Озеленення приміщень готельного господарства

Декоративне мистецтво в художньому оформленні інтер'єрів.

Декоративно-прикладне мистецтво - це створення художніх творів, які мають практичне значення в громадському і власному побуті, художнє оформлення витворів мистецтв (меблі, тканини, прикраси, засоби праці, засоби пересування тощо). Декоративно - прикладне мистецтво - це складова оточуючого середовища людини, і естетичне його збагачення.Виникло декоративно-прикладне мистецтво в глибоку давнину і стало важливою складовою народної творчості, його історія пов'язана з ремеслом, художньою промисловістю, з діяльністю професійних художників і народних майстрів. З початку XX ст. його називають художнім конструюванням.Розрізняють основні і додаткові предмети декоративно-прикладного мистецтва. До основних відносяться меблі, світильники, декоративні тканини тощо. До додаткових - предмети, що підкреслюють приналежність інтер'єру до стилю, національний колорит, емоційний настрій тощо.

Озеленення безпосередньо впливає на інтер'єр приміщення, збагачує художню виразність його внутрішнього простору, покращує його функціональну організацію, виконує естетичні та утилітарні функції. Озеленення активно впливає на характер формування інтер'єру як і обробка стін, меблювання та ін. За допомогою озеленення можна підвищити художню виразність внутрішнього простору, удосконалити його функціональну організацію. Утилітарна функція рослин полягає в створенні певного мікроклімату в приміщеннях. Розрізняють активну і нейтральну системи озеленення. Нейтральну створюють у зоні праці, а активну - у зоні відпочинку.Найбільш широко в готельних приміщеннях використовують озеленення у вестибюлях, холах, коридорах, ресторанах, кафе та у номерах. У готелях з високим рівнем комфорту у вестибюлях створюють зимові сади. Для озеленення інтер'єрів застосовують, як правило, такі види рослин: декоративно - листяні, декоративно -квітучі, кучеряві й ампельні, сукуленти (агави, алое, кактуси, деякі молочаї).Додавання озеленення до інтер'єру здійснюється як створенням природних (живих, засушених) композицій, так і штучних.Найбільш широко використовуються декоративно - квітучі рослини, ампельні, а також застосовують епіфітні рослини, тобто рослини (засохлі дерева), що використовуються для кріплення інших рослин, особливо ампельних.

ЛЕКЦІЯ №3 (2).. Ергономічні вимоги до меблів.Поняття дії в психологічному аспекті. Для визначення параметрів меблів, величини простору, який займає людина в процесі своєї діяльності, аналізу й оцінки системи людина-меблі-середовище велике значення має врахування антропометричних характеристик тіла людини, її антропометричних ознак, пропорційних співвідношень частин і особливостей будови тіла. Анатомічний аналіз положень людини при виконанні різних рухових операцій допомагає розкрити зміст поняття відповідності чи невідповідності виробу антропометричним характеристикам.— органічний комплекс взаємопов'язаних антропометричних, фізіологічних, психофізіологічних, психологічних, соціально-психологічних та гігієнічних вимог до меблів, що дають змогу забезпечити створення оптимальних умов для діяльності людини та збереження її здоров'я .Антропометричні вимоги зумовлюють:взаємозв'язок структури людського тіла з формою й елементами виробів;відповідність виробу та його елементів зростовим і ваговим параметрам і пропорціям тіла;відповідність характеру форм виробу анатомічній пластиці тіла.Фізіологічні вимоги зумовлюють відповідність меблів фізіологічним властивостям людини, її біологічним та енергетичним можливостям.Психофізіологічні вимоги забезпечують відповідність меблів можливостям і особливостям функціонування органів чуттів людини.

