Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Загальна характеристика професійної діяльності психолога у спорті вищих досягнень.

Зміст та структура професійної діяльності психолога в спорті.

Тема 2. Соціально-психологічні особливості професійної діяльності психолога у спорті.

Тема №1. Теоретико-методологічний базис психології спорту.

САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА

З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ СПОРТУ»

І. Додаткові теоретичні питання для опрацювання:

1. Охарактеризуйте статус спортивного психолога в будь-якій одній галузі спорту. Відповідь обгрунтуйте.

2. Хто може виступати клієнтом спортивного психолога?

3. Які напрямки професійної діяльності психолога у спорті є актуальними у контексті програми «Фізичне виховання – здоров’я нації»?

ІІ. Опрацювати першоджерела (конспект, тезиси):

1. Горбунов Г.Д. Практический психолог в спорте. – Спб.: Изд. ГАФК, 1995.

2. Коломінський Н.Л. Методологічні засади професійної підготовки практичного психолога // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. - №4. – С. 12-13.

ІІІ. Як Ви розумієте вислів Марка Аврелія:

«Одна справа політ стріли, інша – політ Духа. Дух, навіть, коли обходить перешкоди та досліджує предмет зі всіх сторін, все ж тримається прямого направлення і прагне до цілі».

План

1. Зміст та структура професійної діяльності психолога в спорті.

2. Загальна характеристика професійної діяльності психолога у спорті вищих досягнень.

3. Специфіка професійної діяльності психолога у масовій фізкультурно-оздоровчій роботі.

Проблемі вивчення специфіки професійної діяльності психолога і портрета «ідеального» психолога присвячено багато досліджень

( Г.С.Абрамова, 1998, Ю.Б.Альошина, 2000, Р.Мей, 2001, Р.С.Нємов, 2001, К.Роджерс, 1994 та ін). У наукових роботах відзначається, що необхідно визначити особливі якості психолога, які забезпечують ефективність його професійної діяльності. Необхідність дослідження цього питання пов’язана, перш за все, з тим, що діяльність психолога у спорті дуже специфічна за своїм предметом – індивідуальністю спортсмена. Специфіка проявляється і у тому, що сам психолог виступає як індивідуальність. Це обумовлює багато проблем, пов’язаних із соціальним статусом професії психолога, наприклад, проблему визначення критеріїв ефективності його професійної діяльності, рівня його кваліфікації, проблему підготовки психологів для роботи у спорті.

Різні аспекти професійної діяльності психолога у спорті, які виступили предметом дослідження:

- проблема психологічної підготовки спортсменів до змагань;

- питання психодіагностики;

- деякі аспекти вольової підготовки у спорті;

- психорегулююче тренування;

- психологічна реабілітація (реадаптація) у спорті;

- психотерапевтична та психопрофілактична робота психолога у спортивних командах;

- психогігієна у спорті;

- керування психологічним стресом у спортивних змаганнях;

- психологічне супроводження психологом спортивної діяльності у футболі.

В сучасній психологічній літературі виділяються такі підходи до організації професійної діяльності спортивного психолога:

1. Функціональний (процесний) підхід, сутність якого полягає у тому, що психолог виконує професійні функції результат яких є метою його діяльності. Цей підхід є оптимальним, коли професійні функції психолога чітко визначені. Але коли психолог працює у системі спорту, то цей підхід виявляється обмеженим, оскільки він не дає можливості зрозуміти, які функції психолога можуть бути використані і чим вони обмежені.

2. Проблемно-функціональний підхід, який полягає у тому, що психолог виділяє проблеми діяльності системи, у якій він працює, і розробляє програму своєї діяльності, яка характеризується тим, що має чітко визначену мету та розглядається можливість взаємодії з іншими суб’єктами. Професійна діяльність психолога у межах цього підходу може мати випереджаючий характер ( так як проблема не має чітко визначеного характеру).

