Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ НЕМОВЛЯТИ

Лекція №З. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

ПЕРЕВІР СВОЇ ЗНАННЯ

1. Дати характеристику психічного розвитку періоду немовляти.

2. Кризи і новоутворення в перший рік життя дитини?

3. Охарактеризувати розвиток особистості на етапі раннього дитинства.

4. В чому полягають основні психологічні новоутворення раннього дитинства?

5. Розвиток соціальних емоцій дитини раннього віку.

6. В чому виражається "криза трирічного віку"?

7. Охарактеризувати психологічні особливості розвитку особистості дитини дошкільного віку.

8. В чому проявляється роль гри як провідного виду діяльності дошкільника?

9. Як розвивається трудова діяльність дитини дошкільного віку.

10. Розвиток мовлення в дітей дошкільного віку. Пояснити вплив мовлення на психічний розвиток дошкільника.

11. Охарактеризувати розвиток емоційно-вольової сфери дошкільника.

12. Розкрити значення мотиву у психічному розвитку дошкільника. Розвиток ієрархії мотивів, їх супідрядність.

13. Порівняйте особливості психічного розвитку дитини в період раннього дитинства та в дошкільному віці.

14. Розкрийте сутність психологічної готовності дитини до шкільного навчання.

15. Назвіть основні психологічні особливості дітей шестирічного віку.

3.1. Особливості психічного розвитку немовляти

3.2. Початковий розвиток особистості на етапі раннього дитинства

3.3. Психологічні особливості розвитку особистості дитини

дошкільного віку

3.4. Психологічна готовність дітей до школи. Шестирічні діти

Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. В ній вирізняють надзвичайно важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично вже відокремившись від матері, дитина ще тільки має адаптуватися до зовсім інших умов життя (звикнути отримувати кисень з повітря, ззовні приймати їжу, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

Кризу новонародженості було розраховано теоретично (причому останньою) і виокремлено як особливий кризовий період у психічному розвитку дитини. Ознакою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження.

Соціальна ситуація розвитку немовляти неповторна і визначається двома моментами. З одного боку, дитина біологічно повністю безпорадна, без допомоги дорослого вона не може задовольнити жодної життєвої потреби. З огляду на зазначене дитина є максимально соціальною істотою. З іншого боку, за цілковитої залежності від дорослих дитина ще позбавлена основних засобів спілкування з ними у вигляді людської мови. У цій суперечності між максимальною соціальністю і мінімумом засобів спілкування закладена основа всього подальшого розвитку дитини в цьому віці.

Життя дитини тепер забезпечується певними анатомо-фізіологічними можливостями та рядом вроджених механізмів, які проявляються в готовності нервової системи пристосовувати організм до зовнішніх умов.

Так, одразу після народження включаються безумовні рефлекси, які забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообігу та ін.). Крім них у новонародженого можна виявити захисні (тобто спрямовані на обмеження дії окремих подразників або й на повне відчуження від них), орієнтувальні (спрямовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов'язаними з харчуванням) та деякі інші рефлекси.

По суті новонародженість є тим періодом у житті людини, коли ще можна спостерігати в "чистому вигляді" вроджені, інстинктивні форми поведінки, спрямовані на задоволення органічних потреб людини (в кисні, їжі, теплі тощо).

Однак, і це принципово важливо, такі потреби забезпечують лише виживання дитини, а не її психічний розвиток.

Зазначимо, що озброєність людської дитини вродженими форматами поведінки значно гірша, ніж у дитинчат тварин, однак вона наділена майже необмеженими можливостями освоювати нові форми поведінки. За умови задоволення своїх органічних потреб та дотримання правильного режиму і виховання у людської дитини формуються нові, власне людські потреби (в одержанні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), а на їх основі здійснюється психічний розвиток.

Так, відповідно до готовності аналізаторів розвивається пов’язана з орієнтувальними рефлексами потреба отримувати враження від оточуючої дійсності. При цьому в перші дні після народження найбільше значення мають філогенетично давніші аналізатори (смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний, температурний) і відповідні їм форми відчуття. Трохи пізніше у відповідь на зорові та слухові подразнення виникає зорове і слухове зосередження (дитина перестає плакати або ж на певний час стримує імпульсивні рухи рук, ніг чи головки).

На відміну від дитинчат тварин, у яких насамперед вдосконалюються рухи, для людського новонародженого характерним випереджувальний розвиток зору та слуху. Його психічна активність проявляється також у гальмуванні імпульсивної рухової активності.

Наголосимо, що умовою дозрівання мозку новонародженого є тренування органів чуттів (аналізаторів), забезпечення і їх допомогою отримання мозком різноманітних сигналів із зовнішнього снігу.

Джерелом і, що важливіше, організатором таких вражені, для новонародженого є дорослий.

Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція — "комплекс пожвавлення" (Н. Фігурін, М. Денисова), яку прийнято вважати початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об'єктах зовнішнього світу, у неї з'явилася вибіркова емоційна спрямованість на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними.

Комплекс пожвавлення є специфічним психічним новоутворенням, яке є межею критичного періоду новонародженості. Він містить такі найважливіші реакції: загальне моторне збудження при наближенні дорослого; використання лементу, плачу для того, щоб привернути до себе увагу, тобто виникнення ініціативи спілкування; гра звуками, вокалізація під час спілкування з мамою; реакція посмішки.

Комплекс пожвавлення раніше з'являється у тих дітей, чиї матері не лише задовольняють вітальні (життєві) потреби дитини (вчасно годують, змінюють пелюшки тощо), а й спілкуються, граються з нею.

Період від двох місяців до одного року. Після появи комплексу пожвавлення поведінка немовляти зумовлюється вже не органічними потребами, а передусім соціальною за своєю природою потребою в іншій людині, у спілкуванні з нею, тобто психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру, здійснюючись під час і внаслідок взаємодії з дорослими.