забезпечення умов візуал.ьного комфорту, що залежать від просторових зв'язків між собою меблевих виробів й архітектурно-будівельною оболонкою будівлі, загальної гармонізації предметно-просторового середовища;забезпечення умов візуального орієнтування в предметному середовищі, зумовлених взаємозв'язками елементів середовища;забезпечення умов проходження процесів візуальної динаміки, що залежать від трансформативності та варіантності предметно-просторового середовища.Психологічні вимоги зумовлюють відповідність меблів психологічним особливостям людини, включаючи її характер і темперамент, інтелектуальну й емоційно-вольову сферу, здібності й інтереси, системи навичок і вмінь, вироблення динамічного стереотипу настрою та поведінки.Соціально-психологічні вимоги включають:відповідність меблів й організації робочих місць характерові та ступеню групової взаємодії;ступінь опосередковування міжособистісних відносин змістом спільної діяльності в управлінні об'єктом.Гігієнічні вимоги зумовлюють відповідність меблів, їх експлуатаційних характеристик і елементів фізичного середовища (мікроклімату, акустичного режиму, світлового клімату, умов гігієни та безпеки) особливостям організму людини. Гігієнічні вимоги включають: чистоту, що вимагає застосування гігієнічних матеріалів, розрахованих на можливість вологого прибирання з використанням дезинфікуючих засобів;теплопровідність (не більше ніж 0,4 к кал/м.г.град), зумовлювану застосуванням поверхонь, із якими людина стикається тривалий час;температуротривкість для застосування гігієнічних матеріалів, які витримують вплив високих (до 80 °С) та низьких (до 40 °С) температур;антитоксичність,;антимікробність, пилоненакопичуваність, зумовлювану використанням гігієнічних матеріалів, що мають антистатичні властивості та здатність не накопичування пилу; кольоротривкість - шум (відкривання й закривання дверцят ємності, перенесення, пересування меблів і т.п.).-

взаємозв'язок структури людського тіла з формою й елементами виробів;

відповідність виробу та його елементів зростовим і ваговим параметрам і пропорціям тіла;

відповідність характеру форм виробу анатомічній пластиці тіла.

Фізіологічні вимоги зумовлюють відповідність меблів фізіологічним властивостям людини, її біологічним та енергетичним можливостям.

Психофізіологічні вимоги забезпечують відповідність меблів можливостям і особливостям функціонування органів чуттів людини.

Комплекс психофізіологічних вимог містить такі компоненти:

забезпечення умов візуального комфорту, , загальної гармонізації предметно-просторового середовища;забезпечення умов візуального орієнтування в предметному середовищі, зумовлених взаємозв'язками елементів середовища;забезпечення умов проходження процесів візуальної динаміки

Від правильного вибору конструктивного вирішення меблевого виробу залежать його міцність, і економічність.Конструктивні схеми корпусних меблів. Корпусні меблі застосовуються в основному для зберігання й розміщення різних предметів.Конструкція виробів визначається, головним чином способом з'єднання і трансформації елементів, їх взаєморозташуванням і залежить від призначення виробів, умов експлуатації, можливостей промислової технології й матеріалів.Секційно-блокові меблі складаються з об'ємних елементів, універсально-збірні - із площинних елементів (стінки), с т е л а ж н і - із площинних і об'ємних, секційно-стелажні - з блок-секцій і площинних елементів.Секційно-блокові меблі - корпусні меблі, що складаються з кількох меблевих секцій, які встановлюються одна на одну або поряд одна з одною. Можливе поєднання обох способів формування виробів. При цьому неминуче утворення здвоєних стінок, через що цей тип меблів слід віднести до матеріаломістких. Практично всі набори корпусних меблів являють собою секційно-блокові меблі.Універсально-збірні меблі - меблі з уніфікованих деталей, що дають змогу формувати вироби різного функціонального призначення й розмірів. Цей термін застосовується до корпусних меблів, конструкція яких передбачає багатоваріантне складання з одного й того ж комплекту деталей. Від секційно-блокових меблів відрізняються відсутністю здвоєних стінок.Стелажні меблі -різновид універсально-збірних. Їх відмінність полягає у формуванні виробів шляхом закріплення основних функціональних елементів - полиць, об'ємних секцій-шаф на допоміжних опорних елементах (підлогових, настінних, розпірних між підлогою й стелею). При цьому конструкційне вирішення забезпечує найекономічніше витрачання основних матеріалів порівняно з іншими видами корпусних меблів у розрахунку на одну й ту ж корисну ємність усього виробу.Різновид стелажних меблів - меблі на пристінних панелях, але їх площинні й об'ємні елементи навішуються на суцільні припасовані одна до одної щитові панелі, попередньо прикріплені до стіни приміщення.Будь-які меблі, конструктивно або візуально пов'язані з огороджуючими конструкціями або прилягаючі до них, слід вважати вбудованими. Різновид вбудованих меблів - шафи-перегородки.За конструкцією розрізняють такі вбудовані шафи: щитові і каркасні, обгороджуючими поверхнями яких частково є стіни, стеля й підлога приміщення.Вбудовані шафи і шафи-перегородки каркасної конструкції з уніфікованих блоків являють собою збірно-розбірну конструкцію з великогабаритних елементів, виготовлюваних на домобудівних комбінатах.

