ємних частин. Статевий акт об'єднує подружжя і фізіологічне, і духовно, емоційно, і в той же час відкриває можливість народження дитини. Статевий акт - це єдність любові, кохання і життя, нового життя.

Клонація, як найбільш крайній вид штучного розмноження людини, є справжнім «троянським конем» для особистості і суспільства. Адже клонування зводиться до безстатевого розмноження і народження нового життя не вимагає фізичної, моральної, духовної участі двох батьків.

Народження вівці Доллі, оголошене Вілмутом і Кемпбеллом в журналі «Природа» 27 лютого 1997 року, мало великий суспільний резонанс. Ця вівця народилася з допомогою техніки так званої «пересадки ядра». До певної міри, Доллі не має ні батька, ні матері і є майже ідентичною копією вівці, від якої була отримана клітина молочної залози, що дала їй свій генетичний матеріал. Заради справедливості слід зазначити, що клоновану вівцю Доллі, яка страждала невиліковною хворобою, в лютому 2003 року умертвили. Таким чином, клонована вівця прожила шість років, тоді, коли середня тривалість життя цих тварин дванадцять років.

Клонація - це безстатеве розмноження генетичне ідентичних живих істот з ціллю створення точних двійників одного і того ж індивідуума. Останнє твердження особливо насторожує, оскільки може спричинити злочинні маніпуляції процесом відтворення людини і привести до жахливих наслідків.

Отож, клонування зводить нанівець природне людське дітонародження. Воно заміняє статеве дітонародження, пов'язане із шлюбом, взаємною самовіддачею подружжя, такою формою розмноження, яка стоїть поза родинним коханням з його духовною, психічною і фізичною сторонами. Клонація зовсім виключає сам статевий акт, спрямований на інтимне поєднання пари, відкритої до народження з любові майбутнього життя.

– З попереднього випливає ще один аргумент проти - це нівеляція сім'ї за умови клонування дитини. Порушуються найважливіші родинно-сімейні зв'язки між особистостями - такі, як кровна спорідненість, материнство і батьківство. В клонації вони зовсім спотворюються: не існує більше ні біологічного батька, ні матері. Хаос в родинних стосунках досягає небувалого рівня.

– Сама ідея клонувати людину засвідчує повну відсутність поваги до людини і її гідності. Клонування нехтує правом на життя ембріона, знецінює життя людини. Спостерігаємо приниження життя на стадії ембріона, який прирівнюється до лабораторного матеріалу і програмовано знищується. Більше того, особа, що проводить клонацію, вважає себе справжнім «конструктором» ембріона, а значить, і його господарем. Власник, «конструктор» вважає, що має на нього всі права. Але при цьому абсолютно не враховуються ні права ембріона, ні дитини, яка має народитися. Дитина має право бути плодом любові обох батьків, має право на сім'ю, турботу, піклування. Ці права повинні бути забезпечені. Клонація відкриє можливість мати дитину як «власність» для гомосексуальних чи лесбійських пар і таке інше. З моральної точки зору це неприпустима маніпуляція людськими долями.

Постає ідеологія власності. Дитина, як «власність» нового виду, отримана екзотичним шляхом, уже не є цілю, а засобом самореалізації.

Сучасна техніка формує цілком новий тип мислення: пропонується отримати дитину «якщо», «коли» і «як завгодно». Дитина уже не сприймається як дар, а як право, яке можна використати.

Варто нагадати, що права дитини забезпечені рядом документів: Декларацією прав дитини ООН (1959р.), Женевською декларацією, прийнятою Світовою організацією лікарів 1948 року. У цих документах наголошується, що кожна дитина має непорушні права на любов і піклування, на турботу, жодна дитина не повинна бути скривджена і зневажена, не повинна бути жертвою насильства.

Ідеологія власності (право мати дитину) неминуче приводить до «права на досконалу дитину», тобто до євгенізму. Ж.Судо застерігає, що це неодмінно супроводжується знищенням всього, що вважається «недосконалим» - аж до таких неприпустимих явищ, як штучний підбір певних ознак, статі, кольору шкіри, очей тощо.

Подібного роду експерименти уже доволі давно теоретично осмислюються. Так, американський футуролог А.Тоффлер у книзі «Третя хвиля» ставив питання, чи не спробувати нам здійснити біологічну перебудову людей, відповідно з професійними вимогами: пілотів із швидшою реакцією, збиральників, що не реагують на монотонну роботу біля конвеєра. При всій привабливості цієї ідеї насторожує претензія людини бути вищим творцем, деміургом, вершителем доль.

