Гіпотези, які не відхиляються в експерименті, перетворюються на компоненти теоретичного знання про реальність: факти, закономірності, закони.

Як правило, дослідник намагається підтвердити гіпотезу про відмінності результатів контрольної й експериментальної груп. У цьому разі висувається нуль-гіпотеза про тотожність цих результатів.

Р. Готтсданкер зауважує, що для такого "ходу від супротивного" є суттєві підстави. Так, як уже зазначалося раніше, у будь-якому реальному експерименті доводиться досліджувати істинність кількох тверджень, зокрема, істинність:

• основної гіпотези, коли, скажімо, залежна змінна має більше значення для умови А, ніж для умови Б, наприклад, гіпотеза про те, що
швидкість реакції (залежна змінна) більша у присутності інших людей
(умова А), ніж наодинці (умова Б);

• контргіпотези, коли залежна змінна має більше значення для
умови Б, ніж для умови А (наприклад, швидкість реакції менша у присутності інших людей, ніж наодинці);

• третьої конкуруючої гіпотези щодо відсутності впливу незалежної змінної на залежну (в нашому прикладі — на швидкість реакції не
впливає, працює досліджуваний у присутності інших людей або на
одинці); відкриває можливість іншого пояснення причин різної швидкості реакції досліджуваних [5].

Останнє на статистичному рівні означає, що між умовами А і Б не існує значущих відмінностей. У цьому разі нуль-гіпотеза не може бути відхилена.

Слід зауважити, що в окремих експериментах, як правило, виявляються, хоча часто і незначні, відмінності між умовами А і Б (внаслідок принципової неможливості абсолютної відтворюваності психологічних результатів). Тобто насправді відмінності між умовами А і Б існують майже завжди. Статистичне рішення дозволяє виявити, наскільки такі відмінності є значущими (наскільки загальна середня різниця між результатами впливу А і Б є далекою від 0) і, відповідно, чи можна відхилити нуль-гіпотезу.

Величина відмінності між умовами, необхідна для відхилення нуль-гіпотези, визначається двома факторами.

Перший— це надійність експериментальних даних. Чим вища надійність (зокрема, більше число дослідів і кількість досліджуваних), тим менша відмінність, за якої допускається відхилення нуль-гіпотези.

Другий фактор — імовірність того, що експериментатор припуститься помилки: відхилить нуль-гіпотезу, коли вона є правильна. Його називають "альфа-рівнем" статистичного рішення. Помилку, яка буде збільшуватися із зростанням цього рівня, називають помилкою 1-го роду.

Однак при зменшенні альфа-рівня збільшується ризик протилежної помилки (помилки 2-го роду) — не відхилити помилкову нуль-гіпотезу, коли правильною є інша гіпотеза. Ймовірність помилки 2-го роду (яку називають "бета-рівнем" статистичного рішення) зростає із зменшенням альфа-рівня.

Тому експериментатор обирає рівень значущості, виходячи з ряду міркувань. Зокрема, використання "строгого" альфа-рівня (0,01 і вище) рекомендовано в тих випадках, коли відмінність між експериментальними умовами має підтвердити нову гіпотезу, яка суперечить загальноприйнятій думці. Якщо ж встановлюються закономірності в рамках діючих теоретичних знань, достатньо буде рівня значущості 0,05, який припускає ймовірність 5 помилок на 100 випадків даних.

Більш повно зрозуміти проблему відхилення нуль-гіпотези і, відповідно, помилок 1-го і 2-го роду можна, звернувшись до відомої метафори "суду присяжних". Суддя або присяжні, визначаючи провину чи невинність підсудного, повинні для себе вирішити на основі доказів (що, як і в експерименті, є опосередкованими — адже ніхто із суддів чи присяжних не бачив моменту скоєння злочину), що є більш значущим: визнати його провину чи визнати його невинним. Для гуманних присяжних краще виправдати десять злочинців, ніж постраждає один невинний, для інших — хай постраждають десять невинних, ніж хоч один злочинець уникне покарання [8;10].

Отже, при перевірці експериментальних гіпотез можливі різні варіанти статистичних рішень (табл. 3).

6. Помилки 1-го і 2-го роду при перевірці статистичних гіпотез; асиметрія висновків на основі експериментальних результатів.