Соціальна ситуація розвитку. Специфічна реакція — поява у дитини посмішки, коли вона бачить обличчя матері, — є свідченням того, що соціальна ситуація психічного розвитку немовляти вже сформувалася. Л. Виготський назвав таку ситуацію "МИ". Як зазначає Л. Виготський, немовля подібне до дорослого паралітика, який говорить: "Ми поїли", "Ми погуляли" тощо. Можна говорити про нерозривну єдність дитини і дорослого. Немовля нічого не може без дорослого, його життя і діяльність ніби вплетені у життя й діяльність дорослого, який доглядає його. Загалом, це ситуація потреби у комфорті, і центральним елементом цього комфорту є дорослий. Як зауважив Д. Ельконін, пустушка та колисання немовляти є своєрідними ерзацами, замінниками присутності дорослого, які мають говорити йому: "Усе спокійно!", "Усе гаразд!", "Я — тут".

Соціальна ситуація нерозривної єдності немовляти і дорослого містить певні суперечності: дитина має максимальну потребу в дорослому і водночас не має специфічних засобів впливу на нього. Зняття зазначеної суперечності сприяє зникненню соціальної ситуації розвитку.

Соціальна ситуація життя немовляти з мамою спричинює виникнення нового типу діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дитини й матері. Згідно з дослідженнями Д. Ельконіна і М. Лісіної, специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.

Особливості розвитку. Швидко розвиваються форми активності й функції, що мають забезпечувати задоволення природних і нових (передусім у спілкуванні з дорослими, в результаті нових вражень) потреб дитини. Інтенсивно розвивається нервова система. У процесі утворення тимчасових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку відбувається аналіз і синтез зовнішніх сигналів.

Упродовж першого року життя дитина поступово навчається тримати голівку, сідати, повзати, вставати й робити перші кроки. Уже на третьому-четвертому місяці вона демонструє хватальні рухи, прагне дотягнутись до яскравих предметів, взяти їх у руки. Спочатку ці дії недостатньо скоординовані, але з часом вони починають співвідноситись з розміщенням, розмірами й формою різних предметів.

Завдяки такій активності у дитини відбувається не лише формування необхідних рухових навичок, а й забезпечується інтеріоризація орієнтувальних дій у зорове сприймання.

Водночас з формуванням хватання у дитини розвивається спроможність здійснювати й інші прості маніпуляції з предметами (кидати, трясти, стукати тощо), що є основою для ознайомлення з різноманітними властивостями речей і розвитку процесів сприймання.

Змінюється характер психічної активності, поступово з’являється тенденція до довільності діяльності та наслідування дій дорослих, що свідчить про інтенсивний розвиток інтелекту.

Постійно взаємодіючи з дорослим, дитина починає реагувати на його мовлення, розуміти його слова.

Підвищується ініціатива дитини у спілкуванні з дорослим. Гуління (мимовільна неусвідомлена гра звуками "а-а-а", "е-е-е" тощо) після шести-семи місяців змінюється лепетанням, тобто багаторазовим повторенням складів типу "ба-ба-ба", "ма-ма-ма", а після дев’ятого місяця дитина вже починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які чує від нього.

Розуміння дитиною мовлення потребує співвіднесення сліп з певними об'єктами чи діями. Після шести місяців дитина почіпки: вирізняти окремі слова як назви предметів і дій, реагуючи на них звичними діями. Насамперед це стосується слів, що означають дії, виконувані дитиною з дорослим ("дай ручки", "спатоньки", "відкрий ротика").

Засвоєння назв предметів потребує спеціального розглядання їх дорослим у разі емоційної зацікавленості дитини.

Наприкінці першого року життя слово дорослого починає виконувати функції регулювання поведінки дитини.

Криза одного року. Криза першого року пов'язана з освоєнням мовної дії. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювалася біологічною системою, детермінованою біоритмами, то поступово вона входить у суперечність з вербальними ситуаціями, які створюються дорослими. Як наслідок, у віці близько року дитина виявляється взагалі без надійних орієнтирів у навколишньому світі. Біологічні детермінанти вже сильно деформовані, а мовні ще не сформувалися такою мірою, щоб дитина з їх допомогою могла вільно керувати своєю поведінкою.

Спостерігається загальний регрес життєдіяльності дитини, ніби зворотний розвиток. Емоційно він виявляється в афективних реакціях дитини. Часто порушуються всі біоритми, зокрема сон, порушується задоволення вітальних потреб (наприклад, почуття голоду), спостерігаються емоційні аномалії (похмурість, плаксивість, надмірна вразливість).

Зазначена криза вважається гострою. До того ж встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння і витримка дорослих пом'якшують кризу.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку дитини є формування структури мовної дії (під кінець першого року дитина вимовляє перші слова) і предметної (дитина освоює довільні дії з предметами оточуючого світу).

Дитячу мову, яка появляється наприкінці першого року, Л. Ви-готський називає автономною. Вона є перехідним містком між пасивною й активною мовою. За формою автономна мова є спілкуванням, за змістом — емоційно-безпосереднім зв'язком з дорослими і ситуацією.

Виокремлюють такі особливості автономної мови: вона не збігається з мовою дорослих артикуляційно і фонетично, а також за значенням (багатозначність дитячих вокалізацій); може застосовуватися для спілкування лише з обізнаними з "шифром" дитячої мови і в конкретних ситуаціях; зв'язок між словами своєрідний, внаслідок чого мова нагадує певні вигуки, вимовлені в афекті.

Поява й зникнення автономної мови свідчить про початок і закінчення кризи одного року.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ. ШЕСТИРІЧНІ ДІТИ	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.