Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Менеджмент – нова управлінська парадигма

Школи менеджменту

Історія розвитку управлінської думки

Менеджмент – нова управлінська парадигма

2. Зміст і сутність поняття «менеджмент»

Під парадигмою розуміється основоположний спосіб мислення, сприйняття й розуміння світу. Парадигма (грецьк. – приклад, зразок) – початкова концептуальна схема, модель поставлення проблем і методів їх вирішень, пануючих протягом певного історичного періоду. Зміна парадигми є науковою революцією. Це поняття було введене американським істориком Т. Куном, що виділив різні етапи в розвитку наукової дисципліни.

Кажучи про менеджмент як про нову управлінську парадигму, ми маємо на увазі зміну радянського (тоталітарного) способу мислення на ринковий. Ринкове мислення – це мислення за допомогою менеджменту, який належить до західної культури і його легко можна впровадити тільки в ринковому суспільстві. Система управління, що існувала в Радянському Союзі, відноситься до східної культури і характеризує неринкове суспільство.

Управління перехідною економікою було пов'язане з радикальними перетвореннями й реформуванням усіх сторін життєдіяльності суспільства. Найважливішими положеннями в процесі впровадження менеджменту в нові умови господарювання є:

- гнучке поєднання методів ринкового регулювання з державним регулюванням соціально-економічних процесів;

- формування і функціонування ринкових господарюючих суб'єктів як відкритих і соціально орієнтованих систем;

- самоврядування на всіх рівнях і переході до поліцентричної системи господарювання;

- поєднання ринкових і адміністративних методів управління підприємствами державного сектора економіки.

На межі 90-х років ХХ століття в розвитку менеджменту є наочними чотири найцікавіші тенденції:

- певне повернення до минулого – усвідомлення значення матеріальної, технічної бази сучасного виробництва і послуг та посилення впливу технічного прогресу на досягнення цілей організації;

- посилення ролі продуктивності та якості продукції для перемоги в конкурентній боротьбі;

- посилення уваги до організаційної культури, а також до різних форм демократизації, участі рядових працівників у прибутках і здійсненні управлінських функцій;

- посилення міжнародного характеру (інтернаціоналізації) менеджменту, яке ставить перед управлінською теорією і практикою багато нових питань, найважливіші з яких – загальні ознаки й відмінності в місцевому, міжнародному і національному стилях управління.

Основні зміни, які відбуваються в західному світі, поступово приходять до нас. До цих змін треба готуватися, тому що вони включають: зміну поглядів (парадигм), про яку йшлося вище, теорію хаосу, глобалізацію й різноманіття робочої сили.

Теорія хаосу – предмет нового наукового напряму – аналіз випадковостей у крупних упорядкованих системах. З неї випливає, що в більшості організацій звичайні, повсякденні події мають випадковий характер і, отже, є непередбачуваними.

Глобалізація – найважливіший чинник розвитку бізнесу в найближчому майбутньому. Усуваються торгові бар'єри між країнами, відкриваються нові ринки, конкуренція вимагає нових знань, нових методів управління, самонавчання.

Різноманіття робочої сили. Зростаюче різноманіття співробітників є результуючою декількох тенденцій, тому це різноманіття – питання не стільки зв'язків із громадськістю, скільки стратегічна проблема, бо залучення здібних, кваліфікованих працівників – одна з основних конкурентних переваг будь-якої організації.

У сучасній системі поглядів на менеджмент існують чотири принципові положення.

1. Відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, згідно з яким успіх підприємства визначається, перш за все, раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації.

2. Використання в управлінні теорії систем, що полегшує задачу розгляду організації в єдності її складових частин, які нерозривно пов'язані зі змінами в зовнішньому середовищі.

3. Застосування в управлінні ситуаційного підходу, згідно з яким уся організація всередині підприємства є не чимось іншим, як відповіддю на різні за своєю природою зовнішні дії.

4. Визнання соціальної відповідальності менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед окремими працівниками. Підприємство – це перш за все соціальна система, ефективність якої залежить від головного її ресурсу – людини.

Виходячи з цих визначень, можна зробити наступні висновки, посилаючись на книгу П. Друкера «Практика менеджменту».

Отже, перший висновок: менеджмент – особливий економічний орган комерційного підприємства, точніше – виключно економічний орган індустріального ринкового суспільства.

Другий висновок полягає в тому, що менеджмент у принципі не може бути точною наукою. Це – практика, а не наука або професія, хоча в ньому присутні елементи і того й іншого.

Третій висновок: завданням менеджменту є управління. А управління не може бути пасивним і адаптивним. Навпаки, воно передбачає активні дії, спрямовані на досягнення необхідних результатів. Менеджмент не є простим породженням економіки, оскільки він сам суб'єкт і творець, який контролює економічні обставини та впливає на них усвідомлено і цілеспрямовано. Звідси ще один висновок: управляти підприємством – означає управляти на основі поставлених цілей.