3. Системний підхід, який полягає у системному баченні психологом професійної ситуації, і є найбільш продуктивним. У рамках цього підходу психолог визначає, які суб’єкти (спортсмени, тренери) потребують його професійного вплив; які взаємозв’язки (спортсмен – спортсмен; тренер – тренер; спортсмен – тренер) потребують його впливу та підбирає адекватні способи впливу на елементи або взаємозв’язки. Способом практичного впровадження системного підходу психологом у спорті є цільовий комплексний підхід. Він починається з моделювання, метою якого є створення ідеальної моделі системи спортивної організації, що ефективно функціонує та має гармонійні взаємовідносини між членами спортивних команд, сприятливий психологічний клімат, тренувальний процес зі 100-вдсотковою ефективністю, доцільний вплив тренера на спортсменів та ін. На підставі порівняння ідеальної моделі з реальною системою у спорті психолог визначає мету та напрямки професійної діяльності в їх ієрархічній послідовності. А саме, спочатку розташовує великі соціально-психологічні цілі, при цьому великі цілі не складаються з маленьких, а навпаки, розпадаються на більш маленькі (декомпозиція мети), внаслідок чого цілі упорядковуються за ієрархічним принципом. Після побудови ієрархічної системи цілей психолог у спорті складає конкретну програму професійної діяльності з метою їх досягнення.

Отже, сутність професійної діяльності спортивного психолога у спорті вищих досягнень полягає у психологічному супроводженні усього спортивного циклу (тренувально-змагальний період).

Професійна діяльність у такому разі передбачає здійснення психологом таких напрямків роботи:

- психодіагностика спортсменів та тренерів;

- спортивний відбір, а також психодіагностика спортивних здібності й.

- психопрофілактика несприятливих психічних станів у спортсменів та негативних явищ у спортивному середовищі;

- психогігієна спортивної діяльності;

- психологічна освіта спортсменів і тренерів;

- психологічна підготовка спортсменів до змагання;

- психологічна реабілітація і реадаптація спортсменів;

- психологічна корекція негативних станів, реакцій, а також

- неадаптивних форм поведінки спортсменів та тренерів;

- психологічне забезпечення спортивного процесу;

- психологічне сприяння у зіграності команди;

- психологічне консультування спортсменів і тренерів;

- психологічне супроводження всієї роботи з підготовки спортсменів високого класу;

Таким чином, МЕТОЮ професійної діяльності психолога у спорті є формування психологічної стійкості спортсменів до поразок та їх психологічної готовності до участі у змаганнях і оптимального ефективного функціонування у спорті.

Професійна діяльність спортивного психолога повинна бути спрямована і на такі категорії спортсменів, як:

- спортсмени-інваліди,;

- спортсмени на етапі збереження вищих досягнень;

- колишні спортсмени, життя яких після завершення спортивної кар’єри часто втрачає сенс і вони не можуть пристосуватися до нових умов;

- збірні команди спортсменів.

В діяльності психолога у спорті виділяють такі аспекти:

1) НАУКОВИЙ, який передбачає розробку психологом наукових проблем, які створюють основу для практичної діяльності у спорті: психодіагностичних, психокорекційних, психопрофілактиктичних і розвиваючих методів.

Основу наукового аспекту складає вміння коректно проводити кожний вид практичної діяльності як наукове дослідження: визначається тема дослідження, його мета, концептуальні засади, методи і засоби дослідження.

2) ПРИКЛАДНИЙ – сприяння використанню психологічних знань та вмінь основними суб’єктами спортивного процесу.

3) ПРАКТИЧНИЙ – безпосередня робота зі спортсменами й батьками, спортивними командами, тренерами, адміністрацією закладу, яка націлена на вирішення конкретних проблем.

Спілкування психолога зі спортсменами та тренерами є невід’ємним компонентом його професійної діяльності. Тому коротко розглянемо ті чинники, що обумовлюють ефективність професійного спілкування психолога зі спортсменами і тренерами:

1. Велика роль у успішності та ефективності професійної діяльності психолога належить його АВТОРИТЕТУ.

Авторитет у спорті складається з таких компонентів:

- авторитет професіонала у галузі психології спорту залежить, перш за все, від його знань та умінь у цій сфері, а також від його конкретних досягнень у цій галузі та високого статусу серед спортсменів та тренерів;

- моральний авторитет як людини; його відсутність може нейтралізувати усі інші компоненти авторитету спортивного психолога;

- авторитет посади, тобто статус психолога у спорті як фахівця з усіма правами та обов’язками;

- авторитет віку має місце тільки тоді, коли спортсмени молодші за віком, і спортивний психолог у їх очах володіє авторитетом як старша та більш досвідчена людина;

Молоді психологи, прийшовши у спорт, можуть намагатися прискорити процес формування свого авторитету та стати на шлях створення так званого хибного авторитету, який буває декількох різновидів:

1. Авторитет пригнічення базується на культивуванні у спортсменів страху до психолога, до його можливих дій чи до відсутності останніх. Такі психологи забувають, що страх та підкорення йому з боку спортсменів не є метою його діяльності.