Антропометрія(від грецьк. ангропос - людина, метріо - вимірюю) - це метод вивчення людини, заснований на вимірюванні морфологічних і функціональних ознак її тіла.Антропометричні точки фіксуються за елементами зовнішньої будови тіла людини, точно локалізованих на кістних утвореннях, а також за так званими "найбільш виступаючими точками", розташованими на м'яких тканинах тулуба, плеча, передпліччя, кисті, стегна, гомілки, ступні. Звичайно, використовують такі антропометричні точки (рис. 6.2): 1 — верхівкова; 2 — глабелла; 3 — потилична; 4—тім'яна; 5 — вушна; 6 —підносова; 7 — ротова; 8 — ентокатіон; 9 — підборідна; 10 — верхньогрудинна; 11 — середньогрудинна; 12 — соскова; 13 — пупкова; 14 — лобкова; 75 — клубово-гребенева; 16 — клубово-остиста передня; 17— шийна; 18 —нижньолопаткова; 19 — сіднична; 20 — плечова; 21 — дельтоїдна; 22 — ліктьова; 23 — променева; 24 — шиловидна радіальна; 25 — фалангова III точка; 26 — пальцева III; 27— п'ясткова внутрішня; 28 — п'ясткова зовнішня; 29 — вертлюжна; 30 — верхньогомілкова внутрішня; 31 — нижньогомілкова внутрішня; 32 — п'яткова; 33 — кінцева точка; 34—плеснова внутрішня; 35 — плеснова зовнішня.

Антропометричні лінії використовують під час локалізації антропометричних точок, проводячи їх (подумки або демографічним олівцем) у системі двох взаємно перпендикулярних осей — вертикальної й горизонтальної. Більшою мірою використовують горизонтальні лінії, які проходять через центри обертання основних суглобів або на рівні тих орієнтирів на тілі людини, які необхідні для визначення конкретних розмірів, а також вертикальні лінії на тулубі (передня серединна, соскова, передньопахвова, задня серединна або хребтова).Просторова орієнтація тіла та його частин здійснюється в системі трьох взаємно перпендикулярних осей (рис. 6.3). Відповідно до цих осей розрізняють і три основні площини: сагітальна -,— вертикальна площина що проходить через передню й задню серединні лінії. Вона поділяє тіло на праву та ліву частини;

фронтальна—вертикальна площина, що проходить перпендикулярно до сагітальної, а також будь-яка площина, паралельна до неї. Поділяє тіло на передню й задню частини;

горизонтальна—площина, що проходить паралельно до лінії горизонту. Поділяє тулуб на верхню й нижню частини. При зміні антропометричних ознак, а також визначенні параметрів меблів й обладнання як бази відліку використовують такі додаткові площини:горизонтальна площина сидіння або опора для ніг — при визначенні висот точок над сидінням чи підлогою;вертикальні площини, дотичні до спини, до найбільш виступаючих назад точок тіла, до передньої або до правої й лівої бокових поверхонь тіла — при визначенні передньо-задніх і поперечних розмірів. У процесі проектування меблів, при ергономічній оцінці якості виробів використовують числові значення антропометричних ознак з перцентильним критерієм, із значеннями .

