Д.) ГРАМАТИЧНІ НОРМИ

— це вибір правильного закінчення відмінко¬вих та особових форм, синтаксичної форми. Дотримуватись граматич¬них норм — значить стежити за будовою речення, вислову, фрази. Граматичні норми визначають правила зміни слів, зв’язку їх у реченні і надають мові стрункого, осмисленого характеру. Серед граматич¬них норм виділяють словотвірні, морфологічні та синтаксичні норми.

Важливе значення граматичних норм у сучасній українській літе-ратурній мові зумовлене провідною роллю граматики у збереженні

стійкості мовної системи, адже утримання процесів словотворчості у межах тієї самої системи для забезпечення зв’язку між поколін¬нями здійснює граматичний ярус мови.

У результаті тривалого складного розвитку української мови і складних взаємовпливів мови і її відгалужень (діалектів, говорів, про-фесійних сфер мови) у граматичній будові української мови немає й на сьогодні чіткої однотипності. Динамічна картина у сфері грама-тичних норм української літературної мови, що спостерігається ос-таннім часом, викликана, з одного боку, оживленням багатьох форм, що зумовлено максимальним розширенням і поглибленням сфер функціонування української мови як державної, з другого боку — нор- малізаційними тенденціями. У нашій мові існують численні дублетні граматичні форми, одна з яких нормативна і завжди більш вживана, друга — просторічна, діалектна чи застаріла, тобто вужча за сферою вживання, наприклад: штанями — штаньми — штанами.

Вироблення граматичних норм української мови сьогодні не пе-ретинає шлях говірковому мовленню, хоча його вживаність перебу-ває у прямій залежності від рівня унормованості та опанування нормами літературної мови. Так, обидві форми іменника тато у Р. відмінку множини (тат — татів) за новим правописом є норма¬тивними, хоча нещодавно словоформа татів вважалася розмов¬ною, нелітературною.

До чоловічого роду належать також іменники, що утворилися внаслідок субстантивації: уповноважений з прав людини Ніна Карпачова; адвокат Антоніна Дубчак.

В офіційно-діловому стилі при таких іменниках-підметах завжди присудок уживається у формі чоловічого роду: запропонував заступник прокурора Ольга Калінько; виступив проректор з наукової роботи Валентина Шелудько.

За граматичними нормами (зокрема морфологічними) іменники жіночого роду першої відміни твердої групи мають закінчення -ою: роботою, країною, головою, жінкою; м'якої та мішаної групи - -ею: працею, долею, піснею, задачею, площею, тишею, межею, пожежею.

У родовому відмінку множини ці іменники вживаються переважно з нульовим закінченням: жінок, пісень, велс, верб, тополь, надій, мрій, лікарень, будівель, сосон (сосен), воєн. Проте, в деяких словах виступає закінчення -ів: суддів, старостів; або закінчення -ей: сімей, статей, ескадрилей.

Вузлики на пам'ять!

Запам'ятайте паралельні словоформи: баб - бабів, губ - губів, легень - легенів.

секретаря, поштаря, страйкаря, богатиря; а також: токаря, слюсаря, кухаря, лицаря. До твердої групи належать іменники: бригадир - бригадира, комісар - комісара, командир - командира, касир - касира, семінар - семінару. Іменники чоловічого роду мішаної групи другої відміни у родовому відмінку мають форми: школяра, цегляра, бджоляра, картопляра, весляра, бавовняра, пісняра, газетяра, завідувача, товариша.

Усім іменникам третьої відміни властиве закінчення -ей у родовому відмінку множини: доповідей, галузей, відповідей, подорожей, відстаней, тіней; але: матерів.

Іменники із суфіксом -єн-, що належать до четвертої відміни, мають паралельні форми: ім'ям - іменем, плем'ям - племенем, тім'ям -тіменем. У літературній мові переважають форми із закінченням -ам (орфографічне -ям).

Множинні іменники у родовому відмінку можуть мати:

^ закінчення -ів: зборів, опадів, терезів, курсів, окулярів;

^ закінчення -ей: дверей, дітей, людей;

нульове закінчення: ножиць, роковин, запросин, канікул, Альп, Сум.

Особливу проблему морфології сучасної української літературної мови становлять активні дієприкметники, що творяться за допомоги суфіксів -уч (-юч), -ач (-яч). Як зазначає Ю. Шерех, вони не перебувають у регулярних мотиваційних зв'язках з відповідним типом дієслівних основ, а тому їх слід вважати периферійними щодо морфологічної системи української мови віддієслівними похідними й характеризувати як книжні витвори, що не властиві українському літературному слововживанню, стимульовані найбільшою мірою впливом російської мови7.

Отже, активні дієприкметники не стали фактом української мови, це потрібно послідовно відображати під час їх перекладу - подавати власне українські мовні засоби (прикметники, іменники, дієприслівники, дієслова-присудки складних речень), що відповідають російським активним дієприкметникам. А через відсутність у словниках українських відповідників цієї лексики сучасні переклади з російської мови рясніють карикатурними кальками.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вибір слова – основа культури мовлення	\|	Використання коми, крапки з комою

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.