Величина відмінності між умовами, необхідна для відхилення нуль-гіпотези, визначається двома факторами. Перший— це надійність експериментальних даних. Чим вища надійність (зокрема, більше число дослідів і кількість досліджуваних), тим менша відмінність, за якої допускається відхилення нуль-гіпотези. Другий фактор — імовірність того, що експериментатор припуститься помилки: відхилить нуль-гіпотезу, коли вона є правильна. Його називають "альфа-рів-нем" статистичного рішення. Помилку, яка буде збільшуватися із зростанням цього рівня, називають помилкою 1-го роду.

Однак при зменшенні альфа-рівня збільшується ризик протилежної помилки (помилки 2-го роду) — не відхилити помилкову нуль-гіпотезу, коли правильною є інша гіпотеза. Ймовірність помилки 2-го роду (яку називають "бета-рівнем" статистичного рішення) зростає із зменшенням альфа-рівня.

Таблиця З

Варіанти статистичного рішення при перевірці експериментальної гіпотези(за В.Дружиніним) [7]

Рішення Нуль-гіпотеза є правильна Основна гіпотеза є правильна

Відхилення нуль-гіпотези Помилка 1-го роду Правильне рішення

Прийняття нуль-гіпотези Правильне рішення Помилка 2-го роду

З табл. З випливає, що дослідник може прийняти або відхилити статистичну нуль-гіпотезу, яка може бути насправді об'єктивно правильна або хибна. При цьому, як уже зазначалося, можливі помилки 1-го і 2-го роду. Помилки 1-го роду дослідник робить, якщо відхиляє істинну нуль-гіпотезу.Помилка 2-го роду полягає у прийнятті хибної нуль-гіпотези (і, відповідно, відхиленні правильної експериментальної гіпотези). При цьому чим вища статистична достовірність висновку (прийнятий рівень значущості), тим менша ймовірність здійснення помилок 1-го роду. Так, наприклад, ризик помилки 1-го роду в 5 разів вищий на рівні значущості 0,05, ніж на рівні 0,01.

Слід зауважити, що статистичні залежності вимагають змістовної інтерпретації, оскільки самі по собі вони не характеризують ту частину емпірії, на оцінку якої спрямовані.

Взагалі прийняття або відхилення статистичної гіпотези не є єдиною умовою прийняття або неприйняття експериментальної гіпотези. Експериментатор може провести нове дослідження на розширеній вибірці, модифікувавши процедуру дослідження, і одержати результати, які в цілому підтвердять експериментальну гіпотезу. У всякому разі слід пам'ятати, що в психологічних дослідженнях нуль-гіпотезу не слід приймати, якщо ймовірність отримати відмінності, за яких нуль-гіпотеза є вірною, менша 0,05.

У цілому ж висновки, які можна зробити на основі експериментальних даних, є асиметричними: гіпотеза може відхилятися, але ніколи не може бути остаточно прийнята, будь-яка гіпотеза завжди відкрит а для перевірки. При цьому відхилення експериментальної гіпотези не означає відхилення теорії, з якої вона випливає. На жаль, процедура експерименту ніколи не може ствердити абсолютно достовірне психологічне знання. Як зауважує В. Дружинін, експеримент швидше є найліпшим засобом критики та відбору ідей, ніж засобом народження нового знання.

Завдання до семінару
Читайте також:
V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
Агностик, суб’єкт пізнання, субстанція
Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
Антропологія права в структурі філософсько-правового знання.
Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
В основу визначення витрат певного періоду покладено можливість одночасного визнання доходу, для отримання якого вони здійснені, і навпаки.
Види й форми рефлексії наукового знання
Визнання витрат
Визнання витрат
Визнання господарських договорів недійсними і неукладеними
Визнання громадянина безвісно відсутнім і оголошення громадянина померлим.
Визнання держав.

Переглядів: 1165

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Експериментальна гіпотеза та її особливості. | КЛАСИФІКАЦІЯ СИНАПСIВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.

Гіпотези, які не відхиляються в експерименті, перетворюються на компоненти теоретичного знання про реальність: факти, закономір­ності, закони.

Гіпотези, які не відхиляються в експерименті, перетворюються на компоненти теоретичного знання про реальність: факти, закономірності, закони.