Вимоги до конструктивних вирішень меблів- це система цільової розробки конструкцій меблів, які б забезпечували її простоту, стійкість і міцність, технологічність і надійність в експлуатації. Вони включають:урахування нових прогресивних конструкцій і структур;забезпечення простоти вирішення конструктивної схеми виробу та його складових елементів, їх експлуатаційної міцності;врахування взаємозв'язку використовуваних матеріалів і конструкцій, їх залежності при утворенні форм меблів;забезпечення варіантної гнучкості конструктивних вирішень, універсальності і взаємозамінюваності елементів, раціонального їх збільшення, широкого застосування методів агрегатування;урахування комбінаторних поєднань і з'єднань окремих елементів між собою, їх взаєморозташування в конструкції й забезпечення примусової послідовності монтажу;забезпечення необхідної міцності при ударних, статичних і змінних навантаженнях, експлуатаційної надійності й довговічності. Для визначення розмірів елементів і виробів дитячих меблів користуються антропометричними ознаками дітей, згрупованих за зростом.Практичне використання антропометричних ознак вимагає врахування: контингенту людей, відсотка споживачів, для яких призначені ці меблі; антропометричних ознак або групи ознак, які є основними, їх порогових значень для розрахунку параметрів меблів та необхідного вільного простору для розташування тіла людини або його переміщень;особливостей антропометричних ознак, зумовлених статтю, віком, національністю.Антропометричні лінії використовують під час локалізації антропометричних точок, проводячи їх (подумки або демографічним олівцем) у системі двох взаємно перпендикулярних осей — вертикальної й горизонтальної. Більшою мірою використовують горизонтальні лінії, які проходять через центри обертання основних суглобів або на рівні тих орієнтирів на тілі людини, які необхідні для визначення конкретних розмірів, а також вертикальні лінії на тулубі (передня серединна, соскова, передньопахвова, задня серединна або хребтова).Просторова орієнтація тіла та його частин здійснюється в системі трьох взаємно перпендикулярних осей (рис. 6.3). Відповідно до цих осей розрізняють і три основні площини: сагітальна -,— вертикальна площина що проходить через передню й задню серединні лінії. Вона поділяє тіло на праву та ліву частини;фронтальна—вертикальна площина, що проходить перпендикулярно до сагітальної, а також будь-яка площина, паралельна до неї. Поділяє тіло на передню й задню частини;горизонтальна—площина, що проходить паралельно до лінії горизонту. Поділяє тулуб на верхню й нижню частини. При зміні антропометричних ознак, а також визначенні параметрів меблів й обладнання як бази відліку використовують такі додаткові площини:горизонтальна площина сидіння або опора для ніг — при визначенні висот точок над сидінням чи підлогою;вертикальні площини, дотичні до спини, до найбільш виступаючих назад точок тіла, до передньої або до правої й лівої бокових поверхонь тіла — при визначенні передньо-задніх і поперечних розмірів. У процесі проектування меблів, при ергономічній оцінці якості виробів використовують числові значення антропометричних ознак з перцентильним критерієм, із значеннями .Дія – це моторна функція живого організму. Будь-яка конкретна діяльність є поєднанням певної системи дій.. Отже,виконання предметної дії крім системи рухів потребуєсенсорного контролю і корекції рухів.Сама ж система рухів керується і регулюється ціллю діяльності. З точки зору цілі оцінюються результати виконаних дій і проходить їх корекція. Але в більшості випадків ціль ідеальна. Процес переходу від зовнішньої, реальної дії до внутрішньої, ідеальної називається інтеріоризацією. Цей термін в психології вперше застосував Ж. Піаже, але в працях Л. С. Виготського і О..Спостерігаючи за виконанням дії і слухаючи словесні настанови, людина намагається виділити її основні моменти, опорні орієнтири, запам’ятати її хід і особливості. В неї складається рухове уявлення дії. Пробуючи повторно виконати дію, свідомо помічаючи і виправляючи помилки, людина починає підмічати її рухові особливості, в неї появляються рухові відчуття, необхідні для регуляції дії. З метою закріплення дії людина починає виконувати її багато разів. Багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності з метою її освоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням, називають вправлянням.В процесі вправляння відбуваються зміни в прийомах виконання дії в напрямку виправлення помилкових і поступового відсіювання зайвих рухів. При цьому дія ніби згортається, прискорюється і полегшується її виконання, виробляється певна стандартизація виконання рухів, а тому зростає їх автоматизація. Часткова автоматизованість виконання і регуляції доцільних рухів і дій називається навичкою.Основою для формування навичок є стереотипність умов, у яких відбувається вправляння. Навички виробляються і у тварин шляхом дресирування. Але навички у людини і у тварин суттєво відрізняються між собою: навичка тварини є несвідомим умовним рефлексом, тоді як у людини це свідомо автоматизована дія, у якій свідомість звільняється від контролю за виконанням прийомів дії і переключається на її цілі і умови виконання.В процесі формування навички в її структурі відбуваються певні зміни, пов’язані з процесом автоматизації:

