Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Критерії виділення геотопу

Коротка історична довідка

Територіальна одиниця – геотоп

Елементарна ландшафтно-екологічна

В географічній літературі ідея елементарних ландшафтних територіальних одиниць з’явилась одночасно з ідеєю природного комплексу. Г.М.Висоцький )1904, 1909) називав цю одиницю фітотопологічним елементом. Р.І.Аболін (1914) – епіморфою, І.В.Ларін (1926) – мікро ландшафтом, Л.С. Берг (1936,1945) – ландшафтом другого порядку, геохорою, фацією, Б.Б. Полинов (1925, 1946) – елементарним ландшафтом, Л.Г.Раменський (19350 – типом земель, епіфацією, фацією. Остання назва закріпилися в радянському ландшафтознавстві завдяки М.А.Солнцеву (1949), який обґрунтував таксономію ПТК (фація – урочище – місцевість – ландшафт), прийняту за основу дослідження територіальної (морфологічної) структури ландшафту.

Згідно з положенням М.А.Солнцева та інших ландшафтознавців, основні критерії виділення фації зводяться до того, що в її межах усі геокомпоненти мають бути представлені своїми найменшими класифікаційними категоріями: грунт – однією відміною, рослинність – однією асоціацією тощо. На цьому самому критерії грунтується виділення елементарної одиниці німецькими геоекологами, які називають її геотопом. Остання назва здається більш вдалою, ніж фація, з таких причин: 1) термін “фація” (лат. “facio” – образ, зовнішність) етимологічно не зовсім відповідає змісту, який вкладається в елементарну ландшафтну одиницю; 2) геологія та ботаніка мають значно більші традиції вживання цього терміну (введений геологом А.Гресслі в 1838 р.) і під ним розуміються зовсім інші природні утворення (у геології) та класифікаційні таксони досить високого рангу (в ботаніці); 3) термін “фація” був прийнятий радянською школою ландшафтознавства, а поза нею використовувався практично тільки в Польщі та Болгарії, причому навіть у колишньому СРСР вживався неоднозначно (поняття фації у В.Б. Сочави та у М.А.Солнцева різні); 4) термін “геотоп” є міжнародним і етимологічно відповідає змісту елементарної ландшафтної одиниці (“гео” – земля, “топос” – місце).



Интернет реклама УБС

В сучасній ландшафтно-екологічній літературі вживаються переважно терміни “геотоп”, “екотоп”, а також land unit (анг. – ландшафтна одиниця), land site (ландшафтне місце), рідше – land (scape) element (ландшафтний елемент).

 

 

Підхід класичного ландшафтознавства до виділення фацій (геотопів) на перший погляд здається логічним. Дійсно, якщо в межах деякої ділянки жоден з геокомпонентів не вдається розділити на два різних класифікаційні підрозділи навіть на найнижчому таксономічному рівні, то така ділянка може вважатися за однорідну (елементарну). Ніякої природної межі (ґрунтової, геоботанічної тощо) через геотоп провести не можна, вони можуть лише збігатися з його межами. Виходячи з цього, деякі ландшафтознавці, особливо школи М.А.Солнцева, вважали фацію об’єктивним природно однорідним підрозділом ландшафту, який сама природа наділила територіальною неподільністю.

З холістичної ландшафтно-екологічної точки зору з цим твердженням, та й і з самим таким підходом погодитись не можна. Як випливає з нього, критерії виділення геотопів визначаються особливостями класифікаційних схем окремих геокомпонентів. Ці схеми не зв’язані між собою, ступінь їх детальності в різних геокомпонентах неоднаковий. Тому ареали, в яких локалізуються нижчі таксони класифікації грунтів, рослинності тощо здебільшого неоднакові за площею та конфігурацією. При накладанні цих ареалів межі окремих геокомпонентів не збігаються (рис.12) [1], хоч насправді вони перебувають у значно більшій залежності. Ця залежність проявляється не у слідуванні певного виду грунту за певним елементом рельєфу, рослинної асоціації за видом грунту і т.д., а у відносно спряженій зміні значень окремих характеристик різних геокомпонентів. Слід враховувати також і те, що для одного геокомпоненту існують кілька різних його класифікацій, нерідко складених на принципово різних теоретичних підходах. Як приклади можна навести класифікацію грунтів, прийняту в країнах колишнього СРСР та США, класифікацію рослинності за домінантними видами та за характерними видами. Виділені за цими класифікаціями нижчі таксономічні одиниці абсолютно різні і на місцевості займають різні ареали. Відповідно й контури фацій зовсім неоднакові. Таким чином, критерії виділення фацій, орієнтовані на класифікаційні таксони геокомпонентів, штучні, оскільки до певної міри штучна будь-яка класифікація.