2. Зміст і сутність поняття «менеджмент»

Менеджмент має дуже тривалу і цікаву історію. Його розвиток – це еволюційний, безперервний процес, що отримав як практичне, так і теоретичне втілення. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століть з'явилися перші серйозні роботи, де зроблено спроби наукового узагальнення накопиченого досвіду і формування саме засад науки менеджменту.

Спочатку треба розібратися в понятті «менеджмент», його етимології. Наприклад, в античній Греції близьким за звучанням було слово «master» – той, хто веде пошуки, вміє розшукувати, але не вміє керувати. Мистецтво керувати людьми греки називали демагогією (термін, що завжди і всіма сприймається негативно), а демагогами – тих, хто брав на себе нелегкі і відповідальні функції управління. «Demagogia» перекладається як «керівництво народом», «управління країною» («demos» – народ, «ago» – веду).

Поняття «management» сходить до дієслова «to manage» (управляти) і походить від латин. «manus» (рука). Спочатку воно означало «мистецтво об'їжджати коней і правити ними», «вміння володіти зброєю й управляти колісницями». Буквально – керівництво людьми.

Існують два підходи до змісту самого поняття «менеджмент». Перший трактує його як систему стимулів, мотивів і прямих вказівок, що використовуються менеджером в процесі управління діяльністю підлеглих, спрямовану в певне русло. Другий підхід розглядає менеджмент як управління діяльністю організації на основі взаємної, загальної відповідальності всіх працівників за отримані результати, високого ступеня довіри до них і надання їм широкої самостійності у прийнятті рішень.

По суті справи, обидва підходи описують принципово різні типи менеджменту, що мають різний зміст і функції. Відповідно, в кожному з указаних типів різною є і роль управлінського персоналу. У першому випадку менеджер більшою мірою одноосібно приймає рішення і несе відповідальність за їх наслідки. У другому – стосунки менеджера зі своїми підлеглими мають складніший характер, оскільки вимагають від нього правильної оцінки індивідуальних особливостей підлеглих. Для даного типу характерне більш швидке підвищення рівня знань і кваліфікації працівників, оскільки вони безпосередньо беруть участь у виробленні рішень і несуть відповідальність за подальшу їх реалізацію.

Аналіз численної зарубіжної і вітчизняної літератури показав, що сьогодні поняття «менеджмент» має різнобічну характеристику:

- самостійна, впорядкована галузь знань, що має свої специфічні проблеми, методи і способи їх вирішення, основу якої складає вся сума накопичених за багато тисячоліть управлінської практики знань, представлених у вигляді концепцій, теорій і принципів управлінської діяльності;

- мистецтво, яке базується на тому, що організації є складними системами, на функціонування яких упливають численні і різноманітні чинники як зовнішнього, так і внутрішнього середовища; управління колективами людей, що працюють в організаціях і з організаціями, вимагає особливих якостей, пов'язаних з феноменом людської особистості;

- інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені фахівці формують організації і управляють ними через поставлення цілей і розробку способів їх досягнення; виконують ряд функцій (у тому числі планування, організацію, мотивацію, контроль і т.п.). Здійснюючи таку діяльність, керівники забезпечують і умови для ефективної праці зайнятих в організації працівників, і отримання результатів, що відповідають цілям;

- наука, що має свою історію і теорію, змістом якої є закони і закономірності, принципи, функції, форми й методи цілеспрямованої, сумісної трудової діяльності людей;

- соціальний інститут, що відповідає сподіванням і надіям частини населення, дуже престижна сфера діяльності, що приваблює талановиту й ініціативну молодь.

Під науковими основами менеджменту розуміється система наукових знань, що складає теоретичну базу практики управління. Найважливішими концепціями, на основі яких було зроблено подальший істотний внесок у розвиток теорії і практики менеджменту, є:

- наукове управління;

- адміністративне управління;

- управління з позицій людських відносин;

- управління з погляду кількісних методів;

- наукові підходи до управління: процесний, системний та ситуаційний.

Слід також підкреслити, що теорія і практика сучасного менеджменту формувалися в тісному зв'язку з успіхами в інших галузях: математиці, інженерних науках; психології; соціології; кібернетиці і т.д. Використовуючи дані перерахованих галузей науки в управлінні, і теоретики і практики виявляли чинники, що роблять позитивний вплив на діяльність підприємств і організацій.

В Європі менеджмент трактується «як загальна людська діяльність і як особлива професійна діяльність». Як людська діяльність менеджмент припускає прийняття індивідом відповідальності за свою діяльність і свідомі зусилля, спрямовані на досягнення певного результату. Як особлива професія менеджмент розвивається по мірі відокремлення різних елементів праці, коли виконання окремих його функцій покладається не на найманих працівників, а на власників підприємства або їх агентів.