2. Авторитет відстані характеризується якомога меншим часом спілкування психолога зі спортсменами та тренерами, а переважно з адміністрацією закладу, спортивними керівниками та зайнятість переважно паперовою роботою.

3. Авторитет дружби виникає у тому випадку, коли психолог дозволяє спортсменам ставитися до себе як до товариша по команді; тобто зводить свої стосунки зі спортсменами до панібратства. Хоча, не дивлячись на дух товариських відносин, між психологом та спортсменами повинна додержуватися певна відстань.

4. Авторитет чванства, заснований на підкріпленні психологом своїх достоїнств та заслуг у професійній діяльності, на хвастощах перед спортсменами та тренерами.

2. Успішність психологічного забезпечення та психологічного супроводження роботи по підготовці спортсменів безпосередньо пов’язана з діагностичною роботою у галузі спорту.

Виділяються такі напрямки психодіагностичної роботи психолога у спорті:

- вивчення індивідуально-психологічних особливостей спортсменів (психофізіологічні особливості; особливості протікання психічних процесів (пізнавальна, емоційно-вольова сфери); якості особистості (спрямованість мотиваційної сфери, структура професійної самосвідомості, самооцінка); стани особистості);

- соціально-психологічна діагностика;

- соціально-психологічний клімат у команді.

За ступенем глибини психодіагностики у спорті відрізняють:

Поглиблену діагностику;

Етапну діагностику;

Поточну діагностику;

Оперативну діагностику

3. Особливе значення у професійній діяльності психолога у спорті займає психопрофілактика як один з провідних видів діяльності психолога.

Це діяльність психолога, яка спрямована на своєчасне попередження відхилень у становленні особистості спортсмена, міжособистісних стосунків у спортивних групах, запобігання конфліктам між спортсменами, спортсменами і тренерами тощо.

Зміст психопрофілактичної роботи психолога у спорті:

- стежити за дотриманням психологічних умов проведення тренування;

- додержання сприятливого психологічного клімату у групі;

- психолог оптимізує форми спілкування спортсменів з тренерами;

- попередження можливих ускладнень, пов’язаних із переходом спортсмена в іншу спортивну команду;

- у процесі індивідуальної та групової психопрофілактики психолог повинен розвивати у спортсменів такі позитивні якості: стресостійкість, психологічна стійкість до психічних і фізичних напружень, тривожності, хвилювання та ін.;

- навчання спортсменів психорегулюючому тренуванню;

- керування динамікою психічної напруги спортсменів;

- регулювання станів психічної готовності спортсменів до змагань;

- профілактика психогенних та невротичних реакцій у спортсменів;

- профілактика алкоголізму, куріння, зловживання препаратами.

4. Без просвітньої діяльності діяльність психолога буде не повною. Психологічна просвіта у спорті – це діяльність психолога з метою підвищення психологічної компетентності основних суб’єктів діяльності у спорті.

Психологічна просвіта проводиться переважно у груповій формі і має такі напрямки:

- навчання психологом спортсменів методам: психорегулюючого тренування;

- зміст роботи – формування у спортсменів здатності свідомо підвищувати зменшувати рівень напруги;

- розширювати та звужувати фокусування уваги;

- входити до стану пасивної концентрації;

- підвищувати впевненість у собі;

- розслаблюватися;

- підвищувати психічну витривалість та знизити сприйнятливість до болю;

- поліпшувати процеси запам’ятовування;

- уникати та послаблювати відчуття страху;

- виходити із стану психічного шоку;

- систематично аналізувати свою поведінку та дії противника з метою урахування їх достоїнств і недоліків;

- підвищувати самосвідомість та самоконтроль;

- психологічна освіта спортсменів та тренерів;

- як реагувати на своїх вболівальників, та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
З історії виникнення та розвитку психології спорту.	\|	Специфіка професійної діяльності психолога у масовій фізкультурно-оздоровчій роботі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.