Е. Гіденс у своїй фундаментальній «Соціології» піднімає це питання під таким кутом зору. Клонація дасть можливість ще до народження «конструювати» людину щодо кольору шкіри, волосся, очей, ваги і таке інше. На думку вченого, важко знайти кращий приклад мозаїки сприятливих можливостей і складних проблем, що їх створює для нас дедалі більша соціалізація природи. Вчений задає риторичні запитання, над якими варто задуматися. Який вибір робитимуть батьки, коли дістануть змогу «конструювати» своїх дітей, і які обмеження треба буде накладати на цей вибір? Однозначно, що такі процедури будуть дорогими. Чи означатиме це, що платоспроможні, матимуть нагоду замовляти програми, які позбавлять їхніх ще ненароджених дітей усіх небажаних фізичних характеристик? А що станеться з дітьми бідніших прошарків населення, які і надалі народжуватимуться природним чином? Можна погодитися з позицією Е.Гіденса про передчасність клонації, оскільки вона приховує велику загрозу зловживань і навіть злочинів.

Чимало дослідників цієї проблеми дотримуються думки, що диференційований доступ до клонуванням може призвести до появи «біологічно нижчого класу». Ті люди, які не матимуть фізичних переваг, здобутих завдяки застосуванню методів генної інженерії, можуть стати об'єктом погордливого ставлення та дискримінації з боку клонованих.

Враховуючи аморальні аспекти клонації людини, варто сьогодні відмовитися від технологій, що нехтують людським життям. До речі, католицькі мислителі зазначають: техніка життя, що веде до смерті - це основний парадокс клонування. З огляду на це експерименти з клонування людей викликають серйозні морально-етичні заперечення, вони заборонені і суворо переслідуються на території низки країн, зокрема Франції та СІЛА. Українська громадськість теж висловлюється негативно з приводу клонування. Патріарх Української Православної церкви Філарет рішуче відкидає ідею клонування людини. Інші релігійні діячі солідарні з такою позицією. Голова Комісії з питань біоетики при Кабінеті міністрів України, академік Ю.Кундієв наголошує на необхідності заборони клонування. Вчений зазначає: «Таким шляхом (через клонування) не можна створити людину у повному розумінні цього слова. Це буде лише штучний протез людини. Важко навіть уявити, які можуть бути наслідки такого «творіння».

Формування біоетики як етики життя зумовлене складними неоднозначними процесами наукового і технологічного розвитку XXстоліття, глибокою духовною кризою, що охопила сучасне людство. Біоетика виникає як спроба переглянути та переосмислити роль біологічних механізмів у житті людини, окреслити моральні кордони припустимого втручання людства у процеси відтворення життя на землі. Нова дисципліна, незважаючи на прикладний контекст, підноситься до проблем загальнолюдського значення. Насамперед, до фундаментальних філософських категорій - життя і смерті, дійсного і належного, природного і соціального. Принципи біоетики спираються на таких одвічних ціннісних імперативах людської культури як священна вартість кожного життя, пошана до пам'яті померлих, парадигма здорового, повноцінного і якісного життя, глибока відповідальність за свої думки та вчинки.

Біоетика не ставить за мету утримання від наукового поступу, розвитку новітніх біотехнологій. Вважати, що біоетика є для науки «вуздечкою», - принципова помилка. Йдеться про необхідність довготривалої експертизи для попередження можливих негативних наслідків для людини і довкілля. Проблеми біоетики (евтаназія, трансплантація, клонуваня) надзвичайно складні, потребують від дослідників високого професіоналізму, відповідальності. XXIстоліття несе «небезпечні знання» і біоетика здатна допомогти йому стати століттям духовності, моральності, високої культури.

 


Читайте також:

  1. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
  2. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  3. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
  4. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
  6. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
  7. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
  8. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
  9. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  10. Актуальність дослідження
  11. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Отже, предмет біоетики охоплює сферу складних динамічних зв'язків: наука — людина — природа. | Людина — біопсихосоціальна істота, і її унікальність пов'язана перш за все з особливостями розвитку психіки. Людина є єдиним на Землі носієм Розуму.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.