Змінюються прийоми виконання дії. Зайві рухи, які в процесі вправляння не отримують позитивного підкріплення, відсіюються. Дія згортається, виконується легше, більш вправно і швидше.
Змінюються прийоми сенсорного контролю за процесом виконання. Поступово зоровий контроль зменшується, його функції передаються м’язовому контролю.
Змінюються прийоми центральної регуляції дії. Увага переміщується з процесу виконання дії на її результат. Внаслідок цього значно зменшується кількість допущених помилок. Появляється можливість антиципації - передбачення свідомістю серії прийомів, які треба виконати.

Процес засвоєння дії можна описати кількісно і зобразити графічно, якщо залежно від кількості вправ вимірювати якусь ознаку дії. Якщо на осі Ох відкладати кількість виконаних вправ, а на осі Оу – величину вимірюваної ознаки, то одержана крива називається кривою вправляння чи кривою научіння. Вона графічно зображає хід формування навички. Формування будь-якої навички не є самостійним ізольованим процесом. В ньому бере участь увесь попередній досвід людини. Кожна навичка формується в системі інших навичок, якими вже володіє людина. Одні з них полегшують формування нової навички, інші - заважають, а деякі його видозмінюють. Це явище називають взаємодією навичок.Загальний закон вироблення навички полягає в тому, що людина кожне нове завдання намагається виконувати уже відомим способом, використовуючи раніше сформовані прийоми діяльності. Негативний вплив раніше утвореної навички на формування нової називається негативним переносом або інтерференцією навичок. Позитивний впливраніше утвореної навички на формування нової називається позитивним переносом або індукцією навичок. Для успішного виконання діяльності потрібні не тільки навички як частково автоматизовані дії, що протікають лише під контролем свідомості, а й повністю усвідомлювані дії, які спираються на знання. Ці усвідомлювані дії прийнято називати уміннями. Одні вчені вважають, що уміння виникають раніше навички, що це незавершена навичка, інші - що навичка передує умінню. Причиною цього є багатозначність трактування терміну "уміння", під яким нерідко розуміють і елементарний рівень виконання діяльності і майстерність людини даній діяльності.Уміння – це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно досягати поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання. (Є. О. Мілерян). перетворення вміння у навичку, довели, що вміння є вищим утворенням, ніж навичка. Навички уже є у тварин, а вмінь вони не мають. Формування умінь є складним процесом, який передбачає оволодіння всією системою операцій по переробці інформації, яка міститься в знаннях, та інформації, що одержується від предмету, операцій по виявленню цієї інформації, її співставлення і співвіднесення з діями. Воно може здійснюватися двома шляхами. У першому випадку людині дають певну систему знань і ставлять перед нею завдання. Вона повинна сама знайти шлях його розв’язання.Від умінь і навичок вона відрізняється тим, що являє собою непродуктивний елемент діяльності. На відміну від простої навички звичка може свідомо контролюватися людиною. Від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (негативні звички). Звичка заставляє людину діяти певним чином. Її фізіологічною основою є утворення в корі великих півкуль головного мозку динамічного стереотипу.Якщо навичка формується у людини шляхом свідомого і багаторазового вправляння, то звичка може утворюватися без будь-яких зусиль з боку особистості. Звички бувають корисні і шкідливі. Вони входять у моральний фонд особистості і утворюють з навичками основу поведінки особистості. На них формуються риси характеру людини.Свідома активність людини формується і проявляється у діяльності, яка відбувається в певній системі відносин з іншими людьми. Життя людини – це постійна динаміка різних видів її діяльності. Гра є формою прояву активності дитини, вона виступає як засіб, що дозволяє в доступній формі оволодівати діяльністю дорослих.

