Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Види мовлення та їх характеристика

План

Лекція № 1

Дотримання основних правил методики навчання та організації занять

Основними причинами травм є: недостатня технічна та во­льова підготовки учнів і перевтома.

Дуже важливо, щоб у процесі занять гімнасти не перевтомлю­валися. Основними ознаками перевтоми є: зниження уваги; почервоніння обличчя і посилене потовиділення; різке погіршення якості виконання вправи та порушення координації рухів; відсутність злитості, амплітуди, з якої вправа виконувалася раніше, легкості.

Для попередження перевтоми гімнастів необхідно:

1. Розучувати нові та ризиковані елементи та з’єднання на початку занять.

2. Після ризикованих вправ не відразу виконувати рухи, складні за координацією та які потребують великої точності.

3. Правильно чергувати навантаження.

4. Полегшувати вправи, вилучаючи з них важкі елементи.

Регулярна виховна робота, що здійснюється викладачами (поліпшення дисципліни, підвищення творчої активності школярів, оволодіння навичками взаємодопомоги), підвищує якість навчання й разом із тим сприяє попередженню травм.

Тема заняття:Сприймання чужого мовлення. Відтворення готового тексту.

1. Види мовлення та їх характеристика.

2. Види мовленнєвої діяльності.

3. Основні способи запису прочитаного або почутого:

а) тематичні виписки;

б) тези;

в) конспект.

Мовлення людей залежно від різних умов набуває своєрідних особливостей. Відповідно до цього виокремлюють різні види мовлення. Окрім вказаних видів, мовлення буває діловим і побутовим, літературним і сленговим, рідним та іноземним тощо.

Перш за все розрізняють мовлення внутрішнє та зовнішнє.

Внутрішнє мовлення- це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування

Доказом того, що у людини наявне внутрішнє мовлення є той факт, що існують спеціальні прилади, які реєструють мікро-рухи мовного апарату на момент мовчання. Внутрішнє мовлення досить своєрідне: скорочене, згорнуте, майже ніколи не існує у формі повних, розгорнутих речень. Труднощі, які переживає людина, іноді намагаючись пояснити іншому зрозумілу їй самій думку, часто пояснюються труднощами переходу від скороченого внутрішнього мовлення, зрозумілого собі, до розгорнутого зовнішнього мовлення, зрозумілого іншим.



Интернет реклама УБС

Зовнішнє мовлення- мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування

Залежно від того, що людина використовує в спілкуванні, звуки мови чи "мову тіла", мовлення буває невербальним та звуковим. Незважаючи на те, що невербальне мовлення (мовлення жестів) часто є досить інформативним, все ж воно залишається ніби акомпанементом до основного тексту звукового мовлення.

Зважаючи на те, що саме використовує людина, звуки мови чи письмові знаки розрізняють усне та письмове мовлення.

Історично письмове мовлення виникло пізніше за усне.

Письмове та усне мовлення виконують зазвичай різні функції. Як правило, усне мовлення функціонує як розмовне мовлення в ситуації бесіди, письмове - як мовлення ділове, наукове, більш без особистісне. Письмове мовлення спрямоване переважно на передачу більш відстороненого змісту, між тим як усне мовлення більшою мірою породжується безпосереднім переживанням. Звідси цілий ряд відмінностей в побудові письмового та усного мовлення і в засобах, які кожне з них застосовує.

Розмовне усне мовлення - ситуативне. Інколи достатньо півслова для того, щоб зрозуміти свого співрозмовника. Письмове ж мовлення вимагає систематичного, логічно пов'язаного викладу. В письмовому мовленні все має бути зрозумілим виключно з його власного смислового змісту, з його контексту. Письмове мовлення - контекстне мовлення.

Усне мовлення може набувати вид діалогічного або монологічного.

Діалогічне мовлення- це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі.

У повсякденній діяльності діалогічне мовлення, як правило, не планується. Воно висуває менше вимог щодо побудови зв'язного розгорнутого висловлювання, ніж монологічне чи письмове.

Монологічне мовлення- це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її.

Мовлення передбачає не лише вміння говорити( усне мовлення), і писати (писемне мовлення), але й слухати (сприймати усне мовлення) і читати (сприймати писемне мовлення). Зверніть увагу! У характеристиці всіх видів мовленнєвої діяльності – говоріння, слухання, читання,письма – спільним є зміст висловлювання, який потрібно донести до співрозмовника або зрозуміти з чужого висловлювання.

 

Для ефективної роботи з науковою, публіцистичною літературою, глибокого осмислення одержаної з книги інформації, її запам'ятовування часто необхідно зафіксувати прочитане. Запис зберігає його частину, змушує глибше зануритися в зміст, привчає виділяти основне, сприяє міцнішому засвоєнню, повторенню і закріпленню матеріалу.

 

Тематичні виписки — особливий спосіб запису змісту прочитаного або почутого. Це фрагменти (абзаци, речення, інколи терміни, влучні вислови, схеми, дати, цифри тощо) тексту, що є важливим матеріалом для підготовки доповіді, повідомлення, виступу. Вони групуються за тематикою. Виписки здебільшого робляться після читання розділу або параграфа, осмислення їхнього змісту. Найчастіше виписки оформлюються у вигляді цитат.

Пам'ятка «Як працювати над тематичними виписками»

1. Вибрати з тексту необхідний матеріал і виписати його на картки у вигляді цитати в такій послідовності: цитата, прізвище та ініціали автора твору, назва твору, видавництво, рік і місце видання, розділ книги чи том, сторінка.

2. Якщо із цієї сторінки беруться ще цитати, то посилання на джерело робиться так: «Там само». Коли ж цитата береться в іншої сторінки книжки, то ставиться досилання! «Там само» і вказується сторінка.