Більш наближений до реальності підхід до виділення геотопів пов’язаний з розчленуванням території на однорідні ділянки за кожним з геокомпонентів та факторів топічної диференціації ландшафту. У німецькій геоекологічній літературі такі ділянки називаються топами. Виділяються морфотопи (однорідні елементарні поверхні рельєфу), літотопи (ділянки, однорідні за геологічною будовою), гідротопи (за умовами зволоження), кліматопи (за мікрокліматом), педотопи (за грунтом), фітотопи (за рослинністю), зоотопи (за тваринним населенням). Їх просторовий збіг та взаємодія утворюють комплексну територіальну одиницю – геотоп (рис. 13) [1].

Основою виділення топів є не класифікаційний, а градієнтний критерій.. Виходячи з цього, межі топів проводяться вздовж ліній стрибкоподібної зміни значень характеристик, що описують даний топ, а не в місцях, де ці характеристики набувають значень, заздалегідь установлених як граничні для певного класифікаційного підрозділу. Наприклад, виділення морфотопів грунтується на каркасних лініях рельєфу (бровках, підошвах схилів, лініях його перегинів), але не на лініях однакового похилу рельєфу (ізогеоклінах),

які визначені як граничні для різних видів схилу (зокрема, пологі схили крутизною 1-30, похилі 3-50 і т.п.

Зв’язок між окремими геокомпонентами здебільшого нелінійний, тому поступова (у просторі – клінальна) зміна одного з них супроводжується зміною другого за деякою іншою, ніж прямолінійна, функцією – логарифмічною, експоненційною тощо. Ці функції мають характерні точки (точки перегинів кривих), які на місцевості більш-менш виразно проявляються у вигляді стрибкоподібної зміни значень одних характеристик при поступовій зміні інших. Це приводить до того, що в межах одного клінального топу (наприклад, гідро топу), як правило, проходить межа між різними топами іншого типу (наприклад, між двома педотопами), діапазон змін характеристик зволоження в межах яких стає меншим. Таким чином, просторова однорідність геотопу більша, ніж будь-якого з часткових топів. Проте ця однорідність не абсолютна – більшість характеристик у межах геотопу не приймає якогось одного значення (не є константою), а змінюється (в статистичному відношенні це змінні величини). Статистичний критерій виділення геотопу зводиться до того, що варіація значень змінних у його межах має бути меншою, ніж ця варіація між різними геотопами (внутрішньо групова дисперсія менша за між групову).

За географічним критерієм можна відрізнити геотоп від деяких інших природних територіальних об’єктів – мурашника, ями, утвореної поваленим деревом, а також антропогенних – дороги, каналу тощо. Геотоп не має внутрішніх властивостей, які унеможливлювали б його теоретично необмежене збільшення площі. Так, невелика пляма солончаку теоретично може (і в природних ландшафтах це не рідкість) розростися до значних розмірів, а для ями з-під поваленого дерева, мурашника, дороги це неможливо.

Критерій відносної статичності. Ділянки, які на загальному просторовому фоні виділяються внаслідок дії тимчасових (внутрішньо річних, річних ритмічних або флуктуаційних) факторів, геотопами не вважаються. Геоботанічні аспекти (ділянки фітоценозу з домінуванням певного коротковегетуючого виду), ділянки перезволоженого грунту після дощу, ділянки над випасу, що заростають за кілька вегетативних періодів, та подібні короткочасні територіальні утворення є елементами внутрішньотопічної структури.

За картографічним критерієм геотопи виділяють таких розмірів, які можна показати на крупномасштабній карті і які ще можна розглядати як територіальні операційні одиниці при вирішенні практичних завдань. Щодо мінімального розміру геотопу висловлено кілька пропозицій. Т.Бартковскі (1971) вказує 100 м2 як критичну площу ділянки, менше якої виділяти як геотопи немає рації. Ван-Леєвен (1981) за такий розмір вважає 500 м2, а Р.Форман та М.Гордон (1986) називають ще більші величини – шириною від 10 до 1000 м. Загалом встановлення якихось формальних, жорстко фіксованих обмежень на розміри геотопу навряд чи виправдане.

 


Читайте також:

  1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
  2. III. За виділенням або поглинанням енергії
  3. VII. Філо- та онтогенез органів виділення
  4. Алгебраїчні критерії стійкості
  5. АЛЬТЕРНАТИВНІ ПІДХОДИ ДО ВИДІЛЕННЯ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ
  6. Антропогенез – процес виділення людини з тваринного святу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.
  7. Антропогенез – процес виділення людини з тваринного святу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.
  8. В якості критеріїв для оцінки або вимірювання предмета завдання з надання впевненості не можуть використовуватись очікування, судження або власний досвід аудитора.
  9. ВИВЧЕННЯ ПОГЛИНАННЯ ЛИСТКАМИ СО2 І ВИДІЛЕННЯ О2 ПІД ДІЄЮ СВІТЛА
  10. ВИВЧЕННЯ ПОГЛИНАННЯ ЛИСТКАМИ СО2 І ВИДІЛЕННЯ О2 ПІД ДІЄЮ СВІТЛА
  11. Види критеріїв оптимальності
  12. Види планів щодо різних критеріїв




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Рівні територіальної розмірності геосистем | Внутрішньотопічна територіальна структура

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.