Праця - це вид діяльності, спрямований на створення суспільно-корисного продукту, який задовольняє потреби людей. Метою трудової діяльності є вироблення предметів, необхідних для задоволення людських потреб. При цьому зовсім не суттєво чи потрібний даній людині вироблений нею продукт. Важливо щоб він був потрібний суспільству в цілому. Значить цілі діяльності людини не визначаються її власними потребами, а задаються суспільством.Поняття "стан" є загальнонауковим поняттям. Воно належить до системи категорій філософії і співвідноситься з такими категоріями, як "якість" і "кількість", "міра", "явище" і "сутність", "причина" і "наслідок", "рух" і "спокій", "зв'язок" і "відношення" та багатьма іншими (І.Г. Петров).Стан людини являє собою цілісну системну реакцію (на рівні організму і часто - особистості) на зовнішні і внутрішні впливи, спрямовану на збереження цілісності організму і забезпечення його життєдіяльності в конкретних умовах існування [3].

Стани характеризуються такими властивостями:

♦ модальність - стани якісно відрізняються один від одного і насамперед тим, які переживання (емоції і емоційний тон відчуттів) їх супроводжують;

♦ тривалість (стійкість) станів;

♦ глибина станів (інтенсивність) - характеризується ступенем виразності переживань і зрушень фізіологічних функцій;

♦ якість станів визначається специфікою фактора, що впливає на людину, вихідним фоном, а також індивідуальними особливостями людини; за знаком переживань (емоцій) стани поділяють на позитивні і негативні; у залежності від значущості того чи іншого стану для ефективності діяльності, спілкування і здоров'я стани поділяють на сприятливі і несприятливі.

У науковій літературі найчастіше виділяються такі види стану людини, як психічний, функціональний та психофізіологічний. При цьому зміст, який приписується кожному з названих станів часто у значній мірі перекриває зміст іншого стану.

Виділяють чотири підходи до розуміння психічного стану:

♦ у феноменологічному плані психічний стан розуміється як відносно стабільно проявлена психічна реальність, яка за своїми характеристиками займає проміжне положення між психічними процесами й особистісними якостями індивіда;

♦ у функціональному плані - як атрибут діяльності, що виконується індивідом (забезпечення адаптивної функції);

♦ в онтологічному плані - як психічна свідомість індивіда;

♦ в екопсихологічному плані - як результат суб'єкт-об'єктної і (чи) суб'єкт-суб'єктної взаємодії в системі "індивід - середовище" Компонентами психічного стану є: активаційний, емоційний і когнітивний.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Облаштування господарсько-питного водогону та каналізації	\|	Лекція №3 МЕТОДИ І ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ ЕРГОНОМІКИ ВСФЕРІ ГОТЕЛЬНИХ ПОСЛУГ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.