3. Чужі слова потрібно наводити з абсолютною точністю, не вириваючи їх з контексту.

4. Якщо під час цитування доводиться робити пропуски окремих слів, то в цитаті замість пропущених слів ставиться три крапки (...).

5. На полях перед цитатою або у верхній частині доцільно давати її короткий заголовок» тобто одним чи декількома словами передати основний зміст цитованого тексту.

 

Тези— короткий виклад основних думок автора, який передає не зміст, а лише головні положення доповіді, лекції; статті тощо. Щоб скласти тези, необхідно прочитати (прослухати) текст, продумати, його зміст, знайти основну ідею та викласти основні положення. Тези мають дещо спільне з планом (розгорнуті пункти, плану нумеруються) та а конспектом (тези також передають зміст тексту, але в більш сконцентрованому вигляді). Однак якщо план допомагає нам представити структуру тексту та назвати його основні теми, то тези! розкривають суть всієї текстової інформації. Види тез:

— цитатні — відбір авторських тез із тексту;

— вільні — основні положення тексту формулюються своїми словами;

— змішані — цитати і вільний виклад авторської думки чергуються.

Робота над тезами допомагає глибше зрозуміти основні ідеї тексту, коротко і точно формулювати свої думки. Складання тез — важливий засіб розвитку логічного мислення, культури усного й писемного мовлення.

Пам'ятка «Як складати тези статті»

1. Приступаючи до опрацювання статті, попередньо переглянути її, продумати мету, яку висуваєте перед собою.

2. Уважно прочитати статтю, визначити її основну думку.

3. Поділити статтю на смислові частини, визначити всі мікротеми.

4. Сформулювати пункти плану логічно пов'язавши їх між собою. .

5. Сприймаючи текстову інформацію, намагатися чітко уявити, що є важливим для автора, а що — для вас як читача.

6. Вибрати для тез основні ідеї та положення, відділивши важливі деталі від подробиць, записати їх словами автора або власними, розмістивши в певній послідовності.

7. Керуватися найголовнішим принципом нотування чужого тексту — не допускати перекручень змісту.

 

Конспект— найбільш розгорнута форма запису. Це короткий письмовий виклад змісту статті, лекції тощо. Конспект складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів, прикладів. Спочатку складається план, потім з кожної частини тексту записуються ті думки, факти, які розкривають зміст тексту. Конспекти, як і тези, можуть бути цитатними, вільними, змішаними. Конспект, як правило, ведеться в окремому зошиті. На першій сторінці записують паспортні дані статті (книги): прізвище та ініціали автора, назва книги, вихідні дані — місто, видавництво, рік видання і кількість сторінок. Записи в конспекті не повинні бути одноманітними, тому потрібно робити підкреслення, вживати друковані літери; для виділення ключових думок — різні кольори, схеми тощо. Призначення конспекту — одержати можливість за короткий час відновити в пам'яті основний зміст книги.

Види конспектів

· Плановий конспект (план-конспект) — конспект, що створюється на основі сформованого плану, який складається з певної кількості пунктів (із заголовками) та підпунктів. Кожен пункт плану відповідає певній частині конспекту. У випадку коли якийсь пункт плану не потребує пояснення, він може подаватися без уточнюючого тексту.

· Текстуальний конспект — конспект, який має детальну форму викладу, яка складається із виписки та цитування (з логічними зв'язками) тексту-джерела. Цей вид конспекту дозволяє виявити суперечливі моменти чи хибність тверджень автора.

· Довільний конспект — конспект, який включає декілька способів роботи над матеріалом (виписки, цитування, план та ін.). Потребує вміння самостійно та точно формувати основні положення тексту-джерела.

· Схематичний конспект (контекст-схема) — конспект, який має вигляд плану, пункти якого представлені питальними конструкціями, на які потрібно дати відповідь.

· Тематичний конспект — конспект, суть якого полягає в опрацюванні і висвітленні певного питання, теми. Під час роботи над тематичним конспектом може використовуватись більше ніж декілька джерел. У межах тематичного конспекту виділяють оглядовий тематичний конспект і хронологічний конспект.

· Опорний конспект — конспект, який має творчу форму (введений у шкільну діяльність В.Ф. Шаталовим). Опорний конспект кодує зміст інформації за допомогою поєднання графічних символів, малюнків, цифр, ключових слів та ін.

· Зведений конспект — конспект, який створюється в процесі опрацювання декількох текстів. Створюється при зіставленні, порівнянні і зведенні до єдиної конструкції.

· Вибірковий конспект — конспект, який має на меті вибрати інформацію із тексту на певну тему (для тексту-джерела ця інформація може бути вторинною).

Оформлення конспекту

Перш ніж розпочати написання конспекту потрібно вказати основні данні, які стосуються безпосередньо тексту-джерела: прізвище автора, назва роботи, рік і місце видання. Під час конспектування допускається скорочення слів, наприклад: стаття — ст., мільйон — млн та ін.. Не допускаються скорочення в назвах та прізвищах. При використанні цитат потрібно слідувати правилам цитування (цитата береться у лапки, записується джерело і номер сторінки).

У конспектах можуть використовуватися таблиці, діаграми, схеми. Для виділення проблемних питань, важливих моментів, можуть використовуватись різні помітки, репліки, оцінки. Наприклад: «!» означає згоду з тим, про що йдеться; «?» — сумніви; «!?» — здивування; «NB» — важливу інформацію; «Y» — найголовніше у тексті.



Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
  3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  4. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
  5. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  6. Автокореляційна характеристика системи
  7. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
  8. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
  9. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3
  10. Асиміляція приголосних у потоці мовлення
  11. Аспекти роботи над зв'язним мовленням
  12. Афіксальні морфеми. Загальна характеристика

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Фізична допомога та страховка | Практичні завдання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.