Резюмуючи вищевикладене, можна сформулювати інтегральне поняття менеджменту. Це – міждисциплінарна галузь, що поєднує в собі: науку, владу і мистецтво управління; способи (манери) поводження з людьми; особливого роду вміння й адміністративні навички; органи управління, які не тільки своєчасно та якісно керують людьми, але і прогнозують поведінку конкурентів і відповідно до цього розробляють стратегію і тактику організацій. Всі ці елементи менеджменту спрямовані на вирішення головної проблеми – отримання бажаних результатів на основі погоджених дій багатьох людей, що виробляють продукцію чи послуги, і використання їх різноманітних ресурсів.

Іншими словами, менеджмент – це ефективне і продуктивне досягнення цілей підприємства за допомогою планування, організації, лідерства (керівництва), мотивації і контролю за ресурсами підприємства в ринковому суспільстві. У це визначення покладено дві важливі ідеї: основні функції управління й ефективне, продуктивне досягнення цілей організації.

Мета менеджменту – при мінімальній витраті сил досягти необхідних результатів у процесі організації діяльності підприємства.

Завдання менеджменту – забезпечення найефективнішого розвитку виробництва товарів і послуг. Містить три основні моменти: управління зовнішніми рамками бізнесу, внутрішня обстановка в організації, процес створення споживача.

Сутність менеджменту полягає в тому, щоб постійно відстежувати ділове середовище, оскільки воно безперервно змінюється. Отже, зміни, що відбуваються, роблять великий вплив на практику менеджменту, на його основні тенденції.

1. Стабільність – мінливість. Ділове середовище стало мінливим в результаті глобального спаду, зростаючої конкуренції, технологічних нововведень та інтеграції європейських і світових ринків.

2. Національні і світові ринки. Відбувається зсув пріоритетів з національного на світовий рівень. Це породжує вельми різнобічні перспективи і відносини в менеджменті, у створенні нових організаційних структур, сучасних підходів до маркетингу, кадровій політиці.

3. Розподіл – маркетинг. Зростаюча конкуренція означає, що підприємства повинні займатися маркетингом своїх послуг, а не просто надавати їх. Тому необхідно створювати нові положення про ринки збуту і пропонувати нові види послуг.

4. Капітал і праця – освічений робітник. Інформаційні технології скорочують розвиток рутинної канцелярської роботи і збільшують штат спеціально підготовленого персоналу, який звичайно отримує хорошу освіту і проходить серйозну практику.

5. Невтручання – соціальна відповідальність. У сучасному бізнесі на відміну від минулого, де основна мета полягала в гонитві за прибутком, існує багато обмежень для забезпечення соціальної відповідальності.

6. Продуктивність – ефективність. До ідей продуктивності праці – роби як треба – додалася ефективність – роби те, що треба. Це означає, що менеджери повинні постійно коректувати свої довгострокові і короткострокові плани, з тим щоб рухатися в потрібному напрямі для досягнення намічених цілей.

Таким чином, зовнішнє середовище, яке постійно змінюється, вносить серйозні корективи в сутність менеджменту. Деякі з указаних тенденцій розвиватимуться, інші зникнуть, виникнуть нові. Тому цілі слід переглядати, щоб вони відповідали середовищу, яке змінюється. Усе сказане підтверджує, що сутність менеджменту як динамічного процесу, постійно видозмінюється, як і сам бізнес, залежно від умов зовнішнього і внутрішнього середовища.

Менеджмент володіє широким арсеналом ефективних інструментів успіху, тобто основних напрямів діяльності сучасного менеджера:

- стратегічне планування;

- маркетинг – галузь, що динамічно розвивається;

- управління якістю;

- логістика – система управління матеріальними і товарними потоками в середині і зовні підприємства;

- управління проектом, пов'язане зі зміною структури організації;

- управління витратами – володіння функціонально-вартісним аналізом;

- управління сервісом, інформаційними ресурсами;

- імітаційне моделювання і теорія прийняття управлінських рішень;

- управління персоналом і вимоги до особи менеджера – серцевина менеджменту.

Сучасний менеджмент продовжує поповнюватися новими знаннями, серед яких важливе місце займають проблеми організаційної культури й інновацій, розробки з питань керівництва (лідерства), у сфері поведінкових наук, що вивчають шляхи активізації людей в організаціях.

Можна зробити висновок: дійсно, єдиною дисципліною, яка спочатку розвивається в руслі міждисциплінарного підходу, є менеджмент – система економічного управління підприємством в умовах ринку, що містить вчення про принципи (закони) організації підприємства (юридична частина), про стратегію його розвитку (ідеологічна частина), про підбір персоналу (соціологічна частина) і способи оптимізації його роботи (психологічна частина).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Судочинство у карних справах	\|	Історія розвитку управлінської думки